Чи набувають українські біженці, які прибули до Німеччини, статусу податкового резидента

Богдан Швець, юрист Kanzlei Menaker, Берлін

Я розгляну тут питання, чи набувають українські біженці, які прибули до Німеччини, статусу податкового резидента цієї країни. Питання актуальне, тому що багато з них продовжують працювати віддалено та отримувати доходи з України, перебуваючи при цьому більш ніж пів року у ФРН. Моїми колегами висловлювалася думка, що біженці стають податковими резидентами Німеччини. Я ж намагатимуся довести тут протилежну точку зору. Ну що ж, los geht’s! Тобто let’s go.

Звернемося до тексту Угоди між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на дохід і майно. Згідно з нею резидентом договірної держави є особа, яка за законодавством цієї держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі певних географічних критеріїв (місця проживання, постійного місця перебування, місця розташування керівного органу тощо). Ці критерії можуть створити ситуацію, коли особа буде вважатися резидентом у кожній з договірних держав. Потенційна можливість такого становища передбачена вже самою Угодою (ч. 2 ст. 4). Справді, з одного боку, український біженець вважається резидентом України в силу п. 14.1.213 підп. “в”) ПК, оскільки має місце проживання в Україні в розумінні ч. 1, ч. 30 ЦК. З іншого боку, особа, яка має в Німеччині місце проживання (Wohnsitz) або в основному проживає в Німеччині зобов’язана сплачувати в Німеччині податки в силу § 1 Abs. 1 EstG. Щоб вирішити таку суперечність, Угода оперує терміном “постійне житло” (ständige Wohnstätte). Особа вважатиметься в такому випадку резидентом тієї держави, де вона має згадуване «постійне житло».

За німецькими уявленнями житло є «постійним», якщо воно може використовуватися безперервно завдяки тривалому правовому становищу і фактично використовується регулярно. При цьому, з одного боку, ні постійне фізичне проживання, ні мінімальний рівень користування не є передумовою для визначення житла як «постійного»; з іншого боку, центр життєвих інтересів відповідного платника податків не обов’язково повинен перебувати в «постійному житлі» (визначення згідно з позицією Вищого федерального суду Німеччини з податкових та митних справ).

Поняття «постійного житла» ПК України не містить, а оперує лише терміном “постійне місце проживання”, не даючи йому визначення. А ЦК України дає визначення лише поняттю «житло» (ст. 379) та поняттю «місце проживання» (ст. 30). Житлом особи є житлові приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них. А місцем проживання особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Якщо ми зведемо два визначення в одне, то висновок, що «постійне житло – це таке приміщення, яке призначене для постійного проживання», не буде таким вже й безглуздим. А тому можна обґрунтовано вважати, що українські біженці мають два постійні житла. Одне в Україні, інше в Німеччині.

У такому дивному випадку, як каже нам Угода, особа (біженець) вважається резидентом тієї держави, де ця особа має більш тісні особисті й економічні зв’язки (центр життєвих інтересів). Я прошу звернути увагу на таке: Угода говорить саме про особисті зв’язки (підп. “а” ч. 2 ст. 4 Угоди), а не про сімейні, як вважають деякі з моїх колег, коли стверджують, що центр особистих інтересів біженця, який прибув до Німеччини з дітьми, подружжям (сім’єю), таким чином майже автоматично перемістився до Німеччини. Я вважаю, що особисті зв’язки в Угоді є терміном ширшим, ніж просто сімейні стосунки. Тому той факт, що, рятуючись від війни, подружжя чи сім’я цілком переїхала в Німеччину, ще не робить Німеччину центром життєвих інтересів біженця. Насправді особисті зв’язки — це коло знайомих, друзів, родичів, кар’єрних прагнень, кумедних колег-юристів, які «комунікують з органами» чи ведуть «кейси», та і взагалі відчуття причетності до звичного середовища та стилю життя, а не лише суто сімейні зв’язки. Особисте ширше сімейного чи подружнього. Це вам кожна коханка підтвердить. Економічні ж зв’язки біженця в нашому випадку – випадку онлайн-зайнятості – в будь-якому разі розташовані в Україні. Висновок очевидний: біженець залишається за смислом підп. “а” ст. 4 Угоди і далі резидентом України.

Хоча це явно абсурдно, але припустимо, що я не маю рації і, як наслідок, що особисті зв’язки біженця включають лише сім’ю, дітей, інтеграційні курси, вивчення мови тощо. Економічні зв’язки і тоді все одно більш тісні в Україні – там, де перебуває роботодавець, там, де джерело доходу. Що ж це значить? А значить ніщо інше, як те, що держава, в якій особа має центр життєвих інтересів, не може бути визначена. Бо особисті зв’язки більш тісні в одній державі, а економічні — в іншій. Центр життєвих інтересів розділено, так би мовити, розпорошено. У такому випадку, згідно підп. “б” ч. 2 ст. 4 Угоди, особа буде вважатися резидентом тієї держави, де вона в основному проживає (нім. – там, де її gewöhnlicher Aufenthalt). «Звичайне місце проживання» (gewöhnlicher Aufenthalt) у ФРН означає, що особа перебуває в Німеччині за певних обставин, які вказують на те, що вона перебуває там не лише тимчасово. А тут найцікавіше. Українські біженці у ФРН отримують якраз так званий статус тимчасового захисту за ст. 24 Закону про перебування та в силу Директиви ЕС 2001/55/EG, тобто перебувають лише тимчасово. А отже, вони не мають у ФРН «звичайного місця проживання». А тому залишаються резидентами України, навіть якщо припустити, що центр їх особистих зв’язків перебуває у ФРН.

Наприкінці я зауважу, що питання дискусійне, і, як я вже зазначав, є і протилежні думки. Але вони ґрунтуються, як правило, лише на нормах власне німецького податкового права, хоча мають, я в цьому переконаний, ґрунтуватися на нормах міжнародного (українсько-німецького) договору.