прапор_України

Генеральний партнер 2022 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
Головна » Юридична практика № 3-4 (1256-1257) » Про нюанси визнання недійсним шлюбу за позовом особи, права якої порушено у зв’язку з його реєстрацією

Про нюанси визнання недійсним шлюбу за позовом особи, права якої порушено у зв’язку з його реєстрацією

Шлюб за своєю суттю не є правочином, а тому до конструкції недійсності шлюбу положення ЦК України про правочини, зокрема й норми § 2 «Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону» глави 16 ЦК України, не може бути застосовано

14 грудня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу гр‑ки Л., підписану представником гр‑на М., на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року.

 

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року гр‑ка Л. звернулася з позовом до гр‑ки К. про визнання недійсним шлюбу.

Позов мотивовано тим, що 21 січня 2004 року між гр‑ном В., який є батьком позивачки, та гр‑кою К. зареєстровано шлюб, про що відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського рай­онного управління юстиції м. Києва зроблено актовий запис за № *. 11 лютого 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Р. посвідчено заповіт, згідно з яким гр‑н В. заповідав усе майно, хоч би де воно було і з чого складалось, і взагалі те, що йому буде належати на день смерті й на що він за законом буде мати право, гр‑ці К.

Відповідно до висновку комплексної судово‑психіатричної експертизи на час укладення шлюбу гр‑н В. страждав на хронічний психічний розлад у вигляді органічного ураження головного мозку судинного генезису з інтелектуально‑мнестичним зниженням та афатичними порушеннями, а на час складення заповіту він страждав на хронічний психічний розлад у вигляді органічного ураження головного мозку судинного генезису з вираженим інтелектуально‑мнестичним зниженням та афатичними порушеннями. Таким чином, станом на 21 січня 2004 року та 11 лютого 2008 року гр‑н В. за своїм психічним станом не усвідомлював цілком значення своїх дій та не міг керувати ними. Тому позивачка вважала, що шлюб, укладений між її батьком гр‑ном В. та гр‑кою К., слід визнати недійсним.

Гр‑ка Л. просила визнати недійсним шлюб, укладений 21 січня 2004 року між гр‑ном В. та гр‑кою К.

 

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського рай­онного суду м. Києва від 18 травня 2020 року у задоволенні позову гр‑ки Л. відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на підтвердження своїх вимог сторона позивачки надала висновок комплексної судово‑психіатричної експертизи № ** від 27 квітня 2018 року, яку було призначено в межах кримінального провадження № ***. Згідно з цим висновком гр‑н В. на час укладення шлюбу (21 січня 2004 року) страждав на хронічний психічний розлад у вигляді органічного ураження головного мозку судинного генезису з інтелектуально‑мнестичним зниженням та афатичними порушеннями. Гр‑н В. на 21 січня 2004 року за своїм психічним станом не усвідомлював цілком значення своїх дій та не міг керувати ними. За умовами статті 40 Сімейного кодексу (СК) України шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка. Згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала на тяжкий психічний розлад, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп’яніння, внаслідок чого не усвідомлювала цілком значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психологічного насильства. Згідно з положеннями частини 1 статті 215 Цивільного кодексу (ЦК) України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами 1–3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті — за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушено (стаття 225 ЦК України). Як роз’яснено в пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України зобов’язаний призначити судово‑психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово‑психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України. Оскільки проведеною судово‑психіатричною експертизою не зроблено висновку про абсолютну неспроможність гр‑на В. усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а лише встановлено, що наявні в той час порушення його психічної діяльності впливали на його здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, відсутні правові підстави для визнання шлюбу недійсним із підстав, передбачених статтею 40 СК України.

Суд першої інстанції зазначив, що висновок комплексної судово‑психіатричної експертизи № ** від 27 квітня 2018 року було підготовлено в рамках кримінального провадження № ***. За умовами частини 1 статті 222 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Водночас дозволу слідчого на розголошення відомостей досудового розслідування до матеріалів справи не долучено. У наданому висновку не зазначено, що експертів попередили про відповідальність за явно неправдивий висновок.

Суд першої інстанції вказав, що під час розгляду справи сторона позивачки не заявляла клопотання про призначення експертизи, як і не надала висновку експерта, підготовленого на замовлення позивачки, в якому йшлося би про повну відсутність усвідомлення гр‑ном В. значення своїх дій та керування ними. Таким чином, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, суд вважав, що заявлені позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, адже підстав вважати, що гр‑н В. в момент укладення шлюбу перебував у стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, не було вільної згоди чоловіка на укладення шлюбу, немає. Отже, в задоволенні позову гр‑ки Л. про визнання недійсним шлюбу, укладеного 21 січня 2004 року між гр‑н В. та гр‑кою К., слід відмовити в повному обсязі.

