Сьогодні все частіше в політичних та юридичних колах можна почути тези про те, що закріплення на законодавчому рівні норм щодо участі міжнародних експертів у процедурах формування суддівського корпусу було помилкою, наслідком якої став, щонайменше, «параліч» питання формування та запуску роботи одного з ключових органів з наповнення судової системи кваліфікованими кадрами — Вищої кваліфікаційної суддів України (ВККС) — та процесу кваліфікаційного оцінювання суддів. Більше того, участь громадян інших держав у формуванні однієї з гілок влади розцінюють як втручання у внутрішні справи України. Думками з цих та інших питань ми поцікавилися у Сергія Козьякова, партнера «Сергій Козьяков та Партнери», голови ВККС у 2014–2019 роках, якому разом із колегами якраз випало втілювати новий на той час формат роботи комісії.

— Пане Сергію, залучення іноземних експертів до формування суддівського корпусу — вимушена необхідність чи зазіхання на інституційну незалежність органів, які займаються добром?

— Упродовж двох останніх років невеликими і надзвичайно мотивованими групами зацікавлених осіб за допомогою використання маніпуляцій хибними порівняннями було створено два міфи з протилежними твердженнями.

— Які саме?

— Міф перший — українці не здатні самостійно сформувати професійний та доброчесний суддівський корпус без участі іноземних експертів. І другий міф з протилежним змістовним навантаженням — сприяння іноземних експертів у процесі формування суддівського корпусу означає втручання у внутрішні справи України і є ознакою порушення принципу суверенітету.

Почну з професійного твердження, яке стосується обох міфів. Органи суддівського врядування в Україні, які забезпечували кадрове наповнення суддівського корпусу в останні чотири роки, мали успішний досвід з цих питань як самостійного прийняття рішень, так і за участю міжнародних експертів.

Проведення двох відкритих конкурсів на загальну кількість 200 вакантних посад у новий Верховний Суд є успішним прик­ладом того, що українці здатні власними силами формувати якісний суддівський корпус, у тому числі, його найвищі ланки. Попри критику з боку окремих представників громадськості, цей конкурс у виконанні ВККС отримав у цілому схвальні оцінки від міжнародних партнерів.

До цього дня в жодній країні світу не було проведено конкурсу до вищих судів аналогічного за масштабами та складністю процедур для учасників, ніж ці два конкурси, які здійснила ВККС останнього складу.

Наші критики також до цього дня не змогли підготувати жодного звіту, в якому було б піддано системній професійній критиці роботу нового Верховного Суду. Особливо беручи до уваги кількість заслуханих цим судом справ і вирішених спорів. У правовій системі України за останні півтора року (як, власне, і раніше) ми також не побачили жодного прикладу проведення аналогічного за масштабами і прозорістю та рівнем менеджменту конкурсу.

Щодо другого міфу, то хотілося б зазначити, що саме за участю Громадської ради міжнародних експертів (ГРМЕ) — фактично вперше у світовій практиці — у процедурі відкритого і прозорого конкурсу в другій половині 2018­го та на початку 2019 року був сформований Вищий антикорупційний суд. Практично всі процедури, за винятком обговорення в нарадчій кімнаті, транслювалися в режимі онлайн, що також є унікальним прик­ладом у світовій практиці.

Це стало результатом ретельної підготовки та врахування попереднього досвіду проведення конкурсу у Верховний Суд. Ми наполягли на тому, що на кожному змістовному етапі, навіть попри вирішальну роль міжнародних експертів, члени ВККС повинні мати можливість виконувати передбачені законом повноваження шляхом вибору з декількох варіантів. Таким вибором ВККС скористалася вже на стадії розробки закону, де, за нашим наполяганням, за Комі­сією було закріплене повноваження вибрати шістьох членів ГРМЕ із 12 кандидатур, які запропонують міжнародні організації, що мають угоди з Україною з питань боротьби з корупцією. Подальші події показали, що це повноваження було реалізоване успішно і на користь справі. Значну роль на цьому етапі відіграло Міністерство закордонних справ України — дипломати блискавично організували співпрацю з міжнародними організаціями і забезпечили необхідну робочу комунікацію.

— Як члени ВККС знаходили спільну мову з міжнародними експертами? Чи були труднощі?

— У спілкуванні з міжнародними експертами, у тому числі на спільних спеціальних засіданнях, ключовим фактором, який дозволяв знайти спільну мову практично з усіх спірних питань, було також безпосереднє, відверте і чесне спілкування членів ВККС і ГРМЕ за допомогою надзвичайно кваліфікованих працівників міжнародного відділу секретаріату ВККС, професійних перекладачів, запрошених на допомогу, та волонтерів — студентів Інституту міжнародних відносин. Також надважливим було і вільне володіння англійською мовою членів Комісії Андрія Василенка, Андрія Козлова, Сергія Прилипка та мною. А Станіслав Щотка спокійно спілкувався польською мовою з членом ГРМЕ Тедом Зажечни — канадцем польського походження.

