ГЕВЧУК Анастасія — юрист ЮКК «Де­­Юре», м. Одеса

Тваринний світ — це величезна складова частина середо­вища існування людини та необхідний складник у функціоналі екосистеми. Екологічним правом регулюються суспільні відносини щодо охорони навколишнього природнього середовища і раціонального використання природніх ресурсів. Одним з елементів цього середовища та ресурсів є тваринний світ.

Захист тваринного світу

Об’єктами тваринного світу, які підлягають захисту в рамках екологічного права та відповідно до статті 3 Закону України «Про тваринний світ», є дикі тварини, а саме хордові, зокрема хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші) й безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі тощо) в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), які перебувають у стані природної волі, утримуються в напіввільних умовах чи в неволі; частини диких тварин (роги, шкіра тощо); продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо). Об’єкти тваринного світу, а також нори, хатки, лігва, мурашники, боброві загати та інше житло і споруди тварин, місця токування, линяння, гніздових колоній птахів, постійних чи тимчасових скупчень тварин, нерестовищ, інші території, що є середовищем їх існування та шляхами міграції, підлягають охороні.

Українське природоохоронне законодавство недосконале, має низку прогалин та відстає від європейських стандартів і у формальній сфері, й у сфері практичного виконання тих правил і норм, які наявні зараз. На жаль, у нашій країні дуже поширене браконьєрство, оскільки норма щодо покарання за нього є фактично мертвою та недієвою. А реальна кількість випадків браконьєрства не фіксується.

Найбільш дієвим видом відповідальності в Україні є кримінальна, тож слід передбачити таке покарання, яке буде мати превентивний та каральний характер для особи, що вчинила правопорушення, а також зупинятиме інших від його вчинення.

У статті 248 Кримінального кодексу (КК) України «Незаконне полювання» зазначено таке:

1) порушення правил полювання, якщо воно заподіяло істотну шкоду, а також незаконне полювання в заповідниках або на інших територіях та об’єктах природно­заповідного фонду (ПЗФ) чи полювання на звірів, птахів або на інші види тваринного світу, які занесено до Червоної книги України, караються штрафом від 1000 до 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або громадськими роботами на строк від 160 до 240 годин, або обмеженням волі на строк до трьох років;

2) ті самі дії, якщо їх вчинено службовою особою з використанням службового становища, або за попередньою змовою групою осіб, або способом масового знищення звірів, птахів чи інших видів тваринного світу, або з використанням транспортних засобів, або особою, раніше судимою за кримінальне правопорушення, передбачене цією статтею, караються штрафом від 200 до 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, чи обмеженням волі на строк до п’яти років, чи позбавленням волі на той самий строк.

Так, за незаконне полювання із заподіянням істотної шкоди, добування червонокнижних видів тварин або полювання в ПЗФ передбачено штраф у розмірі 17 000–51 000 гривень, або громадські роботи, або обмеження волі до 3 років. Якщо незаконне полювання здійснювалося службовою особою, групою осіб за попередньою змовою або призвело до масового знищення тварин, — штраф 3400–6800 гривень або позбавлення волі до 5 років.

Суворість закону

Відповідно до додатку 7 постанови Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 року № 541 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно­заповідний фонд», незаконне знищення, наприклад, одного лося завдає збитків у розмірі 40 000 грн.

Таким чином, чітко видно, що вбивством лося державі заподіюється шкода в розмірі 40 000 грн, проте покарання для особи, що це зробила, — 17 000 гривень штрафу, а інколи і ще менше — 3 400 грн, залежно від ситуації. Очевидно, що розміри шкоди та покарання неспівмірні, а тому воно не може вважатися справедливим.

Наприклад, у Німеччині несанкціонована риболовля вважається злочином, а саме крадіжкою. Але якщо вона здійснюється без ліцензії на «вільних водоймах», це вже браконьєрство. В обох випадках достатнім доказом є вже той факт, що вудку закинули у воду, навіть якщо на гачку риби немає. У Бранденбурзі за такі дії загрожує позбавлення волі до 2 років або штраф у розмірі до 50 000 євро. Проте і в разі легальної риболовлі в Німеччині можна не уникнути відповідальності, адже необхідно дотримуватися всіх правил і нюансів беззаперечно.

В Україні більшість справ за статтею 248 КК України «Незаконне полювання» закінчуються на етапі досудового розслідування і до суду з обвинувальним актом не доходять. Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень із 2010 до 2019 року за цією статтею винесено лише 46 вироків. А після 2019 року аж донині не було жодного такого вироку.

