Политическая доля — PRAVO.UA
прапор_України
2024

Генеральний партнер 2024 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
Головна » Юридическая практика № 04 » Политическая доля

Политическая доля

Рубрика Акцент
Политические преследования — первое, на что необходимо обращать внимание в процессе экстрадиции, убеждена Валерия Коломиец, заместитель министра юстиции
Международная составляющая обеспечивает стабильность процедуры экстрадиции, которая не трансформируется под воздействием вызовов современности, отмечает Валерия КОЛОМИЕЦ

Процесс экстрадиции — кропотливая и тщательная работа, которая важна не только для защиты прав граждан, интересов страны, но и для репутации государства на международной арене. А еще этот процесс тесно связан с пенитенциарной системой, а точнее — с условиями содержания подозреваемых, подсудимых или осужденных лиц. Каким образом? Об этом читайте в интервью с заместителем министра юстиции Украины Валерией Коломиец.

Г-жа Коломиец также называет самые распространенные причины отказа Украине в экстрадиции, объясняет, почему невозможно экстрадировать лиц из Крыма, и делится интересными примерами из собственной адвокатской практики относительно выдачи лиц. Интервью публикуется на языке оригинала.

— Валеріє, чи погоджуєтеся ви з думкою, що останнім часом національні правоохоронні органи суттєво поглибили співпрацю з іноземними колегами?

— Вважаю, що немає особливих підстав говорити про поглиблення співпраці. Робота триває постійно і є перманентною. Коли я прийшла до Мін’юсту і почала стикатися з цими питаннями тісніше, здивувалася, адже отримувала щодня по декілька запитів стосовно екстрадиції та міжнародної правової допомоги.

Що таке екстрадиція? Це процес видачі особи, яка перебуває у розшуку в зв’язку з відкритим кримінальним провадженням або вироком суду, країні, в якій винесено вирок суду або здійснюється кримінальне переслідування. Якщо йдеться про видачу засудженої особи або якщо справа перебуває на стадії судового розгляду, то цим опікується Міністерство юстиції України, якщо про особу під слідством — цим займається Офіс Генерального прокурора. Мене вражає кількість людей, засуджених за кордоном (переважно у Російській Федерації), які прагнуть відбувати покарання в Україні, отже, кількість документів, з якими доводиться працювати, досить значна.

Найперше, на що слід звертати увагу в процесі екстрадиції, — це політичні переслідування. Ще до роботи в Мін’юсті в моїй адвокатській практиці був цікавий кейс. Друзі організовували у Львові культурний захід «Місяць авторських читань», присвячений Туреччині. Серед інших поетів, письменників та літераторів організатори хотіли запросити одну турецьку письменницю, яка свого часу перебувала під слідством за підозрою у причетності до тероризму. Її випустили зі слідчого ізолятора, і письменниця покинула територію Туреччини й оселилася в Німеччині. Організаторів заходу та менеджера письменниці хвилювало питання безпеки її перебування в Україні. Оскільки під час цього заходу турецькою стороною може бути поставлено питання щодо її екстрадиції. Дослідивши всі обставини, ми вирішили, що дійсно, ліпше цього не робити, адже в цьому разі вона може зіштовхнутися з тим, щоб доводити політичність мотивів запиту на екстрадицію своєї країни вже в нашій державі.

Загалом є декілька можливостей для екстрадиції. По-перше, наявність двосторонньої угоди про екстрадицію з іноземною державою. По-друге, поняття взаємовідносин та взаємної допомоги між країнами. Тобто навіть якщо двостороння угода не підписана, маючи намір добросусідства, міжнародних партнерських взаємовідносин, майбутньої співпраці, Україна може видати особу іншій державі на засадах взаємності.

— Як оцінити політичне переслідування?

— Це доволі кропітка робота, але вона не є якоюсь «алхімією». Щоб зрозуміти, чи є особа «звичайним правопорушником» або умовним «дисидентом», який переслідується владою за власні політичні погляди й опозиційну діяльність, необхідно перевірити низку обставин. Наприклад, здійснити загальну оцінку політичної ситуації у країні. Зокрема, дослідити звіти міжнародних організацій про стан дотримання прав і свобод людини, здійснення можливого тиску на рухи з відмінними від керівництва держави поглядами та загальний стан гарантування свободи вираження думок. Також важливим аспектом є те, щоб людина не була видана країні, де умови її тримання або можливе покарання можуть призвести до нелюдського поводження чи смерті.

