Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши 7 лютого 2019 року в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Н» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Н» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві — про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення–рішення, встановив таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Н» звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення–рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 22 січня 2015 року № *.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки суб’єкта владних повноважень, які викладені в акті перевірки, є протиправними, оскільки реальність виконання господарських операцій зі спірними контрагентами підтверджується оформленими належним чином первинними документами.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2015 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Відмову у задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій мотивували тим, що позивачем не підтверджено реальність фінансово–господарських операцій з ТОВ «А» та ТОВ «Е» належними первинними документами та їх зв’язок з його господарською діяльністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з’ясування обставин справи.

Відзив або заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом проведена невиїзна позапланова документальна перевірка ТОВ «Н» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово–господарських взаємовідносин з ТОВ «А» та ТОВ «Е» за період за серпень 2014 року, за результатом якої складено акт перевірки від 29 грудня 2014 року № **, яким встановлено порушення пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу (ПК) України, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту за рахунок сум ПДВ за податковими накладними за період серпень 2014 на суму ПДВ 366 387,00 грн.

Податковим повідомленням–рішенням ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 22 січня 2015 року № * товариству з обмеженою відповідністю «Н» збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 357 291,00 грн.

Судами також встановлено, що господарські операції між позивачем (покупець) та ТОВ «А» проводились на підставі договору поставки № *** від 14 жовтня 2013 року, на підтвердження виконання якого позивачем були надані в копіях специфікації від 27 серпня 2014 року № 21 та від 22 серпня 2014 року № 20, податкові накладні від 22 серпня 2014 року № 27 та від 27 серпня 2014 року № 32, видаткові накладні від 27 серпня 2014 року № 221 та від 22 серпня 2014 року № 216.

А також з ТОВ «Е» (постачальник) на підставі договору поставки № **** від 8 січня 2013 року, на підтвердження факту виконання якого позивач надав лише копії податкових накладних.

У лютому 2015 року позивачем здійснено повернення товару ТОВ «Е» на загальну суму 1 226 160,00 грн.

Мета придбання обґрунтована позивачем подальшим використанням у власній господарській діяльності при виконанні робіт з розроблення та впровадження системи комерційного обліку електроенергії.

Вирішуючи спір по суті, суди дійшли висновку, що з досліджених ними документів неможливо встановити, що придбані у ТОВ «А», ТОВ «Е» товари якимось чином пов’язані із господарською діяльністю позивача.

А також дійшли висновку про відсутність законних підстав для формування позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з названими контрагентами, врахувавши те, що у матеріалах справи податкові накладні не містять інформації про посаду особи, яка їх підписала, або іншої інформації, що дала б змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарських операцій та наявність у неї відповідних повноважень, а відтак в силу наведених вище правових норм такі документи не є належно оформленими первинними документами для підтвердження факту правомірності формування податкового кредиту з ПДВ.

Матеріали справи не містять копій товарно–транспортних накладних, подорожніх листів, довіреностей, документів, що підтверджують якість товару, які б свідчили про транспортування та відвантаження товару для розробки системи комерційного обліку електроенергії.

Також матеріали справи не містять доказів на підтвердження доводів про подальше використання товару у господарській діяльності, а саме: рахунків фактури, видаткових накладних, документів про перевезення поставленого товару, банківських виписок, гарантійних талонів на товар, паспорт на товар, актів виконаних робіт.

Надані позивачем копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ТОВ «Н» та подорожні листи службових легкових автомобілів ТОВ «Н» не дають можливості встановити, що саме перевозилось зазначеними легковими автомобілями та яким чином це пов’язувалось з господарською діяльністю позивача та його контрагентами.

А наявна в матеріалах справи довідка про вартість виконаних будівельних робіт за вересень 2014 року не є належним доказом, оскільки в матеріалах справи відсутній договір від 13 червня 2014 року, на підставі якого вона видавалась.

Разом із тим касаційний суд вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, та такими, що зроблені без повного з’ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України.

Поза увагою судів залишено те, що, розглядаючи спір про правомірність формування платником податку податкового кредиту, суди повинні надати належну правову оцінку всім доказам та обставинам, що стосуються предмета доказування, в їх сукупному зв’язку один з одним та дослідити їх в тому обсязі поки не виникне повне переконання в обставинах справи.

Однак суди, мотивуючи своє рішення відсутністю первинних документів на підтвердження здійснення господарських операцій позивача зі спірними контрагентами, не зробили жодних висновків щодо наявних у справі первинних документів, що дає підстави стверджувати про неповноту встановлення всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення даної справи.

Також із судових рішень неможливо встановити, щодо яких саме операцій суди встановили недостатність поданих позивачем доказів для висновку про їх реальність або безпосередньо з ТОВ «А» та ТОВ «Е», або з контрагентами при подальшому продажі придбаного товару або наданні послуг.

Окрім того, звертається увага, що, виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, то акт приймання–передачі наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг, а поставки — видаткова накладна можуть бути доказами, що підтверджують факт виконання такої господарської операції, але лише з наявністю всіх необхідних реквізитів, які має містити первинний документ.

Посилання судів на відсутність у податкових накладних інформації про посаду особи, яка їх підписала, або іншої інформації, що дала б змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарських операцій та наявність у неї відповідних повноважень, спростовується матеріалами справи.

Суди першої та апеляційної інстанцій відхилили доводи позивача про наявність штатних працівників як у нього, так і у контрагентів. Наявність власних автотранспортних засобів для здійснення господарської діяльності, в тому числі і водіїв.

Фактично судами були відхилені докази без належного мотивування причин цього, що не відповідає правилам оцінки доказів за статтею 86 КАС України (що діяла в період розгляду справи судами), адже оцінка судом доказів на своїм внутрішнім переконанням не означає допустимості їх необґрунтованої оцінки.

Вказане свідчить про те, що судами не встановлено, чи підтверджуються відповідні обставини та факти належними засобами та у передбачений чинним законодавством спосіб, а також надано перевагу одним доказам поряд з іншими.

Зважаючи на викладене, касаційний суд не може погодитись або спростувати, як висновки та доводи податкового органу, так і перевірити висновки судів попередніх інстанцій, оскільки дослідження та відсутність належної оцінки доказів виключає можливість перевірки касаційним судом правильності судового акта.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

З огляду на викладене ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355 КАС України, постановив:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Н» задовольнити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 7 лютого 2019 року. Справа № 826/13069/15. Суддя-доповідач — Юрченко В.П. Судді — Васильєва І.А., Пасічник С.С.)