Правила життя Ернеста ГРАМАЦЬКОГО — PRAVO.UA
прапор_України
2024

Генеральний партнер 2024 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
Головна » Український юрист №4 » Правила життя Ернеста ГРАМАЦЬКОГО

Правила життя Ернеста ГРАМАЦЬКОГО

Рубрика Проза життя

Ернест Грамацький — адвокат, PhD in Law, президент та незмінний керівник адвокатської фірми «Грамацький та Партнери», яку заснував у 1998 році. На той час він був викладачем, а згодом став доцентом кафедри цивільного права КНУ імені Тараса Шевченка. Натхненник, наставник, ментор, новатор. І сьогодні Ернест Грамацький ділиться з читачами «УЮ» своїми правилами життя

 

«Споконвіку було слово, а слово в Бога було, і Бог було Слово». На цьому можна ставити крапку. Всі інші тексти, створені людством, — лише багатослівний рефрен цієї думки.

Мова права — інструмент, складніший за скрипку. Принаймні, посередність на тому й іншому нестерпно ріже слух.

У світі завжди знайдуться люди, які будуть любити вас, і люди, які хотітимуть зробити вам боляче. Часто це одні й ті самі люди.

Умикай зацікавлене вислуховування і став слушні запитання. Правильне запитання набагато важливіше за відповідь.

Є такий жарт: «Ніколи не купуйте у багатого торговця, але завжди наймайте багатого адвоката». Щось у цьому, певно, є.

Це рутина нашого бізнесу: тієї ж миті, коли ви отримуєте нового клієнта, ви починаєте його втрачати. І цей процес тим більше незворотний, чим більше ми впевнені у власній непогрішності.

Ніколи не думай і не говори про колег погано. Загалом менше цинізму та нігілізму! У нашій професії так багато збудовано на запереченні, що ми й самі часто-густо скочуємося до рефлекторного заперечення. Зазвичай це не більше, ніж захоплення мерзенством під приводом війни з ним.

Прочитані книги куди менш важливі, ніж непрочитані.

Певна категорія людей не визнає вас титаном духу, навіть якщо завтра спеціально створять Нобелівську премію з юриспруденції та вручать її вам. Справжня впевненість у собі — це здатність дивитися на світ, не чекаючи від нього схвальних кивків.

Кількість та якість різних івентів і конференцій — це сублімація та гіперкомпенсація припалої на всіх у цифрову епоху екзистенційної самотності.

Я впроваджую дизайн-мислення в житті та роботі. У структурі юридичної послуги немає нічого важливішого за дизайн. Некрасиве не може бути моральним.

Вимога «юзабіліті» давно вийшла за межі вебу — тепер вона стосується всіх наших комунікацій з клієнтом та один з одним. Це лише окремий прояв «людяності» та простоти.

Колись світ був бібліотекою — тепер він став Твіттером.

Уся історія розвитку ринку юридичних послуг — це історія руху до глобального юридичного МакДональдса. Ми живемо в епоху фаст-фуду і фаст-сервісу. Усе, що можна спростити й оцифрувати, буде спрощено, оцифровано та викладено у грандіозний продуктовий маркетплейс.

Це частина загальної культурної інерції: ми стаємо цивілізацією ретвіту, репосту, шеру, копіювання. Простіше переписати закон у сусіда, простіше взяти зразок контракту чи статуту у колеги, ніж створювати їх самому з нуля. Усе вигадано до нас — давайте просто обміняємося інформацією. Це нормальна ділова практика, але тут майже не залишається місця творчості й усвідомленості. Ми все менше виробляємо контент — ми все більше його споживаємо. Мені здається, це найвагоміша ментальна трансформація з тих, що відбуваються тут і тепер.

Більше не залишилося класичних фірм. Сучасну адвокатську компанію доводиться конструювати самостійно — як ті меблі з IKEA, — тільки замість деталей у вас розрізнені практики, осколки клієнтів та хронічний дефіцит кріплень — персоналу, на якому все тримається. При цьому, як ви помітили, інструкції зі збирання не додається.

Зрештою, я переконую своїх клієнтів скористатися послугами адвокатської фірми «Грамацький і Партнери», а не Ернеста Грамацького. У цьому, якщо замислитися, вся суть.

Студенти думають, що треба знати всі закони, постанови, акти і судову практику напам’ять. Хороші практикуючі юристи просто в курсі, де що швидко подивитися. А кращі з кращих… так, вони таки знають всі закони, постанови, акти і судову практику напам’ять.

Усі без винятку адвокатські фірми роблять гроші на продажах таланту і часу, на експлуатації таланту і часу, на організації таланту і часу, на упаковці таланту і часу.

У багатьох юридичних фірмах (не тільки в Україні) персонал зведений до стану працівників потогінних підприємств з пошиття кросівок в Індонезії. На дві третини провина за такий стан лежить на самому працівникові, який «служить бы рад, прислуживаться тоже». Погано не те, що вони клерки, а те, що мріють стати клерками — безликими рядовими Міжнародної Корпоративної Юридичної Армії.

Юридичні фірми — це завжди зліпок особистостей їх власників. Увесь сенс нашого професійного життя — в можливості дарувати: любов, талант, нові мрії й обрії. І єдиний не ілюзорний критерій успіху тут — кількість людей, що вважають вас своїм наставником; та я боюся, що у кожного з нас своє кладовище талантів.

З так званого людського ресурсу неможливо здобувати прибуток інакше, як за допомогою приваблення людей до роботи. Якість юридичної послуги на виході прямо залежить від зв’язків

усередині цього годинникового механізму, клієнт одразу ж відчує будь-які зміни в ньому. Пройде лише тиждень, і співробітники почнуть ставитися до клієнтів так, як фірма ставиться до співробітників. Це закон.

Найбільше в житті не можу терпіти казенної зарозумілості, гордовитості та жлобства.

Треба розрізняти об’єктивний тренд, що від нас не залежить, — і «маркетинговий хайп», штучно створений ажіотаж навколо певних тем. Сьогодні скажи «блокчейн» — і твоя вартість на ринку потроїться.

Влада в адвокатській фірмі полягає в тому, щоб забезпечувати людей мріями; своїм юристам потрібно постійно генерувати нові виклики, ставлячись при цьому до них як до переможців.

Нормальній, дорослій, самодостатній і психічно здоровій людині будь-які статуетки і номінації мають бути глибоко індиферентні. Проте ми ж ненормальні, інфантильні, залежні від чужої думки продавці юридичних послуг і справники гарного враження на незміцнілі підприємницькі уми, для яких звання і нагороди — не порожній звук. Довкола нас надто багато людей, що цікавляться речовими доказами нашої значущості. Так що сам-то ти можеш і не хотіти нічого, і пропади воно все пропадом; але сотні людей хотітимуть цього за тебе і від тебе, а при першій нагоді — витребують.

 

“Український юрист” №4  (196), 2019

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

Баннер_на_сайт_тип_1
YPpicnic600x900
баннер_600_90px_2
2024
tg-10
Legal High School

Інші новини

PRAVO.UA