Забезпечення позову — стандартна процедура вжиття заходів, ціль яких полягає в тому, щоб у разі задоволення позовних вимог у справі особа мала реальні шанси відновити своє порушене право або скористатися заперечуваним.

Справді, нерідко трапляється так, що фактично вимога про забезпечення позову частково або повністю збігається з суттю позову. Але чи є такий збіг підставою для відмови у вжитті заходів забезпечення — визначалися суди, розглядаючи справу № 914/1570/20. Крапку в цьому питанні поставила Велика Палата (ВП) Верховного Суду (ВС) ще 18 травня 2021 року, однак повний текст постанови з’явився у Єдиному державному реєстрі судових рішень лише на початку липня.

Питання на кордоні

За обставинами справи, до суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Б» з позовом до ТОВ «Л» про захист прав інтелектуальної власності. Позивач просив заборонити використовувати зареєстрований за позивачем знак для товарів і послуг «Б» та заборонити імпорт і продаж товарів із нанесеним відповідним знаком для товарів і послуг. Такі товари було заявлено до митного оформлення ТОВ «Л».

Одночасно позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив зупинити митне оформлення. Зокрема, заборонити Галицькій митниці Держмитслужби здійснювати таке оформлення товарів, маркованих із використанням торгової марки (ТМ) «Б», отримувачем яких є ТОВ «Л».

Позивач вказав, що:

— виконання ймовірного рішення суду про задоволення позову є можливим виключно за умови зупинення митного оформлення товару на строк розгляду цієї справи, в іншому випадку відповідач завершить митне оформлення товару, який буде випущено у вільний обіг;

— з огляду на кількість товару він ввозиться з метою перепродажу, тому є достатні підстави вважати, що товар буде перепродано, що унеможливить виконання рішення суду.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 2 липня 2020 року задоволено заяву ТОВ «Б». Суд дійшов висновку, що:

— невжиття заходів забезпечення позову у випадку задоволення позовних вимог призведе до порушення прав інтелектуальної власності позивача;

— відсутність відповідної ухвали про забезпечення позову дасть можливість відповідачу провести митне оформлення товару з ознаками контрафактності та використовувати його в господарській діяльності;

— це унеможливить ефективний захист прав позивача та виконання рішення суду.

Західний апеляційний господарський суд постановою від 19 жовтня 2020 року ухвалу Господарського суду Львівської області від 2 липня 2020 року скасував та відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі. Вмотивував це суд таким чином:

— висновок місцевого господарського суду стосовно наявності правових підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову є передчасним;

— заявник не надав доказів того, що спірний товар ввозиться в Україну з метою перепродажу;

— товари придбані відповідачем на території Республіки Польща й у момент продажу перебували в цивільному обороті на вказаній території.

Крім того, на думку суду апеляційної інстанції, здійснивши забезпечення позову, суд вчинив дії, які є тотожними задоволенню вимог позову, тобто його вирішенню по суті.

Чи можна оскаржити?

ТОВ «Б» звернулося до Касаційного господарського суду (КГС) у складі ВС, а той, своєю чергою, передав справу на розгляд ВП ВС, оскільки побачив необхідність відступити від правового висновку, викладеного в рішенні ВП ВС у справі № 753/22860/17 у подібних правовідносинах, щодо неможливості касаційного оскарження:

— ухвали суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову,

— постанови апеляційного суду про залишення відмови без змін,

— ухвали апеляційного суду про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову,

— постанови апеляційного суду про скасування ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову та відмову в задоволенні відповідної заяви.

На думку КГС ВС, позиція про неможливість касаційного оскарження судового рішення, яким фактично відмовлено в забезпеченні позову, в цьому випадку може розглядатись як обмеження права позивача на перегляд такого рішення.

Це може створити ситуацію, за якої відповідач отримає перевагу щодо здійснення судового контролю стосовно рішення про забезпечення позову, тоді як особа, за заявою якої було вжито забезпечувальних заходів місцевим судом, які згодом апеляційний суд скасував або ж прийняв ухвалу про відмову в забезпеченні позову, такої можливості позбавляється, незважаючи на пряму вказівку чинного процесуального законодавства (зокрема, відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 255, пунктів 2, 3 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України).

