Навесні цього року дедалі частіше можна було почути твердження, що в Україну повертається державне регулювання цін.

Справді, мало не щотижня українці відстежували новини на кшталт:

— влада України запроваджує державне регулювання цін на газ для всіх побутових споживачів на період карантину. Відповідне рішення було прийнято на нараді перших осіб держави;

— Кабінет Міністрів України тимчасово запроваджує державне регулювання цін на 10 видів соціально значущих продуктів і медичні товари;

— уряд прийняв рішення про запровадження державного регулювання роздрібних цін на бензин і дизельне паливо.

Що саме відбувається? Чи ми повертаємося до планової економіки під недремним оком держави?

Як це було

Сучасна історія регулювання цін в Україні починається із Закону України «Про ціни і ціноутворення» від 3 грудня 1990 року. Згідно з цим законом Кабінет Міністрів України мав визначати переліки товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни та тарифи на які затверджуються органами державного управління; повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також у галузі контролю за цінами.

Державне регулювання цін мало здійснюватися шляхом встановлення державних фіксованих цін (тарифів), їх граничних рівнів. Крім того, уряд України мав право використовувати «інші» методи державного регулювання цін і тарифів, включно з регулюванням рівня загальної торговельної націнки.

3 грудня 2001 року Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України і Міністерство фінансів України видали спільний наказ № 298/519 «Про затвердження Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами», в якому визначено порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій у зв’язку з необґрунтовано отриманої підприємством, організацією сумою виручки в результаті порушення державної дисципліни цін.

Але посилення регуляторного тиску не могло стримувати підприємництва, що активно розвивалося.

Крім того, саме в той період регулятори почали зменшувати кількість дозволів та ліцензій. Це сприяло появі та розвитку нових гравців на ринках. За відсутності суттєвої державної підтримки з’являлися нові компанії, які з часом виростали в потужні бізнес-структури.

То хто ж все-таки має встановлювати ціни?

Які ризики несе намагання держави врегулювати ціноутворення, встановити граничні ціни на той самий бензин? Хочеться сподіватися, що заходи уряду щодо державного врегулювання цін не призведуть до дефіциту палива і кілометрових черг на автозаправках на зразок періоду «пізнього СРСР».

Два способи регулювання споживання

По суті, все завжди зрештою зводиться до співвідношення (балансу) попиту і пропозиції. Решта емоції, омани або маніпуляції. Класичні криві попиту і пропозиції завжди десь перетинаються, і в точці перетину відбувається угода. Коли товару мало і на всіх бракує, існують два широко відомі способи обмежити його споживання. Перший — підняти ціну на товар, у складних випадках аж до неприйнятної для абсолютної більшості покупців. Але він буде на прилавках. Другий — зафіксувати низьку ціну, тоді цей товар доведеться шукати, діставати «по блату», отримувати пайок, вступати для цього в керівну партію, і т.д., і т.п. Важливо зрозуміти, що споживання цього товару буде в обох випадках однаковим: скільки його було вироблено, стільки і буде спожито, аж ніяк не більше.

Обидва ці способи мають суттєві недоліки. Але у способу з високими цінами є важливий наслідок: з’являється потужний стимул збільшити виробниц­тво «дефіциту» і розбагатіти. З часом товару стає багато, споживання зростає, і ціна може знизитись.

У випадку ж із фіксованою ціною починається потужний відтік людського і матеріального капіталу з галузі через її безперспективність, тяжка ситуація консервується. А в підсумку, найімовірніше, настане час, коли споживач буде сумно стояти перед пачкою цукру за 100 умовних одиниць. І прізвищ тих, хто ціни фіксував, ми вже не згадаємо.

Методи регулювання цін

Зрозуміло, що зовсім уникнути впливу держави на ціноутворення нереально, та й недоцільно. Питання лише в тому, в яких галузях, в які періоди часу та в який спосіб такий вплив є необхідним.

Процес формування цін і ролі в ньому вільного ринку та держави — одна з проблем, що зачіпає інтереси всіх соціальних верств населення, держав, які далеко не завжди збігаються. Насправді загальної та повної свободи ціноутворення в історії ніколи не було. Для різних її етапів властиві лише певні відмінності в ступені і формах обмеження свободи цін.

Світова економіка має у своїй практиці багато методів державного впливу на ціни. Серед найважливіших із них такі: антимонопольне регулювання, політика «прискореної амортизації», державна монополія на виробництво окремих видів товарів, встановлення граничного рівня цін, адміністративне встановлення цін на певні види товарів тощо.

