Імперативність у залишенні судом позову без розгляду в разі неявки позивача до суду – блог Анатолія Опанасенка

Позивач наділений обов’язком з’являтися до судових засідань або подавати заяву про розгляд справи за його відсутності. Невиконання цього обов’язку може призвести до залишення позовної заяви без розгляду.

У ч. 4 ст. 202 ГПК України визначено, що в разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез’явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з’явився у судове засідання чи не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез’явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Верховний Суд у своїх постановах дотримувався позиції, що позивач зобов’язаний або (1) з’являтись до суду (направляти представника), або (2) не з’являтись до суду, однак обов’язково подати заяву про розгляд справи за його відсутності. А в разі нез’явлення до суду позивача та неподання заяви про розгляд справи без участі суд залишить його позовну заяву без розгляду.

Під час аналізу такої позиції Верховного Суду завжди виникало логічне та спірне питання у зв’язку із застосуванням норм ч. 4 ст. 202 та п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України: чи може суд за власною ініціативою залишити позов без розгляду у разі неявки позивача до суду та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, у разі коли матеріали справи дають змогу суду розглянути справу по суті?

Одна з думок полягає в тому, що з урахуванням диспозитивності судового процесу суд в такому випадку не може за власною ініціативою залишити позовну заяву без розгляду, інша протилежна – з урахуванням імперативності норм суд зобов’язаний залишити позовну заяву без розгляду.

Крапку в цьому спорі правозастосування процесуальних норм було поставлено під час розгляду об’єднаною палатою Касаційного господарського суду справи № 905/458/21.

У постанові Верховного Суду від 18.11.2022 у справі № 905/458/21 було зроблено такі правозастосовні висновки:

1) щодо права учасника справи на участь у судовому засіданні:

учасник справи має право (а) брати участь в судових засіданнях (особисто або через представника); (б) не брати участі в судових засіданнях, подавши клопотання про розгляд справи за його відсутності, крім випадків, коли суд визнав явку учасника обов’язковою.

Водночас учасник справи не може відмовитися від свого права на участь у судових засіданнях за принципом мовчання, його волевиявлення щодо цього має бути формалізовано.

Тобто якщо позивач не планує брати участі у судових засіданнях за його позовом, йому слід обов’язково подати заяву про розгляд справи за його відсутності. До суду в такому випадку слід буде скерувати представника, тільки якщо суд визнає явку обов’язковою;

2) щодо прерогативи суду на залишення позову без розгляду в разі неявки позивача до суду:

Верховним Судом було проаналізовано характеристику ч. 4 ст. 202 та п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України за методом правового регулювання цих норм.

Проаналізувавши положення ч. 4 ст. 202 та п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України, Верховний Суд зазначив, що в цих нормах законодавець не застосував слів «може», «має право», «за власної ініціативи» тощо у своєму значенні цих слів. Зазначені норми процесуального права не передбачають можливості інших варіантів дій суду, крім залишення позовної заяви без розгляду. Формулювання «суд залишає позов без розгляду», що міститься у ч. 4 ст. 202 ГПК України, та формулювання «суд залишає позов без розгляду», що міститься у п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України, виражає імперативну вказівку суду (судді) щодо заборони продовження розгляду справи, щодо завершення судового провадження без винесення рішення.

Отже, об’єднана палата Касаційного господарського суду під час розгляду справи № 905/458/21 дійшла основоположного висновку, що процесуальні норми, закріплені у ч. 4 ст. 202 та у п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України, за методом правового регулювання є імперативними, що означає те, що відповідно до цих норм процесуального права у разі неявки позивача в судове засідання за умови, що він був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, не повідомив суд про причини його неявки та не надав суду заяви про розгляд справи за його відсутності, суд має імперативний процесуальний обов’язок залишити позов без розгляду.

Автор: Анатолій ОПАНАСЕНКО, адвокат ЮФ «ЮРЛАЙН»