Підготовка до суду — PRAVO.UA
прапор_України
2024

Генеральний партнер 2024 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА

Підготовка до суду

Рубрика Персона
Суд повинен оцінити докази на предмет їх належності та допустимості на підготовчому засіданні і не повертатись до цього питання під час судового слідства — вважає Сергій Колісник, керівний партнер АО LES

Без чітких орієнтирів та позиції сторони державного обвинувачення суди роками досліджують матеріали, які часто-густо не є навіть доказами у справі, що, по суті, перетворює гарантію справедливого суду у розумні строки на міф. Чому не так погано, коли прокурор вказує докази в обвинувальному акті? Чому треба посилити підготовче судове засідання? Де втрачають суди час, коли розглядають справи з категорії white collar crime? Яким чином його можна було б оптимізувати? — ми розпитали Сергія Колісника, керівного партнера АО LES — правова та економічна безпека.

 

Право на справедливий і публічний розгляд справи впродовж розумного строку закріплено у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також відображено у чинному КПК України. Сергію, на ваш професійний погляд, чому для національної системи правосуддя, зокрема кримінальної юстиції, цей принцип залишається недосяжним?

— Час — це основний невідновлювальний ресурс нашого життя. У кожного на «депозиті» однаковий його баланс, але абсолютно різні шляхи і способи використання. Надзвичайно актуальним це питання є в адвокатській професії, а особливо при здійсненні захисту особи від кримінального обвинувачення.

Першопричиною цього є відсутність прямого обов’язку у слідчого/прокурора посилатись на конкретні докази при притягненні особи до кримінальної відповідальності (статті 276, 278 КПК) чи висуненні обвинувачення (статті 290, 291 КПК), адже КПК України в цій частині є надто прогресивним та розрахованим на високий професіоналізм сторони обвинувачення.

Висуваючи обвинувачення, прокурори, як правило, дивляться на обсяг матеріалів досудового розслідування, а не на їх зміст та якість. Тому, щоб мати більш переконливий вигляд перед судом, прокурори намагаються долучити до обвинувального акта абсолютно всі наявні матеріали, не розділяючи їх на докази (процесуальні джерела доказів) та інші відомості з досудового розслідування, які не мають нічого спільного з предметом доказування.

Як наслідок, судове слідство затягується на роки, що є вкрай розповсюдженим негативним явищем. Підтвердження цьому — безліч позовів проти держави Україна, задоволених Європейським судом з прав людини, саме у зв’язку з надмірною тривалістю справ, яка не відповідає вимозі розумного строку.

 

Чи може захисник якимось чином посприяти скороченню часу на судове слідство, не на шкоду своєму клієнтові. Адже іноді здається, що легше було б уже відсидіти, ніж так довго боротися за свої права?

— Дійсно, першим питанням, на яке треба знайти відповідь, беручи справу про захист клієнта у кримінальному провадженні, є питання, скільки часу зі свого «балансу» наш підзахисний використає на судовий процес та скільки часу він буде знаходитись під процесуальним примусом.

Виходячи з приблизної оцінки саме часу, багато адвокатів орієнтують своїх клієнтів йти шляхом найменшого спротиву. Це означає ухвалення не зовсім вигідного для людини рішення, скориставшись лінню та небажанням прокурора доводити перед судом висунуте обвинувачення, дуже часто не підтверджене доказами, та, наприклад, погодитись на угоду зі слідством, закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами чи умовне звільнення від кримінальної відповідальності.

Викликано це винятково тим, що в наших реаліях судове слідство у кримінальному провадженні може тривати роками, а з урахуванням досудового розслідування та нового судового розгляду цей час може виявитися наближеним до безкінечності.

Проте треба зважати й на те, що є інші способи зекономити час клієнтові, і пропонувати й такі варіанти стратегії захисту.

 

Власне, чи не найдовше, якщо ми говоримо про білих комірців, суд може «зависнути» на вивченні письмових доказів. Кажуть, що найчастіше це — стоси роздрукованих на папері цифрових даних, технічної чи аудіовізуальної інформації, яку можна було б дослідити в інший, більш комфортний спосіб, або взагалі не досліджувати, оскільки самі роздруківки не є доказами.

— Дослідження «письмових» доказів сторони обвинувачення на предмет їх належності та допустимості під час судового розгляду, на моє переконання, є найважливішою, однак найтривалішою процедурою у справах щодо корупційних, економічних та службових злочинів.

Окрім того, що слідство вважає письмовими доказами все, що вдалося якимось чином написати чи видрукувати на папері, треба також звернути увагу на надзвичайну завантаженість судів першої інстанції.

