В

ерховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду розглянув 1 жовтня 2020 року у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Г. в інтересах засудженої гр­ки М. на вирок Баранівського районного суду Житомирської області від 10 вересня 2019 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 4 лютого 2020 року і касаційні скарги заступника прокурора Житомирської області та представника потерпілих гр­на П. та гр­ки К. — адвоката Ч. на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 4 лютого 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № *, стосовно гр­ки М., ** року народження, яка народилася та проживає за адресою ***, засудженої за вчинення злочину, передбаченого статтею 118 Кримінального кодексу (КК) України.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник Г., який діє в інтересах засудженої гр­ки М., посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення кримінального процесуального закону, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (Суду) про скасування судових рішень та закриття кримінального провадження у зв’язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості гр­ки М. та вичерпанням можливості їх отримати.

Свої доводи захисник мотивує тим, що винуватість гр­ки М. не доведено поза розумним сумнівом, умисел на вбивство гр­на Ш. був відсутній, потерпілий загинув поза її волею, внаслідок несприятливого для нього збігу обставин (казусу). Зазначає, що суд першої інстанції не врахував показання обвинуваченої про обставини конфлікту з гр­ном Ш., в ході якого вона могла необережно поранити потерпілого, а також висновків судово­медичних експертиз про виявлення у гр­ки М. та гр­на Ш. тілесних ушкоджень, які могли виникнути в термін та за обставин, на які вказувала обвинувачена під час проведення слідчого експерименту за її участю. Стверджує, що наведені у вироку докази стосуються лише фіксації характеру виявлених на трупі тілесних ушкоджень і механізму їх отримання, проте не наведено жодного доказу на підтвердження того, що гр­ка М. взяла ніж з метою вбивства гр­на Ш. та умисно завдала йому тілесних ушкоджень, бажаючи або свідомо допускаючи настання його смерті. Посилається на те, що суд апеляційної інстанції постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України. Указує, що в матеріалах провадження відсутні постанови про призначення групи прокурорів та слідчої групи. Стверджує, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про необережне вбивство потерпілого з метою захисту, оскільки гр­ка М. таких показань не давала та жодними доказами це не підтверджується.

У касаційній скарзі прокурор виклав вимогу до суду про скасування ухвали та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої гр­ки М. через м’якість.

На обґрунтування своїх доводів прокурор посилається на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно перекваліфікував дії обвинуваченої на статтю 118 КК України. Стверджує, що визначальним в її поведінці було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому, і тому її дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони. Зазначає, що апеляційний суд не дав належної оцінки показанням самої обвинуваченої, з яких убачається, що нападу з боку гр­на Ш. не було, а навпаки, обвинувачена намагалась завдати йому тілесні ушкодження сковорідкою. Указує, що апеляційний суд не врахував, що гр­ка М. змінювала показання з метою уникнення кримінальної відповідальності, намагалася приховати сліди злочину, не просила вибачення, потерпілі наполягали на суворому покаранні, проте їй призначене занадто м’яке покарання; у результаті незаконної перекваліфікації дій гр­ка М. фактично уникла покарання за вчинення умисного особливо тяжкого злочину.

У касаційній скарзі представник потерпілих гр­на П. та гр­ки К. — адвокат Ч., посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить про скасування ухвали та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Свої доводи представник потерпілих мотивує тим, що судом апеляційної інстанції не доведено перебування гр­ки М. у стані необхідної оборони. Зазначає, що апеляційний суд вказав на завдання обвинуваченій ­потерпілим сильних ударів у голову, проте матеріалами провадження це не підтверджується.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Баранівського районного суду Житомирської області від 10 вересня 2019 року гр­ку М. засуджено за частиною 1 статті 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

Згідно з вироком гр­ку М. визнано винуватою у тому, що вона 13 жовтня 2018 року близько 02:00, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння у кухні будинку за місцем свого проживання в с. Химрич Романівського району Житомирської області, під час сварки на ґрунті особистих неприязних відносин з колишнім співмешканцем гр­ном Ш., який також перебував у стані алкогольного сп’яніння, будучи обуреною поведінкою останнього, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на заподіяння смерті гр­ну Ш., усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, умисно, зі значною силою завдала одного удару побутовим ножем в область розташування життєво важливого органу (серця) гр­на Ш. та вбила його шляхом заподіяння проникаючого колото­різаного поранення лівої половини грудної клітини з ушкодженням серцевої сумки, верхньої полої вени, що супроводжувалось масивною внутрішньою та зовнішньою кровотечою, призвело до гострої крововтрати та смерті гр­на Ш.

