Провадження про неплатоспроможність фізична особа
може ініціювати не частіше одного разу на п’ять років

Уже місяць юридична спільнота активно обговорює ухвалений 18 жовтня ц.р. парламентаріями новий Кодекс — з процедур банкрутства.

Як відомо, основною новелою цього документа, яка викликає неабиякий інтерес як фахівців у галузі права, так і економічно активних верств населення, є запровадження можливості оголосити себе неплатоспроможним громадянам, які не мають статусу суб’єкта господарської діяльності.

Оскільки перед прийняттям законопроекту № 8060 не було проведено якісної інформаційної кампанії, покликаної роз’яснити людям мету та суть змін, а також з урахуванням загального скептичного ставлення населення до будь-яких реформ та законодавчих ініціатив, соціальними мережами прокотилася хвиля паніки, основним рефреном якої стали такі тези: «людей за борги викидатимуть на вулиці» і «остаточно довели країну до ручки». Спробуймо розібратися, чи є насправді причини для тривоги.

Текст проголосованого законопроекту ще офіційно не опублікований і на момент написання цієї статті він лише готується на підпис Президенту, однак аналіз тексту, підготовленого до другого читання, дає змогу дійти певних висновків.

Самостійна робота

По-перше, важливий «запобіжник», який закладено у новому Кодексі, дозволяє ініціювати процедуру банкрутства фізичної особи лише за заявою останньої. Звідси випливає, що кредитори не матимуть можливості за власною ініціативою ставити боржника перед фактом того, що йому доведеться відновлювати платоспроможність шляхом проходження судових процедур зі значними обмеженнями економічних свобод, як це має місце у випадку із юридичними особами.

Уже з цих підстав можемо дійти висновку, що примусово нікого «в банкрутство» заганяти не будуть.

Отже, підставами, які дають змогу фізичній особі звертатися з відповідною заявою до суду, є сукупність таких умов:

— розмір прострочених зобов’язань боржника перед кредитором (кредиторами) становить не менш ніж 30 мінімальних розмірів заробітної плати (без урахування штрафів, пені та інших фінансових санкцій);

— боржник припинив погашати кредити чи здійснювати інші планові платежі у розмірі більш як 50 % місячних платежів по кожному з кредитних та інших зобов’язань упродовж двох місяців;

— у виконавчому провадженні винесено постанову про відсутність у фізичної особи майна, на яке може бути звернуте стягнення;

— є інші обставини, які підтверджують те, що найближчим часом боржник не зможе виконати грошові зобов’язання чи здійснювати звичайні поточні платежі (загроза неплатоспроможності).

Крім того, для ухвалення всіх подальших важливих рішень у ході процедури банкрутства громадян буде потрібна їхня згода.

Варто зазначити, що до заяви фізична особа додає декларацію про майновий стан за три роки, що передували зверненню до
суду. У декларації вказується інформація щодо майна, доходів та витрат боржника і членів його сім’ї, які перевищують 30 мінімальних розмірів заробітної плати. При цьому до членів сім’ї Кодекс включає:

— осіб, які перебувають у шлюбі з боржником;

— дітей, у тому числі повнолітніх, боржника та його (її) другого із подружжя;

— батьків обох із подружжя;

— осіб, які перебувають під опікою і піклуванням;

— інших осіб, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі осіб, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Що цікаво, до другого із подружжя прирівнюється особа, шлюб із якою було розірвано протягом трьох років до подання декларації.

Тут одразу виникають цікаві запитання:

1) як змусити колишню дружину (чоловіка) надати екс-партнеру по шлюбу відповідну делікатну інформацію, розкривати яку не надто хто волів би;

2) як, хто і в якому порядку буде доводити/перевіряти наявність/відсутність «інших осіб, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі»?

До речі, виявлення неповної або недостовірної інформації, зазначеної в декларації, або встановлення факту придбання майна за кошти боржника, однак реєстрації на іншого члена сім’ї з метою ухилення боржника від погашення боргу перед кредиторами, є підставами для закриття провадження у справі.

Провадження у суді

Далі провадження відбувається за досить типовим для подібних процедур сценарієм, суттєва відмінність лише у специфіці справ про банкрутство фізичних осіб — основна мета відновлення платоспроможності, а не лише задоволення вимог кредиторів:

— суд приймає заяву до розгляду та призначає дату підготовчого засідання з одночасним визначенням кандидатур арбітражних керуючих (до речі, тепер автоматизована система обирає не одного арбітражного керуючого, а трьох, і кожному з них суд пропонує подати заяву на участь у справі);

— суд може за клопотанням кредиторів або за власною ініціативою вжити заходів забезпечення вимог кредиторів, у тому числі — заборонити боржнику виїзд за кордон;

— суд за наслідками підготовчого засідання: (а) відкриває провадження у справі про неплатоспроможність із введенням процедури реструктуризації боргів боржника, введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів та призначенням керуючого реструктуризацією або (б) відмовляє у такому відкритті;

