Все разнообразие весенних перемен в Украине дополнили события, якобы напрямую не связанные с президентскими выборами, но соприкасающиеся с ними: выражение недоверия председателю Конституционного Суда Украины (КСУ) Станиславу Шевчуку и последующее его увольнение с должности судьи. Это случилось 14 мая 2019 года, за неделю до назначенной даты инаугурации Президента Украины.

Сейчас это решение обжаловано в Окружном административном суде г. Киева, а «Юридической практике» Станислав Шевчук рассказал о своем видении событий, назвал их причины и последствия (текст интервью публикуется на языке оригинала).

— Станіславе Володимировичу, все ж таки, що відбулося на засіданні 14 травня та чому вас звільнили?

— На мій погляд, жоден з мотивів, покладених в основу рішення, не є таким, що обґрунтовує моє звільнення з суддівської посади. Добре, що його текст оприлюднений, і кожен юрист, та й не тільки юрист, може зробити власні висновки. За змістом усі «обвинувачення» аж ніяк не можуть бути причиною для притягнення до відповідальності з настільки серйозним стягненням.

Та й взагалі, увесь процес явно не відповідав процедурі дисциплінарного провадження. Ніхто з авторів реформи не міг передбачити, що положення профільного закону про звільнення судді Конституційного Суду України можна так формально та свавільно застосувати.

— Ви говорите про нову процедуру звільнення з посади, яка мала гарантувати суддям КСУ незалежність від політичних органів, які їх призначали?

— Саме про неї йдеться. То був очевидний недолік нашої правової системи, коли можна було звільнити «за порушення присяги»: всім відомо, що такі рішення були політичними. У 2016 році це було враховано й запропоновано новий порядок. Суддя повинен відповідати за порушення, але ці порушення повинні бути дійсно суттєвими, категорично неприйнятними для особи, що займає посаду судді КСУ. Якийсь тяжкий чи умисний злочин, тривала відсутність без причини на роботі, непристойна поведінка тощо. У будь-якому разі розгляд питання має здійснюватися в порядку дисциплінарного провадження стосовно судді КСУ.

Моє звільнення стало лакмусом, який виявив недоліки і цього порядку, тепер очевидно, що процедура дисциплінарного провадження стосовно суддів КСУ повинна бути деталізована законом.

— Якою повинна бути процедура притягнення до відповідальності?

— Законом та регламентом передбачено, що спочатку скликається спеціальне пленарне засідання, на якому постановою затверджуються статті звинувачення, і ця постанова ініціює початок дисциплінарного провадження. Наявні матеріали передаються до Постійної комісії КСУ з питань регламенту і етики, і Комісія проводить розслідування: вивчає заяву, бере пояснення в усіх сторін, може опитувати свідків тощо. І тільки коли Комісія вивчила справу і дійшла будь-якого остаточного висновку, скликається ще одне спеціальне пленарне засідання, на якому колезі вже пред’являються обвинувачення, дається можливість надати пояснення перед усім судом, і ухвалюється рішення. Таке рішення повинно бути затверджене як мінімум 12 голосами «за».

Цікаво, що процедура у профільному законі і регламенті КСУ виписана таким чином, що ініціатором усього цього процесу має бути якийсь зовнішній суб’єкт: суд, правоохоронні органи. Сама по собі Комісія з етики не може ініціювати питання щодо відповідальності, адже тоді вона втрачає статус незалежного слідчого у дисциплінарному провадженні.

Що ж відбулося? Постійна комісія з питань регламенту та етики виступила у ролі ініціатора й обвинувача. Жоден з елементів процедури притягнення до відповідальності не був дотриманий. Я навіть не був попереджений, що на засіданні буде відбуватися розгляд питання про дисциплінарну відповідальність.

— Але ж що то було за засідання, яке мало наслідком ваше звільнення?

