Генеральный партнер 2020 года

Издательство ЮРИДИЧЕСКАЯ ПРАКТИКА
Главная » Аналитика » Чи довго гулятиме новий голий король, або Чергові проблемні питання системи блокування реєстрації податкових накладних

Чи довго гулятиме новий голий король, або Чергові проблемні питання системи блокування реєстрації податкових накладних

  • 20.03.2020 08:58

У цій статті адвокат АО «ЛНМ» Антон Поляничко аналізує проблемні аспекти законодавчого врегулювання порядку блокування податкових накладних. 

В матеріалі «Нове вбрання короля по-українськи..» від листопада 2018 року ми у співавторстві з Олександром Нечитайло порушили питання щодо відсутності на той момент у чинному податковому законодавстві належним чином затвердженого нормативно-правового акту, який би врегульовував питання визначення підстав для зупинення реєстрації податкових накладних. Також у матеріалі наголошувалося на тому, що делегування Кабінетом Міністрів України своїх повноважень із визначення підстав для зупинення реєстрації податкових накладних Державній фіскальній службі суперечить змісту пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України.

Одночасно ми висловили здивування з приводу того, що учасники податкових правовідносин нібито не помічали зазначених процедурних недоліків у системі блокування податкових накладних і не намагалися в суді довести неспроможність цього контраверсійного механізму. Таку поведінку платників податків ми порівняли з тим, як чиновники у казці Ганса Крістіана Андерсена не помічали голого короля.

Суд скасував старі норми про блокування податкових накладних

І от нарешті 10.03.20 Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду було винесено постанову за результатами касаційного перегляду справи № 826/12108/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бессол» до Кабінету Міністрів України, треті особи — Міністерство фінансів України, Державна фіскальна служба України, Державна податкова служба Україна, про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії.

В межах цієї справи було оскаржено пункти 10, 20 та 21 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого  постановою КМУ № 117 від 21 лютого 2018 р. «Про затвердження порядків з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних».

Нагадаємо, що цей Порядок фактично був основним нормативно-правовим актом, який регулює питання зупинення реєстрації податкових накладних.

Верховний Суд залишив у силі судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог, в результаті чого  було визнано недійсними спірні пункти Порядку № 117, затвердженого зазначеною постановою Кабінету Міністрів України.

При цьому Верховний Суд, серед іншого, наголосив на тому, що:

— зважаючи на імперативну норму пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, яка передбачає можливість визначати підстави та порядок зупинення реєстрації податкових накладних виключно Кабінету Міністрів України, Суд визнає делегування відповідачем повноважень щодо визначення критеріїв оцінки ризиків ДФС України за погодженням з Мінфіном порушенням Урядом положень пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, що в свою чергу призвело до невідповідності пункту 10 Порядку №117 вимогам зазначеної норми Кодексу;

— позовні вимоги щодо протиправності пунктів 20, 21 Порядку №117 є обґрунтованими з підстав порушення відповідачем процедури прийняття спірного регуляторного акта та компетенції його прийняття всупереч положень пункту 20.2. статті 20 Податкового кодексу України, за якою центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, приймає рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, яким є Міністерство фінансів України;

— оцінюючи доводи заявників касаційних скарг стосовно наявності Порядку роботи комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.06.2017  № 566 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 червня 2017 р. за № 752/30620), який є нормативно-правовим актом в розумінні статті 117 Конституції України та підлягає застосуванню судами відповідно до частини другої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд визнав неприйнятними з огляду на те, що цей Порядок відповідно до пункту 1 визначає організаційні та процедурні засади діяльності комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, а також права та обов`язки її членів. Відтак, відповідачем та третьою особою у справі помилково ототожнені підстави відмови в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування до них із порядком прийняття рішень комісією як способом реалізації владних управлінських функцій;

— нормою пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України Кабінету Міністрів України надано право визначати виключно порядок та підстави зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування до неї в ЄРПН, у той час як спірною постановою врегульовані питання як зупинення так і відмови у такій реєстрації, що доводить факт прийняття відповідачем постанови за відсутності повноважень в частині відмови у реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування до неї в ЄРПН.

