Громадяни всіх, за невеликим винятком, країн світу з минулого року були піддані і піддаються обмеженню своїх прав у той чи інший спосіб. Різні країни запроваджують різні правила, проте у тій чи іншій формі локдаун чи суворий карантин мали місце майже у кожній країні — все через невідомий до 2019 року штам коронавірусу з надзвичайною здатністю до інфікування і пандемію, яка охопила всю земну кулю.

Відповідно повсякчас постають питання, чи є такі обмеження законними і доцільними у демократичному суспільстві та загалом яка правова природа таких обмежень, зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), і чи посягають такі обмеження на права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція).

Видається, що питання про безпосередні утиски, яких зазнають громадяни у цей період, будуть час від часу порушуватися перед ЄСПЛ у різних контекстах — свободи слова, поваги до сімейного та приватного життя, права на освіту, наявності правових інструментів захисту прав тощо. І у кожному окремому випадку ЄСПЛ доведеться визначатися. Наразі суд визначився, що обмеження пересування, зокрема локудаун, не є порушенням права на свободу та особисту недоторканність, оскільки не є арештом у розумінні частини 1 статті 5 Конвенції. Це він зробив 20 травня 2021 року, коли визнав неприйнятною скаргу у справі «Тергес проти Румунії» (скарга № 49933/20).

Справа стосувалася локдауну, запровадженого урядом Румунії з 24 березня по 14 травня 2020 року для боротьби з пандемією COVID-19, яким були встановлені обмеження щодо виходу з дому.

Обмеження в Румунії

Заявник, Крістіан-Василе Тергеш, з 2019 року є членом Європарламенту від Румунії, який перебував на батьківщині на момент, коли відбулися ці події. Спочатку 11 березня 2020 року Всесвітня організація охорони здоров’я заявила, що світ стикається з пандемією, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, зокрема хворобою, відомою як COVID-19.

16 березня 2020 року Президент Румунії запровадив тридцятиденний надзвичайний стан у Румунії, який набував чинності негайно, та передбачав обмеження в реалізації певних основних прав, включаючи свободу пересування. На підставі такого указу міністр внутрішніх справ видав спочатку наказ, яким рекомендував людям не виходити з дому у період між 6 ранку та 10 вечора і встановив комендантську годину на час від 10 вечора до 6 ранку. З 24 березня 2020 року було встановлено заборону виходити з дому, за винятком певної кількості вичерпно перелічених обставин. Будь-яка особа, яка виходила з дому, повинна мати при собі документ, що підтверджує поважні причини для цього. За порушення передбачався штраф.

14 квітня 2020 року ці заходи були продовжені до 14 травня 2020 року, до опівночі.

Заявник оскаржував встановлені правила у Бухарестському окружному суді, зокрема посилаючись на частину 4 статті 5 Конвенції (право на швидке рішення щодо законності тримання під вартою). Він вважав, що зазнає «адміністративного затримання», а тому просив суд негайно звільнити його і визнати, що він має право покинути свій будинок з будь-якої причини, не маючи необхідності пред’являти документ, що підтверджує її поважність, без ризику покарання. Однак 10 червня 2020 року він відмовився від заявленої вимоги, оскільки рішення вже не мало значення, оскільки не було ухвалене судом невідкладно.

Звертаючись до ЄСПЛ, заявник вказував на те, що обмеження, яким він був підданий з 24 березня по 14 травня 2020 року, є позбавленням волі, тобто порушенням частини 1 статті 5 (право на свободу та особисту недоторканність).

Неприйнятне питання

У свою чергу, ЄСПЛ не вважає, що мало місце зазначене порушення, зокрема з огляду на таке.

Перш за все ЄСПЛ зауважив, що заявник у скарзі не посилався на статтю 2 Протоколу № 4 до Конвенції (свобода пересування). Натомість намагався довести, що локдаун був позбавленням волі, а не просто обмеженням свободи пересування. Отже, суд був вимушений розглядати справу саме у цьому контексті, відповідно до власних критеріїв щодо застосування статті 5 Конвенції.

Враховуючи цей контекст, ЄСПЛ вказав на те, що локдаун у Румунії тривав 52 дні, з 24 березня по 14 травня 2020 року. При цьому проти заявника не було вжито жодних запобіжних заходів. Встановлені правила були загальними для всіх людей, які проживали в Румунії на той період, і були запроваджені на підставі актів, затверджених різними органами влади в Румунії. Як і всі громадяни країни, а також особи, які проживають у Румунії, за встановленими правилами, заявник був зобов’язаний залишатися вдома. Проте він мав змогу покинути помешкання виключно з причин, прямо передбачених законодавством, та з відповідним дозволом на вихід.

