прапор_України

Генеральний партнер 2022 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
Головна » Судовий вісник № 5-6 (180-181) » Про визначення юрисдикції спору

Про визначення юрисдикції спору

Правовий статус учасника, який вийшов з товариства як фізичної особи без реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності, не змінює правову природу його правовідносин з господарським товариством з приводу майна, внесеного таким учасником як вклад — такі справи мають розглядатися господарськими судами
Спір з корпоративних правовідносин виникає щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи, якщо стороною є учасник такої юридичної особи, у тому числі який вибув

Велика Палата Верховного Суду розглянула 27 квітня 2021 року справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Я» до гр-ки О., треті особи: Управління Державної архітектурної інспекції у Сумській області, державний реєстратор Стецьківської сільської ради Сумського району Сумської області гр-ка І., гр-н М., — про визнання документів, які були підставою для реєстрації права власності, недійсними, скасування запису державної реєстрації та визнання права власності на майно, за касаційною скаргою гр-на М. на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 28 серпня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 9 жовтня 2019 року, встановила таке.

 

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

  1. У вересні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю «Я» (ТОВ «Я») звернулося з позовом, в якому посилалось на те, що гр-кою О. порушено право власності позивача на майно, що знаходиться у статутному капіталі товариства, а саме: електрощитову кабельної електролінії та будівельні матеріали — 26 секцій залізобетонних плит.
  2. На обґрунтування позовних вимог зазначало, що вказане майно перейшло до товариства як правонаступника реорганізованого державного підприємства «Я» у процедурі санації КВК фірми «С». Учасниками ТОВ «Я» стали гр-н П. та гр-ка О. 15 травня 2006 року гр-ка О. внесла до статутного фонду: металеві каркаси — 2 шт., які оцінюються учасниками за погодженням у сумі 3 000,00 грн; електричну щитову з кабельною електролінією, яка оцінюється учасниками в сумі 7 000,00 грн; залізобетонну огорожу, яка оцінюється учасниками в сумі 10 000,00 грн.
  3. Починаючи з травня 2006 року, електрична щитова з кабельною електролінією та залізобетонна огорожа перебувають на балансі ТОВ «Я».
  4. 11 серпня 2010 року на загальних зборах учасників ТОВ «Я» були прийняті рішення про вихід гр-ки О. зі складу засновників товариства та про передачу останній механічної майстерні з офісним приміщенням, що розташована за адресою *. Також даним протоколом загальних зборів установлено, що на момент загальних зборів двоповерхова механічна майстерня з офісними приміщеннями не введена в експлуатацію, а тому при завершенні будівництва цільове використання та назва об’єкта можуть бути змінені і об’єкти введені в експлуатацію.
  5. Разом із тим 30 жовтня 2014 року на загальних зборах учасників гр-кою О. та гр-ном П. було ­прийнято ­рішення про звільнення з посади директора гр-на П. і призначення на посаду директора гр-ки А. та про розподілення статутного фонду ТОВ «Я» наступним чином: гр-н П. — 50 %, гр-ка О. — 50 %.
  6. 30 жовтня 2014 року на підставі цього рішення проведено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань реєстрацію зміни керівника ТОВ «Я».
  7. 19 жовтня 2012 року на підставі рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 18 вересня 2012 року за гр-кою О. було зареєстровано право власності на адміністративну будівлю загальною площею 380,20 м2, що розташована за адресою *, про що було видане свідоцтво про право власності серії № ** від 26 вересня 2012 року.
  8. 30 січня 2017 року в результаті реконструкції нежитлового приміщення під житловий будинок на підставі декларації про готовність об’єкта до експлуатації від 20 вересня 2016 року за гр-кою О. як фізичною особою зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 392,9 м2, що розташований за адресою *.
  9. У подальшому 28 квітня 2017 року в результаті реконструкції житлового будинку площею 392,9 м2 на підставі декларації про готовність об’єкта до експлуатації від 10 березня 2017 року за гр-кою О. було зареєстровано право власності на домоволодіння, що розташоване за адресою *, яке складається з двох житлових будинків: житлового будинку загальною площею 392,9 м2; житлового будинку загальною площею 87,55 м2; а також, серед іншого, трансформаторної та огорожі № 3.
  10. 18 травня 2017 року між гр-кою О. та гр-ном М. було укладено договір купівлі-продажу частки цього домоволодіння, відповідно до якого гр-н М. придбав 5/100 часток домоволодіння за адресою *. Цього ж дня за гр-ном М. та гр-кою О. було зареєстровано право власності на вказані частки домоволодіння.
  11. ТОВ «Я» вважало, що електрична щитова з кабельною електролінією, вона ж трансформаторна, та залізобетонна огорожа, вона ж огорожа № 3, які включено до складу домоволодіння відповідачки, є частиною статутного капіталу товариства і власністю товариства. Оскільки гр-ка О. при виході з товариства зазначене майно як частку у статутному капіталі не отримувала, то її дії щодо включення при будівництві та реконструкції вказаних об’єктів нерухомості є незаконними й такими, що порушують право власності товариства.
  12. Ураховуючи вищевикладене, а також те, що електрична щитова з кабельною електролінією та залізобетонна огорожа не є ані новоствореним, ані нерухомим майном, позивач, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив: визнати недійсними й такими, що не можуть бути підставою для реєстрації права власності, документи, які були підставою для реєстрації права власності за гр-кою О. на спірне майно, а саме — декларації про готовність об’єкта до експлуатації від 28 грудня 2016 року № *** та від 5 квітня 2017 року № ****, видані Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області, та скасувати запис про державну реєстрацію права власності за реєстраційним №***** від 26 січня 2017 року; визнати за ТОВ «Я» право власності на зазначене майно.
  13. У своїх поясненнях гр-ка О. посилалась на те, що спір виник між нею як учасником товариства і ТОВ «Я» з приводу формування статутного капіталу, вважає, що спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

