прапор_України

Генеральний партнер 2022 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
Головна » Судовий вісник № 5-6 (180-181) » Влада над владою

Влада над владою

Проти сили завжди знайдеться інша сила, і дуже добре, якщо у спорах із суб’єктами владних повноважень це буде сила права, забезпечена адміністративними судами
ВАСУ став першим адміністративним судом, створення якого тривало майже три роки

Уже понад 15 років в Україні діють адміністративні суди — спеціальні судові органи, які вирішують публічно-правові спори, тобто справи за участю суб’єктів владних повноважень різних рівнів з питань їх реалізації.

Сьогодні наявність адмінсуду стала звичною, так само як і впевненість громадян, що можна протистояти навіть владі. Але до цього адміністративна юстиція пройшла тривалий шлях, який розпочався ще задовго до отримання першої справи у провадження.

Спогадами про процес створення адміністративної юстиції, роздумами про її місію, актуальні сьогодні виклики та перспективи розвитку поділилися голова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ­Михайло Смокович та перший голова Вищого адміністративного суду України (2004–2011), президент Все­української асоціації адміністративних суддів, професор Інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олександр Пасенюк.

 

— До 2005 року, до того як розпочали роботу адміністративні суди, велася традиційна для України дискусія: може, адміністративні суди непотрібні, оскільки загальні суди і так справляються з адміністративними справами, керуючись од­нією главою 31-а Цивільного процесуального кодексу України. Як за вашим відчуттям, створення окремої системи адміністративних судів — виправданий крок?

Олександр Пасенюк (О.П.): За моїм відчуттям і переконанням, створення в Україні системи адміністративних судів і запровадження адміністративного судочинства — це головне досягнення судової реформи в Україні, поряд із запровадженням апеляційного оскарження і ліквіда­цією перегляду судових рішень, які набули чинності, у порядку нагляду.

Дискусії щодо необхідності адміністративної юстиції у вигляді системи адміністративних судів або більш глибокої спеціалізації загальних судів точилися з 1992-го по 1996 рік, але вже після прий­няття у 1996 році Конституції України і закріплення у статті 125 принципу спеціалізації та існування вищих спеціалізованих судів, одним із яких повинен був бути Вищий адміністративний суд України, а також гарантування статтею 55 Конституції України права на судовий захист від свавілля органів влади та їх посадових і службових осіб — дискусія перейшла в іншу площину.

Сумнівів щодо того, що система адміністративних судів в Україні буде створена, вже не було, але постало питання про їх структуру. Відповідних законопроєктів до 2002 року було безліч. Зрештою, Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 року визначив статус і характеристику системи адміністративних судів на чолі з Вищим адміністративним судом України.

Юридично Вищий адміністративний суд України (ВАСУ) був створений у грудні 2004 року. Наступним кроком було ухвалення Верховною Радою України 6 липня 2005 року нашого процесуального «інструменту» — Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України — і побудова протягом трьох років системи окружних і апеляційних адміністративних судів.

Не буду заперечувати, що на цьому складному шляху створювались штучні перешкоди, заважали політичні перипетії, були й активні вороги адміністративної юстиції, як, наприклад, тодішній Голова Верховного Суду України Василь Онопенко, який наполягав на тому, щоб адміністративна спеціалізація відбулася в системі загальних судів, а не в окремій системі судів.

Однак, незважаючи ні на що, система адміністративних судів в Україні побудована і активно здійснює правосуддя вже протягом майже 16 років.

 

— Перше, про що говорили — про відсутність юрисдикції. Які справи розглядає адмінсуд найчастіше? Чи можна сказати, що юрисдикція адмінсудів нині чітко окреслена?

О.П.: Розмежування юрисдикцій між адміністративними судами з однієї сторони і господарськими та загальними судами з іншої сторони — одне з найскладніших процесуальних питань і буде завжди актуальним, незважаючи на всі спроби досягти ідеалу. Це питання стояло в робочій групі при розробці КАС України, обговорювалось у багатьох робочих групах за участю всіх юрисдикцій після його ухвалення. Відповіді на багато з тих питань дала судова практика. Це стосується земельних спорів, спорів, пов’язаних з інтелектуальною власністю, тощо. КАС у редакції 2005 року до юрисдикції адміністративних судів відносив сім категорій спорів, а оновлений у 2017 році КАС розширив її до 13 категорій публічно-правових спорів. Таким чином, і законодавець доклав зусиль до розв’язання юрисдикційних спорів.

