прапор_України

Генеральний партнер 2022 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
Головна » Новини » Які наслідки матиме ратифікація Конвенції про визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних справах

Які наслідки матиме ратифікація Конвенції про визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних справах

  • 15.07.2022 15:41
виконання іноземних судових рішень
Олександр Луговський, партнер ETERNA LAW
Роман Синюта, юрист ETERNA LAW

1 липня Верховна Рада схвалила законопроєкт про ратифікацію Конвенції про визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних справах (Гаазька конвенція про судові рішення). Україна — одна з шести держав-підписантів та потенційно перша держава, що ратифікує Конвенцію. Крім України, Конвенцію підписали Уругвай, Ізраїль, Коста-Ріка, російська федерація та США. Конвенція вступить в силу через 12 місяців після того, як її ратифікують дві держави.

Гаазька конвенція про судові рішення має на меті спростити та уніфікувати визнання і виконання іноземних судових рішень держав-учасників за моделлю, подібною до Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень.

Національне регулювання

Сьогодні в Україні визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних справах регулюється

  • національним законодавством (наприклад ЦПК України, законом про міжнародне приватне право),
  • міжнародними договорами (наприклад Угодою між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах, Договором між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах тощо).
Наявність міжнародного договору не обов’язкова для визнання та виконання іноземного судового рішення в Україні.

Якщо такий договір відсутній, то судове рішення визнається відповідно до ЦПК за принципом взаємності. Вважається, що цей принцип існує, поки не доведено протилежне. Якщо ж відповідний міжнародний договір укладено, то його правила та вимоги мають пріоритет над положеннями національного законодавства.

Цивільний процесуальний кодекс передбачає перелік підстав, за яких суд може відмовити у визнанні іноземного судового рішення.

На практиці одна з ключових підстав для відмови – неналежне повідомлення іншої сторони про процес.

У Кодексі зазначено, що у задоволенні клопотання може бути відмовлено, якщо сторона, стосовно якої ухвалено рішення іноземним судом, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи.

У судовій практиці вироблено критерії того, що можна вважати належним повідомленням. Наприклад, КЦС ВС у постанові у справі № 201/3600/16-ц від 6 березня 2019 року зазначає, що належність повідомлення сторони про судовий процес підлягає визначенню згідно з процесуальним законодавством держави місця проведення судового розгляду. Така позиція логічна, адже суд іноземної держави користується власними процесуальними правилами, що можуть мати свої особливості. Водночас українському суду доведеться з’ясовувати положення процесуального права іноземної держави, щоб упевнитися, чи його вимог дотримано.

Також КЦС ВС в постанові у справі № 638/1720/20 від 14 липня 2021 року зазначив, що під «повідомленням про процес» слід розуміти саме сповіщення судом сторін про місце та час розгляду справи, що свідчитиме про ефективне забезпечення сторін «правом на суд». Виходить, ключовим є повідомити сторону саме про судове засідання, навіть якщо вона раніше отримала копію позову чи аналогічного документа.

Хоч ці позиції прямо не суперечать одна одній, вони можуть викликати додаткові запитання. Наприклад, коли сторона отримала позов, проте надалі ухиляється від отримання виклику в судове засідання. В цьому випадку сторона може вважатися належно повідомленою про процес за правилами держави суду, проте не буде такою в контексті української судової практики.

Регулювання відповідно до Гаазької конвенції про судові рішення

Гаазька конвенція про судові рішення пропонує уніфіковане та дещо спрощене регулювання визнання та виконання іноземних судових рішень. Конвенція застосовується до цивільних та комерційних (господарських) справ, проте виключає деякі категорії справ, зокрема щодо сімейних питань, наклепу, приватності, перевезення пасажирів і товарів. Крім того, Конвенція не перешкоджає визнанню та виконанню судових рішень згідно з національним законодавством.

Відповідно до Конвенції визнаються судові рішення, що набрали законної сили в державі ухвалення, та виконуються, якщо вони підлягають виконанню в державі ухвалення.

У визнанні чи виконанні іноземного судового рішення може бути відмовлено, якщо:
  • відповідач неналежно повідомлений про процес,
  • рішення отримано внаслідок обману,
  • рішення суперечить публічному порядку,
  • процес суперечив угоді сторін про вибір суду,
  • існує конфлікт із попередніми судовими рішеннями між тими самими сторонами з того самого предмета.

Доволі цікавим є положення про неналежне повідомлення відповідача. А саме: у Конвенції вказано, що у визнанні або виконанні може бути відмовлено, якщо документ, на підставі якого відкрито провадження, або еквівалентний документ, який містить викладення основних елементів позову:

  • не був вручений відповідачу завчасно та у такий спосіб, щоб надати йому можливість організувати свій захист, за винятком випадків, коли відповідач з’явився до суду та надав пояснення у справі і не оскаржив факт неналежного вручення у суді ухвалення рішення за умови, що законодавство держави ухвалення дозволяло оскаржити рішення;
  • був вручений у запитуваній державі у спосіб, що є несумісним з основоположними принципами запитуваної держави стосовно вручення документів.
Ключовим елементом є вручення відповідачу саме позовної заяви чи аналогічного документа.

Це дасть йому змогу дізнатися про існування судового процесу та його суть. Надалі відповідач буде мати змогу організувати свій захист, зокрема з’ясувати час та місце розгляду, призначити представників тощо. З іншого боку, після належного вручення позовної заяви подальше його ухилення від участі у судовому процесі втратить свій сенс.

Якщо виконання судового рішення запитується у державі, де перебуває відповідач, важливим є й спосіб вручення йому позову. Зазначається, що такий спосіб має бути сумісним з основоположними принципами запитуваної держави стосовно вручення документів. Це положення можна розуміти так, що Конвенція допускає вручення у способи, відмінні від порядку, передбаченого Гаазькою конвенцією про вручення судових документів. У такому разі в Україні, наприклад, слід брати до уваги відповідні положення національних процесуальних кодексів. Критерієм для українського суду буде те, чи закордонна процедура сумісна з національною, а необхідність вдаватися в деталі іноземного процесуального права відпадає.

Як бачимо, порівняно з національним законодавством та актуальною судовою практикою, Конвенція залишає менше місця для маневрів недобросовісним відповідачам. Одночасно критерії вручення стають більш зрозумілими для національних судів. Чіткий порядок повідомлення про процес забезпечує більшу передбачуваність у майбутній процедурі визнання та виконання.

Які зміни варто очікувати від ратифікації Конвенції?

Насамперед, хоч Конвенція і буде ратифікована Україною, вона ще не набере чинності. Наразі не зрозуміло, як швидко її ратифікує ще одна держава та скільки загалом держав вирішать до неї приєднатися.

Водночас, коли Конвенція вступить в силу, учасники судового процесу зможуть скористатися уніфікованою та передбачуваною процедурою визнання іноземних судових рішень. Що більша кількість держав приєднається до Конвенції, то сприятливішим буде її вплив на міжнародну торгівлю та транскордонне судочинство. Крім того, більша передбачуваність у відносинах має підвищити інвестиційну привабливість держав-учасниць.

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

tg-10
4_TaxForce600_90
covid
На-сайт_балы_600х90
На-сайт1_600x90
top50_2020_600x90
ULF_0002
Vacancies_600x90_ua

Чи потрібно відновити військові суди в Україні?

Подивитися результати

Loading ... Loading ...

PRAVO.UA