Аліна НАЗАРЧУК, «Судовий вісник»

У 2016 році Україна розпочала процес системного перезавантаження судової системи шляхом запровадження обов’язкового кваліфікаційного оцінювання всіх діючих суддів з метою підтвердження ними здатності відправляти правосуддя. Зокрема, починаючи з 2017 року, було розпочато процес повного оновлення складу Верховного Суду шляхом проведення відкритого конкурсу. Процес оновлення судової влади продовжується. Так, усе ще триває конкурс на посади суддів до Верховного Суду, оголошено конкурс до Вищого антикорупційного суду та до Вищого суду з питань інтелектуальної власності, а також триває добір суддів до судів перших інстанцій. Понад 6 000 суддів та кандидатів на суддівські посади пройшли і ще пройдуть через відбір та оцінювання, які проводить Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС). Як відомо цей процес реформування правосуддя проходить, зокрема, і за підтримки Європейського Союзу. Наразі міжнародні експерти вже відзначають результативність перших кроків України на шляху до побудови ефективного правосуддя, але водночас вказують і на помилки. Саме про досягнення та помилки України і йдеться у звіті проекту ЄС «Право-Justice» «Відбір та оцінювання суддів в Україні», підготовлений групою експертів з Австрії, Литви та Нідерландів.

Портрет судді

Одним із основних досягнень реформи європейські експерти відзначають той факт, що, починаючи з 2014 року — після запровадження нових процедур кваліфікаційного оцінювання, майже 3 000 суддів подали у відставку (це щонайменше 30 %, оскільки в Україні було майже 9 000 суддів до початку процедури перезавантаження), не чекаючи на проведення кваліфікаційного оцінювання.

Усім іншим, хто наважився підтвердити свою компетенцію у сфері юриспруденції та здатність відправляти правосуддя, довелося проходити процедуру оцінки правових знань та психологічних якостей. Перший етап включає тести множинного вибору та розгляд справи. Другий етап складається з трьох процедур: психологічного тестування, вивчення досьє кандидата та, власне, співбесіди. Пропонуємо розглянути зауваження та пропозиції до етапів відбору.

Оцінка юридичного рівня знань проводилася за допомогою тестів множинного вибору. Загалом щодо якості тестування, то експерти висловили думку, що Національній школі суддів України треба посилити свої можливості із розробки тестів MCTQ. Цікаво, що рекомендується зменшити кількість питань, які потребують простого запам’ятовування законодавчих положень та чисел. Варто зазначити, що це питання актуальне не лише під час іспиту для суддів, а й стосується юридичної освіти загалом, адже акцент на запам’ятовування норм, а не на практичному їх застосуванні є поширеною проблемою при підготовці українських правників.

Для визначення практичних здібностей у застосуванні закону та здатності відправляти правосуддя у відповідному суді кандидати виконують практичне завдання (розгляд справи). Експерти звертають увагу на необхідність роз’яснення кандидатам того, що від них вимагається: чи повинен кандидат виносити рішення з огляду на поточну практику Верховного Суду, а точніше — чи повинен кандидат зробити теоретичний аналіз того, якою має бути практика Верховного Суду з конкретної правової проблеми. Європейські експерти схиляються до думки, що у практичному завданні головним є надання можливості кандидату порушувати та обговорювати складні юридичні питання, у тому числі недоліки національного законодавства, а не просто дійти «правильного» висновку в резолютивній частині.

Як бачимо, в європейців дещо інше сприйняття ролі судді. Суддя в першу чергу повинен володіти гнучким аналітичним мисленням, а не виконувати суто технічні функції під час розгляду справи. Такий підхід ніби підкреслює, що суддю штучним інтелектом замінити не вдасться.

У фокусі уваги також соціальні та психологічні навички і компетенції кандидата. Міжнародні експерти наголошують, що у такому обсязі та масштабі психологічне тестування суддів ще не відбувалося в жодній європейській країні. Так, кандидати проходять психодіагностичні тести, такі як BFQ-2 — метод оцінки п’яти основних факторів особистості; HCS — перевірка доброчесності; ММПІ-2 — клінічний інструментарій для ідентифікації патопсихологічних ризиків; «Психометричний тест» — ідентифікація рівня словесного та абстрактно-логічного мислення. Окрім цього, кандидати проходять співбесіду з психологом з метою уточнення результатів тестів. Такий метод психологічного тестування міжнародні експерти назвали надсучасним.

Прокоментував новий підхід до відбору й оцінювання суддів Сергій Коз’яков, голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів України: «Коли я тільки став головою ВККС, мені було важко уявити, що в Україні можливий конкурс на посаду судді Верховного Суду і Вищого антикорупційного суду, що будуть опубліковані досьє кандидатів у судді і проведена пряма трансляція співбесід з ними. Нам довелося працювати в якнайкоротші терміни (ми не маємо двохсотлітнього досвіду побудови незалежної судової системи, на відміну від США) і вдатися до радикальних кроків для того, щоб змінити систему українського правосуддя. У звіті міститься глибока аналітика, а також надані рекомендації. Не всі вони прийнятні для нас, але у той же час рекомендації дуже професійні».

Публічність процесу

Міжнародні експерти, з одного боку, відзначили високий рівень публічності процесу відбору та оцінювання суддів, а з іншого — наголошують, що в Україні така публічність іноді виходить за розумні межі. Експерти вважають, що публікація висновків Громадської ради доброчесності (ГРД) на тому етапі, коли процедура відбору ще не завершена, є передчасною. Для максимальної прозорості співбесіди з членами ВККС транслюються у прямому ефірі та демонструються на YouTube. Експерти вбачають у цьому серйозну загрозу безпеці кандидатів: є високий ризик порушення права на захист персональних даних та права на конфіденційність. Якщо трансляція може справді забезпечити прозорість, то збереження записів на YouTube або аналогічні заходи видається перебільшенням. У звіті зазначається, що за збереження записів може відповідати ВККС, із застереженням, що постійний доступ до файлів у режимі онлайн не сприяє підвищенню якості та ліпшому сприйняттю оцінювання суддів.

У той же час експерти звернули увагу на величезний, навіть несумісний обсяг роботи для ГРД, яка не має інституційних повноважень на кшталт повноважень ВККС. Відзначили і складність процедури аналізу матеріалів ГРД та дуже напружений графік подання висновків до ВККС. Для розв’язання цієї проблеми в звіті пропонується запроваджувати IT-рішення (аналіз великих обсягів даних за допомогою алгоритму, що допомагає визначити найбільш цікаві справи). Разом із тим європейські експерти вважають, що немає необхідності ретельно аналізувати абсолютно всі дані в усіх випадках. Парадоксально, але перевіряти менш прискіпливо рекомендується саме тих кандидатів, які не мають великого досвіду у судовій системі, обґрунтовуючи це тим, що такі кандидати не викликають стурбованості щодо їхньої доброчесності. Тобто логіка полягає в тому, що брак досвіду на посаді судді зменшує і корупційні ризики.

Участь громадськості

Гостро стоїть питання і щодо оплати роботи членів ГРД. Так, за даними звіту, члени ГРД здійснюють свою роботу безоