Адвокат — особа, яка професійно надає правничу допомогу, людина, до якої можна звернутися, коли виникає проблема. Будь-яка — від галасливих сусідів до складного структурування холдингової компанії. Навіть коли йдеться про особливо тяжкий злочин. Найближчим синонімом до слова «адвокат» на побутовому рівні є слово «захисник», той, хто захищає.

Але чи захищені самі адвокати? Питання геть не риторичне!

Система захисту

Загалом, за приписами Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», професійні права, честь і гідність адвоката гарантуються та охороняються Конституцією України, цим Законом та іншими законами. Зокрема, стаття 23 Закону серед гарантій професійної діяльності наводить те, що дисциплінарне провадження стосовно адвоката здійснюється в особ­ливому порядку. Це, за задумом законодавця, має забезпечити неможливість огульного позбавлення права на професію осіб, які здійснюють адвокатську діяльність.

Нагадаємо, що відповідно до статті 34 Закону адвоката може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності за вчинення ним дисциплінарного проступку, і наведено перелік таких проступків, зокрема до них віднесені:

1. порушення вимог несумісності;
2. порушення присяги адвоката України;
3. порушення Правил адвокатської етики;
4. розголошення адвокатської таємниці або вчинення дій, що призвели до її розголошення;
5. невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов’язків;
6. невиконання рішень органів адвокатського самоврядування;
7. порушення інших обов’язків адвоката, передбачених законом.

При цьому звернутися до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (КДКА) із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисцип­лінарної відповідальності, може кожен, кому відомі факти такої поведінки.

Звісно, у статті 36 зазначено, що не допускається зловживання правом на звернення до КДКА, у тому числі ініціювання питання про дисцип­лінарну відповідальність адвоката без достатніх підстав, і використання зазначеного права як засобу тиску на адвоката у зв’язку із здійсненням ним адвокатської діяльності, те, що дисциплінарну справу стосовно адвоката не може бути порушено за заявою (скаргою), що не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку адвоката, а також за анонімною заявою (скаргою).

Проте ці обмеження не включають випадків, коли скарга на адвоката подається з особистих мотивів, відносин, не пов’язаних з адвокатською діяльністю, і переслідують мету позбавлення права адвоката на професії, наприклад з причин помсти.

Хоча, на перший погляд, у Законі все виписано логічно, правильно і зрозуміло.

Чому виходить так, що адвокат залишається вразливим до необґрунтованих скарг — давайте поглянемо на деталі.

Правила етики

До дисциплінарних проступків віднесено, зокрема, порушення Правил адвокатської етики (ПАЕ). У той же час ПАЕ — дуже обширний документ, який включає норми поведінки адвоката як при здійсненні адвокатської діяльності, так і у побутовому житті.

Зокрема, чинними ПАЕ передбачено, наприклад, що «всією своєю діяльністю адвокат повинен стверджувати повагу до адвокатської професії, яку він уособлює, її сутності та громадського призначення, сприяти збереженню та підвищенню поваги до неї в суспільстві. Цього принципу адвокат зобов’язаний дотримуватись у всіх сферах діяльності: професійній, громадській, пуб­ліцистичній та інших».

Про які «інші» види діяльності йдеться — ніде не конкретизовано. Таким чином, за бажання ця вимога читається як «всюди», включаючи кухню власної квартири. І вже не дуже важливо, що стаття 2 ПАЕ вказує на те, що самі правила стосуються виключно професійної діяльності з надання правничої ­допомоги. Саме відсилка до інших видів (непрофесійної) діяльності, у сукупності з нормами Закону, дозволяє кожному скаржитися на адвоката за будь-яку дію, що може видатися порушенням ПАЕ.

Включно з такими, як, наприк­лад, конфлікт із сусідами, другим із подружжя, у разі захисту інтересів громади, де проживає адвокат, вирішення побутових питань тощо.

При цьому ПАЕ не регламентує як адвокатові поводитися у тих чи інших обставинах. Так, вони зобов’язують діяти виключно у рамках закону, коли йдеться про надання правничої допомоги клієнту. Проте чи може адвокат не використовувати мову ділового спілкування, коли йдеться про, скажімо, конфлікт із сусідами? Або у стосунках з дружиною чи чоловіком, зокрема колишніми?

Інше питання, якщо дисцип­лінарний проступок вбачається у діях, які не пов’язані із особою, яка подає скаргу? От якщо комусь здається, що адвокат допустив порушення, яке може негативно позначитися на правах та інтересах особи, якій такий адвокат надає правову допомогу? Особливо, якщо цей «хтось» — противна сторона у спорі. Погодьтеся, це вже видається, як мінімум, дивним — вибивати адвоката опонента під приводом ймовірності надання ним неякісної правової допомоги опоненту?

Проте Закон надає право скаржитися на адвоката кожному, тобто будь-кому і з будь-яких причин. А оціночне формулювання «ознаки порушення» — ще й за суб’єктивним критерієм дозволяє подавати скарги навіть за відсутності об’єктивних підстав. Просто тому, що вбачається.

І той факт, що тепер за подачу скарги на адвоката справляється збір, ситуацію не виправляє. Адже за великого бажання помститися адвокатові, питання грошей стає другорядним.

Право на приватність

Загалом, як це й визначено Законом про адвокатуру, особливий порядок дисциплінарного провадження проти адвоката повинен убезпечувати адвоката від тиску або помсти.

Коли скаргу подає колишній чоловік, мотивує її можливим неякісним наданням правової допомоги тертім особам у спорах із ним, прямо вказує на наявний конфлікт між колишнім подружжям, зокрема щодо місця проживання дитини, дисциплінарні палати КДКА, мали б ще на стадії первинної перевірки відмовляти у відкритті провадження. Адже очевидні саме особисті мотиви, а не будь-які об’єктивні фактори. Тим більше, якщо у скарзі записано, що наявність конфлікту зі скаржником «може» призвести до надання неякісної правничої допомоги клієнтам, і часто це підводиться як конфлікт інтересів. Адже ПАЕ прямо передбачають у статті 70, що звинувачення адвоката не може ґрунтуватися на припущеннях.

Навіть якщо дисциплінарну справу за такою заявою відкрили, то логічним результатом розгляду є рекомендація закрити провадження, як тільки виявлено, що про професійні взаємини, тобто про обставини, що виникли у зв’язку з наданням правничої допомоги адвокатом, не йдеться. Та й позиції Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури вказують на те, що приватне життя — поза межами інспектування у рамках дисциплінарних процедур. Ця процедура — виключно для порушень під час професійної адвокатської діяльності із надання правничої допомоги.

Але на практиці не все так очевидно. На жаль, з тих чи інших причин КДКА здійснюють розгляд таких справ особистого зацікавлення.

І, може (будемо сподіватися), вони й не матимуть наслідком притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, тим більше у вигляді позбавлення права на зай­няття адвокатською діяльністю, як цього просить скаржник. Одразу чи під час оскарження рішення. Проте навіть сам факт, коли органи адвокатського самоврядування, які покликані перш за все захищати статус адвоката, беруться за справи, які не мають нічого спільного з адвокатською діяльністю, крім того, що скаржаться на адвоката (з детальним описом сімейного конфлікту безпосередньо у скарзі), дещо бентежить.

Виходить, що адвокат, з одного боку, повинен працювати у найкращих інтересах клієнтів, а про свої найкращі інтереси дбати не може. Це потенційно може обернутися тим, що під ризиком — втратити право на професію, а отже, і можливість заробітку, особа, яка є адвокатом, не може вимагати нормального ставлення до себе у побутових питаннях?

То що це тоді, якщо не ризики дискримінації за професійною ознакою, і порушення права на приватне життя особи тільки тому, що вона несе етичний обов’язок добросовісності і стриманості у поведінці, які традиційно наше суспільство сприймає як прояви слабкості?

Авторка: Ірина ГОНЧАР
«Український адвокат»