До Господарського суду Полтавської області

Особа, що подає заяву: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ф»,
код ЄДРПОУ 33333333

Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «У»,
код ЄДРПОУ 11111111

Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ф»,
код ЄДРПОУ 33333333

Справа № 20/200

ЗАЯВА

про визнання наказу Господарського суду Полтавської області від 1 січня 2011 року
у справі № 20/200 таким, що не підлягає виконанню
в частині стягнення 200 тис. грн

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 1 січня 2011 року у справі № 20/200 задоволено заяву ТОВ «Ф» про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «УПС» від 1 грудня 2010 року у справі № 22/22 та видано відповідний наказ про стягнення грошових коштів з ТОВ «У» у сумі 200 тис. грн.

Зазначені накази видано Господарським судом Полтавської області на виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «УПС» від 1 грудня 2010 року у справі № 22/22 у період чинності останнього.

Проте за наслідками оскарження ТОВ «У» вищезгаданого рішення третейського суду останнє було скасоване постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 1 лютого 2011 року.

За таких обставин із прийняттям постанови Київського міжобласного апеляційного господарського суду зникли підстави для видання наказу Господарського суду Полтавської області від 1 січня 2011 року про стягнення з ТОВ «У» на користь ТОВ «Ф» 200 тис. грн, який на той час уже було виконано, а грошові кошти реально стягнуті органами ДВС на користь ТОВ «У».

Не погоджуючись із виданням Господарським судом Полтавської області згаданих вище наказів, ТОВ «У» звернулося до Господарського суду із заявою про визнання цих наказів такими, що не підлягають виконанню.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 1 березня 2011 року у справі № 20/200 заяву ТОВ «У» про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, задоволено.

Видано наказ про стягнення з ТОВ «Ф» на користь ТОВ «У» суми 200 тис. грн.

Вважаємо, що наказ Господарського суду Полтавської області від 1 березня 2011 року № 20/200 є таким, що не підлягає виконанню, що обґрунтовуємо таким.

Протягом 2008—2009 років ТОВ «Ф» здійснювало поставку товарів ТОВ «У».

Поставка вищезгаданих товарів відбувалася з оформленням відповідних видаткових накладних.

Зокрема на адресу ТОВ «У» за накладними № FP-00087296C від 21 січня 2009 року на суму 214 099,51 грн; № FP-00088376C від 11 лютого 2009 року на суму 93 059 грн; № FP-00089183C від 25 лютого 2009 року на суму 34 401,41 грн; № FP-00089612C від 4 березня 2009 року на суму 70 060,75 грн; № FP-00089971C від 6 березня 2009 року на суму 18 209,45 грн; № FP-00089935C від 10 березня 2009 року на суму 97 033,58 грн (належним чином засвідчені копії додаються) було поставлено товару на загальну суму 526 863,37 грн.

На жаль, ТОВ «У» провело лише частковий розрахунок за отриманий товар.

При цьому звертаємо увагу місцевого господарського суд на ту обставину, що ТОВ «У» та ТОВ «Ф» проводили звірки взаємних розрахунків, згідно з якими заборгованість ТОВ «У» перед ТОВ «Ф» становила 220 тис. грн станом на 28 лютого 2009 року та 210 тис. грн станом на 31 березня 2009 року (належним чином засвідчені акти звірок додаються).

Після проведення звірки взаємних розрахунків станом на 31 березня 2009 року ТОВ «У» сплатило ТОВ «Ф» лише 10 тис. грн (докази сплати додаються).

Таким чином, заборгованість ТОВ «У» перед ТОВ «Ф» становила 200 тис. грн.

Керуючись частиною 2 статті 530 ЦК України, ТОВ «Ф» 7 вересня 2010 року звернулося до ТОВ «У» з вимогою виконати взяті на себе зобов’язання та сплатити 200 тис. грн.

Проте до 6 жовтня 2010 року ТОВ «У» згаданої вимоги не виконало.

