Атака кло(у)нів — Андрій Трембіч про верифікацію кінцевих бенефіціарних власників юридичних осіб

Сама ідея корпорації — один із найбільших винаходів людського генія, що до невпізнання перетворили наш матеріальний і духовний світ. Вільний обіг капіталу та власне економічний розвиток стали можливі лише завдяки двом чарівним властивостям корпорацій: (а) синергійне об’єднання активів та (б) обмеження відповідальності учасника сумою вкладу.

Окрім іншого, персоналізація майна — це й чудова юридична фікція (з акцентом на слові «юридична»: у цьому виявляє себе сила права, влада права над речовою матерією — ми об’єднали наші вклади, наділили їх ім’ям та печаткою й утворили таким чином квазіособистість, legal entity, одухотворену законом. Це досить модерністська концепція за своєю спрямованістю та потенціалом, але ХХ століття з його епохою тотального постмодерну поставило перед модерним правом безліч незручних питань, і слід визнати, що наше право і новий правопорядок з ними не впоралися. Після трагедій середини століття під ніж потрапили і презумпція невинності, і весь баланс приватного і публічного у праві, що (хибно) здавався класичним. Під нюрнберзьким вогнем впали основи, за ними полетіла і вся інша надбудова, зокрема й corporate veil. Я не перебільшую, бо предметом Трибуналу були, в тому числі, й питання про відповідальність чиновників державних корпорацій, створених злочинними режимами. Щоб дістатися до їх кінцевих бенефіціарів та організаторів, Суду потрібно було не лише знехтувати формальною законністю їх дій, але і спростувати поміж ділом всі фіктивні конструкції, створені фашистським правопорядком, оскільки судили не корпорації, а конкретних (не)людей.

Те, що ламає кримінальне право (ця галузь завжди зневажала юридичних осіб: там, де ми бачимо LLC, товариш слідчий завжди бачить «групу осіб за попередньою змовою»), успішно доламує господарське. Обмеження відповідальності учасників юрособи перестало працювати. Юридичну особу у в’язницю не посадиш і не розстріляєш, а її ліквідація найчастіше — безкоштовна послуга її бенефіціарам. У всі правопорядки світу почала проникати концепція зривання корпоративної вуалі, що вже на рівні назви містить нарочито насильницькі алюзії.

Де субсидіарна, а де й солідарна відповідальність за дії корпорацій стали покладатися то на менеджмент, то на кінцевих власників юросіб. Загалом же ми маємо справу з глибоко тоталітарною репресивною практикою, спрямованою проти вільного ринку: відбувається десуб’єктивація, деперсоналізація, об’єктивація компаній, позбавлення їх правосуб’єктності (або, як це химерно щодо фізосіб називалося в Кодексі Наполеона, — «громадянська страта»).

Правопорядок просто не визнає юридичної особи корпорацій, точніше, визнає, але робить її дуже умовною, як у малолітніх: він може бути навіть власником, продавцем чи покупцем, але майте на увазі, що за всі його дії та бездіяльність відповідатимуть батьки. Ви можете створювати собі реєстри юридичних осіб і навіть удавати, що все це «суб’єкти права», але, будьте добрі, до кожного облікового запису прикріпіть справжніх суб’єктів — фізичних, — які постануть перед законом та судом (принагідно).

В Україну цей рух прийшов зовсім недавно; команду «Розкриваємось!» давали тихо і, можна сказати, з повагою. Чемно попросили зняти вуаль та інші предмети одягу. А коли до кімнати увійшов фінмоніторинг, усім стало зрозуміло, навіщо.

Загалом, тепер не тільки всі компанії мають бути проіндексовані та названі іменами своїх UBO — тепер кожен долар і цент, що ходить між цими компаніями-фікціями, повинен мати конкретне ім’я. Стежте за руками: спочатку це було питання лише відповідальності; тепер це питання особистої власності та правової ідентичності як такої. Наступним кроком має бути деперсоналізація осіб фізичних: товариш слідчий (з третього абзацу) світитиме лампою нам в обличчя і говоритиме: «Я розумію, що ви (я сподіваюся, ми будемо на «ви») — це ПІБ. Але хто за вами стоїть? Конкретні імена». І загалом, якщо добре подумати, то кожен з нас після недовгої паузи здатен назвати конкретні імена. Я своїх бенефіціарів, принаймні, знаю.

Слід віддати належне: нам дали надто багато часу. По-хорошому просили вносити до реєстру імена UBO, як у дитячій передачі: «Малята, напишіть нам, а краще намалюйте!» – і ми малювали. Просто хтось вписував номінала, хтось Барака Обаму, а хтось Скруджа Макдака. Відповідальність була лише за відсутність даних, а не за їх хибність. І ось — час настав. Тепер почнуть перевіряти, виправляти та дописувати правду. Законопроєкт 6003 зобов’язує всіх, хто знає правду (суб’єктів первинного фінмоніторингу), повідомити її. Нотаріальна та адвокатська таємниці скасовуються. Сьогодні ти структуруєш холдинг, мінімізуючи ризики власника, а завтра пишеш (а краще, малюєш) Мін’юсту, що ти там придумав і хто цей власник, з усіма його афіліатами. Недоносительство на початок каратиметься штрафом у 51 тис. грн, але я б не зваблювався — заради всього найкращого (і проти всього поганого) відповідальність незабаром посилять.

З’являється новий жанр доносу — «повідомлення про виявлення розбіжностей між відомостями про КБВ та структуру власності»; можна буде надати посильну допомогу реєстратору та написати таке повідомлення на сусіда, конкурента чи опонента. Якщо компанія не надасть виразних пояснень (не виправдається), то відомості реєстру будуть позначені як сумнівні (ось тобі і презумпція невинності, і тягар доказування), а після належної перевірки — як хибні. Закреслять неправильне ім’я та впишуть самі правильне (небезкоштовно).

Уся ця кампанія з деанонімізації юросіб закінчиться кіберпанковою антиутопією. Примушувати в епоху ШІ та блокчейну (слава йому!) до розкриття реальних бенефіціарів та притягати їх до відповідальності — це все одно що скасувати гроші (теж відому фікцію) та перейти на розрахунки мушлями. Ну, тобто теоретично це можливо, але довго ми це терпіти не будемо. Якщо все, що йде від суверена (Верховної Ради, Президента, ЄС, МВФ — потрібне підкреслити) як належне, можна у принципі скасувати юросіб як суб’єкти права. Ну що, спочатку буде непросто, але потім якось пристосуємося, працюватимуть великі номінали-фізособи, які відіграватимуть роль фінансових хабів, на них будуть сотні тисяч акаунтів, між якими вони будуть робити якісь проводки, комунікувати з іншими фізособами-хабами, здійснювати «поповнення особистих коштів», головне – встигай все записувати на глиняних табличках (на той час, я думаю, повернемося до них). Через три тисячі років археологи розкопають наші таблички та скажуть: “Яка розвинена цивілізація була — ти дивись, боргові розписки!”.

А десь в (альтернативному) Всесвіті моя електронна на той час особистість буде борознити простори космосу, створюючи незліченну кількість юридичних акаунтів на секунду й отримуючи на них спресовану в програмний код економічну енергію. Майже анонімно.

Автор: Андрій ТРЕМБІЧ, адвокат АФ «Грамацький та Партнери»