За ухвалою Житомирського апеляційного суду від 4 лютого 2020 року апеляційні скарги обвинуваченої гр­ки М. та захисника Г. задоволено частково, вирок суду першої інстанції щодо гр­ки М. змінено, перекваліфіковано її дії з частини 1 статті 115 на статтю 118 КК України та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

Позиції учасників судового провадження

Від представника потерпілих надійшло заперечення на касаційну скаргу захисника.

У судовому засіданні засуджена та захисник підтримали касаційну скаргу сторони захисту та заперечили проти задоволення касаційних скарг прокурора і представника потерпілих; прокурор подані касаційні скарги не підтримав.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами статті 433 КПК України Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в ­оскарженому ­судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З урахуванням меж перегляду Судом судових рішень та підстав для їх скасування або зміни, визначених у частині 1 статті 438 КПК України, касаційний перегляд здійснено в частині перевірки доводів, викладених у касаційній скарзі, щодо посилань на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

За змістом касаційних скарг убачається, що скаржники, крім іншого, посилаються на невідповідність вис­новків суду фактичним обставинам кримінального провадження та просять дати доказам іншу оцінку, ніж ту, яку надали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень Суду законом не віднесено.

Доводи у касаційних скаргах про неправильне застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність Суд вважає необґрунтованими.

Відповідно до статей 3, 27 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави — захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.

За вимогами частин 1–3 статті 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інте­ресів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Відповідно до роз’яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 1 «Про судову практику у справах про необхідну оборону», для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов’язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об’єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Під тяжкою шкодою при перевищенні меж необхідної оборони слід розуміти смерть особи або заподіяння їй тяжкого тілесного ушкодження. Невідповідність тяжкої шкоди, заподіяної тому, хто посягає, небезпечності посягання або обстановці захисту слід визнавати явною тоді, коли це з урахуванням обставин справи є очевидним для кожної людини, а отже і для того, хто обороняється.

На відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена статтею 115 КК України, обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК України, є мотив діяння — захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.

З матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції, погодившись із пред’явленим обвинуваченням, відкинув як недостовірні показання гр­ки М. про те, що вона не мала умислу на позбавлення життя гр­на Ш., а також версію сторони захисту про настання смерті потерпілого внаслідок казусу — заподіяння шкоди потерпілому за відсутності вини обвинуваченої, оскільки, на думку суду першої інстанції, вони спростовуються дослідженими у судовому засіданні доказами: показаннями потерпілих та свідків, даними протоколів огляду місця події, обшуку, огляду речей та документів, слідчого експерименту, висновками судових імунологічної, молекулярно­генетичної, судово­медичної, медико­криміналістичної та судово­психіатричної експертиз.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що ці докази в їх сукупності підтверджують, що обвинувачена гр­ка М. завдала удару ножем у життєво важливий орган — серце гр­на Ш. із прикладанням певної сили, враховуючи довжину раньового каналу у 7 см, що свідчить про усвідомлення нею суспільно небезпечного характеру свого діяння, передбачення його суспільно небезпечних наслідків і хоча не бажання, але свідомого припускання їх настання, тобто вчинення злочину з непрямим умислом.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про доведеність умислу гр­ки М. на заподіяння смерті гр­ну Ш. за встановлених у вироку обставин, проте встановив наявність в її діях мотиву — захисту від суспільно небезпечного посягання потерпілого.

Як указав в ухвалі апеляційний суд, факт нападу на гр­ку М. з боку потерпілого гр­на Ш. безпосередньо перед подією підтверджується висновком судово­медичної експертизи від 28 грудня 2018 року, якому суд першої інстанції не надав належної оцінки, про виявлення у гр­ки М. легких тілесних ушкоджень без короткочасного розладу здоров’я у вигляді синця потиличної ділянки голови та синця правої кисті, які могли утворитись від дії тупого твердого предмету з обмеженою контактуючою поверхнею, можливо від ударів рукою, ногою чи іншим предметом, давністю можливо 13 жовтня 2018 року. Цей факт не спростований будь­якими іншими достовірними доказами.

Також суд апеляційної інстанції врахував показання гр­ки М. у судовому засіданні, за змістом яких вона заподіяла ножове поранення своєму бувшому співмешканцю гр­ну Ш., захищаючись від нападу з боку останнього, який, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп’яніння, вночі безперешкодно прийшов у кухню її домоволодіння, ображав нецензурними словами, на зауваження не реагував, схопивши за праву руку, в якій вона тримала сковорідку, викрутив її, а лівою рукою бив її по голові та обличчю, завдавши сильних ударів.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого вис­новку, що такі ознаки об’єктивної сторони вчиненого обвинуваченою злочину у цьому конкретному випадку свідчать про вчинення гр­кою М. умисного вбивства гр­на М. у стані необхідної оборони.