 

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

  1. Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 28 серпня 2019 року провадження у справі закрито.
  2. Ухвала мотивована тим, що на підставі пунктів 3, 13 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; а також вимоги щодо реєстрації майна, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору, що виник з корпоративних відносин, підлягають розгляду у порядку господарського судочинства.
  3. Постановою Сумського апеляційного суду від 9 жовтня 2019 року за апеляційною скаргою гр-на М. ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 28 серпня 2019 року залишено без змін.
  4. Апеляційний суд, залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, посилався на те, що вказаний спір виник щодо майна, внесеного до статутного фонду юридичної особи, між юридичною особою та її учасником, який вибув, а тому відповідно до пункту 3 частини 1 статті 20 ГПК України підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Крім того, суд зазначив, що між позивачем та відповідачем наявний спір щодо права власності на майно, належне до статутного фонду, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

 

Короткий зміст вимог касаційної скарги

  1. У листопаді 2019 року третя особа гр-н М. як співвласник частини домоволодіння подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального законодавства, просить судові рішення скасувати, а справу передати на розгляд до суду першої інстанції.

 

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

  1. Касаційна скарга мотивована тим, що гр-ка О. зробила реконструкцію спірного майна, зареєструвала його за собою як за фізичною особою та як фізична особа відчужила спірне майно йому, гр-ну М., за цивільно-правовою угодою, яка укладена між фізичними особами, а тому вважав, що спір має цивільно-правовий характер як спір щодо майна, що належить на праві приватної власності фізичним особам. З цих самих підстав і була подана апеляційна скарга.

 

Позиція інших учасників справи

  1. Відзив на касаційну скаргу не надходив.

 

Рух справи у суді касаційної інстанції

  1. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
  2. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.
  3. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною 6 статті 403 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції; учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб’єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об’єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб’єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
  4. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 25 листопада 2020 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).

 

Фактичні обставини справи

  1. Суди установили, що відповідно до Статуту ТОВ «Я» гр-ка О. як учасник товариства внесла до статутного фонду належне їй на праві власності майно: електричну щитову з кабельною електролінією та залізобетонну огорожу.
  2. Інші фактичні обставини справи, на які посилається позивач у позовній заяві, судами не встановлювались.

