прапор_України

Генеральний партнер 2022 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
Головна » Новини » «Я роблю все можливе, щоб утверджувати в людях відчуття захищеності та віри у справедливість правосуддя» — Таїсія Цюра

«Я роблю все можливе, щоб утверджувати в людях відчуття захищеності та віри у справедливість правосуддя» — Таїсія Цюра

  • 06.03.2021 21:39

Залишатися вірним присязі судді незважаючи на труднощі — ознака незалежності і професіоналізму. Коли навантаження зростає утричі, а відправляти правосуддя фактично нікому, тільки підтримка колег дозволяє не зупинити звершення правосуддя.

Про реалії роботи апеляційних судів, професійні мрії та місію Вищої ради правосуддя розповіла суддя-спікер Одеського апеляційного суду, кандидат юридичних наук, Таїсія Цюра.

 

— Таїсіє Василівно, як сьогодні виживає Одеський апеляційний суд в умовах кадрового голоду?

— Уся судова влада, потерпає від кадрового голоду, і, звісно наш Одеський апеляційний суд не є виключенням. Допомагає досвід, взаємопідтримка колег і розуміння цінності нашої місії.

Наприклад, сьогодні у Одеському апеляційному суді здійснюють правосуддя 25 суддів. 15 з них входять до палати з розгляду цивільних справ, 10 — кримінальних. Ще десять років тому в суді працювало понад 80 суддів (45 цивільних та 36 кримінальних). А кількість справ, які надходять на перегляд та вирішення, не зменшилася.

Рік тому в палаті з розгляду кримінальних справ після відставки кількох колег залишилось всього 8 суддів, вистачало лише на дві колегії. У разі задоволеного відводу, наявності інших причин неможливості участі судді у розгляді справи, хвороби чи відпустки кримінальні справи просто не було б кому переглядати. Тоді двоє наших колег прийшли на допомогу та вимушено змінили спеціалізацію.

Аби мати запас для формування додаткових складів колегій загальними зборами суддів були визначені троє суддів цивільної спеціалізації, які можуть брати участь у розгляді кримінальних справ в якості учасників судової колегії. Голова суду та заступник голови з розгляду цивільних справ є слідчими суддями та чергують разом з суддями кримінальної спеціалізації.

Тож таким чином, спільними зусиллями суддів різних спеціалізацій на сьогодні забезпечено здійснення розгляду справ про адміністративні правопорушення, кримінальних та цивільних справ. І тільки завдячуючи цьому нам поки що вдається запобігти зупиненню правосуддя.

 

Наскільки судді, які мають достатній для відставки стаж на посаді суддів, зацікавлені продовжувати працювати? От ви зауважили, що це ледь не зупинило кримінальне судочинство у суді.

— Це філософське питання. Для мене суддівство — це покликання, справа життя. Як би пафосно це не звучало. Я хотіла бути суддею ще зі школи. По її завершенню я пішла працювати у виконавчу службу, затим секретарем судового засідання, паралельно навчаючись на юридичному факультеті. Можливо я й була у полоні художніх фільмів, у яких судді завжди були впевненими у собі, справедливими, харизматичними, та ставши суддею я лиш впевнилася у правильності свого професійного вибору.

Тому, незважаючи на різні складнощі, особисто я роблю все можливе, щоб утверджувати в людях відчуття захищеності та віри у справедливість правосуддя. З кожним роком все більше і більше. Тому моя зацікавленість продовжувати працювати має в першу чергу внутрішній емоційний посил. Тому я продовжую працювати.

Але, треба визнати, що в умовах нинішнього надмірного навантаження, у суддівському корпусі залишились самі ентузіасти справи.

Не додає оптимізму й перманентне «реформування». Навантаження поза межами фізичних можливостей, безумовно, знижує цей ентузіазм навіть у найдосвідченіших кадрів. Багато висококваліфікованих спеціалістів з колосальним досвідом роботи невпевнені у готовності влади виконувати обіцянки щодо забезпечення працюючих суддів усіх рівнів достойною заробітною платнею, ідуть у відставку відразу ж після здобуття мінімально необхідного двадцятирічного стажу на посаді судді. І їм не можна цим дорікнути.

 

— Яке сьогодні навантаження мають судді у вашому суді?

— За останній рік середнє навантаження на суддю цивільної палати складало близько 700 справ. Для порівняння у 2016 році судді розглядали у середньому 200 справ на рік.

Щоб розглянути таку кількість справ, ми працюємо щонайменше по 11—12 годин, і все одно змушені виходити на роботу в суботу та неділю. І так триває уже другий рік. На скільки вистачить сил з таким графіком роботи? Прогнозувати складно, адже людський ресурс також має схильність вичерпуватися.

Тому сьогодні питання запуску Вищої кваліфікаційної комісії суддів України як головного центру підбору суддівських кадрів оцінювання, це вже питання виживання судової влади. Якщо цього року не запрацює ВККС, а судді, які мають право на відставку, скористаються ним, то на кінець року кількість повноважних суддів зменшиться ще на 1752, а загальний дефіцит буде становити понад 60 %.

