прапор_України

Генеральний партнер 2022 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА

Тверезий розсуд

Під час обрання міри покарання за вчинення ДТП в стані сп’яніння не останню роль відіграє внутрішнє переконання судді щодо можливості виправлення засудженого без ізоляції від суспільства
БОЙКО Олександр — адвокат АО «Діксі Лекс», м. Київ

17 грудня 2021 року минуло 9 місяців із дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» № 1231‑ІХ, яким Кримінальний кодекс (КК) України доповнено статтею 2861. Вносячи зміни до КК України, законодавець встановив безальтернативну міру покарання для водіїв, які вирішили сісти за кермо транспортного засобу напідпитку, — позбавленням волі на строк до 3 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від 3 до 5 років. Вирішення питання стосовно зменшення травматизму та смертності на дорогах, враховуючи резонансні дорожньо‑транспортні пригоди (ДТП), які сталися протягом останніх років, є нагальним, і законодавець вдався до рішучих кроків щодо визначення міри покарання за вчинення ДТП в стані сп’яніння.

За 9 місяців дії нової статті КК України в «арсеналі» Феміди з’явилось 76 обвинувальних вироків, 23 з яких уже набрали законної сили. Аналіз судових рішень, ухвалених щодо кримінальних проваджень цієї категорії, вказує на те, що суди вже сформували певну практику в таких справах. Однак трапляються і зовсім протилежні підходи під час вирішення однотипних дорожніх ситуацій. Але про все по черзі.

За внутрішнім переконанням

Відразу необхідно зазначити, що переважну більшість обвинувальних актів у вказаних кримінальних провадженнях складено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 2861 КК України, якою передбачено відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

За вчинення такого кримінального правопорушення встановлено покарання у вигляді позбавленням волі на строк до 3 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від 3 до 5 років.

Попри це покарання, пов’язане з позбавленням волі, суди застосовують у поодиноких випадках, але практика неоднозначна і часто залежить від внутрішнього переконання судді.

Так, вироком Глухівського міськ­районного суду Сумської області від 12 жовтня 2021 року у справі № 576/2024/21 особу засуджено за частиною 1 статті 2861 КК України до покарання у вигляді штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 грн, без позбавлення його права керувати транспортними засобами. В цьому випадку суд врахував цілковите визнання вини, щире каяття, повне відшкодування спричиненої шкоди та відсутність претензій з боку потерпілого.

Сукупності таких пом’якшувальних обставин, на думку суду, достатньо для застосування статті 69 КК України. Нею передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, враховуючи особистість винного, суд, умотивувавши своє рішення, може (крім випадків засудження за корупційний злочин) призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті, або перейти до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин.

Зовсім протилежне рішення в подібній справі виніс Шаргородський районний суд Вінницької області 30 серпня 2021 року у справі № 152/830/21, де особу засуджено до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 1 рік із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

В цьому випадку суд не знайшов підстав для застосування статті 69 КК України під час призначення покарання, оскільки щире каяття в скоєному, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування потерпілому заподіяних злочином збитків, на думку суду, позитивно характеризують особу після вчинення злочину, але не зменшують суспільної небезпечності кримінального правопорушення.

Водночас досить широкою є практика укладання угоди про примирення між потерпілим та обвинуваченим відповідно до правил статей 468 та 469 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України, які передбачають можливість укладення такої угоди в кримінальному провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів та в кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Відповідно до статті 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 2861 КК України, належить до нетяжких злочинів, а тому відшкодування заподіяної шкоди потерпілому та укладання з ним угоди про примирення із визначенням більш м’якого покарання, ніж передбачено частиною 1 статті 2861 КК України, є логічним кроком.

Слід зазначити, що майже в усіх справах за частиною 1 статті 2861 КК України обвинуваченим не ставляться під сумнів фактичні обставини справи (керування транспортним засобом у стані сп’яніння та порушення Правил дорожнього руху, що призвели то травмування потерпілого), а тому, відповідно до частини 3 статті 349 КПК України, дослідження письмових доказів (матеріалів кримінального провадження) суд не здійснює, а обмежується лише допитом обвинуваченого і дослідженням матеріалів, які характеризують обвинуваченого.

Мінімальне покарання

Дещо іншою видається судова практика щодо призначення особі покарання у справах, де потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження (частина 2 статті 2861 КК України) або є загиблі особи (частина 3 статті 2861 КК України), оскільки вказані кримінальні правопорушення, відповідно до статті 12 КК України, є тяжкими злочинами, і угода про примирення потерпілого з обвинуваченим у таких справах виключається.

Як свідчить практика, в цих справах суди застосовують покарання у вигляді позбавлення волі, однак строк покарання є мінімальним. Наприклад, якщо внаслідок ДТП потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження (частина 2 статті 2861 КК України), за що передбачено покарання у вигляді позбавленням волі на строк від 3 до 8 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від 5 до 8 років, то з великою ймовірністю правопорушнику буде призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами протягом 5 років.