Але намагання законодавця формально у статтях КАС України перерахувати належні до юрисдикції адміністративних судів публічно-правові спори — справа невдячна, марна і малодієва. Таку думку висловлюють і науковці, і практики. Суспільні відносини виникають, розвиваються і видозмінюються набагато стрімкіше, аніж національне законодавство. Тому на ці питання повинна відповідати практика адміністративного судочинства, застосовуючи однозначні критерії оцінки «публічності» юридичного спору, його належності до юрисдикції адміністративних судів.

У сьогоденні найчастіше в адміністративних судах розглядаються соціальні (пенсійні) спори, податкові спори та спори, пов’язані з проходженням публічної служби. Велика кількість соціальних і податкових спорів громадян з державою свідчить про недосконалість механізмів розв’язання цих проблем у державних органах і необхідності їх реформування.

 

— Переживали також через те, що адміністративних справ буде небагато, мовляв, для цього не потрібна окрема система судів. Скільки сьогодні справ розглядаються у порядку адміністративного судочинства? Яка середня тривалість провадження та навантаження на суддів?

Михайло Смокович (М.С.): Важливим показником досягнутого суспільством і державою рівня цивілізованості у сучасному світі є ступінь забезпеченості прав і свобод особи. Безумовно, захист та гарантування прав і свобод людини органічно пов’язані з формуванням та ефективною діяльністю системи адміністративної юстиції, яка є невід’ємним елементом більш загальної системи захисту прав людини.

Дійсно, адміністративне судочинство — дієвий інструмент захисту прав, свобод, інтересів порушених публічною владою, але його треба вміти застосовувати.

Вітчизняна концепція адміністративного судового захисту випливає із забезпечення ним як публічних, так і приватних суб’єктивних прав осіб, коли допускається їх порушення або обмеження в публічно-правових відносинах суб’єктами владних повноважень.

Якщо проаналізувати, то більшість політичних, соціальних, економічних, особистих прав і свобод громадян, гарантованих Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами, реалізація яких відбувається у відносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування або які зазнають обмежень (порушень) у роботі останньої чи її посадових або службових осіб, захищаються саме в адміністративному судочинстві.

У першу чергу це вказує на той факт, що адміністративна юстиція сьогодні є спеціальним незалежним правовим інститутом, покликаним урегульовувати, неупереджено розв’язувати спори між державою та її громадянами.

Як процесуальна діяльність адміністративне судочинство пов’язується передусім із «розглядом і вирішенням адміністративних справ», що вказує на процесуальну сторону правосуддя в адміністративних справах, характеризуючи таким чином сам його процес, спрямований на вирішення публічно-правового спору, а також захист прав та інтересів фізичних і юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, якщо таке порушення мало місце.

Майже 16-річний досвід роботи адміністративних судів засвідчив, що, розглядаючи адміністративні справи в рамках існуючих процесуальних правил, керуючись принципами адмінсудочинства, вони працюють на стабільно високому рівні.

Про це свідчить статистика. Зокрема, за роки процесуальної діяльності Вищим адміністративним судом України було розглянуто понад 600 000 справ і матеріалів та більш ніж 700 000 з урахуванням роботи Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (ВС). Цифри красномовно говорять самі за себе.

Сьогодні можна сказати, що статистичні показники надходження справ і матеріалів до Касаційного адміністративного суду ВС протягом 2018–2020 років є підставою для констатації факту того, що в останні роки суд працює в умовах колосального навантаження. Так, протягом цього періоду на розгляд до Касаційного адміністративного суду надійшло 146 694 справи і матеріали. За цей період розглянуто 129 118 справ, з яких по суті — 51 284, або 40 % загальної кількості. Зок­рема, у 2018 році надійшла 71 101 справа та матеріал, з них нових — 29 517 тисяч та ще 42 400 переданих із ВАСУ, розглянуто 37 449 (16 622 по суті). У 2019 році — 37 959 нових справ і матеріалів, розглянуто 45 570 (18 852). У 2020 році — 37 634 нових справи та матеріали, розглянуто — 46 099 (15 810).

Офіційні статистичні показники, які відображають кількість нових справ і матеріалів, що надійшли на розгляд до кожного з чотирьох касаційних судів та Великої Палати (ВП) Верховного Суду, і кількість справ та матеріалів, які ними розглянуті відповідно у 2018-му, 2019-му та 2020 роках, свідчать про те, що показники надходження та розгляду справ і матеріалів у Касаційному адміністративному суді ВС майже такі самі, як і показники касаційних судів цивільної, господарської та кримінальної юрисдикцій разом.