Суд першої інстанції зазначив, що позовна давність, відповідно до статті 256 ЦК України, — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Своєю чергою, згідно з частиною 4 статті 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові. Тому суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про застосування позовної давності, оскільки суд відмовляє в задоволенні позову по суті.

 

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року апеляційну скаргу гр‑ки Л. залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2020 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції брав до уваги, що під час розгляду справи сторона позивачки не заявляла клопотання про призначення експертизи та не надала висновку експерта, яким би було встановлено повну відсутність усвідомлення гр‑ном В. значення своїх дій та керування ними, а наявні в матеріалах справи докази не дають підстав вважати, що гр‑н В. у момент укладення шлюбу перебував у стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, або що не було вільної згоди чоловіка на укладення шлюбу. Колегія суддів не цілком погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Як на підставу для задоволення заявлених позовних вимог позивачка посилається на відсутність вільної згоди гр‑на В. на укладення шлюбу з гр‑кою К., що, на думку позивачки, підтверджується висновком судово‑психіатричної експертизи № ** від 27 квітня 2018 року. Водночас, дослідивши цей висновок та перевіривши матеріали цивільної справи, колегія суддів зробила висновок, що він не є допустимим доказом у цій справі в розумінні частини 1 статті 78 ЦПК України, оскільки був отриманий з порушенням положень частини 1 статті 222 КПК України. Таким чином, з огляду на положення частини 1 статті 78 ЦПК України колегія суддів не бере до уваги вказаний висновок під час перегляду оскаржуваного судового рішення, інших доказів на підтвердження заявлених позивачкою позовних вимог матеріали справи не містять. А з клопотанням про призначення такої експертизи позивачка до суду не зверталась.

Апеляційний суд зазначив, що помилковим є висновок суду першої інстанції, що визнання гр‑на В. за висновком судово‑психіатричного експерта № ** від 27 квітня 2018 року таким, що не усвідомлював цілком значення своїх дій та не міг керувати ними, не є підставою для визнання недійсним шлюбу, оскільки такий висновок суду суперечить нормам матеріального права відповідно до статті 40 СК України. Водночас суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки, як встановлено судом, висновок судово‑психіатричного експерта №** від 27 квітня 2018 року є недопустимим доказом у цій цивільній справі. Колегія суддів ставиться критично до посилання скаржника на те, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення безпідставно не взято до уваги висновок комплексної судово‑психіатричної експертизи №**, складений 27 квітня 2018 року, оскільки, як встановлено під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, вказаний висновок не є належним доказом у цій справі. За таких обставин колегія суддів вважала за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення залишити без змін як ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, законне та обґрунтоване.

 

Аргументи учасників справи

У листопаді 2020 року гр‑ка Л. подала касаційну скаргу, підписану представником гр‑на М., у якій просила оскаржені рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що розголошення запитуваної інформації не загрожує інтересам досудового розслідування, шкода від її розголошення інтересам будь‑яких осіб відсутня, нікому збитків не завдано, будь‑чиї права та (або) інтереси не порушено, оскільки кримінальне провадження порушено за фактом. Під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження було виявлено книгу обліку оприбуткування й витрат бланків свідоцтв про реєстрацію шлюбу, де, відповідно, на аркуші № 116 «Видаток» у графі «Прізвище, ім’я та по батькові особи, на яку складено запис» зазначено «гр‑н В.», а в графі «Підпис» стоїть підпис гр‑на А., що є порушенням правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5.

Вказує, що суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 761/12898/16‑ц; від 5 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17; від 22 квітня 2020 року у справі № 677/204/17; від 30 вересня 2020 року у справі № 677/1807/18; від 20 травня 2020 року у справі № 161/7817/16‑ц. Верховний Суд не­одноразово робив висновок про допустимість висновку експертизи, проведеної в рамках кримінального провадження.

У березні 2021 року гр‑ка К. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржені рішення без змін.

Відзив мотивовано тим, що сторони не заявляли клопотання про призначення судово‑психіатричної експертизи. Позивачка до позову не додала дозволу слідчого або прокурора на розголошення відомостей досудового розслідування. Суди зробили обґрунтований висновок, що висновок комплексної судово‑психіатричної експертизи, який було підготовлено в рамках кримінального провадження, отримано з порушенням положень частини 1 статті 222 КПК України, адже відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Тому відсутні правові підстави для визнання шлюбу недійсним із підстав, передбачених статтею 40 СК України.

