Щодо підстав скасування вироку, яким затверджено угоду про визнання винуватості — PRAVO.UA
прапор_України
2024

Генеральний партнер 2024 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
Головна » Судовий вісник №4 від 29.05.2020 » Щодо підстав скасування вироку, яким затверджено угоду про визнання винуватості

Щодо підстав скасування вироку, яким затверджено угоду про визнання винуватості

Обов’язок враховувати ступінь та характер сприяння підозрюваного чи обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього або інших осіб при укладенні угоди про визнання винуватості покладено на прокурора
Невиконання засудженим умов угоди про визнання винуватості може мати наслідки у вигляді скасування вироку, яким затверджено угоду, з направленням матеріалів провадження для завершення досудового розслідування в загальному порядку

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув 7 квітня 2020 року у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора С., який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Ше вченківського районного суду м. Києва від 13 червня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № *, за обвинуваченням ­гр-на Р., громадянина України, який народився та ­зареєстрований за адресою **, проживає за адресою ***, раніше не судимого, у вчиненні злочинів, передбачених частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 358, частиною 4 статті 358, частиною 4 статті 190 Кримінального кодексу (КК) України.

 

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 13 червня 2019 року затверджено угоду про визнання винуватості від 25 березня 2019 року, укладену між прокурором Київської місцевої прокуратури № 10 гр-ном Г. та підозрюваним гр-ном Р.

Гр-на Р. визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 358, частиною 4 статті 358, частиною 4 статті 190 КК України та призначено узгоджене сторонами покарання: за частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 358 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік, за частиною 4 статті 358 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік 5 місяців, за частиною 4 статті 190 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна. На підставі частини 1 статті 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим гр-ну Р. призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі статті 75 КК України гр-на Р. звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено обов’язки, передбачені статтею 76 КК України.

Прийняте рішення щодо процесуальних витрат.

Згідно з вироком гр-на Р. визнано винуватим у пособництві в підроблені офіційних документів, які видаються установою і які надають права, з метою використання їх іншою особою; у використанні завідомо підроблених документів; а також в умисному заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, за обставин, наведених у вироку.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції — без зміни.

 

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційні скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує, що відповідно до пункту 3 частини 4 статті 469 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України угода про визнання винуватості у провадженні щодо особливо тяжких злочинів, вчинених за попередньою змовою групою осіб, може бути укладена за умови викриття підозрюваним злочинних дій інших учасників групи чи інших вчинених групою злочинів, якщо повідомлена інформація буде підтверджена доказами. Однак доказів на підтвердження викриття гр-ном Р. інших учасників групи чи інших вчинених групою злочинів матеріали кримінального провадження не містять. Тому, на думку прокурора, суд безпідставно затвердив угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні, в якому згідно з частиною 4 статті 469 КПК України така угода не може бути укладена. Вказані обставини залишились без уваги суду апеляційної інстанції, який всупереч приписам статті 419 КПК України доводів апеляційної скарги прокурора належним чином не перевірив, не зазначив в ухвалі підстав, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.

 

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор не підтримав касаційну скаргу, захисник і засуджений заперечили проти її задоволення.

 

Мотиви Суду

Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до стат­ті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Вирок місцевого суду, яким затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним гр-ном Р., цим вимогам відповідає.

Так, у частині 4 статті 469 КПК України зазначено випадки, коли між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим у кримінальному провадженні може бути укладено угоду про визнання винуватості. Зокрема, згідно з пунктом 3 частини 4 статті 469 КПК України така угода може бути укладена у провадженні щодо особливо тяжких злочинів, вчинених за попередньою змовою групою осіб, організованою групою чи злочинною організацією або терористичною групою за умови викриття підозрюваним, який не є організатором такої групи або організації, злочинних дій інших учасників групи чи інших, вчинених групою або організацією злочинів, якщо повідомлена інформація буде підтверджена доказами.

У кримінальному провадженні, в якому бере участь потерпілий або потерпілі, укладення угоди про визнання винуватості не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення угоди.

Вимоги до змісту угоди про визнання винуватості визначено у статті 472 КПК України. В угоді мають бути зазначені її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання пі­дозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов’язки пі­дозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце), умови часткового звільнення підозрюваного, обвинуваченого від цивільної відповідальності у вигляді відшкодування державі збитків унаслідок вчинення ним кримінального правопорушення, узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, умови застосування спеціальної конфіскації, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу, та наслідки невиконання угоди.

