Кожен повинен сплачувати податки — така конституційна вимога, проте знайти охочих вносити до бюджету якомога більші суми малоймовірно. Тим більше, коли за надмірне бажання поділитися з державним бюджетом частиною отриманого доходу може настати фінансова відповідальність. Саме так: якщо сплатити податків більше, ніж того вимагає законодавство, можна навіть отримати грошове покарання. Написане на перший погляд видається дивним, та саме про це йдеться в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (КГС ВС) від 24 лютого 2021 року у справі № 904/982/19.

Податки на мільйон

У березні 2019 року ТОВ «У», яке володіє часткою в розмірі 99,9 % статутного капіталу ТОВ «А», діючи в інтересах останнього, звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до фізичної особи гр-на Д. про відшкодування збитків у розмірі 1 406 689,28 грн. Підставою для позову було те, що відповідач, який був директором ТОВ «А» в період із грудня 2016 по серпень 2017 року, провів податкові платежі для виконання податкових зобов`язань фізичних осіб — власників земельних ділянок, орендованих товариством, за рахунок коштів ТОВ «А». Водночас умовами договорів оренди не було передбачено обов`язку орендаря сплачувати замість орендодавців суми земельного податку.

Перерахування до бюджету земельного податку було здійснено на підставі платіжних доручень, які було оформлено у вигляді електронних розрахункових документів, а проведена у 2019 році аудиторська перевірка показала, що суми земельного податку за фізичних осіб (орендодавців земельних ділянок) на загальну суму 1 406 689,28 грн було сплачено за рахунок власних коштів ТОВ «А» безпідставно.

При цьому за статутом товариства директор є одноосібним виконавчим органом і несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, завдану своїми діями/бездіяльністю товариству.

Розібрати на складники

Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 19 серпні 2019 року позов задовольнив. Він кваліфікував дії гр-на Д. як директора ТОВ «А» з проведення податкових платежів для виконання зобов`язань фізичних осіб — власників земельних ділянок перед бюджетом зі сплати земельного податку за рахунок коштів товариства як такі, що завдали товариству реальних збитків у заявленому розмірі. При цьому наявні всі чотири загальні умови відповідальності, а саме:

— протиправна поведінка,

— збитки,

— причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками,

— вина.

Зі свого боку, Центральний апеляційний господарський суд постановою від 12 листопада 2020 року це рішення скасував, у позові відмовив.

Суд апеляційної інстанції пояснив, що не доведено наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності.

Суд першої інстанції не встановив, у чому саме полягали зловживання директором посадовими обов`язками, його особиста зацікавленість у цьому випадку (тобто не встановив, у чому ж полягає його протиправна поведінка) та хто згідно з посадовою інструкцією в ТОВ «А» був відповідальним за правильне нарахування податкових платежів. Також не підтверджено особистої зацікавленості гр-на Д. в перерахуванні земельного податку до бюджету, одержання ним таким чином хоч якоїсь користі.

Зрештою, суд вказав на те, що не є неможливим повернення з бюджету сплачених ТОВ грошових коштів за зобов`язаннями фізичних осіб щодо земельного податку або врегулювання цього питання безпосередньо з фізичними особами — власниками земельних ділянок.

Також немає підтвердження ухвалення загальними зборами учасників ТОВ «А» рішення щодо заподіяння товариству діями відповідача збитків і розподілу збитків у період 2016—2017 років та щодо притягнення гр-на Д. до відповідальності за них.

Позиція по суті

Своєю чергою, КГС ВС частково задовольнив касаційну скаргу ТОВ «У»: скасував постанову Центрального апеляційного господарського суду, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області змінив. Зокрема, позов задовольнив частково, стягнувши з гр-на Д. 140 668,93 грн збитків, тобто 10 % від заявленої суми.

Свою позицію суд касаційної інстанції обґрунтував, зокрема, тим, що таки в цій справі є всі чотири складові елементи цивільної відповідальності, проаналізувавши кожен із них відповідно до обставин справи.