Окрім того, частина 2 статті 248 повинна містити більш суворе покарання, оскільки злочин вчинено спеціальним суб’єктом із використанням службового становища, знарядь масового знищення звірів тощо, проте вона в грошовому еквіваленті, навпаки, є відносно першої «легшою» та встановлює меншу міру покарання за ту саму або й більшу шкоду.

Давайте звернемось до Порядку проведення упорядкування мисливських угідь, затвердженого наказом Державного комітету лісового господарства України (нині Державне агентство лісових ресурсів України) № 56 від 21 червня 2001 року, згідно з яким користувачі мисливських угідь мають щороку планувати річний приріст поголів’я. Цим документом визначено орієнтовний середньорічний приріст (за вирахуванням природних втрат) поголів’я мисливських видів. Якщо порівняти ту чисельність тварин, яка мала би бути в Україні, враховуючи цей приріст, із фактичною кількістю тварин, за даними офіційної статистики за період внесення примітки до КК України (2011—2017 роки), можна побачити, скільки тварин «зникло безвісти», тобто було добуто незаконно.

У нашій країні велика проблема полягає в тому, що життя тварин не охороняється належним чином, відсутній реальний (маю на увазі, практично) законний порядок організації полювання і риболовства. Найперша проблема в тому, що життя тварини — це не цінність, а власність за законодавством України. Відповідно до Закону України «Про тваринний світ» є кілька видів власності щодо тварин, зокрема і приватна. У випадку браконьєрства чи інших незаконних дій стосовно диких тварин відповідальність настає за заподіяну шкоду власнику такого «майна». Україна наразі не належить до переліку країн, де життя тварини не є майном.

Ставлення як до власності

За такого регулювання виникає і морально­етична проблема, яка є однією з основних причин вчинення злочинів та правопорушень щодо екосистеми, — це вкорінене ставлення до тварин як до майна. Такий підхід формує людське уявлення, що все є моїм, належить мені, а тому я можу діяти, як вважаю за потрібне. Саме зараз постає питання щодо визнан­ня прав тварини на життя і на його охорону, особливо коли це стосується червонокнижних особин, бо їх перелік стає чимраз більшим. Для цього необхідні зміна законодавства і виховання молодого покоління в дусі поваги до життя тварин.

Браконьєрство — це бізнес і жорстокість у чистому вигляді. Часто браконьєрські дії вчиняються з метою задоволення власних потреб у вбивстві тварин, у жорстокості. У сьогоднішньому суспільстві мисливство дедалі більше розуміється як жорстокість, а не як спорт, а браконьєрство повинно бути суворо караним діянням.

Окрім цього, браконьєрство поєднане з корупцією. Оскільки непоодинокі випадки, коли в правопорушеннях можуть бути задіяні працівники лісового та рибного господарства, а також правоохоронних органів. Це добре видно, коли люди з «великим гаманцем» полюють на рідкісних тварин, а потім хизуються фото в соціальних мережах або подають на своїх заходах м’ясо червонокнижної тварини. Здається, все відкрито, але компетентні органи не реагують належним чином, зоозахисні організації борються за відкриття кримінального провадження здебільшого самостійно і довго.

Унаслідок ставлення до диких тварин як до власності виникає ще одна проб­лема — приватна власність на диких тварин. За власниками диких тварин рівень контролю дуже низький. Утримання таких тварин у контактних зоопарках, дельфінаріях, у домашніх умовах тощо далеке від належного рівня життя тварини. Наприклад, дельфіни, які повинні пропливати сотні кілометрів за день, утримуються в хлорованій воді в басейнах, трохи більших за їх розмір. Утримання диких тварин у квартирах та контактних зоопарках завдає страждання та болю живим створінням, адже їм доводиться бути з людьми, терпіти їх дотики тощо, а такі умови для дикої тварини є далекими від природних. На жаль, в Україні з цим дуже погано, бо закон не визнає цінним життя тварини та її благополуччя.

Українське екологічне, а також кримінальне, адміністративне законодавство, що передбачає покарання за порушення природоохоронних норм, необхідно модернізувати, визначити більш суворі міри покарання та реалізовувати його. Лише шляхом застосування найтяжчого покарання можна добитися законності в цій сфері. Справді, тваринний світ — це такий ресурс, який ми майже не помічаємо, він десь далеко, проте коли його не стане, ми це точно відчуємо. Уже сьогодні зрозуміло, що в Україні з тваринним ресурсом усе погано порівняно із сусідніми державами. Збереження природних ресурсів — це внесок у майбутнє, і сучасна держава повинна дбати про нього та зберігати свої багатства. Окрім цього, потрібно виховувати в громадянах відповідальне ставлення до тварин, зменшувати рівень жорстокості та боротися за безпечне існування світу навколо нас.