Розвинути думку — PRAVO.UA
прапор_України
2024

Генеральний партнер 2024 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА

Розвинути думку

Рубрика Репортаж
Треба оперативно вирішити нагальні проблеми судової влади та спільно працювати над розвитком правосуддя в Україні, вважають учасники ІX Міжнародного судово-правового форуму
Вдосконалення правосуддя неможливе без вирішення нагальних проблем забезпечення судової влади кадрами та ресурсами — переконані учасники дискусії «Судова реформа: перезавантаження». НА ФОТО (зліва направо): Олексій МАЛОВАЦЬКИЙ, Богдан ЛЬВОВ, Арсеній МІЛЮТІН, Лариса ШЕВЦОВА, Оксана МАРЧЕНКО, Лідія ІЗОВІТОВА, Олег МАЛІНЕВСЬКИЙ та Сергій БОЯРЧУКОВ

15–16 червня 2021 року в Києві відбувся ІX Міжнародний судово-правовий форум, який вже давно за правом вважають ключовим майданчиком для обміну думками і досвідом, місцем, що об’єднує суддів і провідних юристів України в пошуку шляхів вирішення проблем щодо здійснення правосуддя та формування судової практики. Організаторами форуму стали газета «Юридична практика» та Вища рада правосуддя (ВРП), генеральним партнером заходу була Юридична група LCF, експертним — EQUITY, а професійним — ЮК «Алєксєєв, Боярчуков та Партнери».

Богдан Львов, заступник Голови Верховного Суду, голова Касаційного господарського суду, к.ю.н., звертаючись до учасників форуму з вітальним словом, зазначив, що вже котрий рік поспіль ми перебуваємо в епіцентрі реформи, яка зачіпає всі верстви правничої спільноти.

Анна Огренчук, керуючий партнер Юридичної групи LCF, звернула увагу на те, що проблеми, які обговорює професійна спільнота протягом останніх років, залишаються сталими. І хоч пані Огренчук підкреслила, що після запровадження нових редакцій процесуальних кодексів судові розгляди стали більш прогнозованими, деякі питання не можна розв’язати вже багато років. Саме тому такі майданчики для обговорень є вкрай важливими.

Андрій Костін, голова Комітету Верховної Ради України з питань правової політики, впевнений, що питання належного й ефективного правосуддя стосується не лише правничої спільноти, а кожного. «На жаль, за останні роки все, що стосується судової влади, стало дуже політизованим. Ми намагаємося знайти золоту середину між політичними гаслами та реально необхідними змінами в судовій системі. Дуже символічно, що саме напередодні форуму був виданий указ Президента України щодо подальшого розвитку системи правосуддя — дороговказ, за яким ми маємо йти до ефективного правосуддя», — зазначив пан Костін.

 

Вектори руху

Фахова дискусія «Судова реформа: перезавантаження» стала першим комунікаційним майданчиком форуму. Як зауважив Олег Маліневський, партнер EQUITY, модератор сесії, 2021-й — дуже вдалий рік для підбиття підсумків та вироблення стратегії розвитку судової влади: 30 років господарським судам, 25 років Конституції України та Конституційному Суду України (КСУ). Це час, коли можна переосмислити досягнення, звірити цілі та спільно попрацювати над розвитком. Саме в такому контексті пан Маліневський запросив до виступів учасників обговорення, щоб визначити нагальні проблеми, запропонувати шляхи їх вирішення та вказати на тренди, які впливатимуть на майбутнє судової системи.

Андрій Костін розповів, що нині на порядку денному парламенту стоїть питання ухвалення законів, які б дали змогу розблокувати процедури наповнення судів кадрами. За оптимістичним прогнозом пана Костіна, від ухвалення такого закону в остаточній редакції до початку роботи нової Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) знадобиться пів року.

Стратегічними намірами влади поділився зі слухачами форуму Сергій Іонушас, народний депутат України, голова Комісії з правової реформи. Він зосередився на основних положеннях Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021—2023 роки (Стратегія), яку 11 червня ц.р. затвердив Президент України (Указ № 231/2021). Спікер підкреслив, що Стратегія визначає основні проблеми, які виявлено в судовій владі, а також шляхи їх вирішення. Однак це не документ, який сам собою покращить судову систему, а лише дороговказ. Натомість тепер розпочинається робота над підготовкою коректного плану дій задля досягнення задекларованих у Стратегії цілей. Тому він закликав суддівську зокрема та всю професійну юридичну спільноту, сфери діяльності якої стосується ця Стратегія, долучитися до підготовки якісного плану дій.

«Дійсна, дієва судова реформа повинна відбуватися ще на рівні загальноосвітньої школи. Від якісної освіти наших громадян, виховання правової культури зі школи починається шлях до ефективної судової влади», — зауважив Богдан Львов. Він пояснив свою тезу, вказавши, що такі реформи тривалі та затратні, вони не мають негайного ефекту у вигляді електоральної підтримки, а тому дуже складно втілюються. Натомість реформи, які передбачають структурні перетворення (зміни кількості чи системи судів) більш помітні, і тому політики віддають перевагу останнім. Проте роки «реформування» мають підказати, що воно не має потрібного ефекту.

Також, за словами пана Львова, викликом уже безпосередньо для Верховного Суду є забезпечення єдності практики. І хоча Суд часто критикують через те, що він змінює, зокрема, і власні позиції, пан Львов попросив юристів дати ще трохи часу для відпрацювання всіх алгоритмів. «Ніхто з присутніх не задоволений усіма судовими рішеннями. Але ідеальної судової системи немає в жодній країні», — підсумував Богдан Львов, вказуючи, що більшість із нібито гострих сьогодні проблем може бути вирішено судовою практикою без постійного реформування.

Оксана Марченко, заступник голови Ради суддів України (РСУ), зосередилася на проблемі кадрового забезпечення судової системи. Вона навела статистику наявних суддів кримінальної спеціалізації в судах апеляційної інстанції. Якщо в Харківському їх наразі вісім (що в рази менше, ніж потрібно), то в Одеському — п’ятеро, а в Сумському — взагалі двоє. Сьогодні кадрові питання судова влада вирішує за рахунок власних резервів — судді цивільної спеціалізації залучаються до розгляду кримінальних справ. Проте такого резерву може не вистачити навіть на ті шість місяців, протягом яких, за оптимістичними прогнозами парламентарів, може відновити роботу ВККС.

На цьому фоні, за словами спікера, такі питання, як запуск електронного суду, видаються неактуальними для працівників апаратів та суддів. Окрім того, говорити про недоліки чи оцінювати цифрові сервіси, не протестувавши роботу програм, дуже складно.