Таким чином, Верховний Суд визнав незаконними основні засади функціонування системи блокування податкових накладних у «версії 2018 року».

Діють нові порядки блокування податкових накладних

Щоправда, серйозних України правових наслідків розглядуване рішення не створить, оскільки Уряд і Міністерство фінансів України встигли «перевзутися у стрибку» і затвердили нові нормативно-правові акти, що покликані регулювати правовідносини щодо зупинення реєстрації податкових накладних, а саме постанову Кабінету Міністрів України від 11.12.19 № 1165, якою затверджено новий Порядок зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також наказ Міністерства фінансів України від 12.12.19 № 520 затверджено Порядок прийняття рішень про реєстрацію / відмову в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відтепер, як це і передбачено пунктом 201.16 статті 201 ПКУ, підстави для зупинення реєстрації податкових накладних визначені безпосередньо Кабінетом Міністрів України в тексті відповідного Порядку, без протиправного «переделегування» цих повноважень іншим органам.

Одночасно, як це і передбачено пунктом 20.2 статті 20 ПКУ, порядок прийняття рішень про реєстрацію податкових накладних затверджено Мінфіном, а не Кабінетом Міністрів України (як було до цього і що визнали незаконним суди).

Та чи розв’яжуть зазначені новели всі проблеми функціонування інституту зупинення реєстрації податкових накладних? На наш погляд, ні, і ось чому.

Наявні проблеми

Ліквідовуючи невідповідність чинного порядку прийняття рішень щодо реєстрації податкових накладних вимогам пункту 20.2 статті 20 ПКУ, представники влади припустилися нової юридичної помилки.

Відповідно до пункту 20.2 статті 20 ПКУ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, приймає рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

З наведеної норми чітко вбачається, що органом, який має повноваження приймати рішення про реєстрацію податкових накладних після зупинення такої реєстрації, є саме центральний орган  виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику. Зараз це ДПС України.

На виконання зазначеного пункту 20.2 статті 20 ПКУ наказом Мінфіну України від 12.12.19 № 520 затверджено Порядок прийняття рішень про реєстрацію / відмову в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку, прийняття рішень про реєстрацію / відмову в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування в Реєстрі, реєстрацію яких зупинено, здійснюють комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі головних управлінь Державної податкової служби України в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДПС (далі — комісія регіонального рівня).

Як можна побачити, рішення про реєстрацію податкових накладних покликані приймати територіальні податкові органи, а не центральний, як цього вимагає закон. При цьому пункт 41.1 статті 41 Податкового кодексу України чітко розрізняє: 1) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику (тобто ДПС України), 2) його територіальні органи. Тому територіальні контролюючі органи не вправі здійснювати ті повноваження, які законом безпосередньо надані саме центральному контролюючому органу.

Отже, Мінфіном затверджено порядок прийняття рішень органами, які не є повноважними їх приймати. Натомість порядку прийняття рішень уповноваженим органом (ДПС України) Мінфіном не встановлено.

Відповідно, наразі відсутній такий, що відповідає пункту 20.2 статті 20 ПКУ, порядок прийняття рішень про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладних, реєстрацію яких зупинено. Отже, немає компетентного органу, який може винести правове рішення за результатами розгляду документів та пояснень платника податків з огляду на зупинення реєстрації податкової накладної.

Наведене автоматично означає протиправність усіх без винятку рішень комісій територіальних органів ДПС про відмову в реєстрації податкових накладних, незалежно від мотивів їх прийняття. Адже рішення регіональної комісії, яке буде винесено за результатами розгляду документів та пояснень платника податків, не є належним, бо прийняте неуповноваженим на це органом. Водночас, орган, який уповноважений пунктом 20.2 ПКУ на прийняття такого рішення (ДПС України), не зможе його винести, бо відсутній відповідний порядок.