 

— Яким чином сьогодні можна було б оптимізувати процесуальні правила чи законодавче регулювання, щоб поліпшити ефективність адміністративного судочинства, зосередитись на дійсно важливих справах?

О.П.: Про яку ефективність адміністративного судочинства може йти мова за наявної перевантаженості адміністративних судів справами, які нерідко призначають до розгляду на дати через рік після подачі позову чи скарги? Та розв’язати проблему треба.

По-перше, не повторювати помилок законодавчої влади, коли при реформуванні структури судових органів у судах накопичувались десятки тисяч ­нерозглянутих справ (під час «малої судової реформи» у 2001 році, коли вводилися апеляційні ланки; під час ліквідації вищих спеціалізованих судів у 2017 році і передачі справ новоствореним касаційним судам у складі Верховного Суду тощо).

По-друге, проаналізувати безпідставну практику звернення державних органів з позовами до адмінсудів, подачу цими органами завідомо програшних апеляцій і касацій, які перевантажують суди, і що може свідчити про необхідність реформування цих органів, оптимізації організаційних процесів при розгляді спірних питань у досудовому порядку.

По-третє, подальше удосконалення процесуального законодавства, спрямоване на розвантаження адміністративних судів. Робоча група з питань розвитку законодавства про організацію судової влади та здійснення правосуддя Комісії з питань правової реформи, створеної указом Президента України від 7 серпня 2019 року № 584/2019, до складу якої входив і я до листопада 2020 року, мала свої напрацювання у цьому напрямі. На жаль, Президент України переформатував склад Робочої групи, виключивши з її складу практично всіх суддів, тобто тих людей, які могли з досвіду запропонувати розв’язання цих нагальних проблем.

І наостанок, сподіваюся, що Верхов­на Рада України нарешті ухвалить багатостраждальний Адміністративний процедурний кодекс і левова частка адміністративних спорів буде вирішуватися у досудовому порядку. Чому багатостраждальний? Тому що розробка його почалася ще у 1997 році.

М.С.: Зміни у суспільстві та практичне застосування КАС України з часом виявили ряд проблем, які потребують вирішення шляхом внесення змін.

Наприклад, у статті 266 КАС України доречно передбачити зменшення кількісного складу колегії суддів Касаційного адміністративного суду ВС для розгляду справ щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Зараз ці справи розглядаються колегією Касаційного адміністративного суду ВС у складі не менш ніж п’яти суддів, у цій частині норма вважається застарілою і такою, що не відповідає суспільним потребам. Достатньо було б трьох.

Потребують розв’язання і виявлені в процесі розгляду зразкових та типових справ проблеми. І для цього треба вносити зміни до КАС України. А саме:

— у частині 1 статті 290 КАС України чітко визначити кількість типових справ, за яких доцільним є ухвалення зразкового рішення та чітких критеріїв для визначення ознак типової справи;

— треба передбачити скорочення строків розгляду Верховним Судом зразкових справ та строків виготовлення пов­ного судового рішення у випадку перегляду рішень у зразкових справах ВП ВС, адже нині розгляд зразкових справ дуже повільний, що призводить до зупинення провадження у типовій справі на значний час. Убачається за доцільне статтю 309 КАС України доповнити нормою, що строк розгляду апеляційної скарги на рішення ВС у зразковій справі відбувається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Надалі потрібні зміни до статті 347 КАС України, щоб врегулювати процедуру повернення (передачі) палатою (об’єднаною палатою) справи відповідній колегії (палаті) для розгляду, за принципом того, як Велика Палата може повернути справу касаційному суду. Це потрібно, щоб запобігти надмірному навантаженню палати (об’єднаної палату) та уникнути зобов’язання розглядати спори, в яких уже наявний висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у раніше ухваленому рішенні палати, об’єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду.

Наявні проблеми й у застосуванні статті 382 КАС України щодо судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах через відсутність чіткої регламентації, за яких умов підлягають застосуванню положення частини 2 статті 382 КАС України, а саме — чи може встановлення нового строку подання звіту застосовуватися одночасно із накладенням штрафу.

