Інформація по країні походження сама по собі не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулися з такою заявою, або визнання особою, що потребує додаткового захисту, без наявності передбачених на це законодавством підстав щодо конкретної особи, яка звернулася за захистом

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (Суд) розглянув 16 січня 2020 року у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу за позовом гр–на Р. до Державної міграційної служби України (ДМС України), Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (ГУ ДМС України в Одеській області) — про визнання неправомірним і скасування наказу, зобов’язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрите за касаційною скаргою гр–на Р. на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2017 року і ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року, установив таке.

І. Обставини справи

1. Гр–н Р. (позивач) звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з вимогами:

1.1. Визнати неправомірним і скасувати рішення ДМС України від 10 березня 2017 року № * про відмову у визнанні громадянина Республіки Камерун гр–на Р. біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

1.2. Зобов’язати ДМС України прийняти рішення щодо громадянина Республіки Камерун гр–на Р. щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. На обґрунтування вимог позивач зазначив, що 20 березня 2017 року він отримав від Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області повідомлен–
ня від 10 березня 2017 року № ** про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке прийняте на підставі наказу ДМС України від 10 березня 2017 року № *.

3. Позивач уважає наказ ДМС України від 10 березня 2017 року № * незаконним, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню.

4. Позивач пояснює, що він є громадянином Республіки Камерун, водночас не може повернутися до країни громадянської належності через побоювання за своє життя.

5. ДМС України проти позову заперечувала, зазначила, що позивач двічі звертався із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Причиною звернення за міжнародним захистом позивач зазначив той факт, що в лютому 2008 року на його Батьківщині розпочалася революція. У період із 23 лютого 2008 року по 27 лютого 2008 року у місті Дуала проходили мітинги, на яких нібито був присутній позивач. Між мітингуючими та правоохоронними органами відбулися сутички, які супроводжувались арештами. Зі слів позивача, його батька було заарештовано та поміщено до в’язниці без судового розгляду, де він відбуває покарання по теперішній час. Позивач стверджує, що під час розгону демонстрації правоохоронними структурами до нього також застосовувалося фізичне насильство. Тому позивач не може добровільно повертатися до країни громадянської належності у зв’язку з побоюваннями зазнати арешту через участь у мітингах проти влади.

6. Водночас за результатами аналізу матеріалів особової справи позивача співробітниками міграційної служби було встановлено, що його історія переслідування є необґрунтованою та не може бути розглянута у контексті надання міжнародного захисту. Також отриманні пояснення позивача містять суттєві відмінності, що вказує на неправдоподібність історії переслідування.

7. Зокрема, відповідно до анкети від 24 квітня 2009 року гр–н Р. покинув Республіку Камерун на вантажному судні, яке прямувало до України. В Україну позивач прибув у кінці березня 2009 року. Проте з анкетування від 1 березня 2017 року вбачається, що на територію України позивач потрапив легально, користуючись авіатранспортом через пункт пропуску «Аеропорт «Бориспіль».

8. ДМС України також звертає увагу на те, що під час первинного звернення позивача за міжнародним захистом 28 квітня 2009 року останній не надав жодних документів, які б посвідчували його особу. Проте під час повторного звернення за міжнародним захистом 23 лютого 2017 року до міграційної служби була надана копія паспортного документа позивача № ***, який виданий країною громадянської належності (Республікою Камерун) 1 грудня 2015 року.

9. ДМС України наголошує, що факт отримання паспортного документа позивачем указує на користування особою захистом країни громадянської належності та додатково підтверджує відсутність будь–яких зобов’язань позивача перед власною державою.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

10. Гр–н Р. є громадянином Республіки Камерун, **** року народження, місце народження — місто Яунде, за національністю — бамілеке, за віросповіданням — християнин–католик, неодружений, проживає у цивільному шлюбі з громадянкою України Б., має сина — гр–на С., ***** року народження (свідоцтво про народження ще не отримане).

11. Позивач уперше звернувся за наданням міжнародного захисту до міграційної служби 28 квітня 2009 року із заявою № ******, в якій зазначив, що в лютому 2008 року в Республіці Камерун почалися мітинги проти уряду, які були мирними заходами, а потім переросли в сутички, після чого почалося переслідування керівників заходу. Уночі 7 березня 2009 року був заарештований його батько, після чого мати позивача організувала його виїзд із Республіки Камерун, оскільки не хотіла, щоб позивача заарештували.

12. Рішенням Державного комітету України у справах національностей та релігій від 2 серпня 2010 року № ******* позивачу відмовлено в наданні статусу біженця.

13. Зазначене рішення позивачем не оскаржувалося.

14. 23 лютого 2017 року позивач повторно звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою № ******** про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

15. 10 березня 2017 року ГУ ДМС України в Одеській області прийнято наказ № * про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно громадянина Республіки Камерун гр–на Р. (особова справа № 2017OD0022).