 

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі; в задоволенні заяви гр‑ки Л. про зупинення виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2021 року провадження у справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступника гр‑ки К.

Ухвалою Верховного Суду від 3 грудня 2021 року провадження у справі поновлено; заяву гр‑на С. про залучення правонаступником задоволено; залучено до участі у справі гр‑на С. як правонаступника гр‑ки К.; у задоволенні клопотання гр‑ки Л., підписаного представником гр‑на М., про долучення до матеріалів справи доказів відмовлено; справу призначено до судового розгляду.

 

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати та (або) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстави відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 11 березня 2021 року зазначено, що наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 761/12898/16‑ц; від 5 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17; від 22 квітня 2020 року у справі № 677/204/17; від 30 вересня 2020 року у справі № 677/1807/18; від 20 травня 2020 року у справі № 161/7817/16‑ц. Судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 411 цього Кодексу.

 

Фактичні обставини

Суди встановили, що 21 січня 2004 року гр‑н В. та гр‑ка К. зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції м. Києва, актовий запис № * від 21 січня 2004 року.

Гр‑ка Л. є донькою гр‑на В.

**** року гр‑н В. помер.

У висновку судово‑психіатричної експертизи № ** від 27 квітня 2018 року, проведеної в межах кримінального провадження № ***, вказано, що гр‑н В. на час укладення шлюбу (21 січня 2004 року) страждав на хронічний психічний розлад у вигляді органічного ураження головного мозку судинного генезису з інтелектуально‑мнестичним зниженням та афатичними порушеннями, а на час укладення заповіту (11 лютого 2008 року) страждав на хронічний психічний розлад у вигляді органічного ураження головного мозку судинного генезису з вираженим інтелектуального‑мнестичним зниженням та афатичними порушеннями. Гр‑на В. 21 січня 2004 року за своїм психічним станом не усвідомлював цілком значення своїх дій та не міг керувати ними, а 11 лютого 2008 року не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними.

 

Позиція Верховного Суду

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (частина 1 статті 202 ЦК України).

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану (частина 1 статті 21 СК України).

У приватному праві недійсність може стосуватися, зокрема, правочину, шлюбу. Шлюб за своєю суттю не є правочином, а тому до конструкції недійсності шлюбу положення ЦК України про правочини, зокрема й норми § 2 «Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону» глави 16 ЦК України, не може бути застосовано.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Реєстрація шлюбу з особою, яку визнано недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені статтями 38–40 цього Кодексу (частини 1, 2 статті 24 СК України).

Шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка. Згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала на тяжкий психічний розлад, перебувала в стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп’яніння, внаслідок чого не усвідомлювала цілком значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психологічного насильства (частина 1 статті 40 СК України).

Шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом зникли обставини, що засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім’ю (частина 3 статті 40 СК України).

Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушено у зв’язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яку визнано недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежено (стаття 42 СК України).

До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною 2 статті 72, частиною 2 статті 129, частиною 3 статті 138, частиною 3 статті 139 цього Кодексу (частина 1 статті 20 СК України).

Тлумачення норм СК України свідчить, що:

— в СК закріплено три види недійсності шлюбу, який (а) є недійсним згідно з вказівкою закону (стаття 39); (б) визнається недійсним за рішенням суду (стаття 40); (в) може бути визнаний недійсним за рішенням суду (стаття 41);

— добровільність шлюбу є однією з основних засад сучасного сімейного права (стаття 24 СК України). Тому порушення умов щодо добровільності шлюбу є підставою для визнання його недійсним. Згода особи є способом зовнішнього виявлення її внутрішньої волі на реєстрацію шлюбу. Така згода не вважається вільною, зокрема, якщо в момент реєстрації шлюбу особа страждала на тяжкий психічний розлад, унаслідок чого не усвідомлювала цілком значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. У разі якщо особа страждала на тяжкий психічний розлад, вона, без сумніву, не могла цілком усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Водночас шлюб визнається судом недійсним, якщо особа саме в момент реєстрації шлюбу страждала на такий розлад, тобто якщо її хворобливий психічний стан не є хронічним. Якщо ж особу було визнано недієздатною у зв’язку з тим, що вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (частина 1 статті 39 ЦК України), то шлюб із такою особою є недійсним і з огляду на пряму вказівку закону (частина 3 статті 39 СК України);