ЄСПЛ вказав, що заявник мав право виходити з дому з різних причин і міг їхати в різні місця в будь-який час доби, коли це було допустимим. Щодо нього не було встановлено індивідуального нагляду з боку влади, він не був примушений жити в тісному просторі, а також не був позбавлений усіх соціальних контактів.

Тому запроваджені заходи, зокрема локдаун, зважаючи на ступінь інтенсивності, на думку ЄСПЛ, не можна ототожнювати з домашнім арештом.

Окремо ЄСПЛ підкреслив, що заявник не вказав, яке саме з обмежень тим чи іншим чином вплинуло на порушення його права. Навіть не стверджував, що протягом усього періоду надзвичайного стану він перебував у приміщенні. Тобто заявник не надав жодної конкретної інформації, що описує його фактичний стан унаслідок локдауну.

Тож, на думку ЄСПЛ, рівень інтенсивності обмежень свободи пересування заявника не був таким, щоб встановлений владою локдаун міг бути кваліфікований як позбавлення волі. Отже, заявника не було позбавлено волі за змістом пункту 1 статті 5 Конвенції.

Ірина ГОНЧАР «Судовий вісник»

ПРОТИ УКРАЇНИ

У травні Європейський суд з прав людини ухвалив два рішення у справах проти України.

Рішенням від 11 травня ц.р. у справі «Стецов проти України» (скарга № 5170/15) ЄСПЛ визнав, що неможливість переглянути встановлену заборону на виїзд за кордон до повного погашення боргу становила порушення статті 2 Протоколу № 4 (свобода пересування) до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Справа стосувалась заборони на виїзд із країни, накладеної на заявника через невідшкодування боргу, встановленого рішенням суду. На той час така заборона не могла бути скасована до відшкодування повної суми боргу, а тому тривала щонайменше чотири роки. ЄСПЛ наголосив, що такі заходи можуть бути виправданими лише в тому випадку, якщо вони переслідують мету гарантування стягнення відповідних боргів. Влада не могла продовжувати обмеження на тривалий час без періодичного перегляду їх обґрунтування. Водночас Суд взяв до уваги реформу цивільного судочинства 2017-го та 2018 років, яка дозволила боржникам оскаржувати обмеження виїзду. Справедлива сатисфакція — 1000 євро на відшкодування моральної шкоди та 850 євро на покриття витрат.

20 травня 2021 року ухвалено рішення ЄСПЛ у справі «Atima Limited проти України» (скарга № 56714/11), яка стосувалася операцій з акціями державної будівельної компанії в Україні між компанією-заявником та компанією N, а також за участю інших компаній та Київської міської ради. Зрештою, суди скасували приватизацію за заявою прокурора проти компанії N, але це потягло позбавлення права власності на частку в компанії саме заявника. ЄСПЛ вказав на порушення статті 1 Першого протоколу (право власності) до Конвенції. Рішення про справедливу сатисфакцію буде ухвалено окремо.

Крім того, ЄСПЛ розглядає у порядку письмового провадження та ухвалює рішення у справах проти України, які стосуються питань, що вже були предметом розгляду суду, зокрема щодо незначної тривалості судового розгляду, а саме: 29 квітня 2021 року у справах — «Ахрамеєв та Шушар проти України» (скарга № 36834/14), «Басан проти України» (скарга № 52003/19), «Бідашко проти України» (скарга № 42475/19), «Чаус проти України» (скарга № 11898/20), «Даневіч та інші проти України» (скарга № 78138/13), «Дерев’янко проти України» (скарга № 7684/14), «Добрин проти України» (скарга № 27916/12), «Главатий проти України» (скарга № 2525/10), «Кундіренко проти України» (скарга № 20680/19), «Миколайчук проти України» (скарга № 24259/20), «Пастухов та Молоковських проти України» (скарга № 24072/20), «Рабченюк проти України» (скарга № 9873/14), «Єгоров проти України» (скарга № 53525/19); 20 травня ц.р. — «Бабур проти України» (скарга № 26983/19), «Баранов та інші проти України» (скарга № 15027/20), «Бойко проти України» (скарга № 45684/19), «Дьомін та інші проти України» (скарга № 32116/15), «Кондратенко проти України» (скарга № 9333/20), «Ольховськая проти України» (скарга № 35549/10); 27 травня ц.р. — «Дебелий та інші проти України» (скарга № 7174/11), «Кіріллов проти України» (скарга № 64603/12), «Максимчук проти України» (скарга № 60022/11), «Тимченко проти України» (скарга № 28253/11).