Тим часом Україна все ж таки впевнено рухається до цифровізації судочинства. Про перебіг упровадження модулів Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС) розповіла Лариса Швецова, член ВРП. Вона описала шлях ЄСІТС від 2016 року, коли ідея створення такої системи з’явилася в законодавстві вперше, до 11 червня 2021 року, коли Рада суддів України погодила положення про ЄСІТС, яке дасть змогу запустити в роботу перші чотири модулі (електронний кабінет користувача, електронний суд, відеоконференції, діловодство). Інші модулі в тому чи іншому форматі також працюють або тестуються, проте не інтегровані як елементи ЄСІТС. Також найближчим часом може бути впроваджено такі модулі, як електронний архів та електронні виконавчі листи.

 

Працюють і над законопроєктами щодо офіційних електронних адрес.

Говорячи про дистанційне правосуддя, своїм досвідом поділився Сергій Боярчуков, керуючий партнер ЮК «Алєксєєв, Боярчуков та Партнери». Він почав із того, що спочатку був сповнений романтичних уявлень про роботу адвоката, проте згодом зрозумів, що ця сфера потребує постійної фізичної присутності в офісі чи хоча б у місті, де працюєш. Тому він почав мріяти про те, як поєднати роботу зі свободою пересування. «Ковід дав змогу це поєднати. Колись я про це мріяв, тож головне, щоб ця можливість не закінчилася разом із ковідом, а вдосконалювалася і розвивалася», — сказав Сергій Боярчуков, наводячи приклад, як колеги діляться досвідом участі в судових засіданнях із відпочинку. Однак, за словами пана Боярчукова, наразі ключовою перепоною для масового використання цього інструмента є покладення обов’язку забезпечити стабільне з’єднання на сторону, тому справді важливі засідання юристам доводиться відвідувати фізично.

«Відмова від слова «реформа» в Стратегії розвитку правосуддя дає можливість для подальшого вдосконалення», — підкреслила Лідія Ізовітова, голова Національної асоціації адвокатів України. За її словами, почати треба з нагальних проблем, провести ревізію, розставити пріоритети і шукати шляхи фінансування. Далі можна буде перейти до покращення.

Зрештою, хоч які існують проблеми, важливо не втрачати пріоритетів, переконана спікер.

«Усі ідеї щодо обмеження незалежності суддів є тиском на судову владу, й адвокатура не може з цим погодитися. Це неприйнятно для суспільства», — зауважила Лідія Ізовітова. Тому вона запросила суддів відстоювати свою незалежність, відчувати себе рупором змін, а не об’єктом реформування.

На доцільності вузької спеціалізації судів, зокрема на ідеї створення спеціалізованого фінансового суду, зупинився Арсеній Мілютін, керівник департаменту реструктуризації заборгованості та стягнення АТ «Ощадбанк». Зважаючи на кількість справ щодо кредитів тільки в його банку, видається, що таких справ багато. Проте, на думку експерта, важливіше було б забезпечити їх ефективний та оперативний розгляд у межах наявної системи.

Завершилася робота сесії дискусією про конституційне судочинство. Суддя КСУ Василь Лемак закликав не дивуватися тому, що політики чи громадськість постійно висувають якісь ідеї щодо реформування чи перезавантаження. Натомість суддям, і суддям Конституційного Суду України зокрема, варто відстоювати принципи об’єктивності та неупередженості, вирішувати справи згідно з Конституцією України, не потребуючи схвалення від суспільства. За його словами, конституційної кризи в Україні немає: Суд працює, справи розглядаються, рішення ухвалюються. Вона могла справді статися, якби, реагуючи на рішення № 13-р/2020, парламент підтримав поданий Президентом України законопроєкт щодо розпуску КСУ. Проте політичний клас і парламент продемонстрували, що не готові жити без правил і реального механізму стримувань і противаг, тож продовжили діалог у межах конституційного порядку, вважає Василь Лемак.

 

Кадрові акценти

View 360 на проблеми формування та функціонування суддівського корпусу презентували народний депутат України Тарас Тарасенко, член ВРП Світлана Шелест, ректор Національної школи суддів України (НШСУ) Микола Оніщук, суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Іван Міщенко, суддя Окружного адміністративного суду м. Києва Руслан Арсірій, член РСУ, партнер GOLAW Катерина Манойленко, адвокат ЮК «АМБЕР» Людмила Козятник. Модерував дискусію Артем Стоянов, старший партнер Юридичної групи LCF.

«У моєму розумінні, судову реформу слід починати з судів першої інстанції. В Україні все відбулося навпаки: спочатку сформували Верховний Суд, який в основному дотримується строків розгляду справ, а от у судах першої інстанції питання строків досить абстрактне, з моменту подання позову до початку розгляду може пройти близько року. Така ситуація є наслідком кадрового дефіциту в судах, що, своєю чергою, впливає на доступ до правосуддя», — відкрив обговорення Артем Стоянов.

Тарас Тарасенко зазначив, що проблему дефіциту суддівських кадрів в Україні в контексті доступу до правосуддя треба вирішувати комплексно, враховуючи наповнення апаратів судів та інші важливі аспекти. «Лише дотримання деталізованого плану заходів зі стабілізації судової системи зможе забезпечити доступ громадян до правосуддя. Навіть якщо ми заповнимо кадрами всі вакансії, то питання процесу, диджиталізації судів залишаться стримувальними факторами, які перешкоджають розглядати всі справи належним чином і в належні строки», — переконаний народний депутат України.

«Кадровий дефіцит, безумовно, є фактором, який впливає на доступ до правосуддя», — наголосила Світлана Шелест, навівши статистику щодо кількості суддів, кількості справ та, відповідно, навантаження на суддів. На продовження свого виступу Світлана Шелест прокоментувала деякі законодавчі ініціативи, спрямовані на подолання кадрового дефіциту в судах та функціонування органів суддівського врядування. Вона, зокрема, розповіла про позицію ВРП щодо законопроєкту № 3711-д, викладену в консультаційному висновку. Не заперечуючи проти вдосконалення механізмів перевірки членів ВРП, представник Вищої ради правосуддя звернула увагу на недопустимість припинення повноважень чинних членів ВРП шляхом внесення змін до законодавства.

Руслан Арсірій розповів про кадрову ситуацію в адміністративних судах та вплив підвищеного навантаження на результати розгляду справ. Навіть за умови збільшення кількості суддів та, відповідно, кількості розглянутих справ нерозглянутих залишків буде стабільно багато. Коментуючи наявні ініціативи щодо врегулювання кадрової ситуації, Руслан Арсірій висловив думку, що вони не вирішать наявних у судах проблем, тож треба змінювати саму модель призначення суддів.