16. Зокрема, у висновку від 10 березня 2017 року зазначено, що заява позивача є необґрунтованою, оскільки в ній відсутні умови, зазначені пунктами 1 і 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року № 3671-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), і такою, що має характер зловживання.

17. Суди попередніх інстанцій установили, що під час анкетування 28 квітня 2009 року та співбесіди 2 червня 2009 року гр–н Р. пояснив, що потрапив до України нелегально 29 березня 2009 року на судні. Переправу позивача організувала його мати. У матеріалах особової справи наявні малюнки судна та каюти, в якій проживав позивач під час переправи, які завірені підписом позивача. Причиною виїзду з країни постійного проживання позивач зазначив мітинг, у якому брав участь він та його батько. Влада зупинила проведення мітингу, почалися сутички, потім переслідування керівників мітингу. Уночі 7 березня 2009 року затримали батька позивача. Мати, дізнавшись про це, злякалася, що можуть заарештувати і сина, та організувала його виїзд із Республіки Камерун.

18. Проте під час співбесіди 10 березня 2017 року, яка була проведена у зв’язку з повторним зверненням позивача до ГУ ДМС України в Одеській області, гр–н Р. зазначив, що під час першого звернення із заявою про надання статусу біженця перекладач зазначив неправдиві відомості щодо історії його переслідування у країні постійного проживання та виїзду з неї. Гр–н Р. пояснив, що він надавав правдиві відомості, а перекладач зробив неправильний переклад із метою отримання коштів. Позивач указав, що потрапив до України 30 січня 2009 року легально (на підставі студентської візи) літаком, а саме: прилетів до міста Бориспіль.

19. Також під час анкетування 23 лютого 2017 року позивач указав, що з м. Києва потрапив до м. Одеси потягом, але під час співбесіди 10 березня 2017 року позивач зазначив, що з м. Києва поїхав до м. Вінниці, де його чекав знайомий, який порадив їхати до м. Одеси.

20. Під час співбесіди 2 червня 2009 року позивач указав, що його мати після розлучення з батьком переїхала до міста Бафусан, проте під час співбесіди у 10 березні 2017 року позивач указав, що мати залишилася проживати у місті Дуала, її заарештували та через три тижні відпустили.

21. Відповідно до особової справи позивача, на підтвердження особи гр–ном Р. наданий паспорт № ***, який виданий 1 грудня 2015 року у місті Яунде (Республіка Камерун) та дійсний до 1 грудня 2020 року.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

22. Одеський окружний адміністративний суд постановою від 15 вересня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року, відмовив у задоволенні адміністративного позову.

23. Суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що позивач не був членом партії «Соціал–демократичний фронт», а лише працював у її відділі, займався друком кореспонденції, роздавав флаєри. Позивач не надав жодних доказів, які б свідчили про переслідування його з боку влади Республіки Камерун.

24. Щодо посилання позивача на інформацію щодо країни походження з Центру Новин ООН від 4 січня 2017 року, відповідно до якої в Республіці Камерун існує гуманітарна криза, яка відбивається на житті мільйонів людей та яку намагається подолати влада Республіки Камерун разом із ООН, то суди попередніх інстанцій установили, що з наданої інформації не вбачається жодних переслідувань будь–кого із боку влади Республіки Камерун.

25. Суди попередніх інстанцій звернули увагу на те, що позивач, незважаючи на побоювання арешту у випадку його повернення на Батьківщину, у 2015 році був документований паспортом громадянина Республіки Камерун.

26. Також під час співбесід та анкетувань, проведених у зв’язку зі зверненням позивача із заявами про надання статусу біженця, гр–н Р. надав суперечливі твердження в історії переслідування та переїзду на територію України. Ці розбіжності свідчать про надання позивачем неправдивих відомостей під час звернення за міжнародним захистом.

27. Водночас суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про відхилення доводів позивача щодо здійснення перекладачем неправильного перекладу, оскільки виконані особисто гр–ном Р. малюнки у 2009 році свідчать про те, що він потрапив на територію України на судні.

ІV. Провадження в суді касаційної інстанції

28. 23 січня 2018 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга гр–на Р. на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2017 року і ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року.

29. У касаційній скарзі та додаткових поясненнях у справі заявник посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неправильної правової оцінки обставин у справі, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

30. Скаржник пояснює, що у 2008 році у Республіці Камерун відбувався мітинг, в якому вбрав участь позивач та його батько. Влада зупинила проведення мітингу, почалися сутички, а потім переслідування керівників мітингу. Уночі 7 березня 2009 року затримали його батька. Мати, дізнавшись про це, злякалася, що можуть заарештувати сина, організувала його виїзд із Республіки Камерун.

