На практиці під час передання (відчуження) об’єктів інтелектуальної, творчої діяльності, зокрема комп’ютерних програм, натрапляєш на те, що оформлення таких правовідносин здійснюється шляхом укладення договору купівлі­продажу. Проте маю намір пояснити, чому він не підходить для такої практики у сфері інтелектуальної власності.

Розділити права

У статті 418 Цивільного кодексу (ЦК) України зазначено, що право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Крім того, право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 433 ЦК України комп’ютерні програми є об’єктами авторського права, а згідно з частиною 4 цієї самої статті вони охороняються як літературні твори. З огляду на це комп’ютерні програми підпадають під дію Закону України «Про авторське право та суміжні права».

Також відповідно до статті 18 цього закону комп’ютерна програма охороняється як літературні твори. І така охорона поширюється на комп’ютерні програми незалежно від способу чи форми їх вираження.

Отож бачимо, що в рамках права власності на комп’ютерні програми, програмне забезпечення як на об’єкти права інтелектуальної власності є два види прав: особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності.

Важливо чітко розділяти майнові права та немайнові права інтелектуальної власності. Оскільки згідно з частиною 4 статті 423 ЦК України особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом.

Щодо комп’ютерних програм у статті 14 Закону України «Про авторське право та суміжні права» зазначається ширший перелік особистих немайнових прав. Відповідно до цієї статті особисті немайнові права не може бути передано (відчужено) іншим особам.

Постає питання стосовно застереження щодо можливості передання особистих немайнових прав інтелектуальної власності, яке міститься в статті 423 ЦК України, де вказано, що особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом.

Цим винятком є створення об’єкта інтелектуальної власності на замовлення або на виконання трудового договору. У статтях 429 та 430 ЦК України зазначено, що частина особистих немайнових прав на об’єкт інтелектуальної власності може належати замовникові чи роботодавцеві.

А от майнові права на об’єкт інтелектуальної власності можуть відчужуватися як у повному обсязі, так і частково. І саме тут у практиці є казус, оскільки згідно із законодавством майнові права можна передавати (відчужувати), по суті, за договором купівлі­продажу. Але не все так просто. Давайте розберемося.

Інтелектуальні — не майнові

Так, відповідно до частини 2 статті 656 ЦК України предметом договору купівлі­продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі­продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю­продаж, якщо інше не випливає зі змісту або характеру цих прав.

Тож часто юристи буквально трактують це визначення і вважають, що майнові права інтелектуальної власності можна передати за договором купівлі­продажу з огляду на зазначену норму. Проте забувають кінець фрази: «якщо інше не випливає зі змісту або характеру цих прав». Саме майнові права інтелектуальної власності є тим іншим, оскільки мають інший характер, відмінний від звичайних майнових прав, і от чому.

Цивільним кодексом України визначено майнові права як об’єкт цивільних прав, проте майнові права не є аналогічними майновим правам інтелектуальної власності. Це не тотожні категорії. Оскільки майнові права та результати інтелектуальної, творчої діяльності є різними об’єктами цивільних прав.

У статті 177 ЦК України зазначається, що об’єктами цивільних прав є речі, зокрема гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага. Тобто цією статтею речі та результати інтелектуальної і творчої діяльності визначено різними об’єктами.

Таким чином, є підстави говорити саме про те, що характер і зміст правовідносин у частині договорів у сфері інтелектуальної власності відмінний від купівлі­продажу майнових прав.

Згідно зі статтею 190 ЦК України майнові права визнаються речовими правами. Тож, якщо спрощено, то майнові права — це речові права. У ЦК України норми щодо речових прав закріплено в книзі третій «Право власності та інші речові права».

Отже, виходить, що майновими правами, які є об’єктом цивільних прав, є право власності та речові права на чуже майно. Майнові права — це право на річ, а не на результат творчої чи інтелектуальної діяльності як об’єкт права інтелектуальної власності.

Майнові права є окремим об’єктом цивільних прав, на відміну від права інтелектуальної власності.

Як говорить цивільно­правова наука, часто застосовується підхід, відповідно до якого за аналогією використовуються правила договору купівлі­продажу, за яким одна сторона передає чи зобов’язується передати майнові права у власність другій стороні, яка зобов’язується прийняти ці майнові права та заплатити за них грошову суму.

Проте така позиція викликає заперечення з огляду на положення статті 419 ЦК України.

Відповідно до норм цієї статті право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного.

А тому до договору про передання майнових прав інтелектуальної власності, на мою думку, не може бути застосовано норми щодо купівлі­продажу прав на речі, оскільки це суперечить правовій природі прав інтелектуальної власності.

Майнові права інтелектуальної власності не є тотожними майновим правам, які є речовими правами, про що йдеться в ЦК України. А тому договір купівлі­продажу не може ототожнюватися з договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності.

За договором купівлі­продажу передаються майнові (речові) права, тобто право на річ. А результати інтелектуальної творчої діяльності не є річчю, а є окремим об’єктом цивільних прав, відмінних від неї.

Крім того, в статті 419 ЦК України вказано, що перехід права на об’єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ, а перехід права власності на річ не означає переходу права на об’єкт права інтелектуальної власності.

У статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь­які права, пов’язані з майном, відмінні від права власності, зокрема права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпоряджання, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

А майнові права є складовою частиною права інтелектуальної власності згідно зі статтею 418 ЦК України і за змістом відрізняються від просто майнових прав. Ці поняття не тотожні.

А тому за договором купівлі­продажу можна передати лише майнові права, наприклад на матеріальний носій, а не на результат інтелектуальної творчої діяльності — об’єкт права інтелектуальної власності. Договір купівлі­продажу майнових прав і договір про передання майнових прав інтелектуальної власності відрізняються своїми нетотожними предметами.

Свобода договору

Таким чином, використовуємо спеціальні положення ЦК України про договір саме щодо передання майнових прав інтелектуальної власності, а також Закон України «Про авторське право та суміжні права», статтею 31 якого передбачено, що «передання майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором».

Якщо під час передання прав інтелектуальної власності з’являються нюанси, які не регулюються спеціальним законом, потрібно керуватися закріпленим статтею 627 ЦК України принципом свободи договору: «Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості».

А також варто використовувати аналогію в межах права інтелектуальної власності, а не в межах речових прав щодо договору купівлі­продажу. Можна укладати змішані договори, що не заборонено ЦК України, оскільки сама природа прав інтелектуальної власності відмінна від речових прав, а договори у сфері інтелектуальної власності захищають права автора більшою мірою від незаконних посягань на його невідчужувані права.

ГЕВЧУК Анастасія — юрист ЮКК «Де­Юре», м. Одеса