Нещодавно був один цікавий кейс щодо видачі одній із країн Центральної Азії відомого правозахисника. І особливість цього прикладу полягає в тому, що правозахисник не проходив процедури екстрадиції. Рішення про його видворення було прийнято національними міграційними органами. Інколи трапляється, що міграційні органи перевіряють дотримання візового режиму особою і в разі його порушення повертають особу до країни, з якою вона пов’язана громадянством, або в країну, з якої прибула до України. Така ситуація виникла у справі грузинського політика Міхеіла Саакашвілі — його не було видворено до Грузії, а повернуто в рамках процедури реадмісії до Польщі, звідки він прибув.

Державна міграційна служба України зобов’язана стежити за тим, щоб на території України перебували люди, які мають на це законне право і дотримуються візового режиму. Але міграційні органи керуються лише формальними підставами — фактично датами перетину кордону, зазначеними в паспорті. У Мін’юсту та правоохоронних органів у цьому контексті ширші повноваження. Коли ми отримуємо запит про екстрадицію, ретельно перевіряємо інформацію, матеріали, законність затримання, зіставляємо національне кримінальне законодавство з законодавством іноземної держави. А ще ми маємо пересвідчитися, що умови утримання особи, яку ми видаємо, будуть не гіршими, аніж в Україні. У цьому є певна іронія, адже саме з цієї причини в Україну з європейських країн осіб видають дуже рідко. Наші адвокати цим вдало користуються: вони демонструють іноземному органові незадовільні умови, в яких перебувають наші підозрювані чи засуджені, внаслідок чого рішення приймається не на користь екстрадиції їх клієнта. Зараз, наприклад, триває екстрадиційна перевірка щодо Олександра Онищенка, який перебуває під вартою в Німеччині. Підозрюю, що неналежні умови утримання в Україні — один із головних аргументів його адвокатів.

У цьому контексті маю зазначити, що місця несвободи перебувають у віданні Міністерства юстиції, і ми чудово розуміємо ці проблеми і відкрито про них говоримо. До того ж саме реформування пенітенціарної системи зазначено одним із перших пунктів у нашому порядку денному. Адже належні умови тримання, надання належних медичних послуг і дотримання прав осіб, які перебувають під вартою, — це проблема, яку ми вирішуємо на загальнодержавному рівні, а не лише з точки зору процедури екстрадиції.

— А Нідерланди не зверталися до України щодо екстрадиції підозрюваного у причетності до катастрофи малайзійського боїнга МН17 Володимира Цемаха?

— За моєю інформацію — ні. 9 березня 2020 року відбудеться перше судове засідання в Нідерландах у справі катастрофи МН17. Ця історія є дуже цікавою, адже досудовим розслідуванням займається спільна слідча група, до якої також входять співробітники Офісу Генерального прокурора. Я не можу розкривати деталей ходу розслідування, оскільки це інформація з обмеженим доступом і я до неї доступу не маю. Після початку судового розгляду у Нідерландах Міністерство юстиції забезпечуватиме співробітництво з боку України у разі, наприклад, коли на території України необхідно провести певні процесуальні дії або в Україні перебуває особа, яку потрібно допитати у судовому процесі чи яка обвинувачується у злочині, пов’язаному зі збиттям літака. Оскільки Україна не видає своїх громадян іноземній державі, ми будемо забезпечувати участь таких осіб у судовому розгляді дистанційно, за згодою особи — у режимі відеоконференції. У разі винесення вироку таким особам забезпечуватимемо його виконання в Україні. Усі ці питання детально врегульовані у двосторонній угоді, яку Україна уклала з Нідерландами, а також в окремому законі, що регулює особливості виконання цієї угоди.

— Міністерство юстиції України долучалося до обміну з Росією полоненими?

— Так, долучалося, оскільки серед них були засуджені особи, які відбували покарання в місцях позбавлення волі, а пенітенціарну систему курує Мін’юст. Але відразу зазначу, що до цих осіб застосовано процедуру не екстрадиції, а помилування.

— Чи можете ви поділитися екстрадиційною статистикою Мін’юсту? Скільки торік надійшло запитів, скільки задоволено? З якою країною Україна контактує найтісніше?

— За даними відділу екстрадиції та правової допомоги, торік до Мін’юсту надійшло 1412 запитів щодо екстрадиції та правової допомоги, у 109 з них поставлено питання про екстрадицію. Приміром, у 2018 році надійшло 1288 запитів, 154 з них — щодо екстрадиції. Решта стосуються міжнародної правової допомоги, а це значно ширший процес, коли судові органи інших країн надсилають запити про те, щоб ми комусь щось вручили, повідомили — фактично допомогли в дистанційному судовому провадженні. Найбільша частина питань міжнародного правового співробітництва стосуються роботи з Російською Федерацією у зв’язку з великим обсягом справ щодо передачі засуджених осіб. Плідна співпраця у питаннях екстрадиції здійснюється з Молдовою, Польщею, Туреччиною у справах щодо видачі осіб з території України, а також із Російською Федерацією — у справах щодо видачі осіб до України.