Важливим методом цінового регулювання, що сприяє підтримці конкуренції, є антимонопольна політика держави, тут найважливішим об’єктом регулювання є ціни, які встановлюють монополісти. Вони бувають різних видів, але загальне для них, по-перше, стійке відхилення від їх можливого рівня на конкурентному ринку і, по-друге, встановлення їх суб’єктами господарювання, що займають домінантне становище на товарному ринку і мають можливість зловживати цим із метою реалізації власних інтересів за рахунок утисків економічних інтересів інших суб’єктів господарювання чи громадян. Однією з основних небезпек монопольної влади в цьому напрямі є реальна можливість невиправданого завищення цін на продукцію монополій і заниження цін на сировину для фірми-монополіста, дискримінація цін (пільги, які застосовуються для одних клієнтів, і надбавки на товари для інших), зниження цін нижче за витрати на виробництво (проведення політики демпінгу для захоплення ринку і витіснення конкурентів).

Політика «прискореної амортизації» — це заходи, які, по суті, являють собою санкціоноване урядовими органами завищення витрат виробництва.

Право прямого регулювання цін здійснюється, як правило, в базових галузях: у вугільній промисловості, атомній енергетиці, чорній металургії, комунальних послугах, транспорті, зв’язку, фінансах, сільському господарстві, охороні здоров’я та освіті. Протягом нетривалого періоду такі заходи (що застосовуються в кризові періоди) можуть сприяти певній стабілізації економіки: знижуються темпи зростання цін, зростають зайнятість і валовий внутрішній продукт. Але через кілька років неодмінно проявляться негативні наслідки заморожування цін і заробітної плати, серед яких стримування інвестиційної активності, зниження рівня ділової активності та доходів.

Прикладами засобів ефективного прямого регулювання є включення в ціну товару податку на додану вартість, диференціація ставок за яким безпосередньо впливає на динаміку цін, а також встановлення цін на «акцизні товари», які є об’єктом непрямого податку.

Однак, попри все «багатство» інструментарію регулювання ціноутворення, світова історія свідчить, що одним із найважливіших методів державного впливу на ціни є антимонопольне регулювання як на національному, так і на наднаціональному рівні.

Олександр БІЛЬДІН «Юридична практика»

КОМЕНТАР

Вимушений тимчасовий захід
Лілія СИСИН, юристка KPMG Law Ukraine

Той факт, що держава вдалась до такого заходу, як регулювання цін у паливному секторі вперше за десять років, свідчить про те, що контроль Антимонопольного комітету України (АМКУ) за конкуренцію був не достатньо ефективним.

Тобто держрегулювання цін на паливо і контроль АМКУ не співставні та не взаємовиключні на цей час, бо в них різні цілі й тривалість.

Контроль АМКУ повинен бути у вигляді постійної систематичної діяльності з метою забезпечення цінової конкуренції на ринку. Теоретично АМКУ постійно реагує на потенційно антиконкурентні дії та зміни на ринках, що можуть значно вплинути на конкуренцію.

Одним із суттєвих рішень АМКУ щодо контролю в паливному секторі було рішення від 30 березня 2020 року у справі № 143-26.13./153-16 про визнання дій мережі автозаправок антиконкурентними узгодженими діями і накладення штрафу в розмірі 4,7 млрд грн. Однак оскарження в суді цього рішення АМКУ про «картельну змову» може затягнутись надовго, і результат теж може бути непередбачуваним. У цьому контексті потребує вдосконалення і порядок розрахунку та стягнення штрафу АМКУ, адже це сприятиме зменшенню ризиків щодо визнання судом рішення АМКУ протиправним.

Тобто, якщо держава не забезпечить невідворотності покарання (стягнення значних сум штрафів), контроль АМКУ не буде дієвим взагалі.

Водночас держрегулювання саме собою не усуває причини завищення цін на паливо і має негативні наслідки для формування конкурентного ринку. Це вимушений тимчасовий захід держави, коли іншим чином немає можливості вплинути на ситуацію.

Отже, під час дії державного регулювання цін на паливо державі дуже важливо зосередитися на комплексі заходів, які забезпечать ефективну роботу АМКУ, а також на розв’язанні проблеми нелегальних автозаправок (які суттєво деформують ціноутворення) для обґрунтованості запровадження цього заходу.