IX Міжнародний судово-правовий форум: проблематику господарської юстиції розглянули спікери завершальної сесії

Завершальна сесія IX Міжнародного судово-правового Форуму була присвячена проблематиці господарської юстиції. Модератором зустрічі став Сергій Боярчуков, керуючий партнер ЮК «Алєксєєв, Боярчуков та Партнери». На думку модератора, господарська юстиція – це чи не найважливіша юстиція в країні, і її вплив переоцінити важко.

Доповідь Віталія Уркевича, судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, була присвячена господарській юстиції та її важливим віхам становлення. Спікер здійснив екскурс в тридцятирічну історію становлення і формування господарської юстиції та окреслив основоположні події. Зокрема, 15 грудня 2017 року розпочав роботу Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду. Указом Президента України № 454/2017 ліквідовано 8 апеляційних господарських судів та утворено 7 апеляційних господарських судів в апеляційних округах. У Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у 2020 році надійшло 9966 справ, перебувало на розгляді 11557 справ, розглянуто всього 9867 справ, розглянуто по суті –  5878 справ.

Іван Міщенко, суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, звернувся до теми зобов’язань через призму рішень ВС. Приміром, спікер представив позицію ВС щодо валюти грошового зобов’язання у справі за позовом банку до ФОП про стягнення заборгованості.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у своїй позиції акцентував, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 524 та ч. 2 ст. 533 ЦК України сторони можуть визначити в грошовому зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. При цьому, якщо грошове зобов’язання певним чином виражено в іноземній валюті, у складі такого зобов’язання виокремлюються два взаємопов’язані елементи: валюта боргу (грошова одиниця, в якій нараховано суму зобов’язання, що дає змогу визначити її вартісне значення) та валюта платежу (грошові знаки, що є засобом погашення грошового зобов’язання і в яких має відбуватися їх фактичне виконання). Зміст договірних положень у сукупності зі встановленими обставинами внесення позичальником платежів на погашення кредиту в перерахунку на швейцарський франк свідчить про те, що валютою кредитного зобов’язання є швейцарський франк, що також підтверджується встановленим розміром відсотків (постанова від 5 серпня 2020 року у справі № 906/282/16.

Також пан Міщенко зупинився на акцентах відповідальності за невиконання грошового зобов’язання. У справі за позовом банку до фізичних осіб про стягнення коштів позиція Великої Палати Верховного Суду була аргументована так: за змістом положень ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай висуваються. Якщо у зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (до цього терміну) (ст. 530 ЦК України). Для належного виконання зобов’язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов’язання є його порушенням.

Ганна Бондаренко-Легких, суддя Господарського суду м. Києва, член Асоціації розвитку суддівського самоврядування, зупинилась на нюансах витрат на професійну правничу допомогу в господарському процесі. Спікер зазначила, що разом із першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона здійснила і які очікує здійснити. Виключне право суду:

• зобов`язати сторони внести на депозитний рахунок суду попередньо визначену суму судових витрат, пов`язаних із розглядом справи;
• зобов`язати попередньо (авансом) оплатити витрати, пов`язані з відповідною процесуальною дією.

Суд приймає ухвалу про забезпечення судових витрат. Ці витрати може бути покладено на учасника, який заявив клопотання, або за ініціативою суду в рівних частках на декількох учасників справи, якщо таке клопотання заявили декілька учасників. Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката та компенсації витрат адвоката, необхідних для надання такої допомоги, визначається умовами договору між адвокатом та клієнтом і встановлюється на підставі поданих доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Серед основних помилок, що стають на заваді задоволенню вимог про відшкодування витрат на професійну допомогу адвоката:

• незазначення орієнтовної суми витрат на професійну правничу допомогу адвоката під час подання першої заяви по суті справи;
• неподання всіх доказів  здійснення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, зокрема договору, додаткової угоди, переліку наданих послуг, акта прийняття клієнтом наданих послуг, а також доказів оплати наданих послуг відповідно до умов договору;
• несвоєчасне подання доказів здійснених витрат на професійну правничу допомогу;
• Ненадсилання доказів здійснення фактичних витрат іншим учасникам судового процесу, що позбавляє суд можливості прийняти докази до уваги.

Проблематика відшкодування витрат на професійну правничу допомогу також потрапила у фокус уваги Андрія Савчука,  партнера АО MORIS. Для того щоб відшкодувати витрати на професійну допомогу, необхідно подати попередній (орієнтовний) розрахунок витрат. На думку Андрія Савчука, цей пункт є нелогічним і зайвим. Окрім цього, щоб отримати таке відшкодування, потрібно встигнути до судових дебатів або протягом 5 днів після прийняття рішення. На практиці ж зробити це досить непросто. Ціна позову – ще один критерій під час розгляду обґрунтованості витрат. Проте, як підкреслив пан Савчук, це також зайвий критерій і далеко не репрезентативний.

