Як встановлено статтею 256 Цивільного кодексу (ЦК) України, позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 261 ЦК України, початок перебігу позовної давності визначений як дата, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як ми бачимо, значення має момент, коли особа отримує (чи має можливість отримати) інформацію про порушення свого права або про особу порушника. Така конструкція статті, а саме — використання сполучника «або», передбачає, що критерії обізнаності про (1) порушення права та (2) особу, що його порушила, є альтернативними, а не кумулятивними. Іншими словами, знання лише про один із цих фактів достатньо, щоб вважати перебіг позовної давності таким, що почався.

Як реалізувати?

Та чи може перебіг позов­ної давності початись, якщо особа знає про порушене право, однак, їй невідомо, хто саме його порушив? У такому разі вона не матиме змоги реалізувати своє право на захист порушеного права, адже подати позов без визначеного відповідача неможливо.

Ситуацію, коли особа знає про особу — порушника свого права, але їй невідомо, що право було порушене, взагалі важко уявити. На захист чого тоді має бути поданий позов до суду?

Незважаючи на очевидну правову проблему, звичайною практикою є застосування критеріїв, що визначені у статті 261 ЦК України, як виключних.

Однак у справі № 441/755/15-ц Городоцький районний суд Львівської області у своєму рішенні від 23 березня 2018 року відмовив відповідачу в застосуванні позов­ної давності до позовних вимог з огляду на те, що позивачу не було відомо про особу — порушника його права: «Виходячи з аналізу прецедентної практики Європейського суду з прав людини щодо застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в аспекті «права на суд», системного тлумачення статей 256, 261 ЦК України, суд доходить висновку, що початок перебігу позовної давності слід обчислювати від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про обидві обставини: і про порушення свого права, і про особу, яка його порушила. Ці обставини можуть стати відомі позивачу одночасно. Якщо ж ні, то початок перебігу позовної давності слід обчислювати від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про другу з них, якою зазвичай є відомості про особу порушника. Що ж до першої обставини, то вона завжди є обов’язковою, адже без порушення права позивача в нього не виникає і права на позов з метою його судового захисту. Наявність у позивача відомостей лише про одну з цих обставин, як правило, це обізнаність про сам факт порушення його права, не призводить до початку перебігу позовної давності». Це рішення було переглянуте судами вищих інстанцій та залишене в силі постановами Львівського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року та Верховного Суду від 26 грудня 2019 року.

Аналогічна позиція також була підтримана постановою Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 310/2647/17-ц, в якій суд дійшов вис­новку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, відраховуючи його з моменту, коли позивачу стало відомо про особу, яка безпосередньо порушила його права. У справі № 910/15456/17 Верховний Суд у постанові від 4 квітня 2019 року зазначив, що початок перебігу строку позовної давності збігається з моментом виникнення в особи права на позов та можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, видається цілком правильним висновок про те, що критерії, визначені статтею 261 ЦК України, мають застосовуватись кумулятивно, а строк позовної давності повинен обраховуватись з моменту, який настав пізніше, адже саме тоді в особи фактично виникає право подати позов.

Інший підхід, що може приводити до подібного результату, полягає у тому, що строк позовної давності починає перебіг, навіть якщо позивач не має відповідних знань про один із критеріїв, однак, порушене право підлягає захисту з огляду на поважність причин пропуску позовної давності на підставі частини 5 статті 267 ЦК України. Прикладом застосування такого підходу може бути рішення Господарського суду Вінницької області від 29 серпня 2013 року у справі № 6/63/2012/5003. У цій справі суд встановив, що незнання позивачем особи порушника є поважною причиною пропуску строку позовної давності.

Перебіг для юридичної особи

Іншим каменем спотикання в господарських процесах є питання визначення моменту початку перебігу позовної давності для юридичної особи.

Як передбачено частиною 1 статті 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Як наслідок, вважається, що юридична особа «дізналась» (або могла дізнатись) про порушення свого права або особу порушника в момент, коли про це дізнався її керівник.

Положеннями частини 3 статті 92 ЦК України встановлено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Однак у господарських правовідносинах можлива ситуація, коли компанію ошукують власні керівники. Як наслідок, необхідно встановити, чи можна в цьому випадку приписувати обізнаність недобросовісних керівників компанії для цілей обрахування строку позовної давності. За таких обставин видається обґрунтованою позиція обраховувати початок позовної давності з моменту, коли про порушення прав юридичної особи дізнався представник, який діє в її інтересах.

Обґрунтованість такої правової позиції підтверджується поодинокою судовою практикою. Зокрема, у постанові Донецького апеляційного господарського суду від 13 грудня 2017 року у справі № 21/89б/2011 (залишена в силі постановою Верховного Суду від 18 червня 2018 року) було прийняте рішення рахувати позовну давність з моменту призначення нового керуючого санацією. У цій справі керуючим санацією було подано позов про визнання недійсними ряду договорів, укладених між боржником, в особі попереднього керівника, та пов’язаною із ним особою (відповідачем) з метою доведення боржника до банкрутства. Відповідач стверджував, що позов було подано з пропущенням встановленого строку позовної давності. Відхиляючи цей аргумент, суд встановив, що строк позовної давності повинен розпочатися з моменту призначення поточного керуючого санацією. Таким чином, обізнаність попереднього керівника компанії про незаконні угоди не була взята до уваги і, таким чином, не приписувалась компанії.

З огляду на зазначене логічною видається позиція, що для цілей визначення часу початку перебігу строку позовної давності має враховуватись обізнаність особи і про порушене право, і про особу, що його порушила, адже саме з цього моменту в постраждалої особи є фактична можливість звернутись за захистом до суду. Додатково за обставин, коли юридична особа вводиться в оману власним керівництвом, яке діє всупереч її статутним цілям, обрахування строку позов­ної давності слід починати з дати, коли її представникам, які діють добросовісно в інтересах цієї компанії, стало відомо або могло стати відомо про порушення прав компанії та особу, яка їх порушила.

Богдана ХИМЕНКО старша юристка ETERNA LAW, м. Київ

Спеціально для «Судового вісника»