До Святошинського районного суду
м. Києва, вул. Київська, 1, м. Київ, 03333

Позивач: Микулиненко М.М.,
вул. Київська, 2, м. Київ, 02222, номер засобу зв’язку: 111-11-11

Відповідач: Корсунов З.П.,
вул. Київська, 3, м. Київ, 04444

Справа № 1111/11

Суддя Іванов І.І.

ЗАПЕРЕЧЕННЯ

щодо Акту посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи

У провадженні Святошинського районного суду м. Києва знаходиться справа № 1111/11 за позовом Микулиненко М.М. до Корсунова З.П. про визнання договору недійсним, скасування державної реєстрації.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 11 січня 2011 року у справі призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, виконання якої доручено експертам Київського міського центру судово-психіатричної експертизи. На вирішення експертизи поставлено наступне запитання: «Чи міг Петренко Анатолій Григорович на момент укладання спадкового договору розуміти значення своїх дій та керувати ними?».

За наслідками проведеної експертизи комісією експертів 11 лютого 2011 року було складено Акт посмертної судово-психіатричної експертизи № 111.

Як вбачається з висновків зазначеного вище Акту, комісія експертів дійшла висновку, що Петренко А.Г. на момент укладання спірного договору за своїм психічним станом не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Із зазначеними вище висновками посмертної судово-психіатричної експертизи не погоджуємося, вважаємо їх необ’єктивними, необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, що пояснюється наступним.

1. Щодо необґрунтованості висновків експертизи, які містяться в Акті

Відповідно до пунктів 34, 35 Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 8 жовтня 2001 року № 397 (Порядок), мотивувальна частина акту експертизи містить обґрунтоване пояснення даних про психічний стан особи та фактів, які встановлені та виявлені при дослідженні об’єктів експертизи. Висновок експертизи повинен бути обґрунтованим і містити відповіді на поставлені перед ним питання у межах його компетенції, мати конкретний характер.

Проте мотивувальна частина Акту № 111 від 11 лютого 2011 року зазначеним вимогам не відповідає.

Як вбачається з контексту наведених вище норм, окрім відповідей на поставлені перед експертизою питання, акт має містити й належне обґрунтування саме таких висновків експертів. У мотивувальній частині експерт (експерти) зобов’язаний обґрунтувати свою точку зору, описати логічний зв’язок, яким пов’язуються факти та висновки, наведені в акті.

При цьому слід зазначити, що мотивувальна частина акту має принципове та вирішальне значення, оскільки помилки експерта (експертів), які були допущені в мотивувальній частині, ставлять під сумнів і кінцевий висновок експертів.

Як вбачається з тексту наведеного вище Акту № 111 від 11 лютого 2011 року, мотивувальна частина даного документу містить лише хронологію подій, які мали місце в житті Петренка А.Г., із зазначенням його діагнозів у різні періоди часу.

Жодного пояснення та обґрунтування, яким саме чином те чи інше захворювання досліджуваного впливало на його психічний стан, у зв’язку з чим експерти дійшли висновку про неможливість останнім усвідомлювати свої дії та керувати ними, — не наведено. Мотивувальна частина не містить обґрунтувань та посилань на причинно-наслідковий зв’язок між наявною у досліджуванного хворобою та висновком експертів про неможливість останнім усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

Експертами також не зазначено, яка саме методика була використана ними під час проведення експертизи.

Звертаємо увагу суду на те, що експерти в кінці мотивувальної частини Акту посилаються на «наукову літературу», проте жодної інформації щодо характеру такої літератури, її пов’язаності з проведенням даної конкретної експертизи Акт не містить.

За таких обставин, зважаючи на вищевикладене, Акт № 111 від 11 лютого 2011 року не містить жодних аргументів (обґрунтувань, пояснень) щодо прийнятого комісією експертів висновку. Акт не містить жодних узагальнень дослідженого матеріалу, усунень протиріч, проведеного аналізу тощо. В свою чергу, Акт експертизи містить лише висновки комісії експертів без належного попереднього їх обґрунтування.

