До Києво-Святошинського районного суду Київської області

Позивач: Петренко Ганна Миколаївна,
вул. Білогородська, 134, к. 408, м. Боярка, 08153,
тел. 067-441-78-88

Відповідач: Петренко Володимир Миколайович,
вул. Білогородська, 134, к. 408, м. Боярка, 08153,
засоби зв’язку невідомі

ПОЗОВНА ЗАЯВА

27 листопада 2001 року між мною та відповідачем було укладено шлюб, від якого 24 червня 2008 року народилася донька — Петренко Олеся Володимирівна.

23 січня 2007 року шлюб між мною та відповідачем було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві.

З часу розірвання шлюбу відповідач, незважаючи на спільне проживання разом зі мною та дитиною, участі у вихованні та догляді останньої не бере, розвитком дитини не цікавиться, матеріальної допомоги на утримання та розвиток дитини не надає.

Більше того, відповідач безпідставно чинить перешкоди позивачу у здійсненні нею заходів, спрямованих на покращення здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Зокрема, Петренко В.М. відмовляється надати у передбаченому законодавством України порядку дозвіл на виїзд малолітньої Петренко О.В. за кордон для відпочинку та оздоровлення останньої.

Водночас, моя донька Петренко О.В. часто хворіє застудними захворюваннями, для лікування та профілактики яких, за рекомендаціями лікарів, необхідне періодичне перебування дитини на морі. Крім того, виїзд дитини за кордон вочевидь сприятиме розширенню світогляду дитини та добре позначиться на її духовному та інтелектуальному розвитку як особистості.

У зв’язку з чим вважаю, що відмова Петренка В.М. надавати дозвіл на виїзд його доньки за кордон, а також оформлення з цією метою проїзного документу дитини порушує право дитини на повний та гармонійний розвиток її особистості та вказує на зловживання відповідачем своїми батьківськими правами.

Згідно з пунктом 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред’явлення документів або їх нотаріально посвідчених копій, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документу дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року № 231, визначено, зокрема, що виїзд неповнолітніх громадян України за межі території України здійснюється за одним із таких документів: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, виданий дітям — громадянам України згідно з цими правилами, проїзним документом дитини, виданим відповідно до правил; паспортом громадянина України для виїзду за кордон одного з батьків, у який, відповідно до Правил, записано дитину, яка прямує у його супроводі через державний кордон. Пунктом 18 цих Правил передбачено, що оформлення паспорта/проїзного документу здійснюється на підставі заяви батьків (законних представників батьків чи дітей), а в разі, коли батьки не перебувають у шлюбі між собою, — того з них, з ким проживає дитина, справжність підпису яких засвідчена нотаріально. За наявності заперечень одного з батьків документ може бути оформлено на підставі рішення суду.

Частиною 2 статті 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року встановлено, що оформлення проїзного документу дитини проводиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Враховуючи викладене, зважаючи на необхідність періодичних виїздів дитини за кордон для відпочинку та оздоровлення, безпідставне небажання батька дитини надати згоду на виїзд дитини за кордон, а також оформлення з цією метою проїзного документу дитини, керуючись статтями 3, 4, частиною 9 статті 110 ЦПК України,

ПРОШУ:

1. Надати дозвіл Петренко Г.М. на оформлення проїзного документу дитини Петренко Олесі Володимирівні, 24 червня 2008 р.н.

2. Надати дозвіл на виїзд Петренко Олесі Володимирівні 24 червня 2008 р.н. за кордон без дозволу (згоди) батька дитини Петренка Володимира Миколайовича до повноліття дитини.

Додатки:

1. Копія свідоцтва про одруження.

2. Копія свідоцтва про розірвання шлюбу.

3. Копія свідоцтва про народження Петренко О.В.

4. Копія договору оренди приміщення для тимчасового проживання № 134 від 1 лютого 2011 року.

5. Копія позовної заяви та додатків для відповідача.

6. Докази сплати судового збору.

Петренко Г.М.