31. Позивач зазначив, що в Республіці Камерун існує 246 діалектів: президент держави походить із центрального регіону, у зв’язку з чим існують конфлікти між людьми, що проживають в областях, та людьми, що проживають у регіоні походження президента, та іншим населенням, оскільки вони вважають себе головними. Як наслідок, гр–на Р. обмежували у правах, зокрема при влаштуванні на роботу, навіть якщо у позивача кваліфікація вища, оберуть особу з центрального регіону. Через політичні погляди позивача не переслідували, проте за участь у мітингах його могли заарештувати або побити. Позивач упевнений, що у випадку повернення у Республіку Камерун його заарештують, оскільки його друзі та батько ще знаходяться у в’язниці.

32. Скаржник звернув увагу також на відомості інформаційного агентства від 28 грудня 2017 року, відповідно до яких Міністерство закордонних справ України рекомендує громадянам України утриматися від поїздок до Республіки Камерун у зв’язку зі зростанням рівня терористичних загроз у цій країні.

33. Отже, позивач вважає, що існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість побоювань гр–на Р. щодо можливості стати жертвою переслідувань у випадку його повернення до Республіки Камерун.

34. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 січня 2018 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді–доповідачу Желтобрюх І.Л., суддям Білоусу О.В., Стрелець Т.Г.

35. Ухвалою Верховного Суду від 6 березня 2018 року відкрите касаційне провадження за вказаною скаргою.

36. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду — керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 6 червня 2019 року, у зв’язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді–доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.

37. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 6 червня 2019 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді–доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.

38. Відповідач скористався своїм правом і надіслав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на висновки та установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини, просив відмовити в задоволенні касаційної скарги, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

39. Скаржник подав заперечення на відзив відповідача, яке за своїм змістом є аналогічним до наданої касаційної скарги та додатковим поясненням у справі.

V. Джерела права та акти їхнього застосування

40. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець — це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом унаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

41. У статті 1А (2) Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року також сформульоване поняття «біженець», під яким розуміють особу, що внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 року, і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом унаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання у результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї унаслідок таких побоювань.

42. Відповідно до частини 2 статті 1 Протоколу щодо статусу біженців від 4 жовтня 1967 року для цілей цього Протоколу термін «біженець», за винятком випадків щодо застосування пункту 3 цієї статті, означає будь–яку особу, яка підпадає під визначення статті 1 Конвенції з вилученням слів «в результаті подій, які сталися до 1 січня 1951 року…» та слів «…внаслідок таких подій» у статті 1A (2).

43. Пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, — це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

44. Частина 1 статті 6 вказаного Закону визначає, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 цього Закону, відсутні.

45. Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

46. Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом 15 робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

47. Частиною 4 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

48. Згідно з частиною 6 статті 8 зазначеного Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 цього Закону, а також якщо заяви мають характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв’язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

49. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз’ясненням порядку оскарження такого рішення (частина 7 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

50. Відповідно до пункту 5 статті 4 Директиви Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року № 8043/04/ЄС заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; всі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані і було задовільне пояснення стосовно будь–якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можна раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

51. Пункти 45, 66 Настанов із процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН (згідно з Конвенцією 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (видання 1992 року; далі — Настанови) передбачає, що особа, яка подала клопотання про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб уважатись біженцем, особа повинна надати докази повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

52. Пунктами 99–100 Настанов установлено, що під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах щодо видання національного паспорта, продовжити термін його дії, відмовити в дозволі повернутися на свою територію. Указані факти можливо розцінювати як відмову в захисті країни громадянської належності. Термін «не бажає» відноситься до тих біженців, які відмовляються прийняти захист уряду країни свого громадянського походження. Його значення розкривається фразою «унаслідок таких побоювань». Коли особа бажає скористатися захистом своєї країни, таке бажання, як правило, несумісне з твердженням, що вона перебуває за межами своєї країни «у силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань». Викладене є підтвердженням того, що держава, громадянином якої він є, забезпечує його права як громадянина, а позивач користується захистом органів офіційної влади країни, громадянином якої він є, тобто добровільно прийняв захист від країни своєї громадянської належності та не потребує міжнародного захисту і не є біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

53. У кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані, у першу чергу, самим заявником і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника (пункт 195 Настанов).

VI. Позиція Верховного Суду

54. Заявник підставою для надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, указує, що він не може повернутися до країни своєї громадянської належності, оскільки впевнений, що у разі повернення його заарештують через участь у 2008 році в мітингу політичної партії «Соціал–демократичний фронт».