— в частині 3 статті 40 СК України передбачено можливість конвалідації як зареєстрованого без вільної згоди сторін, так і фіктивного шлюбу. У разі встановлення на момент розгляду справи судом, що зникли обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім’ю, шлюб не може бути визнано недійсним;

— у статті 42 СК України законодавцем визначено коло осіб, які мають право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним. У зв’язку з тим, що в цьому разі вказується про звернення особи з позовом до суду, то можна зробити висновок, що стаття 42 СК України стосується лише двох видів недійсного шлюбу, а саме шлюбу, який визнається недійсним за рішенням суду (стаття 40 СК України); та шлюбу, що може бути визнаний недійсним за рішенням суду (стаття 41 СК України). Шлюб, який є недійсним (стаття 39 СК України), не потребує звернення особи до суду з відповідним позовом, оскільки його недійсність визначається безпосередньо законом. Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають, зокрема, особи, права яких порушено у зв’язку з реєстрацією цього шлюбу. Тобто в разі подання позову особою, яка вважає, що було порушено її права у зв’язку з реєстрацією цього шлюбу, слід встановити, в чому таке порушення полягає;

— застосування позовної давності щодо шлюбу, який є недійсним з огляду на вказівку закону (статті 39 СК України) виключається, оскільки така недійсність встановлена на рівні норми закону і подання позову не вимагається. Гіпотетично позовна давність могла б стосуватися тих різновидів недійсності шлюбу, для яких необхідне рішення суду (статті 40 та 41 СК України), адже саме в цьому разі слід подати позов про визнання шлюбу недійсним. Проте згідно з положеннями статті 20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується. Тобто всі вимоги, пов’язані з недійсністю шлюбу на підставі статей 40 та 41 СК України, виключено зі сфери дії позовної давності.

Доказами є будь‑які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, що містять інформацію стосовно предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності (частини 1, 2 статті 89 ЦПК України).

Під час обрання і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 лютого 2021 року в справі № 381/622/17 вказано таке: «В касаційній скарзі банк стверджує про неналежність і недопустимість копії висновку судово‑почеркознавчої експертизи від 13 грудня 2014 року за № ***** як доказу, оскільки позивач не додав до позовної заяви дозволу слідчого Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України м. Києва на використання цього висновку у цивільній справі, а також вироку суду, який набрав законної сили в кримінальному провадженні № ******. З такими доводами касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду не погоджується. Доказами є будь‑які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко‑ і відеозаписів, висновків експертів (частини 1 та 2 статті 57 ЦПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; близькі за змістом приписи є в частинах 1 і 2 статті 76 ЦПК України в чинній з указаної дати редакції). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 58 ЦПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; частина 1 статті 77 ЦПК України в редакції, чинній з цієї дати). Суд не бере до уваги доказів, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (частина 1 статті 59 ЦПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; частина 1 статті 78 ЦПК України в редакції, чинній з указаної дати). Висновок судово‑почеркознавчої експертизи від 13 грудня 2014 року № ***** не можна вважати таким, що не відповідає критеріям належності та допустимості доказів, як про це стверджує банк у касаційній скарзі. Позивач подав до суду копію цього висновку, зроблену з копії того самого висновку, яку засвідчив слідчий. Для його використання як доказу подання до суду окремого дозволу слідчого, а також вироку суду, який набрав законної сили в кримінальному провадженні, не потрібне. Такий висновок судово‑почеркознавчої експертизи, який позивач відповідно до закону одержав у межах кримінального провадження, стосується предмета доказування в цій справі».

У справі, що переглядається:

— суди відмовили в задоволенні позову із взаємозаперечних мотивів: суд першої інстанції вважав, що у висновку комплексної судово‑психіатричної експертизи № ** від 27 квітня 2018 року, яку було призначено в межах кримінального провадження № ***, не сказано про абсолютну неспроможність гр‑на В. усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в момент реєстрації шлюбу; недопустимим доказом є висновок комплексної судово‑психіатричної експертизи № ** від 27 квітня 2018 року, яку було призначено в межах кримінального провадження № ***; позовна давність застосовується до обґрунтованих вимог, а оскільки в задоволенні позову слід відмовити через недоведеності недійсності шлюбу, то підстави для застосування позовної давності відсутні. Суд апеляційної інстанції натомість вважав, що рішення суду першої інстанції не цілком відповідає закону, водночас рішення суду першої інстанції не змінив чи не скасував; висновок комплексної судово‑психіатричної експертизи № ** від 27 квітня 2018 року, яку було призначено в межах кримінального провадження № ***, вважав недопустимим доказом;