— Порядок денний засідання містив питання, які відображені у висновку: про радників, про політизацію суду, про формування порядку денного засідань, — але вони не були об’єднані дисциплінарним провадженням. І всі питання стосувалися моєї діяльності як керівника суду, а не як судді.

Я розраховував, що зможу поговорити з розумними освіченими колегами, надати пояснення, але виявилося, що то була якась інтрига, що інспірована політичними силами.

— Власне, питання до вас як до голови виникли не у травні, а ще взимку. Потім у березні був відомий «лист трьох». Чи не розглядали ви для себе можливості піти з адміністративної посади?

— Я був готовий піти з посади голови, якщо на це є воля більшості, але шляхом діалогу, а не погроз та шантажу під надуманими звинуваченнями. Колеги прийшли до мого кабінету і сказали, що не мають ніяких претензій до мене як до судді, але я маю підписати заяву про відставку як голови, інакше вони звільніть мене як суддю. Звичайно, що на такий шантаж та протиправні дії я не міг погодитись.

Та форма спілкування, яку обрали колеги, була неприйнятною, а піддаватися на шантаж негідно судді КСУ. Треба інакше підіймати питання, можна було скликати спільні збори суддів чи навіть за кавою обговорювати, а не ставити ультиматуми.

Мені більшість суддів КСУ сказала, що я мушу піти з посади, бо у мене «немає більшості». Видається, що колеги сплутали суд з парламентом, де диктатура більшості є прийнятною. Ми ж КСУ — ми всі рівні і незалежні. Треба просто перестати вести політичні інтриги і займатися підготовкою справ, що знаходяться у провадженні. Я бачу велику загрозу для КСУ, якщо його рішення ухвалюватимуться певною «більшістю», незалежно від достатності правових аргументів. Політичні методи вже переносяться на роботу КСУ, і це може зруйнувати суд.

Однак важливо інше: окремі судді показали, що Конституція і Закон не є перешкодою для них, якщо їм поставлено завдання досягти певної мети. Це не просто удар по репутації Суду і дискредитація самих цих суддів як конституціоналістів, це загроза конституційній юстиції загалом.

— Попри це вас звільнили з посади судді, а не голови.

— Закон не передбачає звільнення голови чи заступника голови КСУ з адміністративної посади достроково за ініціативою Суду. Це додаткова гарантія незалежності. Та колеги так прагнули мене виставити з кабінету, що звільнили з посади судді. Просто чиєсь бажання, щоб я не впливав на секретаріат, щоб я був «своїм» і лояльним до тих, хто мене підтримав під час обрання на посаду, переважило. Особливо коли з’явилася політична підтримка.

— Той лист, який став відомим, писали троє суддів — Сергій Сас, Микола Мельник та Ігор Сліденко, це ті троє суддів, з якими ви прийшли разом навесні 2014 року після Революції гідності. У тому, що саме вони були ініціаторами Вашого звільнення, є якісь особисті мотиви.

— Дійсно ми обиралися разом за квотою парламенту і повинні були стати рушіями змін — виведення КСУ з-під політичного впливу, його становлення як незалежного органу з найбільшою правовою владою в країні. Мабуть, я став надто незалежним. У тому числі від своїх колег, які хотіли, щоб я був «відданий» їм особисто за підтримку мене під час обрання головою.

Що стосується самих листів, то мої троє колег їх постійно писали колишнім очільникамСуду — такий спосіб спілкування вони обрали, хоч для мене він є неприйнятним. Це був не перший лист, але перший, який потрапив у ЗМІ як елемент тиску. Тоді ж стало прослідковуватися, що акція проти мене носить замовний характер або ж підтримується політиками.

— Коли вас обирали головою, знадобилося три засідання, а після вашого звільнення так одразу підтримали Наталю Шапталу.

— По-перше, сформувалася ситуативна «більшість», окрім ініціаторів і осіб, які від самого початку не висловлювали мені підтримки, були ще й ті, хто з певних причин незадоволений мною. Комусь я здавався надто м’яким керівником, комусь — надто незалежним. Та я не вбачав у своїй посаді повноважень керувати суддями чи віддавати свавільні накази секретаріату.

