прапор_України

Генеральний партнер 2022 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
Головна » Судовий вісник № 5-6 (180-181) » Страхова компанія не зобов’язана виплачувати ПДВ, якщо виконавець ремонтних робіт не є платником цього податку

Страхова компанія не зобов’язана виплачувати ПДВ, якщо виконавець ремонтних робіт не є платником цього податку

Страховик не може бути примушений до виплати ПДВ у складі суми страхового відшкодування за винятком випадку, коли сума податку нарахована та сплачена на користь виконавця послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, який має бути платником ПДВ
Якщо придбання послуг з ремонту, заміщення, відтворення застрахованого об’єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту, здійснюється у неплатника ПДВ, то розрахунок сум виплати страхового відшкодування повинен здійснюватися без урахування сум ПДВ

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши 7 квітня 2021 року в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Г» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2017 року у справі за позовом товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Г» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, — про скасування розпорядження № * від 23 травня 2017 року, встановив таке.

Товариство з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Г» (ТДВ «СТОВ «Г») звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг), про скасування розпорядження № * від 23 травня 2017 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, прийнято протиправне рішення, яким до позивача застосовано заходи впливу, які полягають в усуненні порушень вимог законодавства про фінансові послуги.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 7 серпня 2017 року позовні вимоги задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2017 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 7 серпня 2017 року скасовано та ухвалено нову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погодившись з указаним судовим рішенням, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суд дійшов помилкових висновків щодо невиконання позивачем взятих на себе обов’язків перед гр-ном Г., оскільки останньому виплачено суму страхового відшкодування, розраховану експертом, відповідно до вимог законодавства.

У запереченні на касаційну скаргу відповідач наголошував на необґрунтованості та беззмістовності позовних вимог, відтак, просив рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

Справу передано до Верховного Суду.

У зв’язку з відсутністю клопотань про участь у судовому засіданні справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом апеляційної інстанції установлено, що до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, звернувся гр-н А. в інтересах гр-на Г., який просив визнати дії ТДВ «СТОВ «Г» протиправними щодо невиконання останнім зобов’язань за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а саме — невиплати сум по страховому відшкодуванні в повному обсязі.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, розглянувши справу про порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, провадження в якій розпочато актом про правопорушення законодавства у сфері фінансових послуг ТДВ «СТОВ «Г», встановила порушення, а саме:

— пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності ­документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідом­лення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов’язаний:

у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими — прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, — МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв’язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

За наслідками встановлених правопорушень складено акт від 3 травня 2017 року за № ** та винесено розпорядження «Про застосування заходу впливу до ТДВ «СТОВ «Г» № * від 23 травня 2017 року.

Позивач, вважаючи спірне розпорядження незаконним, звернувся до суду за захистом порушеного права.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що ФОП гр-н К., який здійснював ремонт автомобіля, та якому позивач перерахував спірне страхове відшкодування, не є платником ПДВ, а тому страхове відшкодування має бути виплачене без урахування суми ПДВ.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що виплата відшкодування на рахунок саме гр-ну Г. не здійснювалась, отже, у позивача відсутні підстави для зменшення страхового відшкодування на суму ПДВ.

Дослідивши спірні правовідносини, суд касаційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року № 1961-IV (Закон № 1961-IV) об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Статтею 6 указаного Закону передбачено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та/або майну потерпілого.

Положеннями статті 22 Закону № 1961-IV передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.

Порядок подачі потерпілою особою заяви про страхове відшкодування, прийняття страховиком рішення про здійснення виплати страхового відшкодування та його виплати регулюються статтями 35 і 36 Закону № 1961-IV.

Так, відповідно пункту 36.2 статті 36 вказаного Закону, страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідом­лення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов’язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими — прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, — МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв’язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 3 лютого 2017 року гр-н Г. звернувся із заявою до ТДВ «СТОВ «Г» про здійснення страхового відшкодування за відновлювальний ремонт пошкодженого внаслідок дорожньої пригоди наземного транспортного засобу Ford C-MAX, державний реєстраційний номер ***, та просив перерахувати суми страхового відшкодування на рахунок ФОП гр-н К., який здійснював відновлювальний ремонт.

Згідно з висновком експертного дослідження № ****, сума відновлювальних робіт становить 36 179,05 грн без урахування складової ПДВ.

Позивачем 23 березня 2017 року здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 34 179,05 грн з вирахуванням сум франшизи.

Тобто, при здійсненні виплати страхового відшкодування ТДВ «СТОВ «Г» зменшено суму виплати на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість.

Так, згідно з пунктом 196.1.3 статті 196 Податкового кодексу України не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість операції з надання послуг із ­страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, а також пов’язаних з такою діяльністю послуг страхових (перестрахових) брокерів та страхових агентів.

Таким чином, якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілому (позивачу), а спрямовуються на придбання у платника податку на додану вартість пос­луг з ремонту, заміщення, відтворення застрахованого об’єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини та інші витратні матеріали тощо), то розрахунок суми виплат на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком у розрахункових документах.

Водночас у разі, якщо придбання послуг з ремонту, заміщення, відтворення застрахованого об’єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту, здійснюється у неплатника податку на додану вартість, то розрахунок сум виплати страхового відшкодування повинен здійснюватися без урахування сум податку на додану вартість.

Відтак, страховик не може бути примушений до виплати податку на додану вартість у складі суми страхового відшкодування за винятком випадку, коли сума податку нарахована та сплачена на користь виконавця послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, який (виконавець), у свою чергу, має бути платником податку на додану вартість.

Суди встановили, що ФОП гр-н К., який здійснював ремонт автомобіля та якому позивач перерахував спірне страхове відшкодування, не є платником ПДВ.

Зазначене свідчить про відсутність підстав для сплати позивачем на користь потерпілої особи суми податку на додану вартість за придбані послуги з відновлювального ремонту пошкодженого внаслідок настання страхового випадку транспортного засобу, якщо такі послуги придбані в особи, яка не є платником такого податку.

Аналогічна правова позиція вже висловлювалась Верховним Судом у постанові № 808/1120/17 від 19 листопада 2020 року.

Отже, висновки Нацкомфінпослуг про вчинені позивачем правопорушення на ринку фінансових послуг, що полягає у виплаті розміру страхового відшкодування без врахування податку на додану вартість, є необґрунтованими, а оскаржуване розпорядження протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому суд апеляційної інстанції, надавши правильну оцінку фактичним обставинам справи, дійшов помилкових висновків щодо відсутності підстав для зменшення страхового відшкодування на суму ПДВ.

Суд також звертає увагу на те, що, здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини в рішенні від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» зазначив, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції суди зобов’язані обґрунтувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен довід. Межі цього обов’язку можуть бути різними залежно від характеру ухвалюваного рішення (CASE OF Svetlana Vladimirovna PRONINA against Ukraine (Application no. 63566/00).

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановив:

— касаційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Г» задовольнити;

— постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2017 року скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 7 серпня 2017 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

 

(Постанова Верховного Суду від 7 квітня 2021 року. Справа № 826/7454/17. Суддя-доповідач — Бучик А.Ю. Судді — Мороз Л.Л., Рибачук А.І.)

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

tg-10
4_TaxForce600_90
covid
На-сайт_балы_600х90
На-сайт1_600x90
top50_2020_600x90
ULF_0002
Vacancies_600x90_ua

Інші новини

PRAVO.UA