 

Мотивувальна частина

Позиція Великої Палати Верховного Суду

  1. Вирішуючи питання щодо юрисдикції цього спору, Велика Палата Верховного Суду виходить із таких міркувань.
  2. Європейський суд з прав людини у параграфі 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
  3. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
  4. За вимогами частини 1 статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
  5. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
  6. Судова юрисдикція — це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
  7. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду господарських і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію — визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб’єктної юрисдикції справ суди повинні виходити з прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи тощо.
  8. Відповідно до положень частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
  9. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних індивідуальних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, те, що суб’єктний склад такого спору включає, як правило, фізичну особу, яка є стороною цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин (стаття 19 ЦПК України).
  10. Разом із тим, відповідно до положень пунктів 3, 6 та 13 частини 1 статті 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов’язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи — підприємці; та вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом із такими вимогами.
  11. Відтак, серед ознак, визначених у частині 1 статті 20 ГПК України, для відмежування господарської юрисдикції від інших є, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних правовідносин (пункт 3); справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно, реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункт 6); щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійними актів, що порушують право на майно, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна (пункт 13), тощо.
  12. Аналіз зазначених норм процесуального права дає підстави для висновку, що критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб’єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов’язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів.
  13. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 3 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20), від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19), від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (провадження № 12-143гс19).
  14. Для розмежування юрисдикції спору у цій справі серед зазначених критеріїв розмежування слід також визначити хоча б один із таких критеріїв, як здійснення господарської діяльності, або наявність спору з корпоративних правовідносин, або спору щодо права власності на майно, реєстрації та обліку цього майна тощо.
  15. Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (частина 1 статті 3 Господарського кодексу (ГК) України).
  16. Відповідно до приписів частини 1 статті 167 ГК України корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організа­цією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
  17. Під корпоративними відносинами розуміють відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (частина 3 статті 167 ГК України). Участь у товаристві майном і узгодження між учасниками спільного управління ним наділяє учасника корпоративними правами, а тому відносини щодо цих прав мають характер корпоративних правовідносин.
  18. Отже, спір з корпоративних правовідносин виникає щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи, якщо стороною є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі який вибув.
  19. Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 17 грудня 2019 року у справі № 927/97/19 (провадження № 12-133гс19), від 4 вересня 2019 року у справі № 927/90/19 (провадження № 12-103гс19); від 11 червня 2019 року у справі № 922/2005/18 (провадження № 12-261гс18), від 11 червня 2019 року у справі № 917/1338/18 (провадження №12-23гс19).
  20. Положення пунктів 3, 6 та 13 частини 1 статті 20 ГПК України у їх розмежуванні передбачають визначення юрисдикції господарських судів у справах як за змістом правовідносин (господарські, корпоративні), так і за предметом спору (вимоги щодо прав на майно, реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами).
  21. Таким чином, ГПК України серед інших спорів, юрисдикція яких чітко визначена його положеннями як господарська, визначає як спори господарської юрисдикції також спори щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.
  22. Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 115 Цивільного кодексу (ЦК) України та статті 85 ГК України товариство є власником майна, продукції та доходів, які отримані від статутної діяльності або з інших передбачених законодавством та/або статутом джерел, не заборонених законодавством.
  23. Підстави позбавлення господарського товариства права власності на належне йому майно визначено ЦК України та ГК України, а також іншим законодавством про регулювання діяльності господарських товариств та законодавством щодо обігу майна. Од­нією з підстав позбавлення товариства його майна є передача належного товариству майна учаснику, який вийшов з товариства, як вартості частки у статутному капіталі товариства.
  24. Визначаючи юрисдикцію спору, слід також мати на увазі, що правовідносини між учасниками господарського товариства, крім ЦК України та ГК України, врегульовано також Законом України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року № 1576-XII та Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальність» від 6 лютого 2018 року № 2275-VIII, які серед іншого впорядковують також правовідносини між учасниками товариства щодо майна товариства і, зок­рема, формування статутного капіталу та розподілення майна товариства при виході учасника з господарського товариства.
  25. При цьому, на думку Великої Палати Верховного Суду, правовий статус учасника, який вийшов з товариства, як фізичної особи без реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності, не змінює правову природу його правовідносин з господарським товариством з приводу майна, внесеного таким учасником як вклад.
  26. Визначення юрисдикції господарських судів щодо таких спорів перебуває в логічному зв’язку з правовідносинами з управління господарським товариством належним йому майном та розподілом майна між учасниками товариства у випадках, визначених законодавством та/ або статутними документами.