Таким чином, суд апеляційної інстанції встановив, що гр­ка М., вдаривши гр­на Ш. ножем в область розташування серця з достатньою силою прикладання, мала умисел на вбивство потерпілого, проте в цей момент перебувала у стані необхідної оборони, оскільки діяла з метою захисту своїх прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого, з мотиву негайного відвернення та припинення вказаного суспільно небезпечного посягання. Про це свідчить поведінка гр­на Ш., зокрема спрямованість його умислу на спричинення гр­ці М. тілесних ушкоджень, інтенсивність і характер його дій із заподіяння обвинуваченій легких тілесних ушкоджень, що давали гр­ці М., яка захищалася, підстави сприймати загрозу як реальну. Водночас обвинувачена перевищила межі необхідної оборони, оскільки в момент нападу на неї гр­на Ш. умисно заподіяла потерпілому наведену у вироку тяжку шкоду, яка явно не відповідає небезпечності посягання та обстановці захисту.

Сліди волочіння трупа гр­на Ш., виявлені від порогу будинку гр­ки М. до місця знайдення трупа, можуть свідчити про її намір приховати факт позбавлення нею життя гр­на Ш.

Тому суд апеляційної інстанції перекваліфікував дії гр­ки М. з частини 1 статті 115 на статтю 118 КК України, навівши в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Доводи сторони захисту, аналогічні наведеним у касаційній скарзі захисника, про отримання потерпілим ножових поранень без вини обвинуваченої, не знайшли свого підтвердження у судових засіданнях, оскільки вони спростовуються сукупністю вищевказаних достовірних доказів, якими поза розумним сумнівом доведено винуватість гр­ки М. у вчиненні за вказаних у вироку обставин умисного вбивства гр­на Ш. при перевищенні меж необхідної оборони, — з метою захисту від суспільно небезпечного посягання на неї. Посилання у касаційній скарзі захисника на висновок судово­медичної експертизи про те, що колото­різане поранення лівої половини грудної клітки могло бути заподіяне за вказаних гр­кою М. у ході слідчого експерименту обставин (а саме — від дії одностороннього гострого колюче­ріжучого предмета типу ножа, з довжиною ранового каналу 7 см; з механізмом заподіяння: справа наліво, з переду назад, зверху вниз під кутом біля 60 градусів; із розташуванням в момент отримання тілесних ушкоджень постраждалого і підозрюваної у вертикальному положенні, один до одного обличчям), не спростовують висновків суду про умисне вбивство потерпілого при перевищенні меж необхідної оборони.

Що стосується посилання у касаційній скарзі захисника про те, що в матеріалах провадження відсутні постанови про призначення групи прокурорів та слідчої групи, то захисник у скарзі не зазначає, яким чином цей довід, заявлений ним на стадії касаційного оскарження судових рішень, спростовує правильність висновків суду.

Згідно з вимогами статті 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов’язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом’якшують і обтяжують покарання.

З ухвали вбачається, що апеляційний суд, призначаючи покарання гр­ці М. за статтею 118 КК України, відповідно до вимог статті 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину; особу винної, яка вперше притягається до кримінальної відповідальності, посередньо характеризується за місцем проживання, має на утриманні двох неповнолітніх дітей; відсутність обставин, що пом’якшують покарання; обставину, що обтяжує покарання, — вчинення злочину у стані алкогольного сп’яніння; думку потерпілих про призначення суворого покарання, та обрав гр­ці М. покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, що є найсуворішим у межах санкції статті 118 КК України. Зазначене спростовує доводи у касаційних скаргах прокурора та представника потерпілих про призначення гр­ці М занадто м’якого покарання.

Враховуючи вищезазначене, Суд дійшов висновку, що даних про те, що в провадженні неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність або допущено таке порушення кримінального процесуального закону, яке перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, або що призначене гр­ці М. покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через м’якість, не встановлено.

Таким чином, підстав для задоволення касаційних скарг не вбачається.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд ухвалив:

— касаційні скарги заступника прокурора Житомирської області, захисника Г. та представника потерпілих гр­на П. та гр­ки К. — адвоката Ч. залишити без задоволення;

— вирок Баранівського районного суду Житомирської області від 10 вересня 2019 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 4 лютого 2020 року стосовно гр­ки В. залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 1 жовтня 2020 року. Справа № 290/33/19. Головуюча — Стефанів Н.С. Судді — Бущенко А.П., Голубицький С.С.)