Микола Оніщук зосередився на заходах зменшення навантаження на суди та пропозиціях оптимізації процедури добору кандидатів на посади суддів. За його словами, наразі судова система перебуває в стані кадрового голоду, а в разі зволікання з ухваленням законопроєкту № 3711-д перейде в стадію кадрового колапсу. А тому може виникнути необхідність пошуку альтернативних моделей кадрового наповнення судів. НШСУ, зокрема, готова взяти на себе всю кваліфікаційну частину цього процесу, запропонувавши варіанти оптимізації процедур конкурсного добору та підготовки судді. На продовження свого виступу ректор НШСУ також прокоментував положення Стратегії, які передбачають розвиток позасудових і досудових процедур врегулювання спорів.

«Навчання суддів не припиняється після призначення на посаду. Самовдосконалення триває все життя», — прокоментував Іван Міщенко. Він поділився досвідом професійного зростання та розповів про стандарти якісного судового рішення, яких дотримується Верховний Суд. За його словами, судове рішення повинно бути логічним і структурованим, написаним простою мовою, лаконічним, зрозумілим, переконливим, таким, у якому суть превалює над деталями, — перелік не є вичерпним. Водночас процесуальне законодавство містить лише вказівки на змістовні частини, які мають бути в постановах Верховного Суду, без деталізації форми зовнішнього вираження кожної з них. Тобто судді можуть на власний розсуд удосконалювати форму та зміст судових рішень.

Виступ Катерини Манойленко було присвячено проблемі подання дисциплінарних скарг на суддю до ухвалення ним остаточного рішення в справі. Можливостей тиску на суддів багато, а з іншого боку, практично не існує механізмів, які б обмежували подання безпідставних скарг на суддю, прокоментувала доповідач. Пані Манойленко також звернула увагу, що судді рідко вживають заходів реагування щодо осіб, які зловживають процесуальними правами.

На завершення профільної сесій виступила Людмила Козятник. Вона проаналізувала ключові позиції Великої Палати ВС щодо оскарження рішень органів суддівського врядування, зокрема результатів кваліфікаційного оцінювання судді та рішення про його звільнення з посади у зв’язку з непроходженням оцінювання. Доповідач звернула увагу, що оскарження рішення ВККС у такому випадку можливе лише одночасно з оскарженням відповідного рішення ВРП: «Велика Палата ВС розцінює рекомендацію ВККС лише як підставу для звільнення судді. Судовий контроль має здійснюватися після остаточного рішення, яке уповноважена приймати виключно ВРП», — прокоментувала Людмила Козятник.

 

Кримінальні тренди

«Практичний» блок експертних дискусій форуму відкрило обговорення тенденцій у сфері кримінальної юстиції. Сесію модерував Антон Новаков, партнер АО «Шкребець та Партнери».

Про практику примирення в кримінальному провадженні говорив у своєму виступі Дмитро Сирко, старший партнер LEGARD. Цей інститут є одним із дієвих інструментів реалізації принципу диспозитивності. Спікер зазначив, що, укладаючи угоду про примирення, сторони повинні узгоджувати міру покарання та звільнення від його відбування з випробуванням (якщо стосовно звільнення сторони дійшли згоди). Водночас домовленості сторін не повинні виходити за межі загальних і спеціальних засад призначення покарання, встановлених законодавством України про кримінальну відповідальність. Також Дмитро Сирко сформулював низку практичних порад адвоката, які варто враховувати під час укладення угоди про примирення.

Олена Танасевич, голова Вищого антикорупційного суду, розповіла про формування очолюваним нею судом практики в антикорупційних кримінальних провадженнях. Вона розпочала зі статистики. За час процесуальної діяльності Вищого антикорупційного суду (ВАКС) він ухвалив 37 вироків, з яких 5 виправдувальних, а 32 — обвинувальні. З них 12 було винесено на підставі угоди про визнання винуватості, тож їх не було оскаржено. А от решту, і виправдувальні також, оскаржено, проте жоден із них ВС ще не переглянув по суті, тому лише за пів року чи рік, можна сподіватися, дізнаємося позицію ВС щодо цих справ. Олена Танасевич наголосила, що насправді угод про визнання винуватості було 16, проте чотири з них колегії суддів відхилили з підстав невідповідності вимогам Кримінального процесуального кодексу (КПК) України. Сім було затверджено із застосуванням статті 75 Кримінального кодексу (КК) України.

Про практику перегляду вироків суду першої інстанції Апеляційною палатою ВАКС ішлося у виступі Дмитра Михайленка, судді Апеляційної палати ВАКС. Він звернув увагу, що в апеляційних скаргах висловлюється велика кількість доводів, приміром, якщо провадження має обсяг десять томів, три з них складаються з апеляційних скарг. Крім того, сторона захисту може висувати різні версії подій, які суперечать одна одній: одна про недопустимість усіх доказів, а інша про факт провокації, відповідно до третьої дії не мають ознак кримінально караної діяльності тощо. Коли версії захисту конкурують не лише з версією прокурора, але й одна з одною, відбувається послаблення позиції захисту. Ще однією проблемою суддя вважає те, що захисники в апеляційних скаргах майже не порушують питань матеріального права, зосереджуючись на процесуальному боці справи (недопустимості доказів). З цього приводу Дмитро Михайленко провів детальний аналіз допустимості доказів та зазначив, що не будь-яке порушення процедури може спричиняти недопустимість доказів, аргументувавши цю тезу практикою ВС.

Про «прецедентні» рішення Касаційного кримінального суду (ККС) у складі Верховного Суду йшлося в доповіді Германа Анісімова, секретаря Третьої судової палати ККС ВС. Він наголосив, що наразі ККС ВС лише процесуальними засобами забезпечує єдність і сталість правозастосовної практики. Суддя підтримав новели Стратегії, якими запропоновано передбачити шляхи позапроцесуального забезпечення єдності та сталості судової практики.

Про надмірну тривалість кримінальних проваджень і шляхи подолання цього явища говорив Сергій Колісник, керуючий партнер АО LES. Він зазначив, що нині розгляд кримінальних проваджень перетворився на нескінченну тяганину, і навіть на вироки щодо нетяжких злочинів можна очікувати роками. Причина, за словами спікера, в тому, що сторона обвинувачення не зобов’язана долучати до справи лише докази, які безпосередньо стосуються провадження. Водночас стаття 371 КПК України дає повноваження головуючому судді усувати зі справи все зайве. На думку спікера, підготовче засідання суду нині не виконує своїх «фільтрувальних» функцій.

Ірина Стародуб, керівник судового відділу Moneyveo, розповіла про різні аспекти визнання фінансової компанії потерпілою в кримінальному провадженні. Згідно з частиною 1 статті 55 КПК України юридична особа, якій кримінальним правопорушенням заподіяно майнової шкоди, є потерпілою. Найбільш надійним способом відшкодування шкоди Ірина Стародуб вважає подання цивільного позову в рамках кримінально провадження. Принагідно вона описала переваги такого способу та послалася на актуальну судову практику з цього питання.

