В умовах економічної турбулентності держава та власники бізнесу з метою налагодження ефективних процесів управління компаніями залучають компетентних топменеджерів.

Питання управлінців

Поняття «топменеджмент», як правило, використовують для позначення керівників підприємств, установ, організацій або державних органів. Зазвичай топменеджером можуть називати директора (генерального, комерційного чи виконавчого), президента компанії, голову правління тощо.

Умовно топменеджерів можна поділити на топменеджерів державного та приватного секторів. Проте найчастіше це поняття ототожнюють з керівником приватної компанії, а тому у цій публікації поняття «топменеджер» будемо розглядати як управлінця приватної компанії.

За загальними приписами законодавства, топменеджери приватних компаній призначаються та звільняються за рішенням органу управління компанії (загальні збори, наглядова рада).

При цьому чинне законодавство дозволяє власникам бізнесу припинити повноваження найнятих топменеджерів чи відсторонити їх від виконання своїх повноважень у будь-який час, на власний розсуд, з будь-яких підстав. Для цього достатньо лише компетентним органом управління компанії прийняти рішення про відсторонення чи припинення повноважень керівника.

Натомість у більшості випадках топменеджери, не погоджуючись зі звільненням, оскаржують його до суду. Причому варто зазначити, що спори стосовно поновлення на роботі топменеджменту, є поширеними та не втрачали своєї актуальності.

Аналіз останньої судової практики свідчить про те, що у переважній більшості випадків суди правильно застосовують норми матеріального права, розглядаючи цю категорію спорів, однак на рівні судів касаційної інстанції не вбачається єдиного підходу щодо визначення юрисдикції таких спорів загальним або господарським судам.

Цивільний чи господарський?

Необхідно враховувати, що правильне визначення юрисдикції спору має ключове значення при підготовці позову, оскільки порушення юрисдикційних правил є безумовною підставою для скасування судового рішення та закриття провадження у справі.

Так, із норм Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України вбачається, що у порядку цивільного судочинства, зокрема, можуть розглядатися справи, що виникають із трудових правовідносин (стаття 19).

Водночас приписами Господарського процесуального кодексу України прямо передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають з корпоративних відносин, окрім трудових спорів.

На перший погляд здається, що все доволі прозоро та відповідно до положень ЦПК України позов про поновлення на роботі звільненого топменеджера треба пред’являти до загального суду, але ні.

Суди вищих інстанцій, зокрема Велика Палата (ВП) Верховного Суду (ВС) та касаційні суди у складі Верховного Суду, розглядаючи цю категорію справ, встановили, що спори щодо звільнення топменеджера, повноваження якого були припинені за рішенням власника, є корпоративними, а тому їх необхідно розглядати у порядку господарського судочинства. Такі правові висновки викладені ВП ВС у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 562/304/17, постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17, Касаційним цивільним судом у складі ВС у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 127/24523/17.

При цьому зазначені вище постанови обґрунтовані тим, що рішення органу управління про припинення повноважень директора мають розглядатися не в межах трудових, а в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірені повноваження з управління ним.

Водночас у судовій практиці можна знайти постанови судів касаційної інстанції, в яких аналогічні спори ­розглядалися у ­порядку цивільного судочинства. Наприклад, постанова Касаційного цивільного суду у складі ВС від 21 лютого 2020 року у справі № 758/12403/16-ц про поновлення на роботі голови приватної компанії, повноваження якого були припинені на підставі рішення органу управління компанії, постанова Касаційного цивільного суду у складі ВС від 28 січня 2020 року у справі № 703/2072/18 за позовом голови Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, повноваження якого були припинені за рішенням органу управління.

Якщо детально порівнювати постанови у зазначених вище справах, то можна дійти висновку, що при визначенні юрисдикції спорів суди касаційної інстанції ретельно досліджували підстави звернення з такими позовами. Справи, які були розглянуті у порядку цивільного судочинства, були обґрунтовані порушенням трудових прав, тоді як підстави позову у справах, де суди встановили наявність господарської юрисдикції, зводилися до незгоди з прийнятим рішенням органу управління про припинення повноважень управлінця.

Загалом аналіз останньої судової практики дає підстави стверджувати, що така категорія справ може розглядатися як у порядку цивільного, так і у порядку господарського судочинства. При цьому, вирішуючи юрисдикційні питання, у кожному конкретному випадку суди здебільшого враховували обґрунтування позовів.

Водночас на рівні судів касаційної інстанції не було визначено чітких критеріїв відмежування господарської юрисдикції цієї категорії спорів від цивільної.

Розмежування юрисдикції

У такому аспекті необхідно враховувати правові висновки, викладені в постанові ВП ВС від 16 жовтня 2019 року у справі № 752/10984/14-ц. У цій справі ВП ВС вперше детально вдалося розме­жувати юрисдикції спорів щодо звільнення топменеджменту.

Розглядаючи зазначену справу, ВП ВС дійшла висновку, що рішення органів управління про припинення повноважень управлінця чи відсторонення його від виконання покладених на нього обов’язків не впливають на трудові права. Такі рішення уповноваженого органу треба розглядати у площині корпоративних відносин, а не трудових.

Разом із цим ВП ВС констатувала, що відсторонення керівника чи припинення його повноважень не означає автоматичного звільнення управлінця. У ме­жах трудового законодавства топменеджер може бути переведений на іншу роботу або звільнений.

У такому разі спори, які стосуються оплати праці відстороненого топменеджера чи управлінця, повноваження якого були припинені, переведення таких осіб на іншу роботу чи звільнення, є трудовими, а тому їх треба розглядати за правилами цивільного судочинства.

Отже, фактично ВП ВС встановила межі, коли спір щодо звільнення топменеджменту є корпоративним, а коли трудовим.

Таким чином, якщо топменеджер вважає, що рішення органу управління про припинення його повноважень чи відсторонення було прийняте з порушенням вимог законодавства та обґрунтовує порушення своїх корпоративних прав, то такі справи належать до господарської юрисдикції. Належність цієї категорії спорів до трудових обумовлюється наявністю порушення трудових прав управлінця, наприклад, незаконне звільнення чи переведення на іншу роботу (посаду), неправильне формулювання причин звільнення, невиплата заробітної плати, вихідної допомоги при звільненні тощо.

Право на захист

Разом із тим необхідно враховувати, що недотримання правил юрисдикції спорів у будь-якому разі не може бути перешкодою для належного та ефективного захисту порушених прав та інтересів особи, яка звернулася за судовим захистом.

За таких обставин, навіть якщо провадження у справі про звільнення топменеджменту було закрите у зв’язку з неможливістю розгляду справи у порядку того чи іншого судочинства, топменеджер може ставити питання про поновлення йому строків на звернення до належного суду.

Отже, не всі спори щодо звільнення топменеджменту є трудовими, а тому такі спори можуть розглядатися також у порядку господарського судочинства як корпоративні. Судова практика з юрисдикційних питань цієї категорії спорів є динамічною, а отже, при зверненні до суду звільненим управлінцям варто зосередити більше уваги на обґрунтуванні порушених прав та, звичайно, ретельно вивчати актуальну судову практику, зокрема з питань підвідомчості спорів, аби не потрапити в юрисдикційну пастку.

Анатолій МЕЛЬНИЧЕНКО

юрист Pavlenko Legal Group Спеціально для «Судового вісника»