Цікаво, що за «Результатами оцінювання середніх витрат часу на розгляд справ для визначення коефіцієнтів навантаження на суддів», які оприлюднено проєктом USAID «Справедливе правосуддя» в липні 2020 року, середній час, необхідний для розгляду матеріалів досудового розслідування (клопотань, скарг), становить 91 хвилину, а для розгляду кримінального провадження по суті — 547 хвилин. Тобто трохи більше дев’яти годин, трохи більше одного робочого дня.

При цьому окремі категорії кримінальних справ, за тими ж підрахунками, можна розглянути за 12–16 годин, залежно від статей: стаття 191 КК — 14,2 години, стаття 212 КК — 13,7 години, стаття 364 КК — 12,6 години, стаття 368 КК — 15,8 години. Тобто, всі економічні, корупційні та службові злочини суди могли б розглядати протягом двох робочих днів. Саме стільки реального часу, якщо його ефективно використовувати, достатньо для того, щоб прокурор оголосив обвинувачення, сторони — проголосили свої вступні промови, подали клопотання, долучити та дослідили всі докази, щоб допитати свідків та обвинувачених.

 

А скільки фактично, якщо порахувати саме час у судових засіданнях, витрачається?

— Власне, дослідники саме це і рахували та представили у звіті середні показники. Тобто є справи за умовною статтею 212 КК України, які реально слухалися менше 12 годин, якісь — більше, проте у середньому це 12,6 години реальної роботи судді над справою.

Проблема в тому, що задекларовані 14–16 годин розтягуються на роки, а принцип безперервності судового розгляду взагалі нівелюється.

Прокурор, не обмежений жодними вимогами, долучає до обвинувального акта всі матеріали досудового розслідування, переважна більшість яких не має нічого спільного з предметом доказування. Таких матеріалів можуть бути сотні томів. Тож, якщо і судові засідання призначаються рідко (перерви можуть обчислюватися місяцями), вся процедура триває надзвичайно довго. І головуючий часто соромиться зупиняти прокурора та займає виключно байдуже-споглядальницьку позицію, прикриваючи її принципами змагальності та диспозитивності, побоюючись звинувачення у неповноті судового розгляду, приносить у жертву своє право усувати з судового розгляду все, що не має значення для кримінального провадження (стаття 321 КПК).

Відповідно чимало часу займає і дискусія сторін щодо належності та допустимості долучених прокурором матеріалів, яка примушує суд щоразу видалятися до нарадчої кімнати, відповідно до вимог статті 89 КПК. Окрім допустимості та належності, суд оцінює докази і з точки зору достовірності, а сукупність зібраних доказів — достатності та взаємозв’язку.

Останній критерій теж видається профанацією, адже від дослідження умовного доказу № 1 до доказу № 5 минають роки!

Тож наведені вище показники є лише на папері. У житті особа, яка відповідно до статті 62 Конституції України є невинуватою, роками піддана необґрунтованому процесуальному примусу або навіть гірше — перебуває під вартою довше, ніж термін, передбачений санкцією відповідної статті, а судовий розгляд усе ще триває.

 

Чому недоліки матеріалів та обвинувального акта не встановлюються на підготовчому засіданні? Надав стоси макулатури, приніс бездоказовий обвинувальний акт: закрити провадження, звільнити з-під варти?

— На ділі підготовче судове засідання є формальною стадією ­кримінального провадження, на якій рідко коли вирішуються інші питання, окрім як повернення обвинувального акта.

Воно триває більше десяти хвилин виключно тоді, якщо захист оскаржує порушення (зловживання), допущені стороною обвинувачення на стадії досудового розслідування за правилами частини 2 статті 303 КПК. Однак переважна більшість суддів не розглядають навіть вказані вище питання, мотивуючи це тим, що частина 3 статті 314 КПК України містить вичерпний перелік рішень, які суд має право ухвалити на цій стадії, і в ньому немає «рішень за результатами розгляду скарг захисту».

Але за суттю і духом закону підготовче судове засідання дійсно має бути фільтром, який допомагає суду відкинути зі справи все, що може зашкодити проведенню якісного та справді оперативного судового слідства.

Саме на цій стадії суд мав би розглянути всі скарги сторони захисту щодо процесуальних порушень, допущених під час досудового розслідування, і, як наслідок, вирішити питання про допустимість та належність доказів, які прокурор має намір використовувати під час судового розгляду. Така процедура дасть змогу під час судового слідства зосередити увагу суду та учасників процесу на достовірності, достатності та взаємозв’язку доказів між собою, а не на процедурних та процесуальних питаннях.

 

З обвинувального акта «зникли» посилання на докази. Як ви оцінюєте цю зміну після переходу на КПК 2021 року?