— кредитори заявляють свої вимоги до боржника та проводиться попереднє засідання;

— проведення зборів кредиторів, на яких приймаються рішення про (а) схвалення плану реструктуризації боргів боржника (підлягає обов’язковому погодженню із боржником) або (б) про звернення з клопотанням до господарського суду про перехід до процедури погашення боргів боржника, або (в) про закриття провадження у справі про неплатоспроможність;

— якщо протягом 120 днів з дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність зборами кредиторів не прийняте рішення про схвалення плану реструктуризації боржника, суд виносить постанову про визнання боржника банкрутом і введення процедури погашення боргів боржника;

— затвердження судом плану реструктуризації або відмова у такому затвердженні;

— за результатами розгляду звіту боржника про виконання плану реструктуризації боргів суд постановляє рішення про (а) закриття провадження у справі про неплатоспроможність у зв’язку з виконанням боржником плану реструктуризації боргів або (б) невиконання боржником плану реструктуризації боргів, визнання боржника банкрутом і відкриття процедури погашення боргів боржника;

— до складу ліквідаційної маси боржника включається усе його майно, за винятком (а) житла, яке є єдиним місцем проживання сім’ї боржника (квартира загальною площею не більш ніж 60 м² або житловою площею не більш ніж 13,65 м² на кожного члена сім’ї боржника, чи житловий будинок, загальною площею не більш ніж 120 м²) та не є предметом забезпечення, а також (б) інше майно боржника, на яке згідно із законодавчими актами України не може бути звернуте стягнення, зокрема кошти, що перебувають на рахунках боржника у пенсійних фондах та фондах соціального страхування;

— продаж майна банкрута за правилами, встановленими і для юридичних осіб, та задоволення вимог кредиторів;

— звільнення боржника від боргів, за винятком таких боргів: (а) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, (б) сплати аліментів, (в) виконання інших вимог, які нерозривно пов’язані з особистістю фізичної особи.

Провадження про неплатоспроможність фізична особа може ініціювати не частіше одного разу на п’ять років.

При цьому така особа не повинна мати кримінальних або адміністративних стягнень, пов’язаних із порушеннями у сфері банкрутства.

Протягом п’яти років після визнання фізичної особи банкрутом така особа зобов’язана перед укладенням договорів позики, кредитних договорів, договорів поруки чи договорів застави письмово повідомляти про факт своєї неплатоспроможності інші сторони таких договорів, а також така особа не може вважатися такою, яка має бездоганну ділову репутацію, протягом трьох років після визнання її банкрутом.

Шанс на «нове» життя

Отже, можемо констатувати наявність таких позитивних рис нового для України виду судового провадження:

1) громадяни, які погрузли у боргах, мають цілком реальні шанси «почати життя з чистого аркуша»;

2) рішення про ініціювання процедури банкрутства приймається винятково боржником, йому ж належить право погоджувати план реструктуризації;

3) «соціальне житло», яке не є засобом забезпечення зобов’язання, ніхто у людей примусово не відбиратиме. Крім того, якщо боржник не має фінансових можливостей виплачувати заборгованість за кредитом в іноземній валюті, забезпеченим квартирою або житловим будинком, що є єдиним місцем проживання сім’ї боржника, провадження у справі про банкрутство закривається судом;

4) захист інтересів боржника є основною функцією відповідного судового провадження, нарівні із захистом інтересів кредиторів, на відміну від банкрутства юридичних осіб, де інтереси кредиторів превалюють над інтересами боржника;

5) нововведення можуть бути цікавими також і для кредиторів, зокрема банкам не потрібно буде виводити із обігу кошти для формування резервів під проблемні кредити, згідно з вимогами Національного банку України.

При цьому новий Кодекс містить і певні ризики:

1) значна кількість зобов’язань не підлягають реструктуризації або «списанню», а відтак, навіть розпрощавшись майже з усім своїм майном, особі все одно доведеться вишукувати кошти для погашення відповідної заборгованості (аліменти, шкода, завдана життю і здоров’ю);

2) як було наголошено, всі значні доходи та витрати боржника та широкого кола пов’язаних осіб підлягають ретельному вивченню та аналізу, а колишні подружжя можуть навмисно блокувати надання відповідної інформації;

3) з’являються ризики появи нових шахрайських схем, оскільки в наших широтах люди в основній своїй масі не надто піклуються про бездоганність власної ділової репутації, при цьому ніяка відповідальність за приховування факту неплатоспроможності не запроваджується.

Кодекс містить також низку інших цікавих положень, які потребують аналізу, зокрема щодо перехідного періоду тривалістю у п’ять років, протягом якого діятиме спеціальний порядок реструктуризації заборгованості за іпотечними кредитами фізичних осіб в іноземній валюті, однак обмежений обсяг статті не дозволяє все охопити в межах однієї публікації.

Олексій САДИЛЕНКО, керівний партнер «B.POINT Lawyers», адвокат, м. Дніпро