Тож ті 12 колег, які голосували за моє звільнення, проголосували і за обрання пані Наталі. Зважаючи на те, що строк її повноважень спливе вже за три місяці, зрозуміло, що це було компромісне рішення. Своєрідним стимулом була й інавгурація глави держави, адже якби судді зірвали цей процес, їм би дорікнули втручанням у вибори.

— До речі, політизація КСУ — один із закидів на вашу адресу.

— Це дуже серйозне обвинувачення, але воно немає жодних реальних підстав. Те, що у моїх словах, що я не приведу до присяги Президента України у разі фальсифікації результатів, знайшли якусь політику, було лише спробою прикрити свій план.

— А чи могли ви як голова КСУ певним чином ревізувати результати?

— Міг. І такий прецедент був — 2004 року, коли були очевидно сфальсифіковані результати другого туру. Тоді Центральна виборча комісія встановила й оголосила результати попри численні порушення. Та чи можна було голові КСУ просто оголосити такі результати? Хтось же повинен стояти на сторожі конституційного ладу, коли якась з державних інституцій його порушить. Я не погоджуюся, що участь голови КСУ в інаугурації суто церемоніальна. Навіть Регламентом Верховної Ради України (стаття 166) прямо визначена роль цієї посадової особи. Зокрема, перевірити обставини усунення несумісності.

Можливо, моя заява певним чином сприяла тому, що останні президентські вибори пройшли найбільш демократично і з найменшими порушеннями.

— Якщо ж суд задовольнить ваш позов, які наслідки будуть для КСУ і для вас, адже одна особа може бути обрана суддею КСУ (і головою так само) лише один раз. Чи матиме це наслідки для проведеної не вами церемонії?

— Оскільки перед судом стоїть питання про поновлення на посаді, то у разі позитивного рішення це буде в межах того одного-єдиного можливого обрання або призначення на посаду. Оскільки з посади голови КСУ мене не звільняли, то я вважаю, що й на цій посаді я можу бути поновленим. Проте це не буде мати впливу на процедуру інавгурації і законність рішень, ухвалених не за моїм головуванням.

Але чи хочу я й надалі бути головою, коли я був звільнений внаслідок такого серйозного конфлікту, — ще те питання… Хоча я впевнений, що був найбільш незалежним і демократичним головою КСУ. Наслідки мого звільнення можна буде побачити через призму рішень, які ухвалюватиме КСУ найближчим часом. Те, що відбулося, свідчить про глибоку інституційну кризу Конституційного Суду України. На той момент, коли я обирався головою, я вважав, що моє головне завдання, як вченого і Судді Європейського суду з прав людини, — зробити так, щоб КСУ перестав бути політичним інструментом у руках чинної влади, а став ухвалювати рішення, які були б правильними з точки зору Конституції України та інтересів українського народу. При цьому як тільки ми намагалися перейти до вирішення питань, які зазіхають на рейтинг та інтереси чинної влади, відразу ж вибухнула криза. Так само, щойно я спробував запровадити реформування секретаріату Суду, відразу ж активізувалися зовнішні сили і орієнтовані на них фракції в самому Суді. Це призвело до того, що в певний момент ці фракції, незважаючи на різні світогляди і приналежність до різних політичних сил, просто об’єдналися проти мене і ще кількох суддів, які були націлені на конструктивну роботу, і здійснили переворот.

— У наших інтерв’ю ви завжди наголошували, що не відчуваєте політичного тиску, цієї весни він з’явився?

— Вочевидь президентські вибори і їх прогнозовані результати стали причиною того, щоб встановити контроль над КСУ. Наші рішення мають надзвичайну вагу. Погодьтеся, десять суддів КСУ можуть скасувати те, що ухвалили щонайменше 226 народних депутатів України. Це дуже потужний інструмент. Тому мені дуже шкода, що його використали спочатку проти мене, а в майбутньому можуть використати і проти суспільства, ухвалюючи рішення на догоду політичним силам.