Оскарженню підлягає, задоволенню — ні

ВП ВС нагадала, що право на касаційне оскарження не є гарантованим ні за Конституцією України, ні за Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини. Відповідно, держави можуть самостійно встановлювати, у яких випадках таке право надається, а в яких — ні. Уведення процесуальних фільтрів не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізовано під час звернення до суду першої та апеляційної інстанцій.

У постанові ВП ВС вказано: встановлення в процесуальному законодавстві виняткових підстав для касаційного оскарження в тих випадках, коли таке оскарження є справді необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення.

Однак ВП ВС зазначає, що право на доступ до суду може порушуватись нечітким, незрозумілим визначенням у законі таких процесуальних критеріїв щодо допуску до перегляду судового рішення касаційним судом, яке може спричиняти розбіжності в розумінні та застосуванні норми закону.

Водночас суд наводить такий аналіз.

У господарському процесі учасникам справи, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, надано право подати касаційну скаргу, зокрема на ухвали суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення.

У цивільному — щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову; скасування забезпечення позову, відмови в скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову або відмови в забезпеченні позову; зустрічного забезпечення або зміни чи скасування зустрічного забезпечення.

В адміністративному — щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, скасування забезпечення позову, відмови в забезпеченні позову, відмови в заміні заходу забезпечення позову або скасуванні забезпечення позову.

Тобто положення процесуальних кодексів, які регулюють апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, ухвалених за наслідками розгляду заяви про забезпечення позову, містять текстові розбіжності, однак ці розбіжності не є такими, що зумовлюють різний зміст відповідної процесуальної дії залежно від юрисдикції спору. Тож застосування наведених вище процесуальних норм має бути однаковим як для господарського, так і для цивільного судочинства.

І в цьому аспекті ВП ВС зазначає, що перегляду в касаційному порядку підлягають ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, а також постанови суду апеляційної інстанції, якими такі ухвали залишено без змін.

Відповідно, ухвали суду першої інстанції про відмову в скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову, а також постанови суду апеляційної інстанції, якими такі ухвали залишено без змін, касаційному оскарженню не підлягають.

ВП наголосила, що неправильно сприймати положення ГПК України буквально і вважати, що можливість оскарження в касаційному порядку постанов суду апеляційної інстанції, ухвалених за наслідками перегляду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, залежить від наслідків такого перегляду (залишено ухвали без змін, змінено їх чи скасовано повністю або частково).

Оскільки наведені в процесуальному законі критерії щодо можливості касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, прийнятої за наслідками перегляду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, не є чіткими та зрозумілими, хоча процесуальний інститут забезпечення позову має істотне значення для забезпечення можливості судового захисту та виконання судового рішення, то положення пункту 2 частини 1 статті 287 ГПК України треба тлумачити так, що постанову суду апеляційної інстанції, яка за результатом перегляду ухвали суду першої інстанції про задоволення заяви містить висновок про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, може бути оскаржено в суді касаційної інстанції.

Враховуючи викладене та проаналізувавши правові позиції у справі № 753/22860/17 у частині висновків про неможливість оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про відмову в забезпеченні позову та про неможливість касаційного оскарження постанови апеляційної інстанції, якою скасовано вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову, ВП ВС вважає невиправданими такі обмеження, відступає в цій частині від раніше викладених висновків та зазначає: в касаційному порядку можуть, окрім інших, переглядатися:

— ухвали суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову (тобто як ухвали, якими задоволено заяву про забезпечення позову, так і ухвали, якими відмовлено в такому забезпеченні);

— постанови суду апеляційної інстанції, якими скасовано вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову.

Попри те що ВП ВС визнала право ТОВ «Б» на касаційне оскарження постанови апеляційного суду, яким скасовано ухвалу суду місцевого та відмовлено у вжитті заходів забезпечення позову, підстав для задоволення касаційної скарги в цій справі Верховний Суд не знайшов.

Ірина ГОНЧАР «Юридична практика»