Для подолання корупції потрібно не лише створювати інституції, а й змінювати свідомість людей, вважають учасники LHS Discussion Hub

У LHS відбувся Discussion Hub «Адвокат у «Бермудському» трикутнику», модератором якого став Олег Валендюк, керуючий партнер АО Benchers. У привітальному слові Рустам Колесник, шеф-редактор «Юридичної практики», відзначив прогресуючий стан корупції в державі, починаючи з 90-х років минулого сторіччя, та наголосив, що реальна боротьба з цим злом розпочалася лише тепер, коли створено систему відповідних органів та внесено необхідні зміни до законодавства. Проте проблемою залишається взаємодія адвоката з антикорупційними органами. За оцінками Рустама Колесника, процес «притирки» між антикорупційними органами та адвокатами триватиме ще кілька років, тому вкрай важливо сторонам цієї взаємодії почути одна одну задля налагодження плідної взаємодії.

Як зазначив Олег Валендюк, символічно, що LHS Discussion Hub відбувся напередодні Міжнародного дня боротьби з корупцією, який відзначається 9 грудня. Він розповів про історію його заснування та наголосив, що метою запровадження було поглиблення розуміння проблем корупції та ролі Конвенції ООН проти корупції. Також, за його словами, саме цього дня Transparency International публікує доповідь «Барометр світової корупції».

Світовим досвідом становлення, розвитку та взаємодії антикорупційних органів з учасниками дискусії поділилася Ольга Шаповалова, партнер АО Benchers, суддя Верховного Суду України у відставці, к.ю.н. Перш за все вона відзначила, що, за оцінками Transparency International, лише за один рік, з 2019-го по 2020-й, в Україні індекс сприйняття корупції поліпшився на 3 пункти і склав 33 бали. І хоча наразі наша держава посідає 117-у позицію серед 180-ти країн світу, показник індексу сприйняття корупції такий же, як в Єгипті, Свазіленді, Непалі, Сьєра-Леоне та Замбії. На думку Ольги Шаповалової, це свідчить про те, що попереду у нас ще непочатий край роботи. З цією метою вона виділила чинники, що сприяють зниженню рівня корупції, зокрема це існування сильних та незалежних антикорупційних органів, зрозуміле та доступне законодавство, справедлива система правосуддя, активне громадянське суспільство, система виховання та формування нетерпимості до проявів корупції. При цьому вона зазначила, що саме створення дієвої системи сильних та незалежних антикорупційних органів допомогло нам піднятися в рейтингу Transparency International.

Говорячи про світовий досвід боротьби з корупцією, Ольга Шаповалова зазначила, що у США подібні проблеми розв’язувалися шляхом формування певних етичних стандартів. На базі ухваленого у 70-х роках минулого століття законодавства було розроблено кодекси поведінки для різних категорій чиновників. Контролем у цій царині займається відповідний сенатський комітет з етики та комітет зі стандартів службової поведінки посадових осіб палати представників.

У Швеції спеціального антикорупційного агентства немає, проте є ряд органів, які спільно виконують аналогічні функції. Зокрема, це національний антикорупційний підрозділ прокуратури та національна антикорупційна група поліції. Проте особливо активну роль у протидії та запобіганні корупції виконують громадські організації, такі як «Інститут проти хабарів».

У Нідерландах побудовано трирівневу систему боротьби з корупцією, за якої більшість корупційних проявів у державних органах та інститутах вирішуються на низовому рівні — всередині самих організацій, для чого там створені спеціальні підрозділи на кшталт бюро оцінки рівня добропорядності. Також широко застосовується практика викривачів корупційних проявів, які отримують за це матеріальне заохочення. Ці органи діють настільки ефективно, що до суду корупційних справ надходить обмаль. Другий рівень — це рівень прокурорських працівників, а останній — рівень генеральної прокуратури.

Найагресивнішою в Євросоюзі, за словами Ольги Шаповалової, є антикорупційна політика Румунії. Ще 2002 року там створено Національний антикорупційний директорат, до складу якого входять 145 прокурорів, 220 поліцейських, 55 спеціалістів у регіонах та 197 осіб відділу технічно-оперативного забезпечення. А от у Сінгапурі боротьба з корупцією зосереджена на двох напрямах: ухваленні спеціального законодавства та створенні спеціального органу з протидії корупції — Бюро з розслідування випадків корупції з розширеними повноваженнями. Та головне – це знищення передумов корупції: зменшення послуг, що надаються чиновниками, та переведення їх в електронний формат.