Також не регламентовані процесуальні дії суду у разі подання стороною справи клопотання про встановлення судового контролю за виконанням судових рішень уже після ухвалення відповідного рішення:

— відсутнє регулювання порядку та строків розгляду вказаного клопотання та строку його розгляду;

— немає чіткої регламентації можливості встановлення судового контролю безпосередньо в рішенні суду чи шляхом постановлення ухвали суду після ухвалення рішення;

— немає регламентації, які процесуальні дії повинен вчинити суд за наслідками розгляду звіту за умови виконання судового рішення.

Водночас не завжди виправданою є норма, яка передбачає накладення штрафу виключно на керівника суб’єкта владних повноважень, коли виконання рішення покладається на іншу посадову особу (державних реєстраторів та інших посадових осіб акредитованих суб’єктів державної реєстрації, посадових осіб) тощо.

 

— Чи є ефективним інститут зразкових справ, запроваджений п’ять років тому?

М.С.: Зразкова адміністративна справа стала новелою: в КАС України, на відміну від інших процесуальних кодексів, уперше закріплено такі нові юридичні категорії, як «типова справа» і «зразкова справа», а також особливості провадження у типових та зразкових справах.

Звертаю увагу, що типові адміністративні справи — адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб’єкт владних повноважень (його ­відокремлені структурні підрозділи), спір в яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права та в яких позивачами заявлено аналогічні вимоги.

При цьому зразкова адміністративна справа — типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення. Переглянути таке рішення в апеляційному порядку може Велика Палата Верховного Суду.

Примітно, що розгляд типової справи можливий лише після вирішення зразкової справи.

Верховний Суд упродовж своєї діяльності (із грудня 2017 року і по сьогодні) започаткував і продовжує формувати судову практику щодо розгляду зразкових справ та ухвалення зразкових рішень.

Станом на 10 червня 2021 року Касаційним адміністративним судом ВС ухвалено 25 рішень у зразкових справах, із яких 24 рішення набули законної сили, одне рішення перебуває на розгляді у Великій Палаті Верховного Суду в порядку апеляційного перегляду.

Результати моніторингу впливу зразкових рішень на розгляд типових адміністративних справ дають підстави стверджувати, що загалом інститут зразкової справи є дієвим та ефективним. Окружні та апеляційні адміністративні суди при ухваленні рішень у типових справах, які відповідають ознакам, викладеним у зразкових рішеннях Верховного Суду, в більшості випадків враховують та не відступають від правових висновків, викладених у рішеннях за результатами розгляду зразкових справ.

Ефективність інституту зразкових справ проявилася у тому, що такі зразкові рішення:

— по-перше, сприяли формуванню єдності судової практики на всіх рівнях (першої, апеляційної та касаційної інстанцій);

— по-друге, зменшили навантаження на суди апеляційної та касаційної інстанцій внаслідок розгляду типових справ судами першої інстанції;

— по-третє, спростили порядок розгляду справ;

— по-четверте, стали методичною допомогою у вирішенні типових публічних спорів не лише для судів, але й для суб’єктів владних повноважень, адвокатів, юристів.

Звичайно, за цей період виявлено й окремі перспективи, які потребують свого розвитку, в тому числі, шляхом удос­коналення процесуального закону, наприклад, запроваджуючи фільтр розгляду типових справ в апеляційній інстанції — надати особі право апеляційного оскарження виключно у разі, якщо рішення не відповідає ознакам та позиції, висловленій Верховним Судом у зразковій справі, або ж у разі, якщо суд першої інстанції безпідставно відніс відповідну справу до категорії типових.

 

— Той, хто може ревізувати рішення політиків, завжди буде піддаватися критиці і нападкам з боку влади. Чи була готова адміністративна юстиція до таких випробувань?

М.С.: Адміністративна юстиція зав­жди готова до викликів та критики з боку влади та політиків. У першу чергу це обумовлено тим, що саме адміністративна юстиція стоїть на сторожі прав та свобод громадян і забезпечує захист від свавілля суб’єктів владних повноважень.

Саме тому адміністративна юстиція є особливою галуззю правосуддя. Ознака «адміністративна» вказує як на наявність адміністративного елемента і в організації юстиції (з погляду кадрового складу), і в порядку її функціонування (елементи адміністративного процесу), так і на характер справ, що вирішуються органами адміністративної юстиції (публічні спори).