 

Горизонти господарників

Модератором зустрічі, присвяченої проблемам господарської юстиції, був Сергій Боярчуков, керуючий партнер ЮК «Алєксєєв, Боярчуков та Партнери». На його думку, господарська юстиція — це чи не найважливіша юстиція в країні, тож її вплив переоцінити складно.

Доповідь Віталія Уркевича, судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, була присвячена віхам становлення господарської юстиції. Спікер здійснив екскурс у тридцятирічну історію та окреслив основоположні події.

Іван Міщенко розкрив тему зобов’язань через призму рішень ВС. Приміром, щодо валюти грошового зобов’язання у справі за позовом банку до фізичної особи — підприємця про стягнення заборгованості Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що відповідно до приписів частини 2 статті 524 та частини 2 статті 533 Цивільного кодексу (ЦК) України сторони можуть визначити в грошовому зобов’язанні еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку в складі зобов’язання виокремлюються два взаємопов’язані елементи: валюта боргу та валюта платежу.

Ганна Бондаренко-Легких, суддя Господарського суду м. Києва, член Асоціації розвитку суддівського самоврядування України (АРССУ), зупинилась на нюансах витрат на професійну правничу допомогу в господарському процесі. Серед основних помилок, що стають на заваді задоволенню вимог про відшкодування таких витрат, вона виділила незазначення орієнтовної суми витрат на професійну правничу допомогу адвоката під час подання першої заяви по суті справи; неподання всіх доказів здійснення витрат, а саме: договору, додаткової угоди, переліку наданих послуг, акта прийняття-передання наданих послуг, а також доказів оплати цих послуг відповідно до умов договору; несвоєчасне подання доказів стосовно здійснення витрат; ненадсилання доказів таких витрат іншим учасникам судового процесу, що позбавляє суд можливості взяти докази до уваги.

Проблема відшкодування витрат на професійну правничу допомогу також потрапила у фокус уваги Андрія Савчука, партнера ЮК MORIS GROUP. Вимога, що для такого відшкодування необхідно подати попередній (орієнтовний) розрахунок витрат, на думку Андрія Савчука, є нелогічною і зайвою. Окрім цього, щоб отримати відшкодування, потрібно встигнути подати заяву до судових дебатів або протягом п’яти днів після ухвалення рішення. На практиці зробити це непросто. Ціна позову — ще один критерій під час розгляду обґрунтованості витрат. Проте, як підкреслив пан Савчук, це також зайвий критерій, який не є репрезентативним.

Андрій Іванів, радник EQUITY, зосередився на нюансах фіктивності правочинів. Він підкреслив, що судова практика до 2018—2019 років передбачала концепцію «класичної фіктивності», правочину «про людське око». У низці постанов 2017 року Верховний Суд України здійснив розширювальне тлумачення статті 234 ЦК України і кваліфікував договір, укладений з метою уникнути виконання грошового зобов’язання, як фіктивний. Фраудаторний правочин — це правочин, вчинений боржником на шкоду кредитору. Цей правочин не обмежується поняттям фіктивного правочину, оскільки останній не охоплює всі випадки та склад таких дій боржника.

Андрій Фортуненко, радник ЮФ AVELLUM, відповідав на запитання про те, що є нового в заходах забезпечення позову. Зокрема, законодавчі нововведення передбачають, що не допускається зупинення конкурсів, торгів та інших публічних конкурсних процедур. Застосовується стандарт доказування «наявність обґрунтованого припущення». З’явилася практика ВС щодо відшкодування
збитків, завданих заходами забезпечення позову. Спікер послався на постанову КГС ВС від 2 березня 2021 року у справі № 922/1742/20, позовні вимоги в якій передбачали стягнення близько 5 млн грн збитків у формі упущеної вигоди, оскільки через застосовані заходи забезпечення позивач не зміг укласти контракти на продаж товарів за результатами виграних ним тендерів. У цій категорії справ вина визначається через принцип добросовісності. Недодержання принципу добросовісності перетворюється на винну поведінку.

Микола Мельник, заступник директора юридичного департаменту АТ «Укрзалізниця», говорив про правонаступництво цього товариства. Як відомо, законом встановлено особливий порядок утворення АТ «Укрзалізниця» як унікального підприємства державного сектору економіки. Рішенням Великої Палати ВС від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17 АТ «Укрзалізниця» визнано правонаступником всіх прав та обов’язків підприємств залізничного транспорту, на базі яких його утворено, зокрема і ДП «Донецька залізниця», з дати державної реєстрації. Як наслідок, суди всіх інстанцій у більшості випадків ухвалюють рішення про заміну відповідача у справах або сторони у виконавчому провадженні без належного дослідження доказів, перевірки дійсних обставин справи.

 

Фінансові очікування

Актуальні питання фінансування та доступу до правосуддя аналізували спікери сесії, яку модерував Олег Горецький, керуючий партнер «Горецький і Партнери». Він упевнений, що синергетична співпраця ВРП, Державної судової адміністрації України (ДСА), адвокатів та науковців сприятиме розвитку судової реформи, на який ми розраховуємо вже тривалий час. Проблема фінансування є надзвичайно актуальною та прямо впливає на якість правосуддя.

Сергій Демченко, народний депутат України, зазначив, що Кабінет Міністрів України не підтвердив бюджетний запит судової гілки влади майже на 15 млрд грн, що було великою помилкою. Саме тому було ініційовано законопроєкт № 5304, ухвалення якого очікується найближчим часом та який спрямовано на збільшення фінансування на 742 млн грн. Ці кошти дадуть можливість вирішити проблему, пов’язану з виплатами так званих заохочень, які наразі становлять основну частину винагороди держслужбовців. Зазначений законопроєкт не вирішить проблеми з фінансуванням у цілому, проте є першим кроком до покращення ситуації.

Член ВРП Олег Прудивус констатував повне ігнорування окремими посадовцями проблеми, яка склалася в судовій владі щодо її фінансування. Пан Прудивус упевнений, що діяльність судової влади повинна спрямовуватися на захист прав і законних інтересів громадян. Належне фінансування має відбуватися в чіткій синхронізації з вибудованою моделлю суду і судової конструкції. Протягом останніх років простежується тенденція недофінансування судової влади приблизно на 60 %, більшість коштів, які виділяють, спрямовуються виключно на оплату праці суддів і працівників апаратів. Унаслідок цього відбувається масовий відтік кадрів апаратів судів, а суди перебувають на межі технічного зупинення.

Людмила Гізатуліна, заступник голови ДСА, підкреслила, що рівень задоволення потреб системи правосуддя чимраз зменшується. Якщо у 2020 році він становив 60 %, то у 2021-му — лише 38,4 %, а на 2022 рік заплановано 53,2 %. Не залишається видатків на забезпечення судочинства та на потреби розвитку, саме тому ситуація складна. На думку пані Гізатуліної, потрібно працювати над розробкою і запровадженням регламентів прозорого планування та розподілу бюджетних коштів у судовій системі.