Підкреслюю, що на останньому етапі, ВККС приймала рішення на пленарному засіданні, де були присутні лише члени ВККС. Під час цього засідання остаточний рейтинг затверджувався з кількості кандидатів більшої, ніж кількість вакансій. Тобто вибір зберігався до останньої миті. І на цей вибір міжнародні експерти не впливали жодним чином. Результатом цієї спільної роботи є діяльність Вищого антикорупційного суду сьогодні.

На жаль, зовсім інша ситуація спостерігалася під час спроби створити конкурсну комісію для добору нового складу ВККС та вже на початку роботи конкурсної комісії з визначення прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Конкурсну комісію з добору нового складу ВККС створити не вдалося. А робота конкурсної комісії з добору прокурора САП виявилася загальмованою вже в перший день.

— Що можете сказати про твердження, що участь міжнародників у процесі добору судді порушує суверенітет України?

— Це саме другий міф, і ті, хто стверджують, що сприяння іноземних експертів у деяких кадрових процедурах порушує державний суверенітет, користуються доктриною державного суверенітету, яка була визначальною в 70–80­ті роки минулого сторіччя. За останні місяці я, на жаль, не побачив у відкритих джерелах жодної корисної для прийняття розумного державного рішення дискусії або наукового повідом­лення від юристів­міжнародників, в яких би вони професійно поінформували про новітні тенденції в розумінні принципу державного суверенітету із зазначенням прикладів. А таких тенденцій і прикладів за останні 30 років можна навести десятки і сотні.

Спільна з міжнародними експертами робота під час конкурсу у Вищий антикорупційний суд показала, що є абсолютно легітимні можливості приймати рішення, не порушуючи принцип державного суверенітету і дотримуючись Конституції України.

Ще раз підкреслюю, що потрібні ґрунтовні доктринальні напрацювання вітчизняними науковцями з цих питань для можливого залучення іноземних експертів до кадрових процедур і не тільки в судовій системі.

— Попри невдалу спробу сформувати склад конкурсної комісії з відбору членів, Венеціанська комісія все ж не рекомендує розширювати коло міжнародних організацій, які можуть висувати своїх кандидатів. Чи варто дослухатися до неї?

— Вважаю цю рекомендацію логічною. На сьогодні є два приклади співпраці з відомими міжнародними організаціями — партнерами України. Один приклад — успішний. Другий — не успішний. Щоб подальші приклади були також успішними, необхідно по пунктах, спокійно і технократично, в закритому режимі, бажано разом із партнерами, проаналізувати, чому не вийшло і що потрібно правильно зробити наступного разу.

Якщо застосувати успішний досвід Вищої кваліфікаційної комісії суддів України під час конкурсу у Вищий антикорупційний суд, застосувати ті самі алгоритми, які були зафіксовані в законі, локальних нормативних актах, оперативних планах секретаріату ВККС, то не потрібно буде шукати причини, чому щось не вийшло.

— Як ви ставитеся до ідеї залучення суддів­іноземців до здійснення правосуддя в Україні?

— Звертаю увагу, що такий досвід є — це міжнародні арбітри в Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України. Але нагадую, що МКАС не є частиною судової системи України.

Якщо ж говорити про приклад Казахстану, то той, хто наводить цей приклад як успішний, забуває сказати про важливі деталі. Суд, де час від часу здійснюють у режимі відряджень правосуддя британські судді (у відставці), має дуже обмежену компетенцію. За весь період роботи вони прийняли всього декілька рішень.

Щоб в Україні працювали іноземні судді, потрібно (а) змістовно розпитати казахів, чи вважають вони успішним свій досвід залучення іноземців до здійснення правосуддя, (б) під час наступних виборів запитати у платників податків, чи готові вони платити додатково на утримання нового суду і нових «дорогих» суддів­іноземців, (в) якщо платники податків погодяться, внести зміни до Конституції України, (г) не в режимі «шаленого принтера» розробити якісне законодавство, необхідне для роботи такого суду, (ґ) визначити компетенцію суду ширшу, ніж у Казахстані, (д) створити комісію для проведення конкурсу на посади суддів, (е) провести чесний і прозорий конкурс на посаду судді, (є) надати приміщання, необхідне для роботи такого суду. І ще приблизно 150 пунктів оперативного плану, виконати які необхідно до початку роботи такого суду.

Якщо зовсім відверто, то вважаю дискусію з цього питання на найближчі роки безперспективною з огляду на результати розробки і реалізації реформ у системі правосуддя ідеологами романтичного періоду «шаленого принтера» липня 2019­го — березня 2020 років, які до початку вересня 2020 року негативно впливали на їх наступників.

Іноземний елемент

«Участь міжнародних експертів є доцільною та виваженою в рамках виконання ними дорадчих функцій, а їхні позиції можуть мати лише рекомендаційний характер», — вважає заступник голови Вищої ради правосуддя Олексій Маловацький

Добір суддів — це справа, насамперед, органів суддівського врядування — переконаний член Ради суддів України, суддя Верховного Суду Володимир Кравчук