Уже десять років українці можуть отримувати професійну юридичну допомогу, зокрема послуги адвокатів, через систему безоплатної правової допомоги. Центри та бюро безоплатної правової допомоги надають підтримку малозабезпеченим громадянам у кримінальних, цивільних та адміністративних справах, а також забезпечують доступ до правової допомоги кожному затриманому в Україні незалежно від його матеріального стану. Питання, чи потрібна система БПД, наразі вже не стоїть. Але якою вона повинна стати у найближчому майбутньому, розповіла заступниця міністра юстиції України Валерія Коломієць.

Пані Валеріє, яких змін варто очікувати в роботі системи БПД?

— Можна назвати низку наказів, проєктів, актів різного рівня, які ми ухвалили або підготували, але узагальнити їх зміст можна так: спрощення доступу і підвищення ефективності та якості.

Минулого року ми запустили два мобільних застосунки — «Безоплатна правова допомога» і «Твоє право», — через які можна отримати основну інформацію з різних правових питань і навіть консультацію. Застосунок «Безоплатна правова допомога» універсальний, а «Твоє право» — має вужчу цільову аудиторію. Він спеціально розроблений, щоб допомогти реалізувати свої права внутрішньо переміщеним особам, особам, які перебувають на непідконтрольних територіях, людям, що постраждали від торгівлі людьми, від домашнього насильства, та людям з інвалідністю.

Цього року на сайті системи безоплатної допомоги з’явився новий сервіс — Кабінет клієнта. У ньому можна отримати консультацію і навіть оформити документи та отримати доручення на представництво інтересів у суді адвокатом.

І зараз ми працюємо над ще одним чудовим проєктом. Поки що люди мають самостійно збирати довідки, які підтверджують їхнє право на БВПД, та надавати їх цент­ру, щоб отримати таку допомогу. Ми плануємо налагодити доступ та обмін інформацією з реєстрами Пенсійного фонду, податкової та іншими базами даних, щоб фахівці системи БПД могли за лічені хвилини перевірити право людини на БВПД прямо в тому центрі, куди вона звернулася. Сподіваюсь, встигнемо завершити всі необхідні для цього процедури до кінця року.

Що треба буде з собою мати?

Лише документ, що посвідчує особу, та номер облікової картки платників податків. Цього достатньо, щоб без додаткових контактів з держорганами визначити, чи може держава надати цій особі саме вторинну правову допомогу. Але навіть якщо виявиться, що людина не має права на вторинну правову допомогу, вона зможе отримати первинну — на неї мають право всі.

Недавно Верховний Суд фактично наголосив, що відписка держоргану не є консультацією у рамках первинної безоплатної допомоги, на яку мають право всі без винятку громадяни і яку повинні надавати всі без винятку державні органи. Суд наголосив, що звернення за профільним законом про БПД не можуть розглядатися у порядку закону про звернення громадян, а відповіді завжди повинні містити саме роз’яснення законодавства, а не зводитися до його цитування.

— Це підтверджує правильність наших намірів щодо розвитку системи БПД. Ми всі продукти формуємо так, щоб людина мала єдиний інструмент для доступу до інформації про свої права та підтримку в їх захисті, коли їй це потрібно та можливо за рахунок держави. Тому дуже важливо сьогодні розвивати систему БВПД на місцях.

Але тут є нюанс. Держава повинна відповідати за захист у кримінальних справах. За те, що затримана людина завжди матиме адвоката. За те, що людина, яка опиняється за ґратами і несе відповідальність за кримінальним законом у суді, незалежно від наявності коштів на правничу допомогу, гарантовано мала адвоката.

А коли ми говоримо про первинну правову допомогу у цивільних та адміністративних справах, то це є інвестицією держави у захист прав людини загалом.

