17 жовтня 2019 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих положень кримінального процесуального законодавства» № 187-IX від 4 жовтня 2019 року (Закон), яким передбачено чимало поправок до чинного Кримінального процесуального кодексу (КПК) України. Проєкт цього Закону був внесений до Верховної Ради України Президентом Володимиром Зеленським ще у перший день роботи парламенту ІХ скликання, 29 серпня 2019 року, та визначений як невідкладний.

Законопроєкт у Верховній Раді був проанонсований як такий, що «спрямований на удосконалення правового регулювання кримінального процесу». А зміни, які пропонувалося внести ним до законодавства, були визначені як такі, що «необхідні як для ефективного здійснення досудового розслідування», так і для «надання стороні захисту додаткових гарантій від можливих зловживань органів досудового розслідування, зокрема через впровадження додаткових гарантій в частині захисту права власності, скасування так званих правок Лозового».

Однак із самого початку оцінка експертами цього проєкту не була настільки однозначною, як пояснювальна записка до нього. Уже під час ухвалення законопроєкту в другому читанні до нього було внесено чимало поправок, які виключили значну кількість норм, що пропонувалось змінити. І прокурори та захисники отримали не те, чого очікували та до чого готувалися, поки Закон проходив процедури ухвалення.

Що ж зміниться для сторони захисту? Спробуємо розібратися ­детально.

Інформаційна підтримка

Хоча анонсувалися поправки як зміни до КПК, та зачепили вони й інші акти. Так, зокрема, Законом внесено зміни до статті 263 КПК України та Закону України «Про радіочастотний ресурс», відповідно до яких Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) та Державне бюро розслідувань (ДБР) отримали право самостійно здійснювати зняття інформації з транспортних телекомунікаційний мереж під час проведення негласних слідчих та розшукових дій.

Тобто, і НАБУ, і ДБР фактично отримали незалежність від Служби безпеки України (СБУ) та Національної поліції (НП), з якими раніше були змушені співпрацювати до внесення зазначеним Законом поправок. Це як мінімум ускладнювало слідство стосовно співробітників СБУ та НП і потребувало часу на узгодження стосовно інших суб’єктів.

Чому це важливо для захисника? Усі зміни до законодавства дуже часто супроводжуються помилками, які виникають на перших етапах застосування «нових норм», а тому захисникам необхідно уважно придивлятися до доказів та процесуальних документів, які будуть зіб­рані під час проведення негласних слідчих дій, що вже проводяться та будуть проводитись працівниками НАБУ та ДБР у частині їх відповідності нормам кримінально-процесуального законодавства.

Варто зауважити, що про необхідність врегулювання питання надання дозволу НАБУ та ДБР самостійно здійснювати зняття інформації з транспортних телекомунікаційний мереж під час проведення негласних слідчих та розшукових дій неодноразово наголошували міжнародні партнери України та громадські організації.

Звільнення з-під арешту

Хоча невеликим, але важливим кроком стало внесення змін до статті 169 КПК України, з огляду на додаткові законодавчі гарантії щодо захисту прав власності.

Так, вказану статтю доповнено частиною 3, якою передбачено, що слідчий, прокурор після отримання судового рішення про відмову в задоволенні або про часткове задоволення клопотання про арешт тимчасово вилученого майна, судового рішення про повне або часткове скасування арешту тимчасово вилученого майна, мають негайно вжити заходів щодо виконання судового рішення та направити повідомлення про його виконання слідчому судді.

Проблема неповернення тимчасово вилученого майна або ж невиконання рішення про скасування арешту з’явилася разом із прийняттям КПК у 2012 році. На практиці дуже часто виникали ситуації, коли, маючи на руках рішення слідчого судді про скасування арешту, необхідно було ще тривалий час «випрошувати» у слідчого, щоб той виконав це рішення та, зрештою, повернув майно власнику або володільцю.

Таким чином, законодавець поклав на слідчого та прокурора обов’язок повідомляти про виконання рішення слідчого суддю. Адже відповідно до статті 3 КПК України саме до повноважень слідчого судді належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Експертна думка

Важливі зміни для сторони захисту також пов’язані з процедурами проведення експертиз у кримінальному провадженні. Фактично, цим Законом повернуто редакцію відповідних норм КПК України, яка діяла до 15 березня 2018 року, до набуття чинності так званими поправками Лозового.

Нагадаємо, що з 15 березня 2018 року експертизи могли проводитися лише державними експертними установами або експертами, які працюють у державних експертних установах, а призначати експертизу міг лише слідчий суддя чи суд.

Зі змінами, внесеними Законом, законодавець передбачив, що «судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом», таким чином скасовано обов’язковість проведення експертиз державними установами.

