Видавництво 
 |
Наталія Никончук, керівниця практики захисту і супроводу бізнесу АО «Донець і Партнери» |
Після ухвалення постанови Кабінету Міністрів України № 1200 від 25.09.2025, якою внесено зміни до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва та ремонту вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів, виробництва спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продажу, український ринок спеціальних засобів індивідуального захисту (СЗІЗ) опинився у складній ситуації.
Попри декларовану мету — впорядкувати діяльність, нові вимоги фактично унеможливлюють законне функціонування значної частини бізнесу, що працює у сфері забезпечення військових і цивільних бронежилетами, плитоносками, шоломами та іншими елементами захисту.
Розширення предмета ліцензування
За постановою № 1000 ліцензуванню підлягала діяльність лише щодо бронежилетів та шоломів.
Постановою № 1200 поняття розширено: тепер під дію ліцензійних умов підпадають усі «спеціальні засоби індивідуального захисту».
П. 3 постанови № 1200:
«Спеціальні засоби індивідуального захисту — бронежилети, складові частини бронежилета (плитоноска та/або базовий чохол, плити та м’які балістичні пакети) та додаткові елементи захисту (бокових частин тіла, шиї, поясної частини тіла, плечей, стегон, пахово-крижової частини тіла), а також шоломи (балістичні, тактичні, кулезахисні, протиударні тощо)».
Таким чином, ліцензуванню тепер підлягатимуть навіть елементи екіпірування, які не є бойовими чи спеціальними засобами, що призводить до необґрунтованого розширення сфери державного контролю, адже товари, що підпадають під поняття «засоби індивідуального захисту», не містять жодних вибухо- або вогненебезпечних речовин, не становлять загрози життю, здоров’ю чи майну осіб, а отже, не потребують спеціальних умов зберігання чи продажу.
Нові вимоги до приміщень: «капітальні стіни» проти реалій бізнесу
Найбільш суперечливим положенням стали нові вимоги до місць здійснення діяльності.
П. 8-1 Постанови № 1200:
“1) бути ізольованими від інших приміщень, мати капітальні стіни, міцні перекриття на стелі та підлозі;
2) повинні мати:
двері з міцними і надійними замками, виготовлені з листового металу товщиною не менше ніж 3 міліметри, або броньовані із склопакетом, міцність яких підтверджено сертифікатом, виданим органом із сертифікації, акредитованим відповідно до законодавства на такі види робіт, або декларацією показників будівельної продукції;
засоби протипожежного захисту;
3) бути обладнаними у два і більше рубежі охоронно-пожежною сигналізацією, датчиками на стінах, стелі, віконних рамах, дверях, люках, підлозі, що спрацьовують на відчинення, злам, вібрацію, розбиття та появу людини всередині приміщення. Ці приміщення повинні бути передані для охорони органам поліції охорони або суб’єктам охоронної діяльності, які мають ліцензії на провадження охоронної діяльності, з підключенням сигналізації до пульта централізованого нагляду;
4) повинні бути створені необхідні умови для доступу до них осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення”.
На практиці це означає, що розміщення магазинів СЗІЗ у торговельних центрах, галереях, павільйонах і шоурумах стає неможливим.
Переважна більшість торгових об’єктів має легкі перегородки, спільні тримальні конструкції та не є «капітальними спорудами» в розумінні будівельних норм.
Фактично виконання цих вимог є технічно та економічно нереалістичним для більшості суб’єктів ринку, а тому частина магазинів за жодних умов не зможе виконати умови ліцензування.
Таким чином, навіть підприємці, які роками працюють легально, опиняються поза правовим полем — не через недбалість, а через недосяжність вимог.
Вплив на швейну промисловість і військово-виробничий комплекс
Відтепер підприємства легкої промисловості, які здійснюють пошиття військового одягу та спорядження — плитоносок, базових чохлів, розвантажувальних систем тощо, підпадають під дію ліцензійних умов і зобов’язані отримувати ліцензію на виробництво спеціальних засобів індивідуального захисту.
