«Книга — найкращий подарунок» — не раз у своєму житті ми чули, коли вибирали комусь презент до свята. Але як обрати з-поміж різноманіття на полицях магазинів? З цим немає проблем у юридичної компанії EQUITY, яка чи не щороку восени, до професійного свята правників, тішить виходом нової книги. Цей рік не став винятком, і в День юриста було сповіщено про вихід друком нового спільного творіння партнерів фірми Ярослава Зейкана, Олександра Лисака та Віктора Барсука — книги «Вступна і заключна промови».

Про творчість, видання книг і потребу ділитися досвідом з колегами ми поспілкувалися зі спів­авторами.

Подейкують, що світ надто динамічний, щоб читати паперові книжки, а щоб написати книгу і поготів. Ви ж чи не щороку презентуєте нові збірки професійних порад. Скільки власних книг у юридичній бібліотеці EQUITY?

Ярослав Зейкан (Я.З.): Станом на сьогодні в юридичній бібліотеці нашої компанії майже тридцять власних книг. З них нашого авторства або співавторства — близько двадцяти.

Я переконаний, що книги зав­жди будуть актуальними. Подивіться, скільки людей по всьому світу пишуть книги, а ті перекладаються десятками іноземних мов, ширяться світом. Мені, навпаки, здається, що написати книгу стало легше. Один написав — другий прочитав. І подумав — у мене є не гірша історія, варта загальної уваги, і теж видав. Можливо, змінюється наклад, можливо, дублюється електронна версія, бо комусь так зручніше читати, та це означає лише те, що книги як такі затребувані суспільством.

Олександр Лисак (О.Л.): Що стосується видання книг професійної тематики, то, звісно, є ризик, що після виходу друком якась інформація застаріє, щойно буде ухвалено поправку до закону. Проте ми не пишемо про норми, наші роботи — про стратегічне мислення захисника, про тактику його діяльності. І це у цифровому світі поширена інформація живе від кількох годин до кількох днів (у найбільш резонансних випадках — тиждень), а далі губиться, розмивається. Книга ж акумулює її і надає доступ до даних одразу, як вони знадобляться.

На яку аудиторію розраховані ваші книжки і наскільки широко вони користуються попитом серед колег?

О.Л.: Коли плануємо чергову книжку, звісно, ми хочемо, щоб вона була прочитана якомога більшою кількістю колег. У першу чергу — адвокатами. Проте ми сподіваємося, що їх читають також професійні судді і прокурори. Ми не переймаємося тим, що процесуальним опонентам стануть відомі якісь наші адвокатські секрети. Навіть навпаки, ми хотіли б, аби всі підвищували свій професійний рівень, і в судових процесах ми дійсно змагалися.

Я.З.: Звісно, основна наша аудиторія — колеги-адвокати. Адже ми говоримо і пишемо про адвокатську техніку, про питання, які стосуються захисту людей. Проте ми пишемо так, щоб наш досвід могли використати і судді. У своїх книгах ми звертаємося до психології, наукових та інших досліджень, інтерпретуючи їх до українських юридичних реалій. Ми не психологи, але такі знання дуже важливі для адвоката.

Спеціалізація на кримінальному процесі та праві видається логічною з огляду на ваш професійний вибір, проте я знаю, коли людина пише, вона починає розширювати горизонти, чи не плануєте вийти за межі сугубо кримінальної тематики? Які подальші творчі плани?

Віктор Барсук (В.Б.): Наша фірма є універсальною, тому за авторства наших юристів виходять книги і з інших галузей права. Інша річ, що саме наші партнери, які спеціалізуються на захисті у кримінальних провадженнях, більш активні у творчій діяльності. Та й адвокатське середовище ця тема цікавить сьогодні більше за інші. Можливо, тому, що для багатьох тривалий час кримінальний процес був чимось далеким, і лише в останнє десятиліття він тісно перетнувся з господарськими правовідносинами, приватним сектором і багато юристів-господарників освою­ють нову царину.

Я.З.: Ми написали декілька книг, які стосуються господарського і цивільного процесів. Свого часу ми спільно з видавництвом «Юридична практика», з яким маємо давні дружні стосунки, видали коментарі до цивільного та господарського процесуальних кодексів. І, хочу сказати, що будь-яка цивільна справа може виявитися у правовому плані набагато складнішою, ніж гучна кримінальна. У кримінальному провадженні може бути багато матеріалів, які потребують детального вивчення, або проблеми у судовій практиці. Але у цивільній справі коло правових проблем для адвоката ширше — ти ніколи не знаєш наперед, що є з козирів у противної сторони. У кримінальних провадженнях сюрпризи виключені — сторони відкривають матеріали одна одній, можна завчасно познаходити слабкі місця в позиції опонентів, а у цивільному не так — адвокату треба реагувати миттєво.