Навіть якщо податок було сплачено помилково, на думку КГС ВС, така помилка директора свідчить про його неналежне виконання статутних обов`язків, відсутність належної обачливості під час розпоряджання майном (коштами) товариства. Він підкреслює, що помилка сталася не внаслідок заплутаності (неясності) правового регулювання, колізій між його нормами, неоднакового тлумачення платником і податковим органом, неоднакової судової практики, складної процедури обрахування податку, а в ситуації, яка характеризується правовою визначеністю. І директор товариства в разі належного виконання своїх обов`язків, прояву ним розумної обачливості мав би не припуститися такої помилки.

Тому протиправна поведінка, як перший елемент відповідальності, полягала в помилковій сплаті податку всупереч інтересам товариства через відсутність належної обачливості, неналежне виконання своїх статутних обов`язків.

Факт безпідставного перерахування коштів КГС ВС також вважав доведеним, тож сума сплаченого податку і є збитком, а саме другим елементом відповідальності. Те, що є можливість повернути надмірно сплачену суму податку чи певним чином врегулювати це питання, не вказує на відсутність збитку. Тим паче, що гр-н Д. не вчинив дій для його повернення.

Причинно-наслідковий зв`язок, як третій елемент, між протиправними діями директора ТОВ (розпорядження коштами товариства шляхом їх помилкового спрямування на сплату податку) і завданими збитками (вибуття коштів із власності товариства) є очевидним.

Зважаючи на частку ТОВ «У» в статутному капіталі ТОВ «А», позивач має право на звернення до суду незалежно від того, чи ухвалювалося загальними зборами ТОВ «А» рішення про притягнення директора до відповідальності. Додатково КГС ВС підкреслив, що, зважаючи на частку в розмірі 99,9 %, презюмувати розбіжність між волею і волевиявленням такого учасника та волею і волевиявленням самого товариства було б неправильним, а вимагати оформлення рішення зборів — надмірним формалізмом.

Отож, єдиним елементом, який залишалося віднайти, була вина директора. КГС ВС зауважив, що цивільне законодавство, зокрема ЦК України, не містить визначення поняття «вина». Утім, в окремих його статтях згадується про умисел та необережність. Таким чином, у цивільному праві традиційно розрізняють умисну та необережну форми вини.

Умисел як форма вини включає елемент усвідомлення та наміру (особа усвідомлювала протиправність своєї поведінки та бажала або свідомо допускала настання шкоди (збитків). Вина у формі необережності має місце за відсутності в особи наміру завдати шкоди (особа не передбачала можливості настання шкідливих наслідків, хоча могла та повинна була їх передбачити або легковажно (безпідставно) сподівалася на їх відвернення).

У цій справі встановлено, що директор не мав жодної особистої зацікавленості в несприятливих для ТОВ «А» наслідках, однак як особа, яка відповідає за організацію його фінансово-господарської діяльності, повинен був знати про те, що сплата податку за третіх осіб дозволена лише у випадках, прямо встановлених чинним законодавством.

Ба більше, КГС ВС вважає, що директор, якщо він усвідомлював (або мав усвідомлювати), що не володіє відповідними знаннями у сфері фінансів та податкового законодавства, мав можливість найняти кваліфікованого бухгалтера чи звернутися за допомогою до аудиторської фірми для надання професійної допомоги та консультацій з питань сплати податків.

Тому помилкова сплата земельного податку відбулася з вини директора. І якщо суд першої інстанції не визначив форми вини, апеляційний — не встановив її, то Верховний Суд кваліфікував її як необережність.

І саме враховуючи цю необережність і відсутність особистої зацікавленості директора в протиправних діях, а також дії самого ТОВ «А», яке своєчасно не виявило помилку та не вжило жодних заходів для зменшення суми завданих помилкою збитків, зокрема після звільнення гр-на Д., КГС ВС зменшив розмір відшкодування до 10 % від суми завданих збитків.

Ірина ГОНЧАР «Юридична практика»