Насправді, відсоток відмов у видачі дуже низький. З яких причин ми можемо відмовити у видачі? Коли нам достеменно відомо, що у країні, яка просить про видачу, особа буде піддана жорстокому поводженню або існує ризик загрози життю та здоров’ю. Є ще інший момент. Наприклад, до нас звертається країна про видачу людини, засудженої там за певний злочин. А в Україні за такий злочин не передбачено кримінальної відповідальності або взагалі правопорушення не вважається злочином. Тож якщо особа перебуває в Україні на законних підставах і в нас діяння, за яке її засуджено, не вважається злочином, за який передбачено позбавлення волі, ми не можемо її видати, бо це означатиме погіршення стану особи та порушення її прав.

— Ви згадували, що найтісніше Україна у питанні екстрадиції співпрацює з Росією…

— Саме так, і тісні взаємовідносини з нашим східним сусідом склалися історично. На високому рівні, принаймні донедавна, була взаємна міграція, і досить природно, що підозрювані у скоєнні злочинів або вже навіть і засуджені особи можуть переховуватися у нас або в них.

Тут треба уточнити один момент. Йдеться не лише про екстрадицію, а й, наприклад, про питання повернення наших громадян, засуджених судом РФ, для відбування покарання в Україні. У цьому контексті є один важливий момент: якщо з Росії ми можемо забирати засуджених осіб для відбування покарання, то не можемо цього зробити так само просто з нашими громадянами, які перебувають в ув’язненні на території тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим. Юридично це наша територія, і ми не можемо з Кримом вступати в міжнародні взаємовідносини як з частиною Росії, оскільки міжнародні договори не можуть регулювати відносини всередині однієї держави. Будь-які процедури міжнародного співробітництва ми можемо розпочинати виключно у тому випадку, коли особа відбуває покарання на території Росії, крім випадків, коли особа засуджена окупаційним судом.

Ще на початку війни у моїй адвокатській практиці був кейс щодо екстрадиції громадянина Росії. Справа ускладнювалася тим, що клієнт був паралізований. Але екстрадиція відбувалася попри те, що тоді у Львові закривалося навіть російське консульство. Тривалий час я дивувалася: якщо країни розривають дипломатичні відносини, то як ми можемо віддавати їм громадян? Росія є країною-агресором, і при цьому ми виконуємо свої міжнародні зобов’язання… З часом я знайшла відповідь: Україна повинна виконувати свої міжнародні зобов’язання попри все. Адже виконання угод — це не тільки репутація в очах контрагента, а й репутація країни на міжнародній арені. Якщо ми не виконуємо домовленостей, то не зможемо вимагати в іншої сторони виконання зобов’язань з її боку. Україна повинна подбати про своїх громадян, які звертаються до нас і просять відбувати покарання якомога ближче до дому або які можуть бути піддані екстрадиції в Україну. Україна повинна захищати права своїх громадян у будь-якому випадку.

На мою думку, сама процедура міжнародної співпраці й допомоги у кримінальних справах є концептуально сталою та не потребує нагальних змін. Система працює в різних країнах практично однаково. Єдине, що можна змінювати, — вводити додаткові запобіжники для захисту прав людини. Над чим ми регулярно працюємо.

Беседовала  Кристина ПОШЕЛЮЖНАЯ, «Юридическая практика»

 

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

Баннер_на_сайт_тип_1
YPpicnic600x900
баннер_600_90px_2
2024
tg-10
Legal High School

Зміст

VOX POPULI

Bot.net

Акцент

Политическая доля

Государство и юристы

Вещь.doc

Мир горой

Охрана, замена!

Лот тронулся!

Новости

Новости из зала суда

Новости из-за рубежа

Новости юридических фирм

Новости из Евросуда

Карта событий

Новости законотворчества

Отрасли практики

Знал бы выкуп

Жалобное исполнение

Самое важное

Пройтись по базе

Судебная информатика

Принять делегацию

Восстановительные работы

Судебная практика

Стадии непринятия

Доказать на пальцах

Судебные решения

Падеж животных должен быть включен в себестоимость продукции

О реализации права по уменьшению размера пени

Записи в Едином государственном реестре о наличии правопреемников недостаточно для того, чтобы сделать вывод о правопреемстве

Уголовное производство в апелляционном порядке осуществляется коллегиально

О юрисдикции спора относительно выполнения договора, заключенного для обеспечения исполнения основного обязательства

Тема номера

Градус широты

Отсчетный период

По правилам переноса

Частная практика

Прогрессивные ставки

Інші новини

PRAVO.UA