— суди не врахували, що висновок комплексної судово‑психіатричної експертизи № ** від 27 квітня 2018 року, яку було призначено в межах кримінального провадження № ***, не можна вважати таким, що не відповідає критеріям належності та допустимості доказів. Для його використання як доказу подання до суду окремого дозволу слідчого, а також вироку суду, який набрав законної сили в кримінальному провадженні, не потрібне. Такий висновок комплексної судово‑психіатричної експертизи, який позивач відповідно до закону одержав у межах кримінального провадження, стосується предмета доказування в цій справі. Тому суди зробили передчасний висновок про його недопустимість як доказу у справі;

— суди не звернули уваги, що право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають, зокрема, інші особи, права яких порушено у зв’язку з реєстрацією цього шлюбу. Тобто в разі подання позову особою, яка вважає, що були порушені її права у зв’язку з реєстрацією цього шлюбу, слід встановити, в чому таке порушення полягає;

— суд першої інстанції не врахував, що шлюб за своєю суттю не є правочином, а тому до конструкції недійсності шлюбу положення ЦК України про правочини, зокрема й норми § 2 «Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону» глави 16 ЦК України, не може бути застосовано;

— суд першої інстанції не звернув уваги, що згідно з положеннями статті 20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується. Тобто всі вимоги, пов’язані з недійсністю шлюбу на підставі статей 40 та 41 СК України, виключено зі сфери дії позовної давності.

За таких обставин суди зробили передчасний висновок про відмову в задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати та (або) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в оспорюваному рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Справа скеровується на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущено тільки цим судом. У всіх інших випадках справа скеровується до суду першої інстанції (частина 4 статті 411 ЦПК України).

 

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачено пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 411, частиною 2 статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності враховує висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 3 статті 400 ЦПК України).

З огляду на необхідність врахувати висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 лютого 2021 року в справі № 381/622/17, колегія суддів вважає, що оскаржені рішення ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв’язку з цим колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Висновки щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції містить, крім іншого, вказівки щодо розподілу судових витрат, здійснених у зв’язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат визначається за правилами, встановленими в статтях 141–142 ЦПК України. Згідно зі статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16‑ц  зроблено висновок, що «в разі якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат. Водночас у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з переданням справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, враховуючи висновок щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, пов’язаних із переглядом справи в суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, відповідно до загальних правил розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив:

— касаційну скаргу гр‑ки Л., підписану представником гр‑на М., задовольнити частково;

— рішення Шевченківського рай­онного суду м. Києва від 18 травня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року скасувати.

— передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції;

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

(Постанова Верховного Суду від 14 грудня 2021 року. Справа № 761/16077/19. Головуючий — Крат В.І. Судді — Антоненко Н.О., Дундар І.О., Краснощоков Є.В., Русинчук М.М.)

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

tg-10
4_TaxForce600_90
covid
На-сайт_балы_600х90
На-сайт1_600x90
top50_2020_600x90
ULF_0002
Vacancies_600x90_ua
doroszab2

Зміст

IP REPORTER

Права машин

Актуально

Е­-нотаріальні дії

Новий старт

Акцент

Компромісне вирішення

Галузі практики

Дієва перевірка

Колективні наслідки

Налагодження комунікацій

Виправдані сподівання

Тверезий розсуд

Дайджест

Вийшли за позиції

Держава та юристи

Імплементація захисту

Новини юридичних фірм

До Hillmont Partners приєднався новий партнер Валентин Засуха

Aequo розпочинає набір на сьому хвилю інноваційного стажування Aequo Friends для юристів

Микита Нота призначений партнером практики конкурентного права AVELLUM

Sayenko Kharenko захистила інтереси Sistema Prosecco у Верховному Суді

Asters — юридичний радник Vitol щодо продажу 50 % акцій у Geo‑Alliance Oil‑Gas Public Limited

CMS посилює практику нерухомості в Києві

Приватна практика

Час відкритості

Лінії трендів

Судова практика

По факту оплати

Спільника справа

Судові рішення

Про нюанси визнання недійсним шлюбу за позовом особи, права якої порушено у зв’язку з його реєстрацією

Свідок не вправі оскаржити судове рішення щодо іншої особи в кримінальному провадженні

Тема номера

Медіаційний простір

Батьківський контроль

Утримати баланс

Інші новини

PRAVO.UA