Віталій Кальник, суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду, член РСУ, також згадав законопроєкт № 5304, покликаний забезпечити мінімальну потребу у виплаті заробітної плати співробітникам апаратів судів. Рада суддів України майже на кожному своєму засіданні обговорює питання фінансування судової влади. Лише протягом 2020 року цих рішень було шість. Тож суддя дійшов висновку, що монопольне становище уряду щодо законодавчої ініціативи з приводу проєкту закону про державний бюджет не сприяє дотриманню конституційного принципу розподілу влад. Пропозиції ВРП в частині розміру видатків для забезпечення діяльності судової влади повинні бути обов’язковими для формування відповідних показників бюджету нашої країни, вважає спікер.

Ілля Черногоренко, засновник Українського центру ефективності правосуддя, побудував свою доповідь через низку антиномій. Зокрема, він зазначив, що судова система України — одна з найдешевших у Європі, але і водночас одна з найдорожчих, якщо до уваги брати критерій співвідношення всього фінансування до ВВП. Існує група судів, у яких можна констатувати надлишок ресурсів, а є ті, в яких цих ресурсів бракує, тож простір для розподілу та оптимізації в межах самої системи є. Пан Черногоренко вважає, що треба працювати над цим паралельно зі збільшенням загального фінансування.

Олена Фонова, суддя-спікер Господарського суду Луганської області, к.ю.н., звернула увагу на важливість забезпечення доступу до суду для мешканців непідконтрольних територій. Суддя констатувала труднощі у зверненні громадян до суду, у відновленні матеріалів справ, які залишилися на непідконтрольній території (особливо кримінальних проваджень), та поданні документів онлайн для осіб, які там проживають. Поштовий зв’язок з окремими районами Донецької та Луганської областей відсутній, хоча це один із основних каналів зв’язку, через який можна звернутися до українського суду. За сім років конфлікту ці питання стали вкрай актуальними і потребують термінового вирішення.

Володимир Гевко, суддя Господарського суду Тернопільської області, голова комітету з дослідження судової практики АРССУ, присвятив свій виступ міжнародному досвіду визначення кількості суддів та їхнього навантаження, які потрібні для якісного функціонування судової влади. Пан Гевко також зазначив, що Україна ввійшла до трійки лідерів із комп’ютеризації. Порівняно з 2016 роком у 2018 році показник реалізованого бюджету України у цій сфері становив +138 %. Якщо кількість професійних суддів на 100 тисяч жителів у середньому в Європі становить 21 суддю, то в Україні цей показник — 13 суддів.

Олег Горецький підсумував: якість правосуддя залежить від достатнього фінансування судової системи, тому основне завдання судової реформи — забезпечити належне фінансування цієї системи.

 

Захист власності

«Без перебільшення, той ступінь поваги, з яким державні інституції, суспільство та кожен індивід ставляться до непорушності права власності, є визначальним для оцінки розвиненості, зрілості й демократичності країни. Забезпечити життєздатність і розвиток економіки без дієвих державних гарантій захисту права власності, ефективного і передбачуваного судового захисту та системи виконання судових рішень неможливо. Стрімкий розвиток суспільства, глобальні проблеми, з якими стикаються країни, зокрема і геополітичні, ставлять складні контроверсійні питання про баланс між захистом та обмеженням права власності та про можливість втручання в право власності», — зауважила Олена Волянська, партнер Юридичної групи LCF, відкриваючи роботу сесії «Захист власності».

Розпочали з питань захисту корпоративних прав. Ганна Вронська, суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, навела приклади з останньої судової практики.

Суддя звернула увагу адвокатів на ті правові позиції ВС, де рішення ухвалювалося не виключно зважаючи на приписи закону (вимог якого формально було дотримано), а з огляду на справедливість і верховенство права. Таким чином було захищено права власників часток у статутному капіталі ТОВ, коли домінантний учасник одноосібно ухвалював рішення про збільшення статутного капіталу, внаслідок чого частка позивача суттєво знижувалася. Крім того, навіть якщо зниження частки було незначним, має бути забезпечено можливість учасника взяти участь у збільшенні капіталу. Ба більше, думки іншого учасника треба запитувати, навіть якщо той уже двічі не виконував рішення про внесення вартості нової частки.

Олексій Колток, радник практики вирішення судових спорів Sayenko Kharenko, продовжив тему корпоративних взаємин в аспекті практики застосування процедури сквіз-аут. Він акцентував на тому, що з минулого року Верховний Суд дещо змінив свій підхід, і відтепер міноритарні акціонери отримали можливість захистити своє право. Належним способом захисту порушеного права в таких випадках може бути як вимога компенсувати різницю вартості акцій, так і визнання правочину недійсним із застосуванням наслідків недійсності. Власне, саме позиція ВС стосовно того, що рішення про сквіз-аут є правочином, і дала можливість захистити права міноритаріїв. Однак ключовою для суду в таких спорах є оцінка ціни як справедливої або ринкової.

Питання захисту права власності, порушеного внаслідок накладення санкцій, розкрив Володимир Ващенко, партнер ЮК VB PARTNERS. Він зауважив, що ця практика є новою навіть для європейських колег, які стикнулися з проблемами накладення санкцій тільки в останні десятиліття. «На превеликий жаль, Україна намагається санкціями вирішити проблеми системного характеру», — вважає пан Ващенко.

З 2015 року суди стояли на тому, що органи державної влади, уповноважені на ухвалення рішень про накладення санкцій, мають право їх застосовувати, і з огляду на це відмовляли в задоволенні будь-яких позовів. У питаннях, коли санкції накладалися помилково, суди зволікали ухвалювати рішення, очікуючи вирішення спору за допомогою позасудових інструментів. Однак 2020 року було одразу два рішення Касаційного адміністративного суду у складі ВС як суду першої інстанції на користь заявників, які ґрунтувалися на тій позиції, що саме відповідач, тобто Президент України, повинен доводити правомірність свого рішення, надаючи конкретні факти, підтверджені доказами, що вказують на дії позивача, які несуть загрозу національним інтересам.

Новели практики застосування в індикації в судових спорах представив Олександр Строкань, партнер MITRAX. Він зауважив: судова практика складається таким чином, що наявність волі власника на вибуття майна з його володіння виключає подальше витребування. Тобто ключовим стало питання, чи було виражено таку волю, чи ні. Зокрема, не можна вважати, що власник дав згоду на вибуття, якщо відчуження відбулося на підставі судового рішення, яке потім було скасовано. Водночас, якщо йдеться про продаж на торгах на виконання судового рішення, то презюмується згода власника, навіть якщо торги було визнано недійсними з технічних причин. Адже подальше скасування результатів не змінює того, що майно буде відчужено на торгах.