 

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

  1. Пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу — без задоволення.
  2. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 309 цього ж Кодексу).
  3. Перевіривши в межах доводів та вимог касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення — без змін як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
  4. Визначення юрисдикції спору у цій справі залежить від змісту права ТОВ «Я», за захистом якого воно звернулось, заявлених ним вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.
  5. Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Я» зазначило про порушення свого права власності на майно статутного капіталу, яке, на його думку, незаконно вибуло з його власності та володіння і було оформлене гр-кою О. у свою власність після її виходу зі складу учасників товариства. При цьому позивач просив визнати недійсними документи, які були підставою для реєстрації права власності на спірне майно за гр-кою О., скасувати запис про державну реєстрацію права власності та визнати за ТОВ «Я» право власності на електричну щитову з кабельною електролінією та залізобетонну огорожу, що розташовані за адресою *.

У клопотанні про закриття провадження у справі з підстав порушення юрисдикції, у відзиві на апеляційну скаргу відповідачка посилалась на те, що спір у цій справі виник з приводу формування статутного капіталу товариства, а відтак, між сторонами існує спір з правовідносин щодо створення статутного капіталу товариства, виходу з товариства одного з його учасників і отримання належної йому частки у статутному капіталі товариства. Вважала, що такий спір є спором як щодо діяльності товариства, так і спором щодо майна товариства і прав на нього.

  1. При цьому у матеріалах справи містяться документи як на підтвердження належності спірного майна товариству, так і про належність цього майна відповідачці, як на підтвердження виходу відповідачки з товариства, так і документи про відсутність такого виходу, а тому встановлення змісту та обсягу прав і обов’язків товариства та його учасника є основним предметом доказування у справах щодо майна, яке знаходиться або знаходилось у статутному капіталі взагалі, та в цій справі зокрема.
  2. З огляду на підстави заявлених позовних вимог у цій справі та мотиви, покладені в їх обґрунтування, спір у цій справі виник з правовідносин щодо створення, управління, діяльності господарського товариства та виходу одного з учасників товариства з цього товариства. Спір виник також з приводу майна, яке однією зі сторін спору — товариством вважається таким, що внесено як вклад учасника та належить товариству на праві власності, та з приводу реєстрації цього майна одним з учасників (колишнім учасником) товариства за собою, а тому такий спір підлягає розгляду у судах господарської юрисдикції.
  3. Саме з таких підстав виходили суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання юрисдикції цього спору та закриваючи провадження у справі, а тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції прийнято з додержанням норм процесуального права і відповідно до частини 1 статті 308 ГПК України оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скарг — без задоволення.
  4. Посилання у касаційній скарзі на той факт, що відповідачка, здійснюючи реконструкцію та перебудову нежитлових приміщень у житлові та реєстрацію прав на нерухоме майно, діяла як фізична особа у власних приватноправових інтересах і на реалізацію власних приватноправових прав, не відповідає змісту правовідносин, з яких виник спір, та змісту заявлених позовних вимог.
  5. При цьому слід зауважити, що позивачем не заявлено будь-яких позовних вимог щодо укладених між позивачкою та гр-ном М., яким подано касаційну скаргу, договорів купівлі-продажу частки у зареєстрованому за позивачкою майні.

 

Щодо розподілу судових витрат

  1. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
  2. Оскільки Велика Палата Верховного Суду у даній справі не змінює судові рішення та не ухвалює нове, оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, тому розподіл судових витрат Велика Палата Верховного Суду не здійснює.

Керуючись статтями 400, 402–404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду постановила:

  1. Касаційну скаргу гр-на М. залишити без задоволення.
  2. Ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 28 серпня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 9 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прий­няття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

 

(Постанова Верховного Суду від 27 квітня 2021 року. Справа № 591/5242/18. Суддія-доповідач — Сімоненко В.М. Судді — Британчук В.В., Григор’єва І.В., Гриців М.І., Гудима Д.А., Данішевська В.І., Єленіна Ж.М., Золотніков О.С., Катеринчук Л.Й., Князєв В.С., Лобойко Л.М., Пільков К.М., Прокопенко О.Б., Пророк В.В., Ткач І.В., Штелик С.П.)

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

tg-10
4_TaxForce600_90
covid
На-сайт_балы_600х90
На-сайт1_600x90
top50_2020_600x90
ULF_0002
Vacancies_600x90_ua

Інші новини

PRAVO.UA