Визнати такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення другого речення частини 4 статті 42 Закону України «Про Конституційний Суд України» (Закон) — такого висновку дійшов Конституційний Суд України (КСУ) у рішенні від 22 січня 2020 року № 1-р(I)/2020 у справі за конституційною скаргою Плескача В’ячеслава Юрійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) зазначеної норми. Справа розглядалася Першим сенатом КСУ. Суддя-доповідач у справі — Олександр Литвинов.

Громадянин оспорював у КСУ положення другого речення частини 4 статті 42 Закону, за яким «інформація за запитами щодо матеріалів справи, яку розглядає Суд, не надається». На думку заявника, ця норма, яку було застосовано в остаточному судовому рішенні про відмову в задоволенні позову, суперечить положенням частини 1 статті 8, частини 3 статті 15, статті 34 Конституції України.

Питання перед КСУ було поставлене у такому контексті: раніше, у січні 2019 року, заявник звертався до КСУ із запитом надати йому копії конституційних скарг двох інших громадян, та Секретаріат КСУ відмовив у наданні такої інформації, пославшись на положення пункту 3 частини 3, другого речення частини 4 статті 42 Закону. Цю відмову пан Плескач оскаржив до суду, але остаточним рішенням суду у задоволенні позовної вимоги про надання йому копії конституційної скарги відмовлено, оскільки «конституційна скарга належить до матеріалів справи, а тому не може бути надана до завершення її розгляду».

Автор клопотання вважає, що встановлене оспорюваними положеннями Закону обмеження є безальтернативним, негнучким і категоричним усупереч принципу верховенства права, а також є непропорційним втручанням у його право на доступ до інформації як складової права на свободу думки і слова та вільного вираження своїх поглядів і переконань, а «монополія Конституційного Суду України щодо текстів конституційних скарг, за якими не ухвалене рішення, є цензурою у сфері конституційного судочинства».

Визнаючи спірну норму конституційною, КСУ виходив з таких міркувань.

Частиною 3 статті 15 Основного Закону в Україні цензуру заборонено. Під цензурою розуміється контроль з боку інститутів публічної влади за змістом та розповсюдженням інформації з метою захисту інформаційного простору, тобто прямі або опосередковані дії держави, спрямовані на обмеження чи навіть заборону поширення інформації, яку вона вважає шкідливою чи не потрібною для суспільства.

Натомість стаття 34 гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене виключно законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Ці положення відповідають пункту 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тож здійснення права на свободу слова може бути обмежене законом, зокрема, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Передбачена Конституцією України можливість обмеження права особи збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію узгоджується з положеннями пункту 2 статті 29 Загальної декларації прав людини, згідно з якими при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

Також КСУ зауважує, що встановлені частиною 3 статті 34 Основного Закону України обмеження реалізації права на інформацію кореспондуються з положеннями статті 32 Конституції України, відповідно до частин 1, 2 якої ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України; не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Тобто, встановлюючи обмеження доступу до матеріалів справи, яка ще не розглянута судом, закон охороняє особисті немайнові права громадян, які стали ініціаторами конституційних скарг, встановлюючи законне і пропорційне обмеження права на свободу слова інших громадян.

Таким чином, КСУ дійшов висновку, що право особи на доступ до інформації, гарантоване статтею 34 Конституції України, не є абсолютним і може підлягати обмеженням.

Оприлюднення всіх актів Суду за результатами конституційного провадження, як зауважив КСУ, здійснюється на офіційному вебсайті або в окремих випадках за ухвалою КСУ — у Залі засідань Суду не пізніше наступного робочого дня після їх ухвалення. Питання доступу до публічної інформації в КСУ врегульоване статтею 42 Закону, якою встановлено, що акти, засідання та інформація щодо справ, які розглядає КСУ, є відкритими, якщо інше не встановлено Законом, і ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в КСУ усної або письмової інформації про результати розгляду його справи; будь–яка особа має право на вільний доступ до рішення Конституційного Суду України в порядку, встановленому Законом; інформація про конституційні подання, конституційні звернення, конституційні скарги, що надійшли, перебіг справи, дату і час засідання сенату, Великої палати КСУ є відкритою та оприлюднюється на офіційному вебсайті Суду, якщо інше не встановлено законом, тощо.

КСУ на своєму офіційному вебсайті оприлюднює матеріали судових справ, ухвалені рішення або надані висновки, окрім матеріалів закритої частини пленарних засідань сенату чи Великої палати Суду та матеріалів, які містять інформацію з обмеженим доступом. Публікуються і записи відеотрансляцій відкритої частини пленарних засідань.

Однак КСУ надає інформацію за запитами відповідно до Закону, в якому у спірному положенні зазначено, що інформація за запитами щодо матеріалів справи, яку розглядає Конституційний Суд України, не надається.

Положення статті 42 Закону забезпечують відкритість публічної інформації, що є у розпорядженні КСУ, однак встановлюють одне обмеження щодо можливості її надання: інформація за запитами щодо матеріалів справи, яку розглядає Конституційний Суд України, не надається. Це є втручанням в особисту свободу кожного в частині права на доступ до інформації, гарантований статтею 34 Конституції України, однак є законним і тимчасовим обмеженням, адже після ухвалення рішення у справі такі матеріали (якщо вони не підпадають під категорію «з обмеженим доступом») публікуються. Отже, таке обмеження може бути здійснене відповідно до закону, з легітимною метою та є необхідним у демократичному суспільстві.

Тож, оцінюючи на конституційність положення другого речення частини 4 статті 42 Закону, КСУ виходить із того, що він розглядає справи за конституційним поданням, конституційним зверненням, конституційною скаргою в межах повноважень, визначених Конституцією України. Отже, матеріалами справи треба вважати всі документи, подані до Суду суб’єктами права на конституційне подання, конституційне звернення, конституційну скаргу, а також отримані та створені в процесі конституційного провадження і сформовані у справу. Будь-які матеріали справи, яку розглядає КСУ, можуть містити інформацію з обмеженим доступом. Оскільки конституційне подання та конституційне звернення, які подаються органами публічної влади та особами, уповноваженими на виконання функцій держави, мають ознаки публічності, то вони оприлюднюються на офіційному вебсайті. Конституційна скарга є індивідуальною формою звернення до КСУ, містить персональні дані особи (конфіденційну інформацію про особу), передумовою її подання є застосування закону України (його окремих положень) в остаточному судовому рішенні у справі суб’єкта права на конституційну скаргу, тобто обґрунтування, яке суб’єкт права на конституційну скаргу покладає в основу скарги, майже завжди індивідуалізовані, є результатом інтелектуальної діяльності та відображають бачення суб’єктом права на конституційну скаргу відповідної правової ситуації, то тексти конституційних скарг не є публічною інформацією і не оприлюднюються на офіційному вебсайті КСУ та не надаються за інформаційними запитами.

Ірина ГОНЧАР, «Судовий вісник»