Але у цій сфері працюють чимало громадських організацій місцевого чи загальнонаціонального рівнів, і центри та бюро системи БПД могли б скласти їм конкуренцію на місцях. Тобто муніципалітети, які зобов’язані організувати надання первинної правової допомоги громадянам, могли б закупити такі пос­луги або у таких організацій, або у фахівців державних центрів.

І тут проблема не в самій конкуренції, а в тому, що місцева влада наразі вкрай не готова закуповувати юридичні послуги в організацій чи у наших центрів, які фактично потім з цими ж муніципалітетами і судитимуться.

Це світоглядне питання. Щоб вивести його в цивілізовану площину, ми пішли через людей, через громади. План умовно такий: ми спрощуємо доступ до правових знань, громадяни стають активнішими у своїх регіонах, місцева влада сама шукає способи ефективно співпрацювати у питаннях забезпечення прав людей.

Громадяни стануть вашими амбасадорами і розвиток відбуватиметься еволюційним шляхом.

— Це в ідеалі. Це було б нормально. З іншого боку, орган цент­ральної влади не може змушувати громаду чи муніципалітет поліпшувати якість життя в конкретній ОТГ, районі чи області. Це не є нашим прямим завданням. А витрачені зусилля — поки не прийде усвідомлення важливості таких дій «знизу» — будуть марними.

Тож зараз ми працюємо над тим, щоб наші сервіси були крутішими, доступнішими. Щоб люди ними користувалися, розуміли свої права, вимагали їх захисту. У такий спосіб ми дійдемо у розвитку до нашої мети — системи «незалежного провайдера», — коли на місцях будуть закуповуватися правові послуги для населення.

І це не якась моя власна розробка чи ініціатива. Два роки тому, коли я прийшла у Мін’юст, ця ідея вже обговорювалась, але й досі її не вдалося розвинути. Ми поки ще навіть не розпочали шлях до її впровадження. Лише готуємося до першого кроку: пишемо методичні матеріали для місцевої влади, де простими словами пояснюємо, що таке правова допомога, як її замовляти, які моделі її функціонування і головне — навіщо це цим органам.

Чи є якісь часові перспективи початку шляху?

— Ми наразі маємо підготуватися. І, на жаль, попри всю колосальність такого проєкту та потенційного ефекту від його реалізації, він не є серед пріоритетних ні для Мін’юсту, ні для місцевих громад. У нас надто багато нагальних проб­лем, які треба вирішити першочергово.

Тим більше, що ризики для місцевої влади справді є — їй треба буде ставати більш ефективною, самовдосконалюватися.

Але я сподіваюся, що впродовж найближчих дванадцяти місяців вони дійдуть до розуміння потреби у такому продукті для громади.

Зараз на місцях, принаймні в колишніх райцент­рах, працюють бюро БПД.

— Ми хочемо найближчим часом проаналізувати ефективність цього проєкту та оптимізувати його. Не всі бюро мають залишатися з огляду на їх навантаження. Питання у тому, чи не буде більш ефективною робота таких бюро як «мобільних бригад». Цей механізм наразі вже використовується — працюють дистанційні точки доступу, яких сьогодні близько 2000. Замість того, щоб сидіти в одному місці і чекати, що хтось звернеться або приїде із сусіднього селища, видається доречнішим мати графік прийому у кількох ОТГ протягом тижня. Це дало б змогу надавати допомогу населенню, яке не може приїхати до райцентру та не вміє користуватися гаджетами, вирішити свої правові питання. З іншого боку, це дало б змогу державі більш ефективно витрачати свої ресурси, у тому числі й робочий час юристів, які працюють у цих бюро.

Крім того, перегляду мережі центрів та бюро вимагає торішня зміна районів. Хоча ми не прив’язувалися до них, але юристи потрібні в тих місцях, де більше виникає правових проблем. А вони чомусь дуже тісно пов’язані з органами влади на місцях, які повинні ці проблеми розв’язувати. Проте ми поки не плануємо революцію, а хочемо зробити лише виважені зміни.