У кожного судді та політика, які їх підтримували, були свої причини так вчиняти. Я відчував у цьому опір старої влади, бажання мати «свого» голову КСУ і не допускав того, щоб це сталося. Та позбулися мене. І зараз я турбуюся про те, щоб зберегти незалежність КСУ, яку нам вдалося вибороти у цій державі. Але з цим, як бачимо, дуже велика проблема.

— Чи вплинуло на вашу репутацію у суспільстві рішення КСУ у справі щодо визнання неконституційною статті про незаконне збагачення і чи не шкодуєте ви про свою позицію у цій справі?

— Справа «про незаконне збагачення» наочно показала дійсний стан справ у Суді й у суспільстві. Коли ухвалюють «популярні» рішення, то суспільство (більша його частина) задоволене, і немає конфлікту. Коли ж доводиться розглядати питання, що суперечить поглядам влади або загальнопоширеним поглядам, які активно просуваються в медіапросторі, конфлікт стає глибоким. Але в цьому і полягає головна функція КСУ — захист Конституції України від представників державної влади, якщо вони зазіхаю на конституційні права та свободи. І ніякі репутаційні ризики не повинні зупиняти суддю від прийняття справедливих, нехай і непопулярних рішень.

— Юридично голова не може вплинути на рішення суду, чому так хотілося мати саме «свого» голову?

— Мабуть, голова є своєрідним символом суду, а тому комусь було вкрай важливо вчинити саме так — показово звільнити мене. Мати «свого» голову — то приблизно те саме, що й намагання суддів керувати секретаріатом. Якесь дуже радянське уявлення державного укладу.

Те, що відбулося 14 травня у стінах КСУ, я називаю нічим іншим, як рейдерським захопленням посади голови як результат певних інтриг.

Зовні, на фоні всіх змін в Україні, складно одразу оцінити ці події. Це має такий вигляд, ніби я вчинивсь який злочин, за який мене покарано. Та я ж нікого не вбив, нічого не вкрав. Я був однаково незалежним як від органу, що мене призначив до КСУ, так і від суддів, які мене обрали головою. Я діяв так, як вмію, надавав усім максимальну свободу, стояв на сторожі їх незалежності. Проте КСУ наразі є занадто громіздким інструментом для вирішення поставлених перед ним завдань. Населення США у вісім разів більше населення України, а Верховний суд США, який виконує й ті функції, що і КСУ, складається всього з дев’яти суддів, що не заважає йому бути ефективним і користуватися безмежною довірою суспільства. Ці судді номінуються і призначаються довічно президентом після узгодження з Сенатом. Звільнити суддю можна через процедуру імпічменту. У законі про КСУ законодавець хотів максимально убезпечити Суд від зовнішнього впливу, максимально розширивши можливості самоврядування, в тому числі в питаннях звільнення судді. Як ми бачимо, такі благі наміри не вирішили задачу, а привели до «диктатури більшості» всередині Суду. При цьому дієвих запобіжників Законом України «Про Конституційний Суд України» передбачено не було. Справедливості довелося шукати в адміністративному суді. Це теж своєрідний прецедент. Водночас треба розуміти, що реформувати тільки КСУ, не змінивши основні принципи функціонування всієї державної системи, неможливо. Така «хвороба» виліковна тільки комплексними заходами. За попередньої влади змінилася риторика, але не змінилася суть системи.

Сподіваюся, згодом професійна юридична спільнота, суди, іноземні колеги зможуть розібратися й надати належну оцінку цим подіям. Головне, щоб до того часу ми не втратили незалежність КСУ, який є одним з наріжних каменів нашої правової державності.

Беседовала Ирина ГОНЧАР, «Юридическая практика»