Андрій Іванів, радник EQUITY, зосередився на нюансах фіктивності правочинів. Він підкреслив, що судова практика до 2018—2019 років передбачала концепцію «класичної фіктивності», правочин «про людське око». У постановах від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 9 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц Верховний Суд України здійснив розширювальне тлумачення статті 234 ЦК і кваліфікував договір, укладений з метою уникнути виконання грошового зобов’язання, як фіктивний. Фраудаторний правочин – правочин, вчинений боржником на шкоду кредитору. Фраудаторний правочин не обмежується поняттям фіктивного правочину, оскільки останній не охоплює всі випадки та склад таких дій боржника.

Андрій Фортуненко, радник ЮФ AVELLUM, відповідав на запитання про те, що є нового в заходах забезпечення позову. Зокрема, законодавчі нововведення передбачають, що не допускається зупинення конкурсів, торгів та інших публічних конкурсних процедур. Застосовується стандарт доказування “наявність обґрунтованого припущення”. З’явилася практика Верховного Суду щодо відшкодування збитків, завданих заходами забезпечення позову. Спікер послався на постанову КГС ВС від 2 березня 2021 року у справі № 922/1742/20, позовні вимоги якої передбачали стягнення близько 5 млн гривень збитків. Позивачу було завдано збитків у формі упущеної вигоди, оскільки через застосовані заходи забезпечення позивач не зміг укласти контракти на продаж товарів за результатами виграних ним тендерів. У цій категорії справ принцип вини трансформується через принцип добросовісності. Недодержання принципу добросовісності перетворюється на винну поведінку. Предмет доказування в такому разі – недобросовісність дій особи під час заявлення клопотань про забезпечення позову, зловживання правом, а також підстави відмови у вчиненому позові, закриття провадження або залишення позовної заяви без розгляду.

Завершив перший день форуму своєю доповіддю Микола Мельник, заступник директора юридичного департаменту АТ «Укрзалізниця», який говорив про правонаступництво Укрзалізниці. Як відомо, законом встановлено особливий порядок утворення АТ «Укрзалізниця» як унікального підприємства державного сектору економіки.

За рішенням Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17 АТ «Укрзалізниця» визнано правонаступником всіх прав  та обов’язків підприємств залізничного транспорту, на базі яких його  утворено, зокрема і ДП «Донецька залізниця», з дати державної  реєстрації (21.10.2015). Як наслідок, суди всіх інстанцій приймають рішення про заміну ДП «Донецька залізниця» на АТ «Укрзалізниця» або про стягнення заборгованості з АТ «Укрзалізниця» як із правонаступника ДП «Донецька залізниця» без належного дослідження доказів, перевірки дійсних  обставин справи.

Така позиція Верховного Суду щонайменше ставить контрагентів АТ «Укрзалізниця» у явно вигідніші умови в рамках судових процесів.  Оскільки Укрзалізниця позбавлена можливості обґрунтовано заперечити або подати докази на спростування позовних вимог, зважаючи на  відсутність у товариства будь-яких первинних документів, оскільки вся інформація та документи з початком антитерористичної операції  залишились у ДП «Донецька залізниця» та структурних підрозділах на територіях, що тимчасово не контролюються органами влади України.

Таке рішення Верховного Суду фактично означає, що УЗ зобов’язана погасити всі борги ДП «Донецька залізниця», сума яких перевищує 6,5  млрд грн, серед яких є підприємства власності суб’єктів резидентства Російської Федерації, зокрема ПАТ «Сбербанк» на суму 3,5 млрд грн,  ПАТ «ВТБ Банк» на суму 1,2 млрд грн тощо.

Проте варто зауважити, що Законом України «Про особливості  утворення акціонерного  товариства залізничного транспорту  загального користування» встановлено мораторій на звернення стягнення на активи АТ «Укзалізниця»  за зобов’язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких  розміщене в зоні проведення АТО, у тому числі ДП «Донецька залізниця».

Виконавча служба на підставі мораторію, керуючись ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» має зупиняти такі виконавчі  провадження. Наявність мораторію та правомірність дій по зупиненню виконавчих проваджень підтверджено практикою Верховного Суду у постанові від 20.05.2021 у справі № 905/1987/19.