КУФТИРЄВ Павло — керуючий партнер АО GRECO, адвокат, к.ю.н., м. Київ

Вимоги гармонізувати національне законодавство із законодавством ЄС, обумовлені Угодою про асоціацію з Європейським Союзом, спонукають Україну до запровадження передового досвіду врегулювання суспільних відносин у різних сферах. І хоча прямого зобов’язання закріпити правові механізми щодо групових позовів у процесуальному законодавстві в Угоді про асоціацію не встановлено, але сама система колективних способів захисту прав у суді розглядається, як один зі способів реалізації права на доступ до правосуддя. А що таке право на доступ до правосуддя (в контексті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), гадаємо, не потрібно зайвий раз нагадувати. Отже, людина вільна самостійно обирати спосіб реалізації свого права на доступ до правосуддя, зокрема й колективний (груповий) спосіб захисту прав, якщо вона вважає, що таким чином її права буде захищено більш ефективно. Водночас слід зазначити, що наразі горизонтальне європейське рамкове регулювання чітко не розрізняє поняття «колективний» і «груповий позов», вживаючи їх як синоніми. Вважаємо, що це обумовлено відносно нещодавнім зверненням уваги на цю проблематику, а також врахуванням різних правових традицій та систем держав — членів ЄС.

Формування горизонтального європейського правового регулювання щодо основних засад і принципів механізму групових позовів відбувалось індуктивним шляхом — від конкретного до загального. Тобто спочатку механізми захисту колективних інтересів у Євросоюзі розглядались виключно як такі, що стосуються тільки однієї сфери — захисту прав споживачів (consumer law). Але поступова конвергенція світових правових систем обумовила розширення сфери class action також на інші галузі правового регулювання. Наступною сферою уніфікації європейського законодавства про групові позови стала галузь екологічного права, потім конкуренційного (антимонопольного) права, захисту трудових прав, прав інвесторів, користувачів фінансових послуг тощо. Наразі ми спостерігаємо стійку тенденцію до розширення механізмів групового позову майже на всі галузі, де предметом може бути захист інтересів відносно великих груп населення.

Так, у 2005 році Єврокомісія підготувала Зелену книгу, яка стосується позовів щодо антимонопольних збитків, а у 2008 році вже приймається аналогічна Біла книга, що містить політичні пропозиції стосовно врегулювання механізмів антимонопольних колективних позовів. Того самого 2008 року Єврокомісія опублікувала Зелену книгу про колективні позови щодо захисту споживачів. У 2011 році Єврокомісія проводить нараду з громадськістю «На шляху до більш узгодженого європейського підходу до колективних позовів», і, ґрунтуючись на матеріалах такої наради та попередніх напрацювань, 2 лютого 2012 року Європарламент приймає резолюцію «На шляху до більш узгодженого європейського підходу до колективних позовів» (European Parliament resolution of 2 February 2012 «Towards a Coherent European Approach to Collective Redress», (2011/2089(INI). Цією резолюцією Європарламент закликає країни — члени ЄС напрацювати єдині принципи у сфері колективних позовів, щоб встановити горизонтальні рамки, які містять набір єдиних принципів, що забезпечують єдність підходів у доступі до правосуддя через колективні позови, і особливо, але не виключно (!), тих, що стосуються прав споживачів.

Таким чином, як бачимо, європейський підхід розширює сферу колективних позовів за межі конс’юмерського регулювання, не виключаючи можливості застосування механізмів групового (колективного) позову і до інших сфер. Водночас Європарламент у резолюції наголошує на необхідності враховувати правові традиції та особливості правових систем держав­членів.

Після резолюції Європарламенту Єврокомісія 11 червня 2013 року прий­має Рекомендації Європейської комісії про загальні принципи та механізми для колективних позовів про припинення порушень і колективних позовів про компенсацію, пов’язану з порушенням права, які надаються відповідно до законодавства Європейського Союзу (Commission Recommendation of 11 June 2013 on common principles for injunctive and compensatory collective redress mechanisms in the Member States concerning violations of rights granted under Union Law (2013/396/EU).

Розглянувши весь попередній досвід горизонтального регулювання інституту групового (колективного) позову, Єврокомісія констатувала, що можливість подавати колективні позови є доповненням до публічного правозастосування, завданням якого є запобігання порушенню прав та покарання порушників. Сфери, де доречний такий додатковий інструментарій публічного правозастосування, як колективний (груповий) позов (який є приватним правозастосуванням — private enforcement), Єврокомісія визначає в пункті 7 зазначених рекомендацій: це захист прав споживачів, забезпечення конкуренції, захист довкілля, захист персональних даних, забезпечення дотримання законодавства про фінансові послуги, захист інвесторів. Фактично таким чином окреслено правові сфери, у яких можливий розвиток європейського законодавства про захист колективних інтересів.

Єврокомісія підкреслює, що в різних державах існують різні механізми колективних позовів, але в цілому всі вони спрямовані на відвернення чи зупинення незаконної діяльності та мають на меті гарантування того, що компенсацію збитків, спричинених у ситуаціях масового заподіяння шкоди, буде отримано. Такий спосіб звернення до суду Єврокомісія визначає більш прийнятним для забезпечення доступу до правосуддя, оскільки судові витрати за індивідуальними позовами стримують потерпілих.

Єврокомісія констатує доцільність того, щоб усі держави — члени ЄС на національних рівнях мали системи колективних позовів, які б відповідали єдиним принципам, але з урахуванням різних правових традицій держав­членів.

Слід також зазначити, що 24 грудня 2020 року почала діяти Директива (ЄС) 2020/1828 про представницькі позови щодо захисту колективних інтересів споживачів та скасування (Directive on representative actions for the protection of the collective interests of consumers and repealing Directive 2009/22/EC). Цією директивою встановлено дворічний строк для впровадження в національне законодавство норм щодо колективного захисту прав споживачів. Для тих держав, де вже існують системи групових позовів, така директива не є етапом новелізації процесуального законодавства, але для тих, де такі форми доступу до правосуддя не передбачені або перебувають у декларативному стані, директива стане дороговказом щодо внесення змін до чинного правового поля.

Отже, перспектива впровадження в процесуальне законодавство України інститутів групового позову не є теоретичною забаганкою академічної спільноти чи активної громадськості щодо адаптації «модного» інституту англо­американського права, а прямо випливає з тенденції розвитку європейського регулювання, яке сьогодні вже є реальністю навіть для тих країн — членів ЄС, правова система і юридична думка в яких ще донедавна категорично заперечувала доцільність цього способу реалізації права на доступ до правосуддя.