Виняток із правил — PRAVO.UA
прапор_України
2024

Генеральний партнер 2024 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА

Виняток із правил

Рубрика Кадри
Народні депутати України вирішили виключити ВККС із процедури відрядження суддів до інших судів задля врегулювання ситуації кадрового колапсу

Хотілося б написати так: законодавча, виконавча та судова гілки влади об’єднали зусилля для пошуку оптимальної моделі подолання гострого кадрового голоду в судах. Але якби така єдність була реальністю, а не мрією, малоймовірно, що провладний тріумвірат довів би ситуацію до «гострого кадрового голоду».

Здається, що реальну проблему кад­рового дефіциту усвідомлює лише судова гілка влада, і то лише завдяки безпосередньому стосунку до неї. Утім, формування за новими правилами, визначеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» ­№ 193-IX, кадрового органу «першої інстанції» (Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС), зокрема розблокування всіх кадрових процедур в країні, виявилось непосильним завданням для ключового органу суддівського врядування — Вищої ради правосуддя.

Нагадаємо, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11 березня 2020 року № 4-р/2020 серед іншого зазначив, що аналіз статті 131 Конституції України та статей 92, 93 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII дає підстави стверджувати, що жоден інший орган чи установа не уповноважені здійснювати конституційні функції добору та оцінювання суддів, у тому числі Вища рада правосуддя, які відповідно до пунктів 1, 8 частини 1 статті 131 Основного Закону України вносить подання про призначення судді на посаду, ухвалює рішення про переведення судді з одного суду до іншого.

Отже, без Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у питанні здійснення конституційних функцій добору та оцінювання суддів системі не впоратися.

Представники провладної партії, які й «подарували» суспільству Закон № 193-IX з неспроможною моделлю формування ВККС, обіцяють «з дня на день» новий формат, алгоритм чи модель обрання нового складу Комісії, яка вдовольнить усіх і, що найголовніше, буде дієвою. Але навіть якщо нові зміни до профільного суддівського закону виявляться якісними і дієвими, то навряд чи новий склад Комісії запрацює до осені 2020 року. Додаємо ще місяць-другий для того, аби члени вникнули в суть різноманітних та складних кадрових процедур, і отримуємо старт процесу подолання кадрового голоду в судах «під ялинку».

Можливо, реальність виявиться не настільки похмурою.

Зрештою, зараз у Вищій раді правосуддя триває робота щодо розгляду питань про внесення подань Президентові України про призначення понад чотирьох сотень кандидатів на посади суддів по всій території України. Тож перше вливання «свіжої крові» здатне реанімувати систему, проте ненадовго.

Судді продовжують звільнятися. На початку квітня ц.р. на критичну кадрову ситуацію скаржилися в Подільському районному суді м. Києва. Попри те, що цей районний суд є найменш чисельним за штатом суддів, він є найменш чисельним і за фактично працюючими суддями порівняно з усіма районними судами м. Києва. «Упродовж останніх п’яти років суддівський штат Подільського районного суду м. Києва не поповнювався взагалі, а нав­паки — стрімко скорочувався», — б’ють на сполох у Подільському райсуді.

Проблема кадрового голоду в судах не є новою для української правової системи. Приміром, у 2016 році було понад двісті судів з неукомплектованим наполовину штатом, щоправда, тоді суди, де повністю припинилося відправлення правосуддя, можна було порахувати на пальцях од­нієї руки. У той період часу тодішній склад ВККС тільки набував своєї інституційної потужності, розробляв та ухвалював підзаконні нормативно-правові акти на виконання нового законодавства та загалом розмірковував над тим, як це нове законодавство максимально ефективно застосовувати. Масштабні добори кандидатів у судді та формування нових судових інституцій перебували тільки в планах.

Саме тоді стала в нагоді стаття 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка передбачала механізм відрядження як тимчасового переведення судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації. Цей механізм був напрочуд актуальним для переведення суддів із зони АТО, хоча диспозиція статті, крім заходів щодо боротьби з тероризмом, передбачає такі умови застосування механізму: надмірний рівень судового навантаження, припинення роботи суду у зв’язку зі стихійним лихом, військовими діями чи іншими надзвичайними обставинами.

За наявності однієї з таких умов за рішенням Вищої ради правосуддя, ухваленим на підставі подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, суддя може бути, за його згодою, відряджений до іншого суду того самого рівня і спеціалізації для здійснення правосуддя. Відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації здійснюється на строк, який визначається Вищою радою правосуддя, але не більш ніж на один рік. Суддя, строк відрядження якого закінчився, повертається на роботу до суду, з якого був відряджений.

Як бачимо, цей механізм не розв’язує проблему кадрового голоду в судовій системі, а є лише тимчасовим заходом кадрової пертурбації до судів з кадровим колапсом.

Народні обранці вирішили озброїтися цим механізмом для подолання нинішньої ситуації, щоправда, виключивши з процесу ВККС.