Андрій Гвоздецький, партнер ADER HABER, представив аналіз рішення Великої Палати у справі Укркоопспілки на підставі окремої думки. Дуже дивно, що ухвалену 25 травня 2021 року постанову Великої Палати ВС ще не опубліковано, проте є доступна для прочитання окрема думка суддів із цього питання. Вказане рішення має важливе значення, адже від висловленої позиції залежить вирішення щонайменше 60 подібних справ про стягнення з пов’язаних осіб ліквідованого банку сум нестачі для задоволення вимог його кредиторів.

Також спікер звернув увагу на те, що є ймовірність, що найближчим часом законодавець розширить коло осіб, до яких такі вимоги може бути висунено, додавши тих, хто отримав будь-яку вигоду внаслідок дій, які вважаються вчиненими на шкоду банку, тобто контрагентів за угодами.

Анатолій Телявський, заступник голови Асоціації приватних виконавців України, заступник голови правління об’єднання «Факт», розповів про захист права власності у виконавчому провадженні, навівши приклади з практики, коли боржник під виглядом захисту цього права намагався уникнути відповідальності. Спікер, зокрема, висловив сумнів у правильності позиції ВС, який вказав, що виконання рішення за рахунок предмета застави, якщо стягувачем не є заставотримач, можливе лише за умови сукупності всіх трьох підстав, наведених у статі 51 Закону України «Про виконавче провадження». На думку спікера, це даватиме змогу недобросовісним боржникам ухилятися від виконання зобов’язань, оскільки настання одночасно цих умов, особливо в разі пов’язаності заставотримача і боржника, майже неможливе.

 

Цивільні правовідносини

До експертного обговорення тенденцій вирішення цивільно-правових спорів долучились Валентин Сердюк, суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, Олена Лоленко, адвокат GRECO, Анастасія Доброчинська, старший партнер ЮК PRAVO GARANT, Ігор Кравцов, партнер Юридичної групи LCF, Анна Пархоменко, заступник директора юридичного департаменту Moneyveo, і Олександр Олефіренко, заступник директора з правових питань ТОВ «Київський БКК». Модератором дискусії став Ярослав Петренко, юрист ЮФ Redcliffe Partners.

Валентин Сердюк виступив із доповіддю про застосування принципу пропорційності в практиці ВС під час вирішення трудових спорів. Він наголосив, що пропорційність є новою категорією в судовій практиці, яка впроваджується під впливом рішень Європейського суду з прав людини. Звернувшись до практики ВС, Валентин Сердюк розповів про правові висновки, яких дійшов суд, застосувавши принцип співмірності під час розгляду справи щодо виплати заборгованості роботодавця в разі звільнення працівника.

Тенденціям вирішення трудових спорів був присвячений і виступ Анастасії Доброчинської. Вона проаналізувала правові позиції ВС у спорах, пов’язаних зі скасуванням наказів про призначення осіб на посади та поновлення на роботі, звільненням керівника, який перебуває на лікарняному, звільненням за прогул, порядком продовження відпустки в разі тимчасової непрацездатності, яка виникла під час цієї відпустки, а також розмежування юрисдикцій (наприклад, спір щодо звільнення посадової особи органом управління товариством має розглядатися в порядку господарського судочинства, а спір про звільнення працівника з посади, трудова діяльність на якій не пов’язана з проходженням публічної служби, — цивільного).

Нюансами трудових спорів із банками, що ліквідуються, поділився Олександр Олефіренко. Він, зокрема, розповів про практику звільнення працівників банків, переданих під управління Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО), та проведення з ними розрахунків (включаючи середній заробіток за весь час прострочення виплати всіх належних звільненому працівнику сум). Відповідний позов розглядався судами всіх інстанцій близько чотирьох років. Касаційний цивільний суд у складі ВС в задоволенні позову відмовив, дійшовши висновку, що захист своїх трудових прав стосовно виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення позивач мав реалізовувати шляхом звернення до уповноваженої особи ФГВФО із заявою про включення грошових вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

Олена Лоленко розповіла про перспективи запровадження в Україні інституту групового позову. Такий позов подається в інтересах невизначеного кола осіб (з можливістю подальшого приєднання інших осіб) із метою задоволення їх спільних інтересів. Він поширений за кордоном, але в Україні цей інститут не врегульовано. Пані Лоленко повідомила, що наразі готується відповідний законопроєкт із врахуванням, зокрема, досвіду їх адвокатського об’єднання. Запровадження групового позову, за словами Олени Лоленко, буде сприяти розвантаженню судів, забезпеченню захисту великої кількості громадян та, власне, результативності такого захисту

«Розвиток практики в кредитних відносинах» — тема виступу Ігоря Кравцова. Зважаючи на популярність такого виду забезпечення зобов’язання, як іпотека, він також проаналізував тенденції в іпотечних спорах. Ігор Кравцов навів найбільш актуальні правові позиції ВС:

  • плата за надання інформації щодо кредиту, безоплатність якої прямо встановлено законом, є несправедливою;
  • за відсутності факту висунення кредитором вимоги позичальнику про усунення порушень кредитного договору суд може стягнути лише прострочену суму боргу;
  • наявність спору в суді не спростовує безспірності заборгованості та не свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису нотаріуса;
  • звернення стягнення на предмет іпотеки з одночасним стягненням основної суми боргу не є подвійним стягненням;
  • боржник за основним зобов’язанням та майновий поручитель — іпотекодавець не є солідарними боржниками;
  • рішення суду, яким вирішено спір між кредитором і боржником та/або поручителем щодо стягнення боргу, не має преюдиційного характеру для заставодавця.

Анна Пархоменко розповіла учасникам форуму про нюанси розгляду спорів, пов’язаних з електронними договорам. Вона зосередилася на тому, які докази необхідно надавати суду (практика йде шляхом подання паперової копії), як належним чином підтвердити факт підписання онлайн-договору та його надіслання позичальнику (надаються тексти смс-повідомлення та електронного листа відповідно), та наголосила на важливості роз’яснення суду алгоритму дій, пов’язаних з укладенням такого договору. Крім того, вона прокоментувала варіанти верифікації особи, що уклала договір, — відповідні дані теж треба подати на розгляд суду.

 

Адміністративний ювілей

Завершальна сесія IX Міжнародного судово-правового форуму, модераторами якої стали Наталія Блажівська, суддя Касаційного адміністративного суду у складі ВС, д.ю.н., та Олег Трохимчук, радник ЮФ «Ілляшев та Партнери», була присвячена адміністративній юстиції.

У своєму віртуальному вітальному слові Руслан Стефанчук, перший заступник голови Верховної Ради України, нагадав, що в Стратегії значне місце відведено саме адміністративній юрисдикції. Він також повідомив, що наступного тижня в парламенті планують зареєструвати фундаментальний законопроєкт «Про правотворчу діяльність в Україні», в якому чільне місце відводиться адміністративним судам в частині оскарження нормативно-правових актів.

