Станом на 13 травня ц.р. за пошуковим запитом «заборона суперечливої поведінки» Єдиний державний реєстр судових рішень видає 4234 документи. Доктрину venire contra faktum proprium суди застосовують як у цивільних, так і в господарських справах, проте переважно — саме в цивільних.
Суддя Касаційного цивільного суду (КЦС) Верховного Суду (ВС) Василь Крат у своїй доповіді на тему «Заборона суперечливої поведінки: новий підхід до розгляду спорів про визнання договорів недійсними» наголосив на важливості використання цієї доктрини як запобіжника проти зловживань правом заявляти вимоги про недійсність правочинів.
Доктрина заборони суперечливої поведінки полягає в тому, що ніхто не повинен діяти всупереч своїй попередній поведінці. Під час розгляду справ суди часто використовують цей принцип, хай навіть не прямо.
На цю доктрину суди посилаються, зокрема, апелюючи до принципу добросовісності в цивільному законодавстві, засади якого закріплено статтею 3 Цивільного кодексу (ЦК) України.
Найчастіше суди в своїх рішеннях посилаються на постанову об’єднаної палати КЦС ВС від 10 квітня 2019 року в земельній справі № 390/34/17.
Об’єднана палата пояснила, що принцип добросовісності, який лежить в основі доктрини venire contra factum proprium, є стандартом чесної та відкритої поведінки. Це означає повагу до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сама доктрина venire contra factum proprium базується на римській максимі non concedit venire contra factum proprium — «не можна діяти всупереч своїй попередній поведінці». Таким чином, добросовісності та чесній діловій практиці суперечать дії, що не відповідають попереднім заявам або поведінці, якщо інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Об’єднана палата визнала договір оренди землі правомірним, оскільки позов про визнання його неукладеним суперечив попередній поведінці позивача, який до цього уклав додаткову угоду та отримував плату за користування земельною ділянкою. Така поведінка і сам позов є недобросовісними. Немає підстав вважати спірний договір неукладеним, якщо попередній орендодавець, спадкоємцем якого є теперішній, підписав його за життя після погодження сторонами всіх істотних умов, навіть якщо державна реєстрація такого договору відбулася після смерті особи, яка його підписала.
Друга судова палата КЦС ВС у постанові від 7 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16ц пояснила, що пізно оскаржене свідоцтво про право на спадщину за законом не можна визнати недійсним з огляду на доктрину venire contra factum proprium.
Так, якщо особа, яка має право на оспорення свідоцтва про спадщину, висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати це право, вона є пов`язана своїм рішенням і не може згодом його змінити. Якщо подальші спроби оспорити спадщину суперечитимуть попередній поведінці, втрачається право на оскарження.
Спадкоємець не має права вимагати визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, якщо сам спадкодавець, який мав право на оспорення:
Наведені обставини свідчать про припинення права на оспорення свідоцтва, відповідно, його не успадкував позивач, який не може вимагати визнання законного свідоцтва недійсним.
На доктрину venire contra faktum proprium послалася Третя судова палата КЦС ВС у постанові від 8 квітня ц.р., вирішуючи справу № 402/1185/15-ц про стягнення заборгованості за валютним кредитом. У позові позичальниці було відмовлено з багатьох причин. Проте одна з підстав відмови — це її суперечлива поведінка через посилання на удаваність кредитного договору в частині валюти кредитування.
КЦС ВС нагадав, що в пов’язаній справі про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними було встановлено факт отримання кредиту в іноземній валюті. Позичальниця не заперечувала, що банк надав їй долари США, проте посилалася на порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Позичальниця наголошувала, що була введена в оману, оскільки перед укладенням договору банк не повідомив про орієнтовну сукупну вартість кредиту та не попередив, що саме вона несе валютні ризики під час виконання зобов’язань.
Заборона суперечливої поведінки стосується і сімейних відносин, зокрема «захисту» прав дитини розлученими батьками, що вимагають скасувати продаж нерухомості, за яку отримали відступні.
Принаймні, про це йде мова в постанові Третьої судової палати КЦС ВС від 15 квітня ц.р. у справі № 127/26597/19.
Колишній чоловік вимагав визнати недійсними договір купівлі-продажу житлового будинку з огляду на відсутність дозволу органу опіки та піклування. Проте раніше чоловік отримав компенсацію вартості частини будинку та надав нотаріально посвідчену згоду на укладення договорів купівлі-продажу будь-якого нерухомого майна його дружиною на умовах та за ціною, які вона визначатиме самостійно.
Враховуючи цей факт, суд послався на пояснення доктрини venire contra faktum proprium, викладене у згаданій вище постанові об’єднаної палати КЦС ВС.
Проте в задоволенні позову відмовлено з огляду на те, що права дитини не було порушено — вона має де жити. А сам лиш факт відсутності обов’язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.
Раніше на тему захисту житлових прав дітей в контексті заборони суперечливої поведінки висловилась Друга судова палата КЦС ВС в ухвалі від 11 лютого 2021 року про відмову у відкритті провадження у справі № 754/12003/17.
Суд не взяв до уваги посилання на те, що батько та дід на момент укладення договору дарування квартири знали, що в квартирі проживає малолітній та свідомо позбавили його права на проживання у спірній квартирі. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно не може бути підставою для визнання договорів недійсними за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників.
На доктрину venire contra factum proprium посилаються і суди нижчих інстанцій у господарських спорах. Наприклад, Східний апеляційний господарський суд, розглянувши справу № 922/3271/20 про стягнення коштів — оплати послуг із перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, — звернув увагу на суперечливість поведінки відповідача. Постановою від 10 березня ц.р. позов задоволено.
Відповідач запевняв, що не має правовідносин із позивачем і не замовляв послуги перевезення вантажу автомобільним транспортом. Проте матеріали містять електронне листування з офіційної електронної поштової скриньки товариства, що свідчить про зворотне.
Суд пояснив, що принцип venire contra factum proprium є вираженням доктрини загального права equitable estoppel. У системі загального права ця доктрина ґрунтується на principles of fraud. Вона спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище.
Доктрина venire contra faktum proprium є запобіжником від зловживання правом на оскарження, яку дедалі частіше застосовують національні суди, хай навіть не прямо — посилаючись на її наявність і критично оцінюючи в цьому аспекті поведінку сторін.
Марина ЯСИНСЬКА «Юридична практика»
© Юридична практика, 1997-2024. Всі права захищені
Кількість адвокатських балів | Вартість |
---|---|
Відеокурс з адвокатської етики | 650 грн |
10 адвокатських балів (включаючи 2 бали за курс з адвокатської етики) | 2200 грн |
16 адвокатських балів (включаючи 2 бали за курс з адвокатської етики) | 3500 грн |
8 адвокатських балів (без адвокатської етики) | 1800 грн |
Щодо додаткової інформації
Email: [email protected]
Тел. +38 (050) 449-01-09
Пожалуйста, подождите…