Станом на 6 жовтня 2010 року заборгованість ТОВ «У» перед ТОВ «Ф» становила 200 тис. грн.

Водночас згідно з ухвалою Господарського суду Полтавської області від 1 березня 2011 року ТОВ «У» видано наказ № 20/200 про стягнення з ТОВ «Ф» на користь ТОВ «У» 200 тис. грн.

Таким чином, станом на 8 березня 2011 року існували грошові зобов’язання як ТОВ «У» перед ТОВ «Ф» щодо оплати поставлених товарів у сумі 200 тис. грн, так і зобов’язання ТОВ «Ф» перед ТОВ «У» щодо виконання наказу Господарського суду Полтавської області від 1 березня 2011 року № 20/200 та сплати на користь ТОВ «У» 200 тис. грн.

Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Главою 50 ЦК України визначені підстави припинення зобов’язань, серед яких і припинення зобов’язання зарахуванням.

Так, відповідно до статті 601 ЦК України зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений часом пред’явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї зі сторін.

Аналогічні за змістом положення також містяться в частині 3 статті 203 ГК України, відповідно до якої господарське зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений часом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Водночас відповідно до статті 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог:

1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю;

2) про стягнення аліментів;

3) щодо довічного утримання (догляду);

4) у разі спливання позовної давності;

5) в інших випадках, установлених договором або законом.

Таким чином, виходячи із системного аналізу частини 3 статті 203 ГК України та статей 601,602 ЦК України, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов’язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов’язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв’язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов’язань щодо передачі родових речей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їхню правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо);

3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений часом пред’явлення вимоги;

4) відсутні обставини, встановлені статтею 602 ЦК України, за яких зарахування зустрічних однорідних вимог не допускається.

Також звертаємо увагу місцевого господарського суду на те, що положення чинного законодавства України дають змогу дійти висновку, що основним критерієм однорідності є виключно природа зобов’язання.

Враховуючи викладене, при визначенні однорідності зобов’язань (вимог) має значення лише те, що зобов’язання (вимоги) є грошовими. Водночас підстави їх виникнення (у зв’язку з необхідністю виконання судових рішень у порядку, що передбачений Законом України «Про виконавче провадження», чи у зв’язку з обов’язком сплати коштів на виконання такого зобов’язання) не мають принципового значення для можливості сторін скористатися правом на проведення заліку зустрічних однорідних вимог у порядку, що передбачений статтею 601 ЦК України та частиною 3 статті 203 ГК України.

За таких обставин, враховуючи те, що вищезгадані зобов’язання, які існували між ТОВ «Ф» та ТОВ «У», є зустрічними та однорідними, строк їх виконання настав, зважаючи на відсутність обставин, які визначені статтею 602 ЦК України та за яких зарахування зустрічних однорідних вимог не допускається, ТОВ «Ф» 12 березня 2011 року звернулося (докази надіслання заяви додаються) до ТОВ «У» із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог у розмірі 200 тис. грн (належним чином засвідчена копія заяви додається).

Отже, зважаючи на вищезгадане припинення зобов’язання в порядку, що передбачений статтею 601 ЦК України, з 12 березня 2011 року в ТОВ «Ф» відсутні обов’язки перед ТОВ «У» щодо виконання наказу Господарського суду Полтавської області від 1 березня 2011 року № 20/200.

Відповідно до частини 4 статті 117 ГПК України господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а в разі якщо його було видано помилково або якщо обов’язок боржника відсутній пов­ністю чи частково у зв’язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню пов­ністю або частково. Якщо стягнення за таким наказом уже відбулося повністю або частково, господарський суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за наказом. Отже, частина 4 статті 117 ГПК України містить підстави визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку зазначеної статті:

— якщо його видано помилково;

— якщо обов’язок боржника відсутній повністю чи частково у зв’язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Наведений перелік підстав є вичерпним.

Таким чином, у силу положень статті 117 ГПК України наказ Господарського суду Полтавської області № 20/200 від 1 березня 2011 року про стягнення з ТОВ «Ф» на користь ТОВ «У» суми 200 тис. грн підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.