Тому відновлення ВККС, безумовно, потрібно для завершення процесів, які були розпочаті попереднім складом.

 

— Законодавець визначив, що формувати ВККС має Вища рада правосуддя, і близький до того, щоб зробити ВРП головним органом суддівського врядування.

— Це рішення законодавця та його право вибудовувати систему стримування і противаги. Як він ним іноді користується, ми можемо відчувати на собі.

Як вбачається нам зсередини судової системи, уже не має принципового значення: чи кілька суб’єктів формуватимуть склад ВККС, чи один, але за поданням від кількох різних суб’єктів. Різні моделі можуть бути однаково дієвими. Головне, щоб ВККС розпочала роботу якнайшвидше, та завершила усі конкурсні добори, які розпочалися більше двох років тому, а згодом провела конкурси і до апеляційні суди.

 

— Ви професійна суддя, яка бажає відправляти правосуддя. Якщо колеги оберуть вас до ВРП, потім повернетеся через чотири роки?

— Так, я люблю свою роботу попри все, адже я вона дає мені можливість бути корисною людям, утверджувати у них віру в справедливість.

Я працюю суддею майже 19 років. До того дев’ять пропрацювала в прокуратурі, у відділі підтримання державного обвинувачення. Я бачила сотні людей, відчуваю коли вони страждають від несправедливості, і знаю, що вони мають єдину надію на нас, суддів. Я розумію величезну відповідальність перед суспільством тих, хто присвятив себе служінню Феміді. Це мотивувало мене, коли я прагнула стати суддею, це мотивує мене й сьогодні. Кожен рік на посаді судді — це сходинка у встановленні мене як фахівця, це — поглиблення знань людської натури, психології, що так необхідно цій професії, це — зменшення помилок, від яких, на жаль, не застрахований ніхто, це — набуття життєвої мудрості.

Для мене, я думаю як і для будь-якого професіонала, отримання омріяної посади не є самоціллю. Тому я постійно розвиваюсь. Нині викладаю в Національній школі суддів, з радістю передаю свої знання і навики майбутнім колегам, адже чим більше буде суддів з вищою кваліфікацією, тим краще буде всій судовій владі. Є співавтором науково-практичного посібника «докази і доказування у цивільному процесі». У 2006 році отримала науковий ступінь кандидата юридичних наук. Працюю в сфері права загалом уже більше 29 років.

Зміна діяльності на управлінсько-організаційну у Вищій раді правосуддя — це ще одна сходинка професійного зростання. Чи навіть більше. Це — підняття планки професійної відповідальності на максимальний рівень. Я багато років у професії, спостерігала не одну судову реформу. Те, що відбувається нині із судовою системою, її організаційна та кадрова криза мене дуже непокоїть. І я хочу допомогти судовій владі стверджувати її незалежність, зокрема на найбільш підходящій для цього посаді — члена Вищої ради правосуддя, якщо колеги довірять.

 

— Які завдання перед собою ставите на посаді члена ВРП?

— Я дуже багато віддала правосуддю, а тому мені прикро від того, що сьогодні суд, який надає захист правам людей, сам потребує захисту. Я впевнена, що захищати судову владу може та повинен кожен суддя. Тому вважаю, що накопичений професійний та життєвий досвід, мої особисті якості, будуть потрібними для роботи у складі Вищої ради правосуддя, усвідомлюючи при цьому високу відповідальність перед суддівським корпусом.

Я не боюсь життєвих викликів і навантажень, без них було б нецікаво жити.

 

Чи є у вас певні бачення, як можна було б змінити дисциплінарні процедури?

— Зі свого особистого досвіду можу відзначити про надзвичайно стислий строк, за який суддя повинен подати пояснення по суті скарги. Після надходження заяви, точніше запиту від члена ВРП, у судді є всього 10 днів, за які він повинен подати пояснення. А для цього нерідко треба підняти матеріали справи, яка вже в архіві. Їх сьогодні у суддів може бути кілька сотень. Тому фактично подача скарги на суддю означає, що він не зможе повноцінно відправляти правосуддя. Написання пояснень та збирання матеріалів відволікає від прямих суддівських обов’язків.

При цьому більшість скарг на суддів, зводяться до незгоди з рішенням, для оскарження яких існує спеціальна процесуальна процедура, або подаються з метою здійснення тиску на суддю. Тому, на мою думку, не можна обмежити право особи подати скаргу, проте необхідно відпрацювати механізм фільтрів для того, щоб безпідставні скарги не перевантажували ВРП і не бокували роботу судді. Це спростить роботу, як суддям так і ВРП.

 

Чи має судова влада здатність до самоочищення?

— У відповідності до Європейських стандартів (Європейська хартія про статус суддів 1998 року, Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи CM/REC (2010) щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки), сьогодні в Україні рішення про дисциплінарну відповідальність суддів ухвалює Вища рада правосуддя, конституційний орган, незалежний від виконавчої чи законодавчої влади, більшість якого становлять судді, обрані їх колегами суддями.