Крім того, призначення експертизи знову належить до повноважень слідчого, а сторонам кримінального провадження повернуто право самостійно залучати експерта для проведення експертизи, а також визначено порядок його залучення слідчим суддею за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених статтею 244 КПК України.

Що це дає стороні захисту? По-перше, можливість звернутися до приватної експертної установи для отримання висновку експерта. По-друге, хоч якусь надію на поліпшення ситуації з порушенням принципу розумності строків у кримінальному провадженні. Адже, починаючи з 15 березня 2018 року, склалася ситуація, коли слідчими суддями, зважаючи на завантаженість судів, яка сьогодні є досить значною, клопотання про призначення експертиз розглядались тижнями, а державні експертні установи, у свою чергу, не здатні були забезпечити виконання експертиз у таких обсягах у передбачені законодавством строки, знову ж таки через надмірну завантаженість.

Спецоперація

Закон також розв’язав проблему, яка не тільки постійно обговорювалася в адвокатських колах та стосувалася повідомлення про підозру спеціальним суб’єктам. Так, через неоднозначність норм КПК України впродовж 2017–2018 років склалася ситуація, коли суди посилалися у своїх рішеннях, у тому числі виправдувальних вироках, на те, що письмове повідомлення про підозру має здійснювати тільки Генеральний прокурор і його заступник або керівник регіональної прокуратури в межах повноважень. Тож у разі вручення підозри іншим прокурором чи слідчим вважали, що особа не набула статусу підозрюваного.

Однак була й інша позиція, і відповідно до статті 481 КПК України судді вважали, що немає прямої обов’язкової вимоги щодо вручення письмового повідомлення про пі­дозру судді особисто Генеральним прокурором або його заступником, та розрізняли поняття «складання» письмового повідомлення про підозру та його «вручення» як дві різні процесуальні дії.

Нагадаємо, що статтею 481 КПК України встановлено перелік осіб, яким повідомлення про підозру може бути здійснене лише Генеральним прокурором, його заступником, керівником регіональної прокуратури в межах його повноважень.

Тепер же Законом статтю 481 КПК України доповнено частиною 2, згідно з якою «Генеральний прокурор (виконувач обов’язків Генерального прокурора), його заступник, керівник регіональної прокуратури можуть доручити іншим прокурорам здійснити письмове повідомлення про підозру особам, визначеним частиною 1 цієї статті, у порядку, передбаченому частинами 1 і 2 статті 278 цього Кодексу».

Це дає змогу Генеральному прокурору, його заступнику, керівнику регіональної прокуратури доручати повідомляти про підозру іншим прокурорам, слідчим і таким чином оптимізувати роботу органів досудового розслідування.

Коротко, по суті

Також тепер порядок оголошення обвинувального вироку прокурором не залежить від волі сторін. Закон позбавив їх можливості звертатися з відповідними клопотаннями і визначив єдиний можливий варіант промови прокурора — короткий виклад прокурором обвинувального акта. Крім того, передбачена можливість суду, з урахуванням розумних строків, обмежити тривалість оголошення прокурором короткого викладу обвинувального акта, а також оголошення короткого викладу позовної заяви.

Позитивним для сторони захисту є нововведення в частині розширення ухвал слідчого судді, що можуть бути оскаржені до апеляційного суду на стадії досудового розслідування.

Так, статтю 309 КПК України доповнено та визначено можливість оскаржувати ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді застави або про відмову в застосуванні такого заходу, адже на практиці нерідко трапляються випадки, коли розмір обраної застави не тільки не відповідає вимогам законодавства, але є завідомо непомірним для підозрюваного.

Цікаві нововведення і до статті 349 КПК України. Тепер після виконання дій, передбачених статтею 348 цього Кодексу, головуючий надаватиме стороні обвинувачення та стороні захисту право проголосити вступні промови. У вступній промові зазначається, якими доказами сторона підтверджуватиме наведені нею обставини, порядок дослідження доказів, а також може бути зазначена позиція сторони.

Варто також зазначити, що початковий проєкт закону передбачав надання Генеральному прокурору права санкціонувати негласні слідчі дії, включаючи, обшуки і затримання народних депутатів без згоди Верховної Ради. Однак депутати відмовилися голосувати за ці норми. Крім того, Верховна Рада відмовилися вносити зміни до статті 219 КПК України в частині строків досудового розслідування. Також народні депутати вирішили не скасовувати право на оскарження повідомлення про пі­дозру у кримінальному провадженні.

Авторка: Людмила КУСА,
керівниця практики вирішення спорів GRACERS law firm