— Відповідно до статті 223 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року після закінчення слідства слідчий складав обвинувальний висновок, в якому, серед іншого, зазначались місце, час, ­способи, мотиви і наслідки злочину, а також докази, які зібрано в справі із зазначенням відповідних аркушів справи. Отримавши такий висновок, прокурор був зобов’язаний перевірити низку обставин, зокрема, чи мала місце подія злочину; чи відбулося діяння, яке ставиться у вину обвинуваченому, склад злочину; чи були додержані під час провадження дізнання і досудового слідства вимоги КПК про забезпечення права підозрюваного і обвинуваченого на захист тощо. Лише після цього обвинувальний висновок скеровувався до суду для здійснення судового слідства.

Фактично отримавши такий за змістом обвинувальний висновок, і суд, і захист чітко усвідомлювали, які діяння інкримінуються особі та якими доказами прокурор буде це доводити.

Спираючись на висновок Парламентської асамблеї Ради Європи від 26 вересня 1995 року № 190 «Щодо вступу України до Ради Європи» та низку рекомендацій і резолюцій цієї інституції, що та модель кримінального судочинства мала чітко окреслений обвинувальний (інквізиційний) характер, а вимоги до обвинувального висновку налаштовували суд на обвинувальний ухил, законодавець відмовився від таких суворих вимог до обвинувального документа.

Тепер, за КПК 2012 року, слідчий/прокурор в обвинувальному акті вказують лише фактичні обставини кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення. Тому до питання наявності чи відсутності доказів можна дійти лише через кілька років, після долучення, а вже потім дослідження в судовому засіданні всіх матеріалів досудового розслідування, які, як зазначено вище, дуже часто не мають нічого спільного з інкримінованим обвинуваченням.

Найбільш іронічно те, що і після змін, як і раніше, суд спочатку сприймав обвинувальну позицію прокурора, оскільки спочатку долучає докази, і тільки в дебатах міг почути загальну позицію сторони захисту. Натомість зрозуміти, що саме покладено в основу обвинувачення, з сучасних обвинувальних актів складно.

Усі докази, зазначені прокурором в обвинувальному акті, повинні бути предметом дослідження щодо належності і допустимості виключно у підготовчому судовому засіданні

 

Чи виправив цей недолік інститут вступних промов?

— У 2019 році законодавець спробував урівняти сторони, запровадивши інститут промов. Тепер відповідно до частини 1 статті 349 КПК після проголошення прокурором обвинувального акта та роз’яснення судом обвинуваченому суті обвинувачення сторони можуть виголосити вступні промови, в яких зазначається, якими доказами сторона підтверджуватиме наведені нею обставини, порядок дослідження доказів, а також може бути зазначена позиція сторони.

Можна сказати, що процес повернувся до правил КПК 1960 року, однак проголошення вступної промови є правом, а не обов’язком сторін. І в переважній більшості державні обвинувачі не використовують його у повному обсязі. У кращому випадку їхня промова складається із цитування диспозиції інкримінованої статті КК та переліку всіх наявних матеріалів досудового розслідування, які знову ж таки прокурор буде роками долучати до обвинувального акта та які, досить часто, не є доказами (процесуальними джерелами доказів) у розумінні статті 84 КПК України.

Як наслідок, начебто цілком логічна та розумна ініціатива законодавця привести в порядок стадію судового слідства та змусити прокурора все ж таки наблизитись до вимоги КПК надавати суду саме докази вчергове провалилась.

Як подолати небажання правоохоронної та судової систем забезпечити справедливий і оперативний розгляд кримінального обвинувачення впродовж розумного строку?

— Ми, як захисники, маємо чітке усвідомлення необхідності законодавчо зобов’язати прокурора як особу, яка представляє державу в кримінальному процесі, зазначати в обвинувальному акті докази на підтвердження висунутого обвинувачення та вказувати, яку обставину, визначену статтею 91 КПК України, цей доказ доводить.

У подальшому всі докази, ­зазначені прокурором в обвинувальному акті, повинні бути предметом дослідження щодо належності і допустимості виключно на підготовчому судовому засіданні. Тобто, готуючись до судового ­слідства, суд повинен вже оцінити докази на предмет їх належності та допустимості і не повертатись до цього питання під час судового слідства.

Тоді питання достовірності, достатності та взаємозв’язку доказів між собою суд зможе безперервно досліджувати під час судового слідства, не витрачаючи час на вирішення процедурних питань їх належності та допустимості.

Чи змусить це суд виділяти більше часу на підготовче засідання? Безумовно. Та ліпше втратити час на цій стадії, ніж втрачати його роками у неконструктивних судових засіданнях, які ще й проводяться з інтервалами у пів року.

Не може кримінальне обвинувачення слухатися роками. Не може людина, життя, здоров’я, честь та гідність якої є найвищою соціальною цінністю в Україні, роками піддаватися необґрунтованому процесуальному примусу.

 

(Бесіду вела Ірина ГОНЧАР,

«Український адвокат»)

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

Баннер_на_сайт_тип_1
YPpicnic600x900
баннер_600_90px_2
2024
tg-10
Legal High School

Інші новини

PRAVO.UA