Це означає, що навіть звичайні швейні цехи, які працюють за державними чи волонтерськими замовленнями, тепер повинні дотримуватися ліцензійних вимог. Для більшості підприємств це є технічно і фінансово нереальним.
Такі вимоги створюють системну загрозу для стабільності військового постачання, адже:
- значна частина українських виробників екіпірування — це малі та середні підприємства, які від початку війни оперативно переорієнтувалися на виробництво одягу та спорядження для сил оборони;
- тепер вони змушені або зупинити діяльність, або здійснювати невиправдані витрати на переобладнання приміщень, що не має реального впливу на безпеку продукції;
- процес ліцензування та перевірок може призвести до зриву контрактів і постачання для військових частин, що прямо впливає на обороноздатність держави.
Вказані вимоги постанови № 1200 у нинішній редакції не відповідають реальним умовам діяльності швейної промисловості та військово-виробничого комплексу та призводять до:
- фактичного блокування роботи легальних виробників військового одягу та спорядження;
- збільшення вартості продукції через непосильні витрати на переобладнання;
- зменшення темпів постачання засобів індивідуального захисту на фронт.
В умовах воєнного стану, коли країна потребує безперебійного виробництва одягу та спорядження для захисників, такі обмеження є надмірними й несумісними з потребами оборонного сектору.
Адміністративне перевантаження
Ліцензійні умови вимагають вести спеціальну книгу обліку СЗІЗ, прошнуровану та скріплену печаткою територіального органу Нацполіції.
Підп. 5 п. 10 постанови № 1200:
“5) для обліку виготовлених упаковок з аерозолями сльозоточивої та дратівної дії, спеціальних засобів індивідуального захисту та активної оборони (крім пристроїв та патронів до них) ведеться книга обліку (додаток 13), яка повинна бути пронумерована, прошнурована та скріплена печаткою територіального органу Національної поліції”.
Це створює надмірне адміністративне навантаження, яке не має практичного сенсу для звичайних магазинів чи онлайн-продавців, адже це не зберігання або виробництво зброї.
Неврегульованість питання роздрібного продажу
Ще одним нововведенням стала вимога продавати СЗІЗ лише за письмовим клопотанням.
Підп. 1 п. 12 постанови № 1200:
“1) продаж спеціальних засобів індивідуального захисту та активної оборони (крім пристроїв та патронів до них) органам та установам, працівникам яких дозволено їх використання відповідно до законодавства, здійснюється за письмовим клопотанням керівників таких органів та установ“.
Буквальне тлумачення цього положення породжує низку суттєвих запитань:
- який саме дозвіл повинен бути для придбання СЗІЗ («дозволено їх використання відповідно до законодавства»);
- хто має право бути суб’єктом придбання: лише «органи та установи, працівникам яких дозволено їх використання відповідно до законодавства» чи військовослужбовці, які самостійно доукомплектовують своє спорядження, добровольці, волонтери чи цивільні особи у прикордонному або прифронтовому регіоні?
Відсутність чіткого розуміння та правового підґрунтя цього положення створює правову невизначеність і потенційно блокує роздрібний продаж засобів індивідуального захисту, що суперечить суспільним інтересам у період воєнного стану.
Висновки
Постанова № 1200 має очевидні регуляторні диспропорції. Попри позитивні наміри упорядкування ринку, її окремі положення:
- не відповідають економічним і технічним реаліям діяльності підприємців;
- створюють зайві бар’єри для законного бізнесу;
- обмежують доступ військових та інших категорій населення до засобів індивідуального захисту;
- не враховують воєнний контекст і суспільну потребу у швидкому постачанні СЗІЗ.
У сучасних умовах забезпечення безпеки держави така зарегульованість є неприпустимою, а тому необхідно переглянути положення постанови № 1200, адаптувавши їх до реалій воєнного часу. Лише за таких умов ринок зможе працювати стабільно, а українські захисники — безперешкодно отримувати необхідні засоби безпеки.
Завантажується ...