Законопроєкт «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо відрядження суддів в порядку тимчасового переведення судді до іншого суду» № 2823 було зареєстровано у Верховній Раді України 30 січня 2020 року.

У пояснювальній записці зазначається, що законопроєкт спрямований на врегулювання кадрового колапсу в судовій системі, вдосконалення процедури щодо відрядження суддів, а також з метою зміцнення незалежності судової влади в Україні та довіри до неї з боку суспільства. Також наводиться цікава статистика. За інформа­цією авторів документа, Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у 2019 році було внесено 39 подань про відрядження суддів до іншого суду того самого рівня і спеціалізації для здійснення правосуддя, з яких 37 були підтримані Вищою радою правосуддя. На даний час 26 суддів продовжують здійснювати правосуддя на підставі рішень про відрядження у 20 місцевих та апеляційних судах. У провадженні цих суддів перебуває велика кількість судових справ. Проте ближчим часом закінчується строк відряджень відповідних суддів, який згідно з чинною редакцією статті 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» становив не більш ніж один рік.

Отже, автори пропонують викласти абзац 2 статті 55 Закону таким чином: «Відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації здійснюється на строк, який визначається Вищою радою правосуддя, але не більше, ніж на один рік. За зверненням голови суду, в якому суддя перебував у відрядженні, та заяви судді на продовження строку відрядження Вища рада правосуддя продовжує строк відрядження, але не більше, ніж на один рік. Суддя, строк відрядження якого закінчився або щодо якого Вищою радою правосуддя винесене рішення щодо дострокового закінчення відрядження судді, повертається на роботу до суду, з якого був відряджений».

Чи виправдовує мета (збереження «нагрітих місць» за двома десятками суддів) засоби — змінити профільний суддівський закон і виключити з цього процесу один із кадрових органів? В екстраординарній ситуації, в якій наразі опинилася наша країна, на думку представників парламенту, очевидно, виправдовує.

Примітно, що на момент розгляду цього законопроєкту в стінах парламенту кількість суддів, які перебувають у відрядженні, скоротилася до тринадцяти. За інформацією народного депутата України від «Слуги народу» Романа Бабія, яку він озвучив під час засідання 13 травня, приміром, у Червонозаводському районному суді м. Харкова працює сім суддів, двоє з яких відряджені. Його колега, народний депутат України Павло Павліш висловив сподівання, що за цей період (один додатковий рік відрядження) народні обранці якось зможуть налагодити роботу щодо розв’язання проблеми завантаженості суддів через Вищу раду правосуддя.

Але не всі народні депутати України схвально відгукнулися про таку ініціативу. Зокрема, народний депутат України з партії «Європейська Солідарність» Руслан Князевич нагадав про сумну долю законопроєкту № 1008, який згодом став Законом № 193-IX: «Я просто дещо нагадаю. Тут, коли буяв турборежим, ми прийняли законопроєкт № 1008, яким дозволили собі притягнути до конституційно-правової відповідальності Вищу кваліфікаційну комісію суддів України шляхом дострокового припинення повноважень її членів саме через те, зокрема, що вона не забезпечувала до кінця швидке кваліфоцінювання суддів, яке б дало можливість заповнити всі вакансії суддів у тих судах, де немає достатньої штатної кількості або взагалі немає суддів, і що унеможливило б подальше відповідне відрядження суддів на своїх посадах».

Пан Князевич акцентував увагу на необхідності комплексного врегулювання ситуації: «Негайно треба комплексно вирішувати питання, запускати ВККС, доформовувати суддівський корпус, а не зараз намагатися підлатати свої серйозні промахи такого роду недолугими, як на мене, речами, які, відверто кажучи, нівелюють ту роботу, яка була за кілька років проведена щодо кваліфоцінювання суддів».

Підтримав його народний депутат України із всеукраїнського об’єднання «Батьківщина» Сергій Власенко. Цей законопроєкт він назвав способом підлатати дірки, які виникли після прийняття законопроєкту № 1008, коли вони «зруйнували діяльність ВККС», а тепер у системі судочинства немає органу, який би здійснював добір суддів. Пан Власенко порадив не займатися латанням дірок, а системно підійти до цього питання, відновити діяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів у повному обсязі та забезпечити можливість для відновлення всіх кадрових процедур. Адже законопроєкт № 2823 — це не вихід, не системний підхід до судоустрою та формування правозастосовної практики.

Попри критику і заклики до системного та комплексного підходу, народні депутати України підтримали законопроєкт. 13 травня 2020 року його прийнято за основу із скороченим наполовину строком підготовки до другого читання. У скількох з тих тринадцяти суддів за цей час сплине однорічний строк відрядження?

 

Христина ПОШЕЛЮЖНА

«Судовий вісник»

 

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

Баннер_на_сайт_тип_1
YPpicnic600x900
баннер_600_90px_2
2024
tg-10
Legal High School

Інші новини

PRAVO.UA