Сьогодні ми не працюємо над коментарями до нових кодексів, хоча запит у правничих колах на них є, проте коментарі до законодавства — то значна наукова ­робота, залишимо її для колег-юристів від науки і з радістю скористаємося їхнім доробком у своїй практичній діяльності. Ми ж нині націлені на те, щоб давати дієві практичні поради з власного досвіду, досвіду компанії чи спираючись на судові рішення у справах наших колег.

О.Л.: Наразі ми хочемо продов­жити працювати над дієвими порадами для адвокатів у кримінальному процесі, маємо певні напрацювання вже на майбутнє. Проте зараз ми ще відчуваємо приємний післясмак виходу нашої останньої спільної роботи щодо вступної та заключної промови.

Остання у вашому спільному авторському доробку книга «Вступна і заключна промова у кримінальному процесі». Це цікава тема, адже останнім часом здається, що ці два етапи судового засідання формальні. Чому ви наполягаєте, що не варто ними нехтувати?

О.Л.: На такий матеріал запит колег був давно. Ми часто дискутували у вужчих чи ширших колах з цього приводу, особливо з урахуванням змін до КПК. Багато з колег вважають, що не треба розкривати свої наміри у вступній промові, переживаючи, що на це зреагує обвинувачення. Ми ж переконані у доцільності того, аби одразу поінформувати суд про те, що певні докази чи аргументи противної сторони мають дефекти, і тоді суд вже буде знати, на що звернути увагу. Не варто боятися і того, що обставини суттєво зміняться, і треба буде змінювати стратегію, а ти її вже задекларував — такі ситуації трапляються вкрай рідко. Навіть коли справа слухається впродовж десятиліття. Зрештою, ніхто не примушує розкривати всі свої доводи у вступній промові — головне розставити акценти так, щоб позиція захисту не була позбавлена уваги суду в майбутньому.

Я.З.: Для адвоката є таке поняття, як «таймінг», — тобто вміння видати певний аргумент у найбільш влучний для нього момент, тобто саме тоді, коли він матиме найкращий для захисту ефект. У різних справах, навіть дуже подібних, однаковий аргумент в один і той самий час може мати діаметрально протилежні наслідки. Тому у вступній промові ми радимо розставити акценти, щоб суддя знав, що захист буде з чимось незгодний, не ­розкриваючи якихось секретів, а їх використовувати вже у найбільш зручний момент. Зрештою, у цьому і полягає адвокатська майстерність.

В.Б.: Так, будь-яку інформацію треба сприймати критично. Ми не прагнемо дати універсальну пораду — її не може бути. Ми просто ділимося досвідом, прийомами, які були ефективними у певний момент у певній справі, і таким чином розширюємо професійний арсенал наших колег. Але перед застосуванням кожен захисник повинен проаналізувати, який ефект той чи інший інструмент з набору матиме у конкретній справі.

О.Л.: Попри те, що книга наша про «промови», ми все ж таки дуже радимо викладати їх письмово і долучати до матеріалів справи. Адже запам’ятати все суддя не зможе, у журналі судового засідання все дослівно не фіксується, прослуховування аудіо потребує часу… А ось коли в матеріалах справи є «папірець» з підказками або навіть файл, з якого можна скопіювати аргумент, — суддя буде змушений на кожен з ваших доводів надати обґрунтовану відповідь, чому він приймає або відхиляє його. І тоді формальностей у процесі вдасться уникнути.

Скільки часу потрібно, щоб написати книгу? Яку частину вашого часу ви присвячуєте цій роботі?

Я.З.: Враховуючи, що наші книги основані на нашому ж власному досвіді, матеріалах справ, які ми вели або ведемо, та судовій практиці, то основна робота полягає у тому, щоб уже наявний матеріал переосмислити і укласти в книгу. Тому на роботу над однією книгою може вистачити і шість місяців. Усе залежить від того, як швидко ми зможемо акумулювати достатню кількість матеріалу.

Звісно, це додаткове навантаження і на нього також треба знаходити час. Тому я вдячний компанії EQUITY, колегам за те, що створили умови і підтримують видання результатів нашої творчості.

О.Л.: Дуже стимулює запит суспільства на певний продукт. Так ми працювали над книгою «Недопустимі докази» і над «Промовами». Вкрай важливо дати інформацію у потрібний час. Коли з’явився новий інститут, і ти починаєш його використовувати. Ми стикалися з тим, що судді не одразу зрозуміли, що таке вступна промова, а ми показали, що тепер така новація є і в українському КПК.