Сам термін «адміністративна юстиція» є багатозначним, що зумовлено особ­ливостями формування відповідного інституту в певних правових системах. У дефініціях увагу акцентовано як на окремих ознаках цього явища, які є загальними для нього, так і на деяких особливостях, пов’язаних із характером правових систем.

Призначення адміністративної юстиції полягає в здійсненні тільки правового контролю, а не контролю за доцільністю управлінської діяльності. Адміністративно-правовий захист повинен бути судовим правовим захистом, адже саме суди найбільше відповідають вимогам незалежності та неупередженості, що ставляться перед правозахисними органами. Завдяки створенню адміністративної юстиції має бути гарантовано не тільки зміцнення правопорядку у сфері управлінської діяльності, а й надано можливість окремому громадянину реалізовувати свої права шляхом оскарження неправомірних рішень, дій чи бездіяльності органів публічної влади.

Запровадження в Україні адміністративного судочинства й утворення адміністративних судів мало на меті гарантування права кожного оскаржувати в суді рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, що дозволить забезпечити реалізацію конституційного принципу відповідальності держави за свою діяльність перед людиною.

У чинній Конституції України адміністративній юстиції присвячено частину 5 статті 125, яка встановлює, що з метою захисту прав і свобод особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

 

— Окружний адміністративний суд м. Києва вже втретє пропонують ліквідувати, але ж ми відчуваємо, що справа не в назві суду, а в його юрисдикції (до його створення те саме говорили про Печерський райсуд м. Києва). Як можна захистити суддів адміністративних судів від нападів влади, коли це дійсно потрібно?

О.П.: Так, я згоден: справа не в назві суду, а в його юрисдикції. Стороною у справі в адміністративному суді завжди є суб’єкт владних повноважень, і у багатьох випадках саме тому, що порушив чиїсь права. У демократичній правовій державі адміністративний суд виступає в ролі арбітра між громадянином і владою, стає гарантією рівності прав громадянина і держави, захищає особу від свавілля посадових і службових осіб владних органів. Окружний адміністративний суд м. Києва вирішує близько 70 % справ на користь простих громадян і юридичних осіб, поновлюючи їхні порушені права. Хіба це може подобатись цим державним органам?

Якщо влада не згодна із судовим рішенням суду першої інстанції або вважає, що суддя порушив присягу, то всі спірні питання можна вирішити правовим шляхом (апеляційного та касаційного оскарження) або поставити питання про дисцип­лінарну відповідальність судді. Для цього в Україні створені відповідні органи: апеляційні суди і Верховний Суд, Вища рада правосуддя (ВРП) і Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС), а також передбачені законом механізми вирішення цих спірних питань.

У той же час, якщо виконавча і законодавча влада відмовляються від цивілізованого вирішення конфлікту у правовому полі, а приймають кардинальне рішення, так зване просте рішення, — ліквідувати суд, порушуючи при цьому норми Конституції України, руйнуючи підвалини правової держави і судової гілки влади, — виникає загроза порушення конституційного принципу рівності всіх гілок влади. Не кажучи вже про створення труднощів для реалізації конституційного права громадян на доступ до правосуддя: у такому випадку понад 55 тисяч позовів залишаться без розгляду на тривалий термін (зважаючи на те, що не працює ВККС). У цей же час Венеційська комісія пропонує нам обрати членів ВККС тільки після перезавантаження Вищої ради правосуддя. Враховуючи «оперативність» Верховної Ради України у питаннях судової реформи, новий окружний адміністративний суд запрацює лише через два-три роки.

Щоб відстоювати інституції, нам треба удосконалювати механізми захисту суддів органами суддівського самоврядування. Необхідно, щоб ВРП була не тільки «караючим мечем», а й захисником суддів від неправомірних і огульних звинувачень. Не останню роль відіграють і громадські професійні об’єднання, яким є Всеукраїнська асоціація адміністративних суддів, у діяльності якої захист порушених прав суддів є основним напрямом. І самі судді не повин­ні бути пасивними, треба захищати свої права — як професійні, так і громадянські.

 

— Попри труднощі, чи можете ви впевнено сказати, що адміністративна юстиція відбулася? Чи прийняті ті виклики та чи розв’язані ті проблеми, які стояли перед нею 16 років тому?

О.П.: Так, поза сумнівом, можу сказати, що адміністративна юстиція в Україні відбулася. Система адміністративних судів в Україні, незважаючи на всі труднощі і перепони, побудована. Це стало можливим завдяки професіоналізму й ентузіазму, вірі у правильність своїх реформаторських кроків, справедливість адміністративного правосуддя як перших обраних дев’яти суддів Вищого адміністративного суду України, так і перших призначених голів окружних і апеляційних судів, суддів цих судів, працівників апаратів адміністративних судів.