Зважаючи на порушення, на неповноту та необґрунтованість Акту посмертної судово-психіатричної експертизи, останній не може бути належним та допустимим доказом для прийняття рішення у справі. Враховуючи те, що експертною комісією належним чином не обґрунтовані експертні висновки, не надано відповідних узагальнень перебігу хвороб досліджуваного та їхнього впливу на його психіку і поведінку, не проведено аналізу його психічного стану в момент укладення спірного договору, не встановлено причинно-наслідкового зв’язку між хворобами досліджуваного та його можливістю усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в момент укладення спірного договору, відсутність повного комплексного дослідження всіх необхідних обставин, вважаємо що Акт посмертної судово-психіатричної експертизи № 111 від 11 лютого 2011 року не може бути належним доказом у даній справі, а відтак не може бути взятим судом до уваги.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 27, 58,59, 60,147 ЦПК України,

ПРОШУ:

Не брати до уваги Акт посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи № 111 від 11 лютого 2011 року, підготовлений експертами Київського міського центру судово-психіатричної експертизи.

Представник Відповідача Корсунова З.П.

/За довіреністю, копія якої є в матеріалах справи/ І.І. Олефіренко «___» лютого 2011 року

---

Комментарий эксперта

Дмитрий ДЕНИСОВ,
партнер АК «Правочин», адвокат

Как ­известно, статья 60 Граж­дан­ского процес­суаль­ного ­кодекса (ГПК) Укра­ины обязывает каждую из сторон процесса доказать те или иные обстоятельства, на которые стороны ссылаются как на основания своих требований и возражений.

В гражданском процессе широко распространены дела, в которых стороны ходатайствуют перед судом о назначении различного рода экспертиз — в зависимости от характера спора.

В этот раз вниманию читателей предлагаются возражения на доказательство, о приобщении которого ходатайствует истец. Речь идет об экспертном заключении, подготовленном в результате назначенной судом и проведенной экспертизы.

Автор документа ссылается на отсутствие какой-либо мотивировки в экспертном заключении, отсутствие анализа и обобщений, в связи с которыми комиссия экспертов пришла к конкретным выводам.

Следует отметить, что само по себе изложение выводов экспертной комиссии без надлежащего их обоснования не может свидетельствовать о полноте и правильности выводов экспертного заключения. Принцип, согласно которому эксперт должен обосновать, мотивировать, обобщить сделанные последним выводы, является общим для любого вида экспертиз. Достаточно лишь ознакомиться с нормативными документами, регламентирующими порядок оформления результатов того или иного вида экспертизы, чтобы убедиться в наличии императивного правила, которое обязывает эксперта обосновывать и мотивировать сделанные последним выводы.

Более того, следует отметить, что проблема оценки судом доказательств, в частности заключений эксперта, является более глобальной. К примеру, в некоторых гражданских делах, в которых проводилась экспертиза, судьи при принятии решения ссылаются исключительно на экспертное заключение, не принимая во внимание должным образом иные доказательства, часто свидетельствующие о наличии оснований для принятия совершенно противоположного решения.

Здесь следует обратить внимание на положение части 6 статьи 147 ГПК Украины, согласно которому экспертное заключение не является для суда обязательным и оценивается судом по правилам, предусмотренным статьей 212 ГПК Украины.

Вне всякого сомнения, экспертное заключение, каким бы оно ни было по своей сути, не должно заменять решение суда.

Комментируемые возражения подаются на основании статьи 27 ГПК Украины. При этом их подача не является обязательной. Однако, если сторона спора имеет существенные возражения касательно того или иного доказательства, считаем подачу подобных возражений принципиальной, поскольку, невзирая на позицию суда первой инстанции, наличие в деле подобных возражений может помочь при наработке необходимой правовой позиции при рассмотрении дела в апелляционном порядке.