Я.З.: Кодекс 2012 року дуже американізований, у нас з’явилося чимало елементів провадження, не притаманних континентальній системі, але, як їх використовувати, не вчать навіть нинішніх студентів юридичних факультетів. А практикам, та й суддям, треба перевчатися самим. Нові правила недопустимості доказів, промови, право на перехресний допит і навідні запитання — це все новели, до яких не звикли судді, які, до речі, більше не є «поводирями» для сторін у процесі, а лише спостерігачами. Власне, дедалі більше процес залежить від адвоката, від того, до чого він приверне увагу суду, як скористається новими інструментами. Тож ми сподіваємося, що своїми книгами зможемо допомогти юристам у цьому.

Писати у співавторстві легше чи складніше? Як ви ділите роботу: за главами чи над усім працюєте спільно, а потім спільно редагуєте?

Я.З.: Коли люди — однодумці, тоді писати легко. А якщо збирається компанія людей з різними поглядами, тоді виникають проблеми. У нас з Олександром та Віктором немає з цим проблем. Ми постійно на зв’язку, обговорюємо все у зручний спосіб та час, тому немає жодної різниці, хто викладе спільну думку на папері. Якщо є якийсь спір, то хтось має визнати, що неправий. Але, зреш­тою, нагадаю, що універсальних прийомів немає. Ми пропонуємо кілька, а адвокат має вибрати, який саме йому підходить якнайкраще.

О.Л.: Більше того, ми вчимося один у одного в процесі спільної творчості. Ми радимося, ми маємо доступ до альтернативної точки зору. Іноді буває, що якийсь тактичний прийом видається недоречним одному з авторів, проте в іншого він спрацював у процесі — тоді ми не сперечаємося, а вказуємо різні ­можливі варіанти дій у подібних обставинах. У Ярослава Павловича є знач­ний досвід практичної, суддівської, викладацької діяльності, тому мені приємно вчитися у нього.

Я.З.: Чому я вчуся в Олександра, хоча він і молодший за мене, так це надзвичайній толерантності до суду. Нерідко адвокати у вирі емоцій починають протиставляти себе суду, забуваючи, що опонентом є сторона обвинувачення, яку представляє прокурор. Він же завжди чітко проводить лінію розподілу, з повагою ставиться до суду, розуміючи його роль.

Що ви особисто читаєте? Які книги ви прочитали за останній рік — професійні, публіцистичні, художні. Як обираєте цікаве і корисне для себе?

Я.З.: Я із задоволенням читаю таких авторів, як Девід Балдаччі, Джон Грішем, бо вони — юристи у минулому, тому їхні тріллери доволі правдоподібні. Вони пронизані юридичними деталями, за якими цікаво стежити по ходу сюжету. Це не просто вигадані історії, а переосмислення практиками з багаторічним стажем суті американської системи правосуддя. Тому у них є чому насправді повчитися. Також мені до душі Джері Спенс і його «Настільна книга адвоката». Він унікальний адвокат — за сорок років не програв жодної справи.

Читаю й інші художні книги не юридичного спрямування. Перечитую час від часу твори Миколи Гоголя, бо вважаю, що в нього унікальні мова, стиль, гумор. Читаю класику, зокрема Михайла Салтикова-Щедріна, якого дуже поважав Тарас Шевченко. Це для нас зі школи Кобзар — монолітний образ борця за Україну, проте він був дуже активним учасником світського життя в Петербурзі, знайомий з інтелігенцією. Деякі вирази можна навіть використати в суді, адже така нестандартна форма подачі — порівняння, звернення до прикладів, однозначно приверне увагу суду. Варто почитати і «Життя адвоката» Семена Арії. Багато книг…

Люблю подивитися і фільми. Дуже рекомендую колегам переглянути не новий фільм «Мій кузен Віллі», в якому з гумором, але дуже гарно розставлені акценти щодо системи правосуддя в США. Якщо будете дивитися, зверніть увагу на образ і роль судді та суду в цілому. Також раджу фільм «Вердикт», але французький, за участю Жана Габена. Вони не втратили своєї актуальності попри роки.

О.Л.: У професійній літературі я віддаю перевагу судовій практиці, бо саме вона оцінює доречність та ефективність того чи іншого прийому. Люблю відвідати книжковий ринок чи зайти в магазин і знайти щось корисне для себе професійно. З останнього, що читав не на професійну тематику, — «Галицька сага» Степана Богдановича Гавриша, яку мені подарував автор особисто. Хоча, мабуть, це теж рахується, адже автор — юрист, який провів ґрунтовне вивчення теми.

Ярославе Павловичу, а ви художню літературу, як Грішем, писати не думали?

Я.П.: У мене була задумка написати юридичний тріллер, і я навіть почав її реалізовувати. Проте швидко зрозумів, що робота над художнім текстом займає надзвичайно багато часу, тому, принаймні на теперішній момент, це не моє. Але одну новелу — замальовку з життя адвоката — я таки написав.

(Бесіду вела Ірина ГОНЧАР,
«Український адвокат»)