Відбулися деякі зміни в системі адміністративних судів: Вищий адміністративний суд України після свого 12-річного функціонування фактично реорганізований у Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду. Але вважаю це перехідним етапом. Наступний крок — автономія системи адміністративних судів. Це ближче до європейських і світових стандартів адміністративної юстиції.

І головне: до розділу «Правосуддя» Конституції України внесені зміни і задекларовано: «З метою захисту прав, свобод та інтересів особи в сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди». Тож ліквідувати адміністративні суди в Україні вже неможливо.

Відповіддю на це питання є мільйони розглянутих протягом майже 16 років адміністративних позовів громадян, чиї права та інтереси порушені державою. Хіба можна було уявити на початку 90-х років минулого століття, що простий громадянин України зможе оскаржити до суду дії не лише рядових чиновників, але й міністра, Прем’єр-міністра і навіть Президента України? І саме відповідач, враховуючи «презумпцію винуватості» суб’єкта владних повноважень в адміністративному судочинстві, повинен довести в суді, що діяв у правовому полі і не порушував прав та інтересів позивача.

Новий час ставить нові питання перед суддями і системою адмінсудів, і вони також будуть вирішені.

 

— Олександре Михайловичу, ви стали першим головою ВАСУ, пригадайте, де ви були, коли формувалися адмінсуди та чому вирішили піти у нову спеціалізацію? Якими були перші справи?

О.П.: Після ухвалення Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 року було прийнято низку рішень Президентом і урядом України для реалізації його положень щодо створення системи адміністративних судів. ВАСУ був створений указом Президента України від 1 жовтня 2002 року, але розпочав свою організаційну діяльність наприкінці грудня 2004 року, після обрання парламентом до його складу перших дев’яти суддів. Мене тоді Президент України призначив головою суду. Однак свою процесуальну діяльність ВАСУ розпочав наприкінці жовтня 2005 року, після набуття чинності КАС України і передачі йому 15 тисяч адміністративних справ від Верховного Суду України і Вищого господарського суду України.

Система місцевих/окружних і апеляційних адмінсудів була побудована протягом 2006–2009 років. Перші апеляційні адміністративні суди розпочали свою процесуальну діяльність 2 квітня 2007 року. А саме — Київський, Донецький, Харківський і Львівський. 25 квітня 2007 року першим, як суд першої інстанції, розпочав свою роботу Вінницький окружний адміністративний суд.

У 2002–2004 роках я обіймав посаду заступника міністра юстиції України і зай­мався правовими і організаційними питаннями побудови системи адміністративних судів, а також був членом Робочої групи з розробки проєкту КАС України, аж до моменту призначення мене головою ВАСУ.

Стати суддею адміністративного суду я вирішив ще в 1994 році, коли був переведений із обласного суду до Міністерства юстиції України і познайомився із основоположником адміністративної юстиції в Україні Володимиром Стефанюком, тодішнім першим заступником міністра юстиції. Саме він був ініціатором і провідником багатьох необхідних прогресивних ідей, у тому числі й побудови в Україні спеціалізованої гілки адміністративних судів. Якби не його політична воля, система адмінсудів в Україні не склалася б.

Саме він, перебуваючи на посаді першого заступника Голови Верховного Суду України, рекомендував до обрання перших дев’ятьох суддів ВАСУ. Це були: Володимир Бутенко, Михайло Смокович, Микола Сорока, Михайло Цуркан, Олександр Пасенюк, Олександр Панченко, Олексій Панченко, Степан Матолич і Микола Сірош. З його ж ініціативи я отримав пропозицію очолити ВАСУ.

Першою моєю адміністративною справою була резонансна справа за позовом низки політичних партій і блоків до Цент­ральної виборчої комісії про визнання протиправними її дій та бездіяльності щодо встановлення результатів виборів 26 березня 2006 року. Думаю, багато хто її пригадає.

Адміністративна юстиція — це справа мого життя. Мною було докладено значних зусиль для побудови і організації фінансового, кадрового, матеріально-технічного та інформаційного забезпечення вітчизняної системи адміністративних судів. Мені є чим пишатися. І всі проблеми сьогодення, які є в адміністративному судочинстві, це також мої проблеми як першого голови ВАСУ, і як Президента Всеукраїнської асоціації адміністративних суддів.

