Залізні доводи — PRAVO.UA
прапор_України
2024

Генеральний партнер 2024 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА

Залізні доводи

Верховний Суд поставив крапку в справі про стягнення коштів з Укрзалізниці за боргами Донецької залізниці, застосувавши норми Конституції України та міжнародних конвенцій

Тривале невиконання судових рішень так і залишається ахіллесовою п’ятою України. Попри численні рішення національних та міжнародних судів з цього питання ситуація майже не змінюється. Навіть у випадках наявності рішення суду, яке набрало законної сили і не оскаржене в апеляційному та касаційному порядку, його виконання може затягнутися на роки. Масла у вогонь в цій ситуації підлили анексія Криму та події на Сході України, утворення непідконтрольних територій, на яких, зокрема, розміщувалося майно українських підприємств, які, своєю чергою, мали грошові зобов’язання перед контрагентами.

Досить показовою в цьому плані є ситуація з підприємствами залізничного транспорту. АТ «Українська залізниця», яке визнано правонаступником підприємств, що мали статус окремих юридичних осіб, стала боржником за зобов’язаннями таких підприємств, частина майна яких залишилася на не підконтрольній Україні території. Стягнення боргів намагалися відтермінувати на законодавчому рівні шляхом запровадження мораторіїв, проте їх легітимність зазнала судової «критики» з огляду на прямий обов’язок держави щодо забезпечення виконання судових рішень. Так, у постанові від 25 червня 2021 року у справі № 910/22748/16 (про стягнення з Укрзалізниці боргу Донець­кої залізниці перед Донбас­енерго) Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду (ВС) визнав неправомірним тривале невиконання судового рішення (понад чотири роки), застосувавши норми Конституції України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Конвенція), вказавши на порушення у формі втручання в управління майном кредитора та відсутність легітимної мети такого втручання.

 

Обставини справи

Рішенням Господарського суду м. Києва від 21 березня 2017 року задоволено позов ПАТ «Донбасенерго» до ДП «Донецька залізниця» та стягнено з останнього 69 179 723,28 грн боргу за постачену електроенергію згідно з договором купівлі-продажу від 20 жовтня 2015 року. Вказане рішення не оскаржувалось і набрало законної сили.

24 березня 2020 року постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (держвиконавець, ДВС) відкрито виконавче провадження з виконання зазначеного рішення за наказом, виданим 10 квітня 2017 року.

Згодом судами було здійснено заміну сторони у виконавчому провадженні ДП «Донецька залізниця» на правонаступника — АТ «Українська залізниця» (Укрзалізниця), а 23 грудня 2020 року за заявою ПАТ «Донбасенерго» вказану заміну здійснено ДВС.

У січні 2021 року стягувач звернувся до ДВС із заявою про надання інформації про заходи і результати проведення виконавчих дій. Але у відповіді було зазначено, що вжитя подальших заходів стосовно примусового виконання наказу щодо виконання судового рішення не видається можливим та не є доцільним. Зокрема, ДВС послалась на положення Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 2 жовтня 2019 року № 145-IX (Закон № 145-IX), Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (Закон № 1404-VIII) і на пункт 51 Перехідних та прикінцевих положень Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» від 23 лютого 2012 року № 4442-VI (Закон № 4442-VI).

12 січня 2021 року Донбасенерго подало до суду скаргу на бездіяльність держвиконавця, в якій просило визнати неправомірною бездіяльність та зобов’язати держвиконавця поновити порушене право стягувача та невідкладно вжити заходів для примусового виконання рішення суду. Зокрема, у скарзі Донбасенерго звертало увагу, що дія мораторію, встановленого Перехідними та прикінцевими положеннями Закону № 4442-VI та Законом № 1404-VIII, не поширюється на боржника, а також на те, що в результаті невчинення виконавчих дій порушуються його права на отримання належних коштів за рішенням суду, що є порушенням Конституції України та пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і статті 1 Першого протоколу до неї.

 

Позиції судів

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 4 лютого 2021 року скаргу на бездіяльність державного виконавця задоволено. Серед іншого місцевий господарський суд зазначив, що висловлене державним виконавцем в офіційному документі небажання вчиняти дії щодо виконання судового рішення вказують на його власне волевиявлення до бездіяльності, а відсутність доказів здійснення заходів примусового виконання вказує на реалізацію такого наміру.

Цю ухвалу було скасовано постановою Північного апеляційного господарського суду від 16 березня 2021 року, якою було відмовлено в задоволенні скарги на дії держвиконавця. Так, апеляційний суд вказав на помилковість доводів ПАТ «Донбасенерго» та неврахування господарським судом положень Закону № 4442-VI, якими встановлено мораторій на звернення стягнення на всі активи Укрзалізниці, а не тільки на майно, розташоване на території проведення АТО.

Розглянувши касаційні скарги Донбасенерго та департаменту ДВС Міністерства юстиції України, Касаційний господарський суд ВС визнав їх такими, що підлягають частковому задоволенню. ВС виклав низку позицій щодо застосування законодавства до спірних правовідносин.

 

Мораторії на вчинення виконавчих дій та стягнення

Зокрема, що стосується мораторію, встановленого Законом № 145-IX, пункт 3 розділу III Прикінцевих і перехідних положень якого встановлює трирічну заборону на вчинення виконавчих дій щодо об’єктів права державної власності, які було включено до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об’єктів державної власності, що не підлягають приватизації», то ВС послався на позицію об’єднаної палати Касаційного господарського суду ВС, викладену в постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/12809/19. У цій постанові міститься висновок, що вказані положення щодо заборони вчинення виконавчих дій слід застосовувати таким чином: заборона не поширюється на стягнення грошових коштів боржників у будь-яких правовідносинах, а також окремо на стягнення товарів, переданих у заставу за кредитними договорами, які були ними укладені.

Таким чином, ВС вказав на помилковість висновку апеляційного суду, що передбачена можливість проводити виконавчі дії стосується лише стягнення тих грошових коштів і товарів, які було передано в заставу за кредитними договорами.

Проте ВС визнав правильним висновок апеляційного суду і, відповідно, помилковим висновок Господарського суду м. Києва щодо поширення на спірні правовідносини мораторію, встановленого Законом № 4442-VI.

Проаналізувавши низку законодавчих актів, ВС зазначив, що:

— законодавча тимчасова заборона (відстрочення виконання зобов’язання) щодо звернення стягнення стосується всіх активів Укрзалізниці, зокрема і грошових коштів;

— мораторій стосується не всіх зобов`язань Укрзалізниці, а лише зобов`язань підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщено на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

З урахуванням того, що майно ДП «Донецька залізниця» розташовано на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, то відповідно до прямої вказівки про це в законі на період дії мораторію підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи Укрзалізниці за зобов`язаннями Донецької залізниці, а також вчинення виконавчих дій.

 

Виконання рішення та норми прямої дії

Також у своїй постанові ВС вказав на те, що забезпечення виконання остаточного судового рішення є позитивним обов`язком держави, проте пункт 11 частини 1 статті 34, пункт 101 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII; пункти 51 та 52 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4442-VI унеможливлюють виконання остаточного судового рішення протягом тривалого часу, що очевидно обмежує конституційне право особи на судовий захист та порушує принцип верховенства права, зважаючи на відсутність встановленого законодавцем передбачуваного та ефективного правового регулювання суспільних відносин щодо розумних строків погашення відповідної заборгованості.

ВС констатував, що за змістом зазначені положення не відповідають Конституції України, зокрема суперечать статті 8, частині 2 статті 19, частинам 1 і 2 статті 55, пункту 9 частини 2 статті 129 та частинам 1 і 2 статті 1291, у зв’язку з чим вирішував справу без застосування вказаних норм. Суд застосував норми Конституції України як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції, викладеної в підпункті 5.1 пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020, та практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) щодо права особи на доступ до суду в аспекті розуміння обов`язку держави щодо забезпечення виконання судового рішення, ухваленого проти держави та державних підприємств.

 

Застосування Європейської конвенції та практики ЄСПЛ

Проаналізувавши практику ЄСПЧ, зокрема у справах «Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine» (скарга № 40450/04), «Burmych and Others v. Ukraine» (скарга № 46852/13), «Zubko and Others v. Ukraine» (скарги №№ 3955/04, 5622/04, 8538/04 і 11418/04), ВС зазначив, що ця справа також стосується тривалого строку невиконання підприємством, яке перебуває в державній власності, остаточного рішення про стягнення коштів через запроваджений мораторій щодо зобов’язань Донецької залізниці, частина майна якої залишилося не непідконтрольній території.

Суд припускає, що неможливість проведення інвентаризації та оцінки майна підприємства, розміщеного на цій території, та затвердження передавального акта майна правонаступнику — Укрзалізниці могла спричинити певні затримки у виконанні рішення.

«Проте ця затримка не може бути такою тривалою, що фактично право доступу до суду обмежується таким чином, що саму суть права зведено нанівець», — наголосив ВС.

ВС констатував, що не передбачивши чіткого законодавчого механізму та розумних строків погашення заборгованості, а також не переглянувши положення закону, коли стало зрозуміло, що відновлення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей не буде здійснено в короткі строки, держава порушила свої зобов`язання за статтею 6 Конвенції, оскільки виконання в повному обсязі рішення, винесеного на користь Донбасенерго, не було здійснено в межах розумного строку, а саме в цій справі затримка триває чотири роки.

 

Суспільний інтерес

Окрім того, ВС зосередився на питанні з’ясування легітимної мети та пропорційності втручання в майнові права. Зокрема, суд зауважив, що, пояснюючи легітимну мету та суспільний інтерес у втручанні в майнові права Донбасенерго, Укрзалізниця навела лише загальні доводи стосовно запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, а також запобігання та мінімізації завдання збитків Укрзалізниці за невиконання зобов`язань перед іншими юридичними особами за боргами Донецької залізниці. Проте, на думку ВС, жоден із цих аргументів не є переконливим для пояснення причини невиконання рішення суду протягом тривалого строку. Зі свого боку, кредитор так само зазнав збитків через неотримання коштів, і цей фактор взагалі не враховується.

Також ВС звернув увагу, що фактичною метою запровадження мораторію на звернення стягнення на активи Укрзалізниці було звільнення останньої на невизначений строк від відповідальності перед кредиторами Донецької залізниці, що, на переконання Суду, не може вважатися легітимною метою, враховуючи те, що у відповідному законі відсутнє пояснення про долю майна цього підприємства на підконтрольній території України, за рахунок якого можливо було б задовільнити вимоги кредиторів.

Суд вважає, що втручання в майнові права стягувача, з огляду на серйозні сумніви щодо законності запровадження мораторію та наявності легітимної мети, поклало на стягувача непропорційний тягар.

Таким чином, ВС дійшов висновку, що, зважаючи на невиконання рішення проти державного підприємства протягом чотирьох років, неспроможність органів державної виконавчої служби здійснити необхідні заходи для виконання рішення на користь стягувача внаслідок прямої законодавчої заборони та відсутність ефективного засобу правового захисту, має місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до неї.

Суд визнав єдиним можливим та ефективним способом захисту прав Донбасенерго в цьому випадку задоволення його скарги на бездіяльність державного виконавця та вказав на неправильність постанови суду апеляційної інстанції, зокрема й з огляду на те, що відмова в задоволенні скарги відбулася вже після фактичного виконання рішення в цій справі (25 лютого 2021 року) та винесення постанови про закінчення виконавчого провадження.

 

Процесуальні фільтри

Окрім іншого, в постанові у цій справі ВС зробив висновок щодо застосування процесуальних фільтрів.

Зокрема, суд вказав, що в разі оскарження ухвал суду першої інстанції та постанов апеляційного суду, прий­нятих за результатами їх апеляційного розгляду, на відміну від оскарження судових рішень по суті позовних вимог, скаржник не має визначати додаткові підстави касаційного оскарження, так звані процесуальні фільтри, визначені у пунктах 1–4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Анатолій ГВОЗДЕЦЬКИЙ «Юридична практика»

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

Баннер_на_сайт_тип_1
баннер_600_90px_2
2024
tg-10
Legal High School

Інші новини

PRAVO.UA