Звісно, якщо в подальшому буде реалізовано податкову реформу в напрямку створення Державної податкової служби як єдиної юридичної особи, затверджений наразі Мінфіном Порядок, можливо, й відповідатиме закону. Проте допоки податкові органи поділені на центральний та територіальні, відповідний нормативно-правовий акт суперечить вимогам пункту 20.2 статті 20 Податкового кодексу України, а отже, не може створювати тих правових наслідків, на виникнення яких він спрямований.

При цьому парадокс полягає в тому, що рішення про реєстрацію податкової накладної в разі позитивного для платника податків розгляду питання так само буде прийнято неуповноваженим на це органом. Єдине, що може потішити в цій ситуації платника податків, це те, що після внесення податкової накладної до Єдиного реєстру податкових накладних у контролюючих органів будуть відсутні будь-які законодавчі підстави для неврахування таких накладних у податковому обліку. І недоліки процедури, яка передувала цьому, не може вплинути на правомірний в цілому результат у вигляді належної реєстрації податкової накладної.

Нові нормативно-правові акти не усувають проблеми невмотивованості рішення про відмову в реєстрації податкових накладних, що знайшла відображення в судовій практиці.

Як випливає зі змісту Додатку до Порядку прийняття рішень про реєстрацію / відмову в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, яким затверджено форму відповідного рішення, підстави для не реєстрації податкових накладних планується наводити у надто стислому вигляді. Зокрема, в рішенні працівникам ДПС потрібно буде лише поставити позначку біля відповідної підстави, наприклад, у реєстрації відмовлено через надання платником податку документів, складених із порушенням законодавства. Далі у розділі «додаткова інформація» потрібно буде лише перелічити ті документи, що на думку податківців не відповідають закону. При цьому вказувати на те, в чому саме полягають ці порушення, не вимагається.

Певна річ, що податківці з метою економії часу не перевантажують себе деталізацією порушень, які, на їх думку, містяться в тих чи інших документах.

Разом із тим, як уже неодноразово зазначалося судами, будь-яке рішення контролюючого органу повинно бути вмотивованим.

І ця мотивація має розкривати суть претензій контролюючих органів, які мають бути зрозумілі з тексту самого рішення як самому платнику податків, так і суду, що розглядатиме відповідний спір. Зазначене є особливо актуальним з огляду на новели процесуального законодавства, а саме через приписи частини 2 статті 77 КАС України, згідно з якими суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскарженого рішення.

Отже, відмовляючи в реєстрації податкової накладної, контролюючий орган мусить не лише констатувати факт порушення, а й підтвердити його належними доказами. Якщо цього не станеться, він не вправі приносити докази вже в суд, якщо не доведе, що він не міг здобути ці докази на момент винесення відповідного рішення.

Разом із тим, нова форма рішення про відмову в реєстрації податкових накладних жодним чином не передбачає ані збирання, ані опису будь-яких доказів, які би підтверджували відсутність підстав для реєстрації відповідних податкових накладних.

Відповідно, ризик масового визнання судами рішень про відмову в реєстрації податкових накладних невмотивованими залишається.

При цьому потрібно враховувати висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 30.07.19 у справі №320/6312/18, де Верховний Суд визначив, що «загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. Невиконання вказаних вимог призводить до його протиправності.»

Хоча зазначена справа стосується «попередньої версії» системи блокування податкових накладних, зроблені судом висновки ґрунтуються на застосуванні загальних норм права, що поширюються на всі без винятку рішення суб’єктів владних повноважень, у тому числі на нові рішення про відмову в реєстрації податкових накладних. І можна впевнено констатувати, що новий Порядок прийняття рішень про реєстрацію / відмову в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних не враховує наведену правову позицію Верховного Суду, хоча таке врахування є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, у тому числі при реалізації їх нормотворчих функцій. Іншими словами, розробляючи нову форму рішення про відмову в реєстрації податкових накладних, Мінфін повинен був передбачити належну мотивацію таких рішень.