 

— Михайле Івановичу, до вас те саме запитання: чому ви вирішили пов’язати свою професійну кар’єру із адмінюстицією?

М.С.: 6 липня 2005 року визначна дата для адміністративної юстиції. Цього дня Верховною Радою України було ухвалено Кодекс адміністративного судочинства України. Переконаний, що саме цей момент став поштовхом до початку діяльності адміністративних судів і до розвитку системи адміністративних судів тощо.

КАС України визначив процесуальні механізми діяльності адмінсудів і створив належну правову основу для повноцінного функціонування адмінюстиції взагалі та здійснення правосуддя в адмінсправах зокрема, що, беззаперечно, стало важливим кроком до законодавчого закріплення європейських стандартів адміністративної юстиції щодо захисту прав і свобод людини і громадянина, законних інтересів юридичних осіб від порушень з боку держави, органів місцевого самоврядування.

Цей процес відбувався непросто. Передувало йому прийняття Концепції адміністративної реформи в Україні (указ Президента України від 22 липня 1998 року № 810/98), якою було визначено необхідність створення належного правового механізму, що забезпечив би ефективний розгляд спорів між громадянином та державою. І тільки Законом України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 року було утворено спеціалізовані адміністративні суди.

Зрозуміло, що діяльність суддів щодо розгляду та вирішення адміністративних справ потребувала регулювання, тому почалася робота над проєктом Адміністративного процесуального кодексу України (саме таку назву мав КАС України до моменту остаточного його прийняття).

Протягом тривалого часу, а я хочу нагадати, що робота над текстом Кодексу відбувалася протягом майже дев’яти років, було розроблено два законопроєкти, які були подані на розгляд до парламенту в лютому, а згодом у липні 2002 року. Протягом усього часу відбувалися зустрічі з депутатським корпусом, на яких обговорювалися та наводилися аргументи щодо доцільності та необхідності існування адміністративної юстиції.

Непростий шлях було подолано, і 17 березня 2005 року проєкт Кодексу було ухвалено в цілому як Кодекс адміністративного судочинства України, а вже 20 квітня 2005 року Президент України повернув його парламенту зі своїми пропозиціями на повторний розгляд.

Робота не зупинялася і, відхиливши всі пропозиції Президента, за винятком однієї технічної поправки у перехідних положеннях, остаточно підготовлений проєкт КАС України було внесено народними депутатами України на розгляд Верховної Ради України і прийнято в третьому читанні саме 6 липня 2005 року. При цьому хочу акцентувати, що за прийняття Кодексу проголосували 305 депутатів із 398 зареєстрованих у залі. Це була переконлива перемога.

За часів початку роботи над КАС України я був у штаті Апеляційного суду Волинської області. 11 грудня 2003 року були призначені перші судді до Вищого адміністративного суду України, серед яких був і я. Ми займалися організаційно-підготовчими заходами щодо започаткування адміністративного судочинства, надавали методичну допомогу. Працю­ючи над проєктом Кодексу, проводили робочі зустрічі з провідними фахівцями як нашої держави, так і з експертами із Німеччини, Франції, Литви та Польщі.

Під час роботи над проєктом враховувалися обґрунтовані, доцільні та слушні пропозиції, які надходили до робочої групи, у тому числі і від суддів. Незважаючи на те, що робоча група з його розробки почала працювати з 1996 року та оновлювалася кілька разів, у ній завжди працювали служителі Феміди, зокрема, перший заступник Голови ВС ­Володимир ­Стефанюк, судді цієї установи Віктор Кривенко, ­Віктор Маринченко, Олександр Терлецький та інші, судді Конституційного Суду України Віктор Шишкін, Василь ­Німченко. Крім того, деякі члени робочої групи у минулому були суддями. Так, багаторічний суддівський стаж мав народний депутат України, керівник профільного комітету та останній керівник робочої групи Василь Онопенко, а також Олександр Пасенюк, який на той час обій­мав посаду заступника міністра юстиції.

 

Бесіду вела Ірина ГОНЧАР, «Судовий вісник»

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

tg-10
4_TaxForce600_90
covid
На-сайт_балы_600х90
На-сайт1_600x90
top50_2020_600x90
ULF_0002
Vacancies_600x90_ua

Інші новини

PRAVO.UA