Водночас, враховуючи ту обставину, що ТОВ «У» отримало наказ Господарського суду Полтавської області від 1 березня 2011 року № 20/200 та не позбавлене можливості звернутися до органів державної виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження й отримати кошти за зобов’язанням, яке вже не існує, керуючись частиною 3 статті 117 ГПК України, вважаємо за можливе також просити суд зупинити стягнення за згаданим наказом та витребувати останній.

Виходячи з викладеного, керуючись статтями 509, 601, 602 ЦК України, частиною 3 статті 203 ГК України, керуючись статтями 22, 117 ГПК України,

ПРОШУ:

— визнати наказ Господарського суду Полтавської області № 20/200 від 1 березня 2011 року про стягнення з ТОВ «Ф» на користь ТОВ «У» суми 200 тис. грн таким, що не підлягає виконанню;

— зупинити стягнення за наказом Господарського суду Полтавської області № 20/200 від 1 березня 2011 року та витребувати останній у ТОВ «У».

Додатки:

1) докази надіслання копії заяви іншій стороні у справі;

2) належним чином засвідчені копії видаткових накладних;

3) належним чином засвідчені копії актів звірки;

4) належним чином засвідчена копія довідки ЗАТ «ППП банк»;

5) належним чином засвідчена вимога ТОВ «Ф» та докази її надіслання;

6) належним чином засвідчена копія заяви ТОВ «Ф» про зарахування зустрічних вимог та докази її надіслання;

7) довіреність на представника.

Представник ТОВ «Ф» О. Попов

(за довіреністю, що додається)

---

Комментарий эксперта

Александр ОНИЩЕНКО,
управляющий партнер адвокатской компании «Правочин»

Хозяйственный процесс содержит ряд норм, которые в практике хозяйственных судов встречаются не так уж часто, поэтому их применение вызывает вопросы.

Предлагаем вниманию читателей «ЮП» заявление о признании приказа хозяйственного суда не подлежащим исполнению. Этот документ представляет интерес, так как в его рамках заявителем осуществлена попытка добиться признания приказа хозяйственного суда не подлежащим исполнению исходя из ранее проведенного в одностороннем порядке зачета встречных однородных (денежных) требований. При этом одно из них подтверждено решением суда, вступившим в законную силу (на основании которого и издан этот приказ), а другое — лишь первичными документами, подтверждающими наличие задолженности кредитора перед должником по оплате поставленных товаров. Анализ судебной практики относительно возможности проведения таких зачетов свидетельствует о ее крайней противоречивости, что проявилось и в этом конкретном деле (суд первой инстанции заявление удовлетворил, однако апелляционный хозяйственный суд определение отменил и в удовлетворении заявления отказал). Прежде всего, для судов проблемным является вопрос возможности зачета сумм, подлежащих взысканию по судебному решению, в счет сумм задолженности, подтвержденных лишь «первичкой».

Получается, что в рамках рассмотрения заявления о признании приказа не подлежащим исполнению суд должен установить наличие взаимной задолженности сторон. И если с суммами, определенными решением суда, все более или менее понятно, то суммы, подтвержденные «первичкой», нужно проверять и устанавливать. Своего рода «дело в деле».

Следует отметить, что в последнее время практика ВХСУ (в том числе по этому конкретному делу) свидетельствует о возможности проведения таких зачетов и вследствие этого признания приказов суда полностью или частично не подлежащими исполнению. При этом ВХСУ исходит из того, что исполнение приказа хозяйственного суда возможно любым способом, который не противоречит закону.

Закон «Об исполнительном производстве», как, впрочем, и другие нормы действующего законодательства, не содержит запрета исполнения решения суда путем проведения зачета однородных встречных требований. Таким образом, проведение такого зачета, а также признание приказа хозяйственного суда не подлежащим исполнению является правомерным (постановление ВХСУ № 20/180 от 17 марта 2011 года).