Заповітна міра — PRAVO.UA
прапор_України
2024

Генеральний партнер 2024 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА

Заповітна міра

Посвідчення заповіту нотаріусом поза межами нотаріального округу чи посадовою особою органу місцевого самоврядування не за місцем проживання заповідача не спричиняє нікчемність такого заповіту — ВС

Реалізація права на заповіт не пов’язується законом із місцем проживання та перебування заповідача. Отже, якщо заповіт за певних обстави був посвідчений нотаріусом поза межами його нотаріального округу або представником органу місцевого самоврядування не за місцем проживання заповідача, то це не свідчить про нікчемність такого заповіту. Зокрема, на це вказав Верховний Суд (ВС) у постановах від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 та від 11 серпня 2021 року у справі № 220/183/20. У першій справі Велика Палата ВС відступила від висновку Верховного Суду України (ВСУ), зробленого у 2013 році.

 

Наслідки посвідчення заповіту поза межами нотаріального округу

Так, відповідно до обставин справи № 522/9893/17 до суду з позовом про визнання заповіту нікчемним звернулася гр­ка К. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що її чоловік за життя склав заповіт від 4 квітня 2014 року, який було посвідчено приватним нотаріусом Вишгородського нотаріального округу Київської області. Проте після смерті чоловіка і заведення спадкової справи їй стало відомо про існування іншого заповіту, який складено 28 травня 2014 року, в період перебування її чоловіка на лікуванні в онкологічній клініці, яка розташована у Вишгородському районі Київській області, і посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу. Посилаючись на те, що останній заповіт посвідчено приватним нотаріусом поза межами його нотаріального округу, позивачка просила суд визнати його нікчемним.

Приморський районний суд м. Одеси своїм рішенням від 4 жовтня 2018 року відмовив гр­ці К. в задоволенні позову. Суд вказав, що положення частини 3 статті 1247 Цивільного кодексу (ЦК) України та пункту 1 частини 1 статті 34, стаття 131 Закону України «Про нотаріат» містять вимоги до місця вчинення нотаріальної дії, проте не встановлюють наслідків порушення таких вимог у вигляді позбавлення чинності заповіту шляхом його нікчемності. Суд дійшов висновку, що якщо нотаріус посвідчив заповіт особи не в межах свого нотаріального округу, це не впливає на форму правочину і не може бути підставою для його нікчемності з огляду на вичерпний характер підстав нікчемності, що міститься в частині 1 статті 1257 ЦК України.

Вказане рішення скасував Одеський апеляційний суд. Постановою від 10 жовтня 2019 року позов гр­ки К. було задоволено з тих підстав, що під час посвідченя заповіту нотаріус Київського міського нотаріального округу не здійснював заміщення іншого нотаріуса у Вишгородському районі Київської області. Оскільки нотаріус не має права провадити нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у передбачених законом випадках, суд констатував, що заповіт від 28 травня 2014 року складено з порушенням законодавчих вимог щодо порядку його посвідчення, що має наслідком його нікчемність.

Розглянувши касаційні скарги приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу та відповідача у справі гр­ки Х., Велика Палата ВС визнала їх такими, що підлягають задоволенню повністю та частково відповідно. ВС вказав на помилковість висновку апеляційного суду та правильність висновку суду першої інстанції.

Зокрема, Велика Палата ВС зазначила, що відповідно до законодавства форма заповіту має бути письмова, а порядок його посвідчення — різний: насамперед нотаріусом із додержанням вимог статей 1248, 1249 ЦК України, посадовою особою органів місцевого самоврядування, іншими посадовими особами, зазначеними в частинах 1–6 статті 1252 ЦК України, з додержанням вимог частини 7 вказаної статті.

Тож, якщо нотаріус посвідчив заповіт особи не в межах свого нотаріального округу, це не впливає на форму правочину і не підпадає під вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та спричиняють нікчемність заповіту відповідно до частини 1 статті 1257 ЦК України.

Кваліфікація заповіту як нікчемного з підстав, не передбачених ані частиною 1 статті 1257 ЦК України, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті, скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту, оскільки сталася смерть заповідача.