Про роль адміністративного судочинства в державі говорив у своєму онлайн-виступі Михайло Смокович, голова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. «Забезпечення гарантій захисту прав громадян у відносинах з адміністративними органами є обов’язком правової держави, саме це обумовило свого часу потребу створення адміністративної юстиції в Україні, яка, з одного боку, повинна захищати індивідуальні права, а з іншого — за допомогою єдиної правової практики забезпечувати законність діяльності органів публічної влади і таким чином сприяти зміцненню правопорядку в державі», — підкреслив пан Смокович.

Про становлення адмін’юстиції в Україні йшлося в доповіді Олександра Пасенюка, голови Вищого адміністративного суду України у 2004—2011 роках. Він нагадав, що 6 липня 2021 року адміністративному судочинству в Україні сповниться вже 16 років, та зробив екскурс в історію створення та становлення адміністративних судів. «Я вважаю побудову системи адміністративних судів в Україні та ухвалення Кодексу адміністративного судочинства України найважливішим досягненням судової реформи», — наголосив Олександр Пасенюк. Принагідно він зазначив, що Рада Європи свого часу визнала створення адміністративних судів пріоритетним завданням, яке успішно реалізовано відповідно до демократичних норм європейського зразка.

Питання дискреції та ефективного захисту прав в адмінсудочинстві, проблеми їх правозастосування висвітлив у своєму виступі Микола Оніщук. Чинниками, що впливають на ефективність судового контролю за дискреційними рішеннями владного органу, спікер назвав відсутність законодавчо визначеного терміна «розсуд», усічене тлумачення поняття «дискреція» та помилковість твердження про виключну компетенцію суб’єкта владних повноважень видавати управлінський акт і неможливість суду зобов’язувати орган ухвалити відповідне рішення з метою захисту порушеного права. «Адміністративна юрисдикція є вартовою верховенства права, адже саме їй доводиться приймати надзвичайно важливі та складні рішення, пов’язані з контролем за діяльністю посадових осіб виконавчої влади та місцевого самоврядування в інтересах громадянського суспільства», — підкреслив спікер.

Про особливості звільнення державних службовців за новою процедурою розповіла Ганна Лебедєва, суддя Миколаївського окружного адміністративного суду, голова комітету з питань незалежності та авторитету судової влади АРССУ. Спікер нагадала про зміни, які було внесено до трудового законодавства та Закону України «Про державну службу». «Ухваленими змінами було суттєво звужено трудові гарантії державних службовців, знижено рівень їх захищеності, створено передумови для свавілля керівника, що призвело до невмотивованих звільнень», — підкреслила спікер та наголосила, що суди у більшості випадків вони стають на бік позивачів-держслужбовців, права яких було порушено.

Питання дискримінації під час розгляду податкових спорів порушив у своїй доповіді Віталій Оджиковський, радник Sayenko Kharenko. Він зазначив, що заборону дискримінації прямо визначено в Конституції України, Кодексі адміністративного судочинства України та Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Крім того, дискримінація забороняється міжнародними актами, які визнала Українська держава, а дієвість норм цих міжнародних актів підкріплено рішеннями Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Утім, практика часто не відповідає теорії: спікер навів приклади потенційної дискримінації в українській практиці.

Ольга Капелянова, директор юридичного департаменту ТОВ «ОМЕГА», зосередила увагу присутніх на проблемних моментах оскарження дій державних реєстраторів. Вона зазначила, що після набуття чинності Кодексом адміністративного судочинства України та початку діяльності Вищого адміністративного суду України в юридичної спільноти відбулася зміна парадигми, довелося переглянути всі свої навички з супроводу справ щодо спорів із суб’єктами владних повноважень. Водночас спікер підкреслила, що, попри тривалий час дії адміністративного судочинства, і сьогодні виникають питання підвідомчості певної категорії справ через нечіткість визначення того, до якої юрисдикції вони належать — цивільної чи адміністративної. Зокрема, це стосується спорів із реєстраторами про реєстрацію речових прав на рухоме майно.

Резюмуючи, Олег Трохимчук констатував, що адміністративна юрисдикція в Україні відбулася, та привітав усіх причетних до неї з черговою річницею створення системи адмінсудочинства в Україні.

Ірина ГОНЧАР, Альона СТУЛІНА, Олесь ЄВТЄЄВ, Олексій НАСАДЮК «Юридична практика»


ВІД ПЕРШОЇ ОСОБИ

Забезпечення єдності

В рамках IX Міжнародного судово-правового форуму пройшло відкрите інтерв’ю Валентини Данішевської, Голови Верховного Суду, яке провела Анна Огренчук, керуючий партнер Юридичної групи LCF. Ключовий фокус розмови було зроблено на питаннях судової практики та реалій забезпеченні її єдності Верховним Судом.

«Це питання часто ставлять адвокатам, але мені хочеться поцікавитися й у вас: яка справа була для Великої Палати ВС найважчою?» — запитала Анна Огренчук.

«Найскладнішою завжди видається та справа, яку ти сьогодні розглядаєш. Коли вже знайшов вирішення, вона не здається складною, — відповіла Валентина Данішевська. — Головне не сформулювати правову позицію, бо вона, принаймні один із варіантів, відома, головне — пояснити, чому треба орієнтуватися саме на цю, а не на іншу».

Наступне запитання Анни Огренчук стосувалося статусу ВС як суду права.

Відповідаючи на нього, пані Данішевська зауважила, що якби ВС був тільки судом права, він би не ухвалював остаточного рішення у справі. Проте процесуальне законодавство України націлено на те, щоб суд касаційної інстанції намагався поставити крапку в кожному спорі, якщо це можливо.

Також Валентина Іванівна зупинилася на питаннях процесуальних фільтрів. За її словами, процесуальні правила 2017 року не дали відчутного відтоку справ із ВС. Після запровадження торішніх змін ВС став розглядати менше справ, проте кількість заяв не зменшилася.

Очільниця ВС пояснила: сторони намагаються оспорити рішення, навіть якщо воно не підпадає під перегляд. Тому роботи у ВС менше не стало, тільки вона змістилася від розгляду справ до визначення того, чи підлягає рішення перегляду.

Насамкінець підняли цікаву тему узгодження правових позицій Верховного і Конституційного Судів.

«Якою позицією повинні послуговуватися адвокати?» — запитала Анна Огренчук.

Валентина Данішевська зауважила, що офіційне тлумачення законів наразі здійснює тільки Верховний Суд через своє правозастосування. Позиція Конституційного Суду України, навіть якщо він тлумачить норму для того, щоб зробити висновок щодо її конституційності, не є офіційним тлумаченням закону.