55. Суд зазначає, що відповідно до пункту 80 Настанов наявність інших політичних переконань, відмінних від тих, які розділяються владою, сама по собі не є підставою для подання клопотання про надання статусу біженця. Шукач захисту повинен довести, що у нього є достатні побоювання стати жертвою переслідувань за свої переконання.

56. У частині щодо переслідувань позивача на Батьківщині за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання, політичними поглядами, належністю до певної соціальної групи позивач повідомив, що в Республіці Камерун існує 246 діалектів: президент держави походить із центрального регіону, у зв’язку з чим існують конфлікти між людьми, що проживають в областях, та людьми, що
проживають у регіоні походження президента, та іншим населенням, оскільки вони вважають себе головними. Як наслідок, гр–на Р. обмежували у правах, зокрема при влаштуванні на роботу, навіть якщо у позивача кваліфікація вища, оберуть особу з центрального регіону. Через політичні погляди позивача не переслідували, проте за участь у мітингах його могли заарештувати або побити. Позивач упевнений, що у випадку повернення у Республіку Камерун його заарештують, оскільки його друзі та батько ще знаходяться у в’язниці.

57. Водночас судами попередніх інстанцій, з огляду на матеріали особової справи, було встановлено, що гр–н Р. не був членом зазначеної партії, а лише працював у її відділі, займався друком кореспонденції, роздавав флаєри.

58. Суд уважає правомірними висновки судів попередніх інстанцій щодо непереконливості посилання позивача на те, що його побили, оскільки гр–н Р. не зазначив, хто саме застосував до нього заходи фізичного впливу, де це відбулося, а лише вказував, що били людей і йому дісталося, проте вдалося втекти.

59. Суд також наголошує на тому, що позивач, не зважаючи на побоювання арешту, у випадку його повернення на Батьківщину, 1 грудня 2015 року у місті Яунде (Республіка Камерун) отримав новий паспортний документ громадянина Камеруну № ***, дійсний до 1 грудня 2020 року.

60. Відповідно до пунктів 99–100 Настанов саме отримання паспорта, як бажання особи скористатися захистом країни національної належності, не може бути сумісне з твердженнями заявника щодо обґрунтованих побоювань переслідувань у цій країні.

61. Отже, доводи позивача щодо обґрунтованості побоювань стати жертвою переслідувань у разі повернення до Республіки Камерун не заслуговують на увагу.

62. Щодо посилання заявника на інформацію щодо країни походження з Центру Новин ООН від 4 січня 2017 року, відповідно до якої в Республіці Камерун існує гуманітарна криза, яка відбивається на житті мільйонів людей та яку намагається подолати влада Республіки Камерун разом із ООН, то суди попередніх інстанцій встановили, що з наданої інформації не вбачається жодних переслідувань будь–кого з боку влади Республіки Камерун.

63. Щодо посилання скаржника в касаційній скарзі та додаткових поясненнях до неї на відомості інформаційного агентства від 28 грудня 2017 року, відповідно до яких Міністерство закордонних справ України рекомендує громадянам України утриматися від поїздок до Республіки Камерун у зв’язку із зростанням рівня терористичних загроз у цій країні, то Суд зазначає, що погіршення ситуації в сфері безпеки в Республіці Камерун веде до збільшення числа порушень прав людини, проте не створює загальної загрози для усіх громадян Республіки Камерун.

64. Водночас інформація по країні походження сама по собі не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулися з такою заявою, або визнання особою, що потребує додатково захисту, без наявності передбачених на це законодавством підстав щодо конкретної особи, яка звернулася за захистом.

65. Суд звертає увагу на те, що Настановами надано загальний аналіз змісту поняття «цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань». Цей критерій складається із суб’єктивної та об’єктивної сторін. Суб’єктивна сторона — це психічний стан, який пов’язаний із характеристикою особистості заявника, а тому зазначається, що висновок про стан у країні–походження не є визначаль–
ним. Під впливом суб’єктивної оцінки ситуації, що склалася, особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об’єктивна сторона пов’язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

66. Таким чином, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наказ ГУ ДМС України в Одеській області від 10 березня 2017 року № * є правомірним і законним, оскільки у позивача відсутні підстави, передбачені для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які встановлені пунктами 1 і 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

67. Положеннями частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

68. Відповідно до частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

69. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

70. Переглянувши оскаржені судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд
уважає, що висновки судів попередніх інстанцій у цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

71. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення — без змін.

VII. Судові витрати

72. Ураховуючи результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв’язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

73. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд постановив:

74. Касаційну скаргу гр–на Р. залишити без задоволення.

75. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2017 року і ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року в цій справі залишити без змін.

76. Судові витрати не розподіляються.

77. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

(Постанова Верховного Суду від 16 січня 2020 року. Справа № 815/1769/17. Суддя-доповідач — Радишевська О.Р. Судді — Кашпур О.В., Уханенко С.А.)