---

Комментарий эксперта

Юрий Сивовна,
юрист АК «Правочин»

По моему личному убеждению, семейные споры — одна из наиболее морально тяжелых категорий дел, которые могут встречаться в практической деятельности юриста (адвоката). Сложность вызвана, в первую очередь, психологическими особенностями, без которых данная категория дел не существовала бы в принципе. Так, в подавляющем большинстве случаев юристу, предоставляющему юридические услуги в том или ином семейном споре, поневоле приходится переживать, пропускать через себя внутреннее психологическое состояние клиента при сопровождении его дела в вопросах развода, раздела имущества, лишения родительских прав и т.д.

В то же время с правовой точки зрения семейные дела в основном не составляют особой сложности. Тем не менее иногда очень несложный с правовой стороны бракоразводный процесс может очень дорого стоить юристу, взявшемуся за такое дело, поскольку перед написанием искового заявления приходится полностью «брать огонь на себя» и выслушивать клиента по поводу того, какие причины привели его (или ее) к необходимости расторжения брака. И в большинстве случаев многих деталей, которые не несут никакой юридической ценности, лучше вовсе не знать…

Сегодня предлагаем вниманию читателей исковое заявление о предоставлении разрешения ребенку на выезд за пределы территории Украины без согласия второго из родителей.

В большинстве случаев нежелание одного из родителей предоставлять согласие на выезд ребенка за границу связано с личностной неприязнью, которая возникла между бывшими супругами. И поэтому речь может идти о таких явлениях, как: недоверие, желание создать неприятности бывшему супругу (супруге) и т.д.

Также бывают случаи, когда нежелание предоставить согласие на выезд ребенка за границу связано с вероятностью нарушения прав одного из родителей ребенка на общение с ребенком. К примеру, один из родителей собирается по тем или иным причинам вывезти ребенка за границу на ПМЖ, и тем самым второй из родителей всячески этому препятствует.

В силу действующих норм украинского семейного законодательства, обязанность воспитывать детей возлагается равно на обоих родителей: как на отца, так и на мать, вне зависимости от того, расторгнут ли брак между ними или нет. Соблюдая принцип равенства прав родителей на воспитание совместного ребенка, статья 313 ГК Украины устанавливает, что лицо, не достигшее 16 лет, может пересекать границу Украины лишь с согласия родителей (усыновителей).

Обязательно следует обратить внимание на просительную часть данного искового заявления. В процессе его подготовки было пересмотрено огромное количество различной судебной практики именно по данным вопросам, из которой следует, что суды в большинстве случаев отказывают в удовлетворении подобных заявлений в случае отсутствия в просительной части места следования и периода времени, на который ребенку следует выехать за пределы Украины.

До конца невыясненным остается вопрос о том, следует ли обращаться в суд каждый конкретный раз при необходимости выезда ребенка за границу, или же можно получить судебное решение о предоставлении ребенку разрешения на выезд до достижения последним 16-летнего возраста, когда он сможет иметь право выезжать за пределы Украины самостоятельно.

По нашему мнению, действующее законодательство Украины не содержит прямых норм, императивно запрещающих обращаться в суд с подобными требованиями, а также обязывающих суд отказывать в подобных исках. С нашей точки зрения, указанное в комментируемом заявлении исковое требование о предоставлении разрешения является правильным по нескольким следующим причинам: 1) обращение в суд каждый раз по одному и тому же предмету загружает работу суда; 2) сроки рассмотрения дела в суде о предоставлении ребенку разрешения могут быть затянуты по разным обстоятельствам, что, в свою очередь, делает бессмысленным иск, в случае если дело не разрешится до даты планируемого отъезда.

В этой части подытожим следующее. На сегодняшний день в практике ВССУ существуют судебные решения, принятые в пользу истцов именно с такими требованиями, которые указаны в комментируемом заявлении. С точки зрения процессуального законодательства, возможность удовлетворения подобного иска заключается обычно в надлежащей доказательной базе и обоснованиях необходимости выезда ребенка за границу без согласия второго из родителей.