Також ВС звернув увагу на загальнодозвільний підхід законодавця щодо можливості особи, яка опинилася в різних життєвих ситуаціях, скласти заповіт, який може посвідчуватися доволі широким і різноманітним колом осіб, зазначених у статті 1252 ЦК України. Призначення цього — переконатись у дійсній волі особи, яка складає заповіт, і надати їй можливість її виразити, а особам, спадкування якими прагнув заповідач, — отримати це майно у спадщину. Тому штучно віднаходити підстави для того, щоб визнати заповіт нікчемним, коли нотаріус посвідчив заповіт, хоча б і не в межах свого нотаріального округу, видається вкрай нерозумним. Не відповідає це і засадам справедливості, адже цим нехтується остання воля заповідача.

Окремо суд зазначив, що порушення норм про необхідність нотаріусом діяти в межах свого нотаріального округу може тягнути відповідальність лише для нього, але не спричиняє нікчемність заповіту, посвідченого з таким порушенням.

«Інакший підхід призводить до необґрунтованого покладення відповідальності за порушення нотаріусом законодавства, яке регулює порядок його діяльності, на заповідача та спадкоємців, які не зобов’язані бути обізнаними з нотаріальним процедурним законодавством, що є порушенням принципу поваги до волі заповідача та обов`язковості її виконання, а також неспівмірним втручанням держави в право спадкоємців за заповітом мирно володіти своїм майном», — констатувала Велика Палата ВС.

 

Відступ від позиції ВСУ

Велика Палата ВС відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 20 лютого 2013 року у справі № 6­2цс13, у якій вказаний суд не погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, що вчинення нотаріусом нотаріальної дії щодо посвідчення заповіту поза межами свого нотаріального округу не призвело до його нікчемності, з огляду на законодавчу заборону провадити нотаріальну діяльність за межами нотаріального округу.

Наслідки посвідчення заповіту представниками органів місцевого самоврядування не за місцем проживання заповідача

У справі № 220/183/20 колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі ВС під час вирішення спору по суті застосувала висновок Великої Палати ВС, зроблений у справі № 522/9893/17, з уточненням щодо іншого суб’єкта, якому законодавством надано право посвідчувати заповіт.

Так, у зазначеній справі до суду звернувся гр­н Б. з позовом про визнання права власності на спадкове майно, в якому просив визнати за ним та гр­ном Т. право власності в порядку спадкування за законом без виділення в натурі по частці житлового будинку та земельної ділянки, власником яких була померла гр­ка В.

Заповіт, який склала гр­ка В. за життя та за яким усе своє майно заповіла гр­ну Т., позивач вважав нікчемним, оскільки він був посвідчений секретарем виконавчого комітету Роздольненської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області, а померла не входила до територіальної громади цього села. Вказував на те, що орган місцевого самоврядування уповноважений посвідчувати заповіти лише осіб, які належать до територіальної громади, інтереси якої представляє цей орган місцевого самоврядування.

Як і у вище описаній справі, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з огляду на те, що законодавство не передбачає обмеження чи заборони для нотаріусів і посадових осіб органів місцевого самоврядування вчиняти нотаріальні дії у своєму службовому приміщенні щодо осіб, які проживають та зареєстровані поза межами нотаріального округу. Вказане рішення було скасовано апеляційним судом із підстав нікчемності заповіту, оскільки заповідачка не входила до територіальної громади села Роздольне.

Переглянувши справу в касаційному порядку, колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі ВС вказала на те, що, якщо уповноважена особа органу місцевого самоврядування посвідчила заповіт особи не в межах цього органу (за місцем проживання заповідача), це не впливає на форму правочину і не підпадає під вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та спричиняють нікчемність заповіту відповідно до частини 1 статті 1257 ЦК України.

Суд дійшов висновку про юридичну необґрунтованість визнання заповіту нікчемним лише в разі його посвідчення уповноваженою особою органу місцевого самоврядування за місцем проживання заповідача без зазначення про це у заповіті.

Слід зазначити, що в обох справах позивачі не порушували питання про визнання заповіту недійсним із мотивів, що волевиявлення заповідачів не було вільним і не відповідало їх волі, і на це вказували суди.

 

Анатолій ГВОЗДЕЦЬКИЙ «Юридична практика»

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

Баннер_на_сайт_тип_1
YPpicnic600x900
баннер_600_90px_2
2024
tg-10
Legal High School

Інші новини

PRAVO.UA