Що стосується антикорупційних судів, то такі органи створено переважно в країнах Азії та Африки. Першим такий суд був створений на Філіппінах у 1979 році, наразі у світі налічується 21 суд антикорупційної спрямованості, лише чотири з яких у Європі (в Болгарії, Хорватії, Словаччині та Україні).

Утім, на думку Ольги Шаповалової, ключову роль у протидії корупції в нашій державі має відігравати Національне агентство із запобігання корупції, а ключова робота повинна полягати не в притягненні винних до відповідальності, а у виховній роботі і зміні свідомості громадян.

Олександр Лисак, партнер EQUITY, наголосив на необхідності гуманізації відповідальності та підкреслив, що міра покарання, передбачена українським законодавством за корупційні злочини, більш сувора, ніж у Європі, — за хабар у 5 тисяч гривень дають п’ять років позбавлення волі з конфіскацією. На його думку, варто передбачити альтернативні способи покарання, приміром великі штрафи для тих, хто порушує вперше та дозволити застосування статті 75 Кримінального кодексу (КК) України до випадків засудження за корупційні злочини. Крім того, з метою попередження подібних злочинів потрібно приділити увагу визначенню причин, що спонукають людей вчиняти корупційні діяння.

Як наголосила Ольга Булейко, суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, к.ю.н., легко ухвалювати рішення, якщо аналізуються докази винуватості особи, отримані в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом (КПК) України, та особами, уповноваженими на отримання таких доказів. На її думку, законодавець, визначаючись із розміром покарання, яке має понести особа, визнана винуватою у корупційному злочині, закладав ідею демонстрації рішучих намірів держави побороти корупцію. Говорячи про практику, напрацьовану у Верховному Суді в антикорупційних справах, Ольга Булейко нагадала, що у травні 2019 року у Верховному Суді утворена та працює Третя судова палата у складі Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду. Це було здійснено на завершення створення правоохоронної системи та Вищого антикорупційного суду. На розгляд палати надходять провадження, які розслідувались спеціальними органами та які пройшли першу та апеляційну інстанції.

Висвітлюючи тему процесуальних порушень кримінального процесуального законодавства, що допускаються під час розслідування корупційних злочинів, Ольга Булейко звернулася до статті 412 КПК України, відповідно до якої істотність будь-якого порушення є оцінним, і суди під час прийняття рішення самі повинні визначати, що є істотним порушенням і чи потягло воно за собою вплив на судове рішення. При цьому вона проілюструвала свої тези рішеннями Об’єднаної палати Верховного Суду, в яких йшлося про істотність порушень вимог КПК України. Крім того, Ольга Булейко відзначила: серед науковців є думка, що має бути диференційований підхід до оцінки істотності, суттєвості та фундаментальності порушень кримінально-процесуального закону з урахуванням як норми права, яка була порушена, так і наслідків самих порушень.

Під час онлайн-включення Віталій Пономаренко, в.о. заступника керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора, наголосив, що, виносячи покарання за корупційні злочини, суди повинні діяти в межах, передбачених КК України. При цьому потрібно враховувати, що корупційні правопорушення є на сьогодні вкрай актуальними, і законодавці-депутати, делеговані народом, встановили в кодексі саме таке покарання. Доповідач вважає, що має значення не лише сума хабара, але й те, що його бере особа, наділена спеціальним статусом, яка давала присягу служити державним і суспільним інтересам. «Кожен державний службовець, ідучи на посаду, має оцінювати наслідки, які він бере на себе, вступаючи на державну службу, і не переслідувати мету позазаконного збагачення. Коли особа звертає зі шляху служіння громадським інтересам, покарання має бути жорстким», — підкреслив він.

Катерина Широка, суддя Вищого антикорупційного суду, к.ю.н., повідомила, що наразі працює робоча група з розробки Кримінального кодексу, отже, питання диференціації покарань за корупційні злочини можна надсилати туди для їх урахування. «Незважаючи на запит суспільства, яке вимагає суворого покарання корупціонерів, потрібно враховувати, що ми будуємо демократичну державу з принципами верховенства права», — наголосила вона. Крім невідворотності покарання, потрібно враховувати його суспільну користь. Суспільство потерпає від корупції, і в деяких країнах свого часу за такі злочини навіть була передбачена смертна кара.

Катерина Широка зосередила увагу учасників дискусії на питанні застосування ВАКС запобіжних заходів. Зокрема, йшлося про доведення ризиків, які мають враховуватися під час обрання запобіжного заходу. Вона навела перелік ризиків, передбачених статтею 178 КПК України, та наголосила, що у більшості корупційних злочинів як запобіжний захід обирається застава, хоча її застосування також передбачає низку обов’язків. Отже, виникла дискусія довкола питання, чи може бути витребувана в дохід держави частина застави у разі порушення таких обов’язків, оскільки воно не врегульоване законотворцем. Обговорюючи практику визначення надвисоких застав до осіб, звинувачених у корупційних злочинах, учасники дискусії зазначили, що така практика суперечить положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та озвучили позицію Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) щодо неможливості прив’язувати розмір застави до розміру заподіяних збитків.