Аналогічний підхід щодо призначення покарання застосовується судами й у справах, де є загиблі (частина 3 статті 2861 КК України).

Водночас навіть у такій категорії справ існують винятки. Досить цікавим є рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 13 жовтня 2021 року у справі № 541/1308/21, де обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення за частиною 3 статті 2861 КК України було призначено покарання у вигляді 1 року обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.

У цій справі суд застосував положення статті 69 КК України та призначив обвинуваченому більш м’який вид основного покарання, не зазначений у санкції частини 3 статті 2861 КК України. Під час призначення покарання суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також особистість обвинуваченого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивну характеристику за місцем проживання, наявність на утриманні малолітньої дитини, добровільне відшкодування матеріальної та моральної шкоди потерпілим, позицію самого потерпілого, який просив призначити обвинуваченому покарання без ізоляції від суспільства.

Належність доказів

Окреме питання становить доказування під час проведення досудового розслідування в кримінальних провадженнях за статтею 2861 КК України.

Процес доказування складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 2861 КК України, є дещо більш громіздким порівняно з доказуванням у справах за статтею 286 КК України, оскільки потребує доведення факту не лише порушення правил дорожнього руху та його взаємозв’язку з настанням наслідків (загибеллю особи або отриманням тілесних ушкоджень), а й перебування водія в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Аналіз судових рішень свідчить, що в окремих випадках суди беруть до уваги як доказ перебування особи в стані сп’яніння висновки лікаря‑нарколога або довідки лікаря про перебування особи в стані сп’яніння. Як приклад можна навести вироки Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2021 року у справі № 179/1044/21, Верхньо­дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2021 року у справі № 173/1205/21, Білопільського районного суду Сумської області від 2 листопада 2021 року у справі № 573/1631/21.

Відповідно до статті 84 КПК України процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів, а тому питання щодо допустимості висновку лікаря‑нарколога або довідки лікаря з медичного закладу щодо перебування особи в стані сп’яніння залишається дискусійним.

Належним та допустимим доказом перебування особи у стані сп’яніння на момент ДТП, з погляду кримінального процесуального законодавства, є висновок судово‑медичної токсикологічної експертизи, що цілком логічно випливає з положень статей 85 та 86 КПК України. Відповідно, висновки щодо медичного огляду особи на стан сп’яніння лікарем‑наркологом або лікарем медичного закладу є попередніми та не відповідають критеріям допустимості.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що речові докази та документи повинні бути отримані у спосіб, передбачений статтею 93 КПК України, належним чином долучені до кримінального провадження в порядку, передбаченому КПК України, та мають набути відповідного процесуального статусу.

Отже, правильною є практика проведення медичного огляду особи на стан сп’яніння лікарем‑наркологом із відібранням біологічних зразків (сечі та крові) для проведення лабораторних досліджень і подальшого вилучення слідчим таких зразків згідно з главою 15 КПК України (тимчасовий доступ до речей і документів) для проведення судово‑медичної токсикологічної експертизи.

Важливі ролі

Підсумовуючи викладене, можна впевнено говорити про вирішальну роль внутрішнього переконання судді щодо можливості виправлення засудженого без ізоляції від суспільства під час визначення міри покарання обвинуваченому. Водночас не потрібно забувати й про роль захисника, яка полягає в аналізуванні конкретної ситуації, збиранні змістовного матеріалу щодо характеристики обвинуваченого та винайденні такого варіанту рішення, який би задовольняв інтереси і потреби клієнта.

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

tg-10
4_TaxForce600_90
covid
На-сайт_балы_600х90
На-сайт1_600x90
top50_2020_600x90
ULF_0002
Vacancies_600x90_ua
doroszab2

Зміст

IP REPORTER

Права машин

Актуально

Е­-нотаріальні дії

Новий старт

Акцент

Компромісне вирішення

Галузі практики

Дієва перевірка

Колективні наслідки

Налагодження комунікацій

Виправдані сподівання

Тверезий розсуд

Дайджест

Вийшли за позиції

Держава та юристи

Імплементація захисту

Новини юридичних фірм

До Hillmont Partners приєднався новий партнер Валентин Засуха

Aequo розпочинає набір на сьому хвилю інноваційного стажування Aequo Friends для юристів

Микита Нота призначений партнером практики конкурентного права AVELLUM

Sayenko Kharenko захистила інтереси Sistema Prosecco у Верховному Суді

Asters — юридичний радник Vitol щодо продажу 50 % акцій у Geo‑Alliance Oil‑Gas Public Limited

CMS посилює практику нерухомості в Києві

Приватна практика

Час відкритості

Лінії трендів

Судова практика

По факту оплати

Спільника справа

Судові рішення

Про нюанси визнання недійсним шлюбу за позовом особи, права якої порушено у зв’язку з його реєстрацією

Свідок не вправі оскаржити судове рішення щодо іншої особи в кримінальному провадженні

Тема номера

Медіаційний простір

Батьківський контроль

Утримати баланс

Інші новини

PRAVO.UA