За змістом статей 474, 475 КПК України суд зобов’язаний перевірити угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону і може відмовити в затвердженні угоди, якщо: умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена ­неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким, ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди; умови угоди не відповідають інтересам суспільства; умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб; існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися; очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов’язань; відсутні фактичні підстави для визнання винуватості. В іншому випадку, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на розгляд суду надійшла угода про визнання винуватості, укладена між прокурором та підозрюваним гр-ном Р., згідно з якою останній беззастережно визнав вину у вчиненні інкримінованих йому злочинів, у тому числі передбаченого частиною 4 статті 190 КК України, що згідно зі статтею 12 КПК України є особливо тяжким, погодився з призначенням узгодженого сторонами покарання та зобов’язався надавати стороні обвинувачення всю відому йому інформацію, що стосується цієї справи, не замовчувати факти щодо злочинів, учасників та своєї участі у злочині, співпрацювати зі стороною обвинувачення у викритті інших осіб, що причетні до вчинення інкримінованого йому злочину, а також інших кримінальних правопорушень, вчинених цими особами. Згідно з пунктом 2 угоди при вирішенні питання про її укладення прокурором враховано, зокрема, викриття підозрюваним організатора особливо тяжкого злочину, вчиненого групою осіб. Також прокурором отримано письмову згоду потерпілого на укладення угоди.

Таким чином, перевіривши дотримання сторонами вимог статті 472 КПК України щодо змісту угоди про визнання винуватості, переконавшись у добровільності позиції гр-на Р., правильному розумінні останнім суті угоди та її наслідків, не встановивши передбачених частиною  статті 474 КПК України обставин, які були б підставою відмови у затвердженні угоди, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість затвердження угоди з призначенням гр-ну Р. узгодженої сторонами міри покарання.

Вирок суду на підставі угоди є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам статті 475 КПК України.

Переглянувши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд дав належну оцінку доводам прокурора, які є аналогічними доводам касаційної скарги, та із зазначенням підстав, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, правильно відмовив у її задоволенні. Ухвала апеляційного суду достатньо мотивована та відповідає вимогам статті 419 КПК України.

За змістом статті 474 КПК України перевірка доказів щодо викриття підозрюваним дій інших учасників групи чи інших вчинених групою злочинів не належить до повноважень суду при прийнятті рішення щодо затвердження угоди про визнання винуватості. Натомість відповідно до приписів статті 470 КПК України обов’язок враховувати ступінь та характер сприяння підозрюваного чи обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього або інших осіб при укладенні угоди про визнання винуватості покладено саме на прокурора.

За наявності сумнівів у достовірності повідомленої підозрюваним інформації щодо викриття злочинних дій інших учасників групи чи інших вчинених групою злочинів, прокурор на підставі частини 1 статті 474 КПК України вправі був відкласти направлення до суду обвинувального акта з підписаною сторонами угодою до завершення проведення слідчих дій, необхідних для збирання та фіксації відповідних доказів, однак з огляду на вимоги касаційної скарги цього не зробив.

Тому доводи прокурора про порушення судом вимог процесуального закону у зв’язку із затвердженням угоди за відсутності у матеріалах кримінального провадження доказів викриття гр-ном Р. інших учасників групи чи інших вчинених групою злочинів є безпідставними.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.

Разом із цим невиконання засудженим умов угоди може мати наслідки у виді скасування вироку, яким затверджено угоду, у межах передбаченої статтею 476 КПК України процедури з направленням матеріалів провадження для завершення досудового розслідування в загальному порядку, а в окремих випадках за наявності для того підстав — притягнення особи до кримінальної відповідальності за статтею 3891 КК України.

За таких обставин касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

За наслідками розгляду касаційної скарги Суд дійшов такого висновку. Перевірка достовірності обставин, які згідно зі статтею 470 КПК України підлягають урахуванню при укладенні угоди про визнання винуватості, є обов’язком прокурора. При цьому, зважаючи на визначені законом наслідки невиконання угоди (процесуального характеру, передбачені статтею 476 КПК України, або за наявності для того підстав — ініціювання прокурором кримінального провадження за статтею 3891 КК України) на суд при затвердженні угоди про визнання винуватості не можуть бути покладені інші обов’язки щодо перевірки можливості її затвердження, ніж ті, які прямо передбачені у статті 474 КПК України.

Керуючись статтями 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд ухвалив:

— вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 13 червня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року щодо гр-на Р. залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

 

(Постанова Верховного Суду від 7 квітня 2020 року. Справа № 761/13021/19. Головуючий — Щепоткіна В.В. Судді — Кишакевич Л.Ю., Ємець О.П.)

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

Баннер_на_сайт_тип_1
YPpicnic600x900
баннер_600_90px_2
2024
tg-10
Legal High School

Інші новини

PRAVO.UA