Згадуючи відому справу про строки вчинення виконавчого напису нотаріуса, пані Данішевська пояснила, що ВС розширив цей строк для юридичних осіб до трьох років із тих підстав, що це відповідало суті норми. Так, на момент появи цієї норми в Законі України «Про нотаріат» для юридичних осіб існував загальний строк позовної давності один рік. Після ухвалення нового Цивільного кодексу він став однаковим для юридичних і фізичних осіб і становить три роки.

Останнє запитання стосувалося відкритості ВС до нових технологій. Відповідаючи на нього, Валентина Данішевська розповіла, що вже сьогодні тестується програма швидкого пошуку судової практики, релевантної до процесуального документа, яка буде доступна і для адвокатів. Також розробляється програма, що пришвидшить складання процесуальних документів щоб полегшити роботу помічникам суддів


КОМЕНТАРІ

Ефект у єдності
Анна ОГРЕНЧУК, керуючий партнер Юридичної групи LCF

Такі майданчики для зустрічей та обміну досвідом, як Судово-правовий форум, є вкрай важливими для діалогу між представниками різних правничих професій. Разом ми можемо ефективніше окреслити найбільш проблемні питання та знайти шляхи для їх вирішення.

Цього року у фокусі заходу була не тільки судова реформа, але й питання єдності практики, процесуальних фільтрів, фінансування судової системи та багато інших цікавих і нагальних тем. Важливим викликом залишається питання формування судової практики. У рамках відкритого інтерв’ю з Головою Верховного Суду Валентиною Данішевською було представлено проєкт «База правових позицій Верховного Суду», який значно полегшить юристам роботу. Він допоможе підібрати базу рішень, а вже її аналіз лишається за юристами.

Представлення цього проєкту є важливим кроком у контексті загального цифрового перетворення державних послуг, зокрема й у сфері судоустрою — запровадження концепту «суд у смартфоні», створення ЄСІТС. Це необхідні етапи на шляху до зручного та зрозумілого судочинства. А суд має бути не тільки неупередженим, передбачуваним, незалежним та зрозумілим, а й зручним для сторін процесу. В цьому контексті вкрай важливим є належне фінансування судової системи.


Дистанцій поштовх
Сергій БОЯРЧУКОВ, керуючий партнер ЮК «Алєксєєв, Боярчуков та Партнери»

Вкотре дякую за можливість стати партнерами Міжнародного судово-правового форуму, адже це безпрецедентна подія, яка збирає неймовірний пул спікерів і доповідачів.

Мені пощастило взяти участь у першій сесії, де ми за традицією обговорювали реформу судової системи. Моя доповідь стосувалася дистанційного правосуддя очима адвоката, адже, безумовно, ситуація з COVID-19 дала поштовх для початку диджиталізації, яка тепер стала невіддільною частиною нашого професійного життя.

Вірю, що ситуація з пандемією все ж таки піде на спад, однак сподіваюся, що процеси диджиталізації й надалі будуть розвиватися та вдосконалюватися так само активно, як нині, адже за цим майбутнє.


Судова кухня
Олег МАЛІНВСЬКИЙ, партнер EQUITY

Сьогодні головним здобутком є те, що напередодні IX Міжнародного судово-правового форуму ми отримали офіційну дорожню карту, оформлену указом Президента України. Власне, ми не отримали рецепт вирішення проблем судової системи, проте хоча б зрозуміли, яка буде кухня: що це буде українська кухня, і ми будемо розуміти, які там будуть страви, і що далі будемо готувати.

Другий позитив — це те, що в нас немає розбіжностей щодо того, яким має бути подальший розвиток системи судочинства. Важливо, що ми не заходимо в чергову хвилю судової реформи. Уже всі дійшли згоди, що це має бути вдосконалення, розвиток. І це приємно, тому що вже всі втомилися від перезавантажень. Власне, оті перезавантаження — це як лікувати головний біль гільйотиною. Є дуже багато позитивних речей, є й проблеми, і потрібно адекватно точково реагувати на них.

Брак фінансування у сфері правосуддя — це складна проблема, яка, на жаль, стосується не тільки судової гілки влади. Загалом існує проблема фінансової скрути, в якій перебуває Україна з багатьох об’єктивних причин. Проте варто наголосити, що правосуддя не має бути в меншому пріоритеті в питанні фінансування, ніж сфери оборони, освіти та охорони здоров’я.

Але правнича спільнота навіть на ці виклики готова відповісти. Яким чином збільшити ефективність правосуддя попри дефіцит фінансів? Зокрема, шляхом розвитку альтернативного вирішення спорів, вирішення питання адресності використання коштів судовому збору, авансування та оптимізації судових витрат, впровадження ЄСІТС тощо. Оптимізація судових фінансів має здійснюватися максимально ефективно та мудро. Просте ж арифметичне урізання кошторису судів є шкідливим і недопустимим, адже в підсумку обійдеться державі значно дорожче


ПРО НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

Визначити пріоритети

Олексій Маловацький, в.о. голови Вищої ради правосуддя, виступив на ІX Міжнародному судово-правовому форумі зі спеціальною доповіддю про незалежність судової влади. Як зазначив спікер, хронічне недофінансування судів — це неприпустиме втручання в конституційну роль судової влади, що підриває основи демократичного суспільства та принцип верховенства права. І якщо рівень задоволення потреби у фінансуванні судів у 2017 році становив 79,1 %, у 2018 — 77,9 %, у 2019 — 69,5 %, то у 2020 році він знизився до 64,4 %. На думку пана Маловацького, жодного року бюджет не був реальним, завжди був дефіцит фінансування.

Олексій Маловацький підкреслив: відновлення роботи ВККС має стати пріоритетом не лише для судової влади, а й для держави в цілому. Він також звернув увагу на кадровий дефіцит суддів і навів статистику. Станом на 7 червня 2021 року фактична кількість суддів у судах — 5330, мають повноваження здійснювати правосуддя — 5073, водночас необхідна кількість суддів — 7304. А отже, 1974 суддівських посад є вакантними. Лише протягом 2021 року звільнився 61 суддя. Ще одна проблема — сплив повноважень у суддів, призначених на п’ять років. За відсутності ВККС це питання також залишиться без вирішення.

Забезпечення суддівської незалежності є обов’язком правоохоронних органів і має бути визначене як один із пріоритетних напрямів їхньої діяльності. Однак, попри численні заяви суддів, кількість проваджень, скерованих до суду з обвинувальним актом, є незначною. На думку спікера, для ефективнішого виконання ВРП своїх повноважень потрібно наділити її правом законодавчої ініціативи та правом на звернення до КСУ. Відкритість і прозорість роботи судової влади сприятиме збільшенню довіри громадян до неї та кращому розумінню необхідності її незалежності.

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

Баннер_на_сайт_тип_1
баннер_600_90px_2
2024
tg-10
Legal High School

Інші новини

PRAVO.UA