Наразі ВРП демонструє здатність судової системи до самоочищення, у непохитності при вирішенні долі своїх колег, коли йдеться про додержання присяги. Про готовність до самоочищення свідчить і робота Вищого антикорупційного суду, який вже постановив вироки проти суддів, які вчинили кримінальне правопорушення.

 

— Ви говорили про те, що судді мають певний обов’язок перед суспільством. А як щодо випадків тиску на суд через громадських активістів, буцімто є певні очікування громадян. Власне і від ВРП вони щось постійно вимагають.

— Бажання «хліба й видовищ» актуальне у всі часи — така людська натура. Але ми, професійні судді повинні керуватися не емоціями або чиїмись очікуваннями, а виключно принципом верховенства права, поваги до прав і свобод людини.

Судді є публічними особами й не повинні бути надто сприйнятливими або вразливими. Судді мають враховувати підвищений інтерес до них з боку суспільства, а також право інших осіб висловлювати свої оціночні, у тому числі критичні, судження стосовно здійснення правосуддя. Ухвалюючи рішення іменем України та будучи публічними особами, при виконанні своїх обов’язків ми повинні враховувати це. У той же час треба вміти розрізняти спроби втручання в професійну діяльність зі здійснення правосуддя та вираження іншими особами своїх думок, припущень, критики на адресу суддів. Також судді мають бути готовими до того, що судовий розгляд резонансних справ буде публічно обговорюватися.

Тому критику я сприймаю, якщо вона є конструктивною, емоції сторін розумію, але ухвалюю рішення по-справедливості. Так само я буду діяти на будь-якій посаді. Почуття справедливості як внутрішній барометр знадобиться будь-де. Адже члени ВРП за великим рахунком так само вершать правосуддя, як і судді, тільки щодо самих суддів.

 

— Сьогодні все частіше говорять про необхідність залучення міжнародних експертів до процедур добору суддів, або членів органів суддівського врядування? Як до цих ідей ставитеся ви?

— В силу значних кризових явищ і процесів у нашій державі, з якими не завжди вдається справитися самотужки, та взятих Україною міжнародних зобов’язань, на мою думку, участь міжнародних експертів на нинішньому етапі є виправданою.

Однак, запропонований методологічний підхід визначений в законопроєкті № 5068 «Про внесення змін до деяких законів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя», викликає чимало запитань щодо його практичної реалізації та не обумовлює чіткого сприйняття цих процесів відбору. Щодо усіх кандидатів на посади членів ВРП, незалежно від суб’єкта призначення, і сьогодні попередньо проводяться перевірки всіх рівнях, у тому числі на предмет доброчесності. Якщо є потреба додати ще одну перевірку, то необхідно чітко розуміти яка її мета. Ми хочемо визначити найкращих серед кандидатів чи вирахувати негідних? Будь-яка комісія, яка складається не з суддів, або в якій судді представлені у меншості, стикнеться з великою спокусою не перевіряти, а контролювати. Тоді виникає питання, а хто ж буде контролювати комісію? Виходить замкнуте коло…

Хоча особисто для мене головне, щоб законодавець пропонував дієві механізми. Якщо буде запроваджено ще одну перевірку — я готова її пройти.

 

— Власне через те, що законодавчо хочуть запровадити попередню перевірку кандидатів до ВРП та Конституційного Суду на доброчесність за участі міжнародних експертів З’їзд суддів закликають не обирати осіб на наявні вакансії. Як ви ставитеся до цих закликів?

— До повноважень З’їзду суддів, окрім, призначення суддів Конституційного суду та обрання членів ВРП, віднесено розгляд й інших питань щодо організаційного, фінансового та матеріально-технічного забезпечення діяльності органів судової влади. Розгляд цих питань потребує термінового вирішення. Частина з них уже очікують на вирішення більше року через карантин.

Крім того, перенесення з’їзду потягне за собою невиправдані значні фінансові затрати з державного бюджету. Що на сьогодні з урахуванням економічної ситуації в країні є неприпустимим.

Стосовно того, що необхідно почекати вдосконалення процедури відбору членів ВРП, то мені здається, що у законодавця було достатньо часу на прийняття відповідних законів. Такі закони уже більше року оговорюються, і не має жодних гарантій що ці закони будуть ухвалені найближчим часом. ВРП ж повинна працювати неперервно, адже якщо зупиниться і її робота, колапс у судовій владі неминучий.

Якщо законодавець не спромігся виправити законодавство вчасно, треба виходити з чинних процедур і жити за існуючими правилами. Тим більше, що законопроєктом № 5068 передбачено оцінювання Етичною радою відповідності критеріям професійної етики та доброчесності чинних членів ВРП. Тому зупиняти уже розпочаті процедури не виправдано за нинішніх обставин.

(Бесіду вела Ірина ГОНЧАР,
«Судовий вісник»)

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

tg-10
4_TaxForce600_90
covid
На-сайт_балы_600х90
На-сайт1_600x90
top50_2020_600x90
ULF_0002
Vacancies_600x90_ua

Чи потрібно відновити військові суди в Україні?

Подивитися результати

Loading ... Loading ...

PRAVO.UA