«Коли суддя бере хабар, відповідальність він несе не за розмір цього хабара, а за порушення права людини на справедливий суд», — переконаний Володимир Володін, прокурор відділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Так, незалежно від суми неправомірної вигоди, отриманої службовою особою, покарання має бути суворим. Говорячи про істотні порушення кримінального процесуального законодавства, що допускаються під час розслідування корупційних злочинів, він, посилаючись на позицію Верховного Суду, наголосив, що не будь-яке порушення кримінального процесуального закону зводиться до порушення фундаментальних прав і свобод людини, тому суд має обґрунтувати, чому саме це порушення є настільки істотним, щоб зумовити визнання доказів недопустимими. Володимир Володін навів приклади істотних та неістотних порушень і підкреслив, що також дискусійним питанням є визначення підслідності, особливо коли йдеться про економічні злочини, а неправильне визначення підслідності, безумовно, є істотним порушенням кримінального процесуального закону.

На думку Віталія Положишника, адвоката, практика, що склалася сьогодні довкола істотних порушень кримінального процесуального законодавства, що допускаються під час розслідування корупційних злочинів, є помилковою. Він обґрунтовував цю тезу тим, що всі докази мають проходити перевірку на предмет порушення прав конкретного громадянина. При цьому не звертається увага на те, що кримінальне процесуальне законодавство передбачає неухильне дотримання КПК України під час здійснення своєї діяльності представниками слідчих органів. І у статті 86 КПК України прямо передбачено, що належними є лише докази, отримані в порядку, передбаченому законом. Питання допустимості — це тест на законність, і між ними можна поставити знак рівності», — переконаний доповідач. На його думку, дискусійним може бути лише питання істотності порушень стосовно формальних ознак — відсутність підпису слідчого на протоколі обшуку тощо. Після запровадження нового КПК України суди тримали дуже високу планку стосовно допустимості доказів, а нині цей рівень понижено, що не стимулює прокурора до належної організації розслідування відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. «Ми як сторона захисту маємо вимагати від суду проводити аналіз і тест доказів на відповідність принципу законності», — підкреслив Віталій Положишник.

Говорячи про проблематику, пов’язану з розглядом справи за відсутності обвинуваченого, Олег Валендюк відзначив неузгодженість такої практики навіть між окремими європейськими країнами та навів приклад практики ЄСПЛ.

Ольга Шаповалова розповіла про сутність процедури такого розгляду та норми КПК України, що її унормовують. За її словами, для можливості застосування процедури до особи, звинуваченої у корупційному злочині, така особа повинна бути оголошена у міжнародний розшук, їй має бути повідомлено про те, що стосовно неї розглядатиметься справа, а також вона має засвідчити своє небажання брати участь у розгляді.

Катерина Широка повідомила, що наразі триває дискусія стосовно того, як саме підтвердити наявність особи у міжнародному розшуку, оскільки не в усіх країнах звинувачені в економічних злочинах підлягають цій процедурі. Наразі вважається, що наявність картки Інтерполу є достатнім доказом наявності в міжнародному розшуку. Вона проаналізувала підхід інших країн до розгляду справ без участі обвинуваченого та послалася на практику ЄСПЛ, з якої випливає, що за умови, коли особа уникає відповідальності у своїй країні, до неї можна застосовувати таку процедуру.

Ольга Булейко зауважила, що процедура розгляду справ без участі обвинуваченого вже скасовувалася Верховним Судом саме через недотримання практики ЄСПЛ, що виробив критерії, яким має відповідати таке провадження.

Резюмуючи дискусію, Олег Валендюк зазначив, що антикорупційні органи існували в Україні і до створення НАБУ та САП — були спецпідрозділи у складі органів внутрішніх справ, прокуратури та СБУ. Однак низька ефективність їх роботи спричинила необхідність створення спеціалізованих відокремлених підрозділів з відповідними гарантіями незалежності. Головне — не наявність інституцій, а їхня ефективна робота, зазначив він, навівши як приклад Словаччину, де створено повний цикл антикорупційних органів, та Угорщину, де таких органів немає взагалі, проте не можна сказати, що Угорщина потерпає від корупції більше, ніж Словаччина. Також він висловив переконання, що новостворені антикорупційні органи мають застосовувати і новітню тактику й технології, новий підхід до розслідування цих кримінальних проваджень.