Обіцяного три роки чекають — саме такий концепт щодо розміру зарплат для суддів інстанцій різних рівнів (окрім Верховного) закладався у редакцію Закону України «Про судоустрій і статус судів», ухвалену 2016 року. Тоді, як відомо, своєрідним бонусом за чергові реформені незручності (зокрема, процедуру кваліфікаційного оцінювання) для людей у мантіях стало суттєве підвищення розміру посадових окладів: для представників перших інстанцій — до рівня 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлений на 1 січня календарного року, для суддів апеляційних та вищих спеціалізованих судів — до 50-ти, для «верховних» суддів — до 75 відповідних базових фінансових величин. Причому тільки судді нового Верховного Суду (ВС) отримали право на збільшення заробітної плати одразу — з початку 2017 року (фактично вони скористалися цією можливістю тільки восени 2017-го, коли були призначені на суддівські посади переможці першого конкурсу до ВС). Решта ж суддів мали відчути поліпшення умов в оплаті праці поступово, і тільки у 2020 році їхні посадові оклади було збільшено до вказаних вище фінансових величин.

Утім, радіти такому підвищенню служителям Феміди довго не довелося, адже над їхніми гаманцями знову завис домоклов меч законодавчих змін. Так, минулої осені парламентарії вже понизили зарплатну планку для «верховних» суддів — із 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, до 55-ти (відповідні зміни були передбачені Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування»). А нещодавно законодавці запропонували переглянути умови оплати праці і для решти служителів Феміди. 23 грудня 2019 року урядом було ініційовано проєкт Закону «Про внесення змін до пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2670, яким пропонується відтермінувати на один рік (тобто до початку 2021-го) виплату суддівської винагороди, виходячи з розрахунку базових суддівських окладів для першої інстанції — 30-ти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, та 50-ти — для апеляційних і вищих спеціалізованих судів. Так, за задумом Кабінету Міністрів України, у 2020 році, як і в 2019-му, розмір посадових окладів представників судів першої інстанції, а також апеляційних і вищих спеціалізованих судів буде зафіксований на відмітках 25 і 40 зазначених прожиткових мінімумів відповідно. «Прийняття проєкту закону сприятиме ефективному і економному витрачанню коштів державного бюджету у 2020 році», — так у пояснювальній записці до урядової ініціативи обґрунтовується необхідність цього відтермінування. При цьому головний супровідний документ до проєкту № 2670 мітить інформацію про те, що ініціативу було розроблено Міністерством юстиції України з урахуванням напрацювань Міністерства фінансів України, які використовувались при підготовці Бюджетної декларації на 2020–2022 роки, Державного бюджету України на 2020 рік, та з метою забезпечення дотримання визначеного Бюджетним кодексом України принципу обґрунтованості — бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку України та розрахунках надходжень бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил.

Реакція органів суддівського врядування і самоврядування на такий законодавчий крок не забарилася. Спершу свою позицію висловила Рада суддів України, а потім і Вища рада правосуддя (ВРП).

Представники судової системи серед іншого звертають увагу на необхідність дотримання базових правил юридичної техніки. Зокрема, Рада суддів України відзначає, що, по суті, проєктом пропонується відтермінувати початок дії частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Проте ця норма права вже почала діяти з 1 січня 2020 року на підставі підпункту 4 пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яким встановлено, що з 1 січня 2020 року розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30, а апеляційного і вищого спеціалізованого судів — 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. «У рішенні Конституційного Суду України (КСУ) від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 визначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно–правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно–правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно–правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відтак, відтермінувати початок дії норми права, яка вже почала діяти, неможливо», — зазначається у рішенні вищого органу суддівського самоврядування.

Крім того, члени Ради суддів України звертають увагу на те, що реалізація вказаної норми права для всіх діючих суддів місцевих, апеляційних та вищих спеціалізованих судів забезпечена положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Так, пунктом 11 прикінцевих положень головного фінансового документа країни на поточний рік було передбачено, що Кабінету Міністрів України за підсумками виконання Державного бюджету України у першому кварталі 2020 року слід розглянути питання щодо збільшення видатків Державній судовій адміністрації України на забезпечення здійснення правосуддя у необхідному обсязі. «Натомість замість виконання цього доручення органу законодавчої влади України урядом фактично вноситься законопроєкт, який цьому дорученню прямо суперечить», — констатують представники органу суддівського самоврядування.

«Відтермінування на один рік підвищення розміру посадових окладів суддів місцевих, апеляційних та вищих спеціалізованих судів є фактично зміною гарантій, передбачених Основним Законом України для суддів», — а це вже позиція органу суддівського врядування — Вищої ради правосуддя, висловлена у консультативному висновку до законопроєкту № 2670. У цьому документі серед іншого наголошується, що КСУ неодноразово висловлював думку щодо неприпустимості обмеження конституційних прав громадян на достатній життєвий рівень і сформулював правову позицію, визначивши, що законодавець може лише розширювати, а не звужувати зміст конституційних прав і свобод та встановлювати механізми їх здійснення. Зокрема, у рішенні від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 КСУ, спираючись на статтю 130 Основного Закону України, відзначив, що зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому. Захищеність суддів на конституційному рівні, як зазначають представники органу суддівського врядування, є найважливішою гарантією неупередженого, об’єктивного і незалежного виконання суддями своїх обов’язків щодо захисту прав і свобод людини, а також гарантією забезпечення верховенства права в державі. Отже, ВРП не підтримує законопроєкт № 2670 та вважає його прийняття неможливим з огляду на те, що він суперечить нормам Конституції України, призведе до звуження змісту та обсягу прав і свобод суддів та негативно вплине на забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя.

Ольга КИРИЄНКО, «Судовий вісник»