Експерти і політики неодноразово зазначали, що працівники апаратів судів повинні отримувати зарплатню, яка співмірна їхньому рівню відповідальності, і найголовніше — мають отримувати її вчасно. Економічна ситуація в країні не дає змоги вирішити це питання «одним махом», саме тому доводиться шукати шляхи його вирішення хоча б частково.

КОМЕНТАР

Богдан ЛЬВОВ, голова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, заступник Голови Верховного Суду

Ситуація, коли люди з вищою юридичною освітою, з роками практики отримують мінімальну зарплату (а це, нагадаю, ставка за некваліфіковану працю, тобто таку, що не потребує здобуття жодних додаткових знань і не пов’язана з відповідальністю), просто ганебна. Кожен із запропонованих варіантів вирішення проблеми з низьким рівнем оплати праці працівників апаратів судів, тобто тих осіб, які роблять правосуддя технічно можливим, може бути однаково ефективним. Або неефективним. Усе залежить від того, чи буде передбачено бюджетне фінансування відповідних статей видатків. Навіть якщо його закладено до бюджету і реально профінансовано, схема розподілу не буде вирішальною.

А от щоб виконавчій владі не кортіло скорочувати обсяг бюджетних асигнувань, можна, як у багатьох країнах, встановити, що бюджетний запит судової влади не підпадає під коригування. Принаймні в частині фонду оплати праці. Наступним рішенням має стати відмова від такої схеми посадових окладів держслужбовців, коли адекватний розмір доходу забезпечується не посадовим окладом, а ситуативними преміями чи надбавками. Інакше ризики повторення нинішньої ситуації залишаться.