Виходячи з позицій Верховного Суду, належна мотивація має передбачати деталізований опис порушень, яких припустився платник податків і які не дозволяють зареєструвати податкову накладну, подану на реєстрацію таким платником, причому із посиланнями на встановлені обставини здійснення спірної господарської операції, на конкретні документи, які складені платником податку із порушеннями, на конкретні норми права, які при цьому були порушені тощо.

По суті, рішення про відмову в реєстрації податкової накладної не повинно відрізнятися за обсягом мотивації від звичайного акту перевірки, яким платника податку звинувачують у порушені норм податкового законодавства.

Адже в будь-якому разі, відмовити в реєстрації податкової накладної можна лише в за наявності таких порушень податкового законодавства, які свідчать про фактичну відсутність об’єкту оподаткування ПДВ, тобто про нездійснення тієї господарської операції, що її відображено в поданій на реєстрацію податковій накладній. І не має значення, в межах якої процедури платника податків звинувачують у податковому правопорушенні — чи то в процесі проведення податкової перевірки, чи то впродовж розгляду питання про реєстрацію податкової накладної. Інший підхід до правового регулювання у відповідних правовідносинах є диспропорційним і не повинен мати місця.

Враховуючи викладене, затверджений наказом Мінфіну України від 12.12.19 № 520  Порядок прийняття рішень про реєстрацію / відмову в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних не відповідає вимогам закону в частині форми рішення про відмову в реєстрації податкових накладних.

Підстави для відмови в реєстрації податкових накладних за результатами розгляду документів, поданих платником податку після зупинення реєстрації таких накладних, визначені Мінфіном без належних на це повноважень.

Фактично наказом Мінфіну України від 12.12.19 № 520  затверджено не лише порядок прийняття відповідних рішень, а й підстави для прийняття рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/ розрахунку коригування.

Такими підставами є:

  • ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено в Реєстрі;
  • та/або ненадання платником податку копій документів відповідно до пункту 5 Порядку;
  • та/або надання платником податку копій документів, складених/оформлених із порушенням законодавства.

Повноваження Міністерства фінансів

Постає питання: чи мав повноваження Мінфін для встановлення відповідних підстав своїм нормативно-правовим актом і чи випливають такі повноваження зі змісту пункту 20.2 статті 20 Податкового кодексу України, на який посилається Мінфін?

Для цього варто вдатися до історичного тлумачення норм Податкового кодексу України і згадати «першу версію» системи блокування податкових накладних.

Тоді всі основні процедурні норми щодо підстав для зупинення реєстрації податкових накладних були врегульовані безпосередньо в пункті 201.16 статті 201 Податкового кодексу України.

Зокрема, підпунктом 201.16.3 цього пункту було визначено, що підстави для прийняття комісією центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, рішення про реєстрацію податкової накладної або про відмову в такій реєстрації, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеного підпункту Податкового кодексу України Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 29.03.17 № 190, в якій було визначно підстави для відмови в реєстрації податкових накладних у разі попереднього зупинення такої реєстрації. За змістом наведені підстави майже збігаються із підставами, що затверджені наразі Мінфіном у наказі від 12.12.19 № 520. Тобто, у чинному наразі наказі Мінфіну реалізовано ті повноваження, які раніше були делеговані Верховною Радою України Кабінетові Міністрів України.

Згодом пункт 201.16 статті 201 Податкового кодексу України було змінено. Всі норми з цього пункту були вилучені, натомість залишилося лише уповноваження Кабінету Міністрів України на встановлення порядку і підстав для зупинення реєстрації податкових накладних. Було також прибрано право Кабінета Міністрів України встановлювати підстави для прийняття рішення про відмову в реєстрації заблокованої податкової накладної.

Та чи означає це, що відповідні повноваження перейшли «у спадок» до Мінфіну, якого пунктом 20.2 статті 20 Податкового кодексу України уповноважено на затвердження порядку прийняття рішень про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних? Іншими словами, чи дозволяє повноваження встановлювати порядок прийняття відповідних рішень і одночасно встановлювати  підстави для прийняття тих самих рішень?

Вважаємо, що в даному разі ні, і ось чому.

По-перше, і колишній підпункт 201.16.3 пункту 201.16 статті 201, і пункт 20.2 статті 20 Податкового кодексу України були одночасно внесені до цього нормативного акту одним Законом України від 21.12.16 № 1797-VIII.

При цьому редакція пункту 20.2 статті 20 Податкового кодексу України, яка делегувала Мінфіну право затверджувати виключно порядок прийняття рішень про відмову в реєстрації податкових накладних, з тих часів змін не зазнала. Своєю чергою, норма підпункту 201.16.3 пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу, яка надавала Кабінетові Міністрів України повноваження встановлювати підстави для прийняття тих самих рішень, втратила чинність.

Водночас законодавцем не було визначено жодного іншого органу, який би набув повноважень встановлювати відповідні підстави. Зокрема, не було внесено змін до пункту 20.2 статі 20 Податкового кодексу України.

Разом із тим, втрата повноважень одним органом (в розглядуваному випадку — Кабінетом Міністрів України) не означає «автоматичного» набуття тих самих повноважень іншим органом — Мінфіном. Немає жодних підстав для «розширеного тлумачення» норми пункту 20.2 статті 20 Податкового кодексу України в частині того, що можливість затверджувати порядок прийняття рішень про відмову в реєстрації податкових накладних означає одночасно і уповноваження на встановлення підстав для прийняття такого рішення, особливо зважаючи на те, що від самого початку законодавець чітко відокремив порядок і підстави для прийняття таких рішень, делегувавши їх різним органам.

Те, що порядок прийняття рішень про відмову в реєстрації податкових накладних відрізняється за своїм правовим змістом від підстав для їх прийняття,  визнав також і Верховний Суд у постанові від 10.03.20 у згаданій нами справі № 826/12108/18.

В пункті 69 мотивувальної частини цього судового рішення зазначено, що «відповідачем та третьою особою у справі помилково ототожнені підстави відмови в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування до них із порядком прийняття рішень комісією як способом реалізації владних управлінських функцій.» Отже, на думку Верховного Суду, порядок прийняття рішення і підстави для його прийняття є самостійними правовим інститутами, які не можна ототожнювати і підміняти одне одним.

Відповідно, пункт 20.2 статті 20 Податкового кодексу України надає Мінфіну виключно повноваження щодо порядку прийняття рішень щодо відмови в реєстрації податкових накладних, але не наділяє його компетенцією щодо встановлення підстав для прийняття таких рішень.

Виявляється, що під час внесення змін до пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України законодавець просто «забув» визначити компетенційного правонаступника в частині повноважень встановлювати підстави для прийняття рішень про відмову в реєстрації податкових накладних. Вилучивши відповідне питання із компетенції Кабінету Міністрів України, Верховна Рада України не наділила відповідними повноваженнями жоден інший орган, при цьому не скасувавши саму необхідність у прийнятті такого рішення. Адже пункт 20.2 статті 20 Податкового кодексу України містить пряме посилання на те, що рішення про відмову в реєстрації податкових накладних приймається у порядку, визначеному Мінфіном. Проте питання щодо визначення підстав для прийняття таких рішень залишилося не врегульованим.

Водночас, вимоги до якості закону, сформульовані у правових позиціях Європейського суду з прав людини, вимагають чіткості у питаннях обмеження прав особи, зокрема, на мирне володіння майном, яке зачіпається у податкових правовідносинах. Відповідно, обмежити платника податків у здійсненні ним свого обов’язку щодо реєстрації податкових накладних не можна без чіткого і ясного нормативного регулювання. Проте без законодавчого визначення органу, уповноваженого на встановлення підстав для відмови в реєстрації податкових накладних, правове регулювання не можна визнати чітким і достатнім.

За таких обставин не можна відмовити у реєстрації податкових накладних, якщо законодавчо не визначені конкретні підстави для такої відмови.

Наведена обставина ставить під сумнів саму можливість законного застосування інституту зупинення реєстрації податкових накладних. Адже через відсутність підстав для відмови у реєстрації податкової накладної всі без винятку податкові накладні мають бути зареєстровані в разі надання платником податків будь-яких документів на розсуд такого платника. При цьому норми Порядку прийняття рішень про реєстрацію / відмову в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого наказом Мінфіну від 12.12.19 № 520, які фактично встановлюють відповідні підстави з перевищенням компетенції Мінфіну, суперечать змісту Податкового кодексу України, а тому не підлягають застосуванню.

Причому усунути цю невідповідність між законом і підзаконним нормативно-правовим актом Мінфіну в розглядуваному випадку можна лише шляхом внесення змін до Податкового кодексу України, адже лише Верховна Рада України може визначити компетентний орган, уповноважений встановлювати підстави для прийняття рішень про відмову в реєстрації податкових накладних після їх зупинення.

Наведені обставини, на наш погляд, свідчать про те, що Порядок прийняття рішень про реєстрацію / відмову в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджений наказом Мінфіну від 12.12.19 № 520, не відповідає Податковому кодексу України одночасно з трьох принципових аспектів:

  • щодо визначення органу, який має право приймати рішення про відмову в реєстрації податкових накладних;
  • щодо підстав для прийняття рішення про відмову в реєстрації податкових накладних;
  • щодо вимог стосовно мотивів прийняття зазначених рішень.

І кожна із наведених обставин, як ми вважаємо, можуть бути підставами для судового оскарження зазначеного наказу Мінфіну.

Своєю чергою, в разі встановлення судом незаконності згаданого Порядку, робота системи зупинення реєстрації податкових накладних може бути заблокована.

Постає питання

Якщо урядовці і податківці вважають таким необхідним для адміністрування ПДВ в Україні інститут зупинення реєстрації податкових накладних, то чому вони не звертають уваги на подібні проблеми?

Можливо тому  що платники податків не виявили активності у захисту своїх прав та законних інтересів?

Лише через рік із моменту запуску листом ДФС України незаконних критеріїв як підстав для зупинення реєстрації податкових накладних платники оскаржили спірні норми Постанови КМ України від 21.02.18 № 117. У багатьох позовах щодо оскарження відмови в реєстрації певних податкових накладних платники податків навіть не згадували серед підстав позову очевидний факт неналежного затвердження підстав для блокування податкових накладних листом ДФС України.

Звертає на себе увагу той факт, що наразі немає жодних негативних наслідків для держави через тривале протизаконне існування системи блокування реєстрації податкових накладних: ніхто не вимагає відшкодування збитків, притягнення до відповідальності винних тощо. І нову версію цього інституту, запроваджену з 1 лютого 2020 року, теж сприйняли цілком спокійно, незважаючи на очевидні її недоліки.

Можливо, саме на це і розраховують представники влади, коли продовжують затверджувати незаконні норми щодо зупинення реєстрації податкових накладних?

Цікаво, як довго цього разу гулятиме «голий король»?

Антон Поляничко, адвокат, радник АО «ЛНМ»

Поделиться

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Подписывайтесь на «Юридическую практику» в Facebook, Telegram, Linkedin и YouTube.

0 Comments
Встроенные отзывы
Посмотреть все комментарии
Slider

Как вы оцениваете законодательные изменения по поддержке бизнеса в связи с карантином?

Просмотреть результаты

Загрузка ... Загрузка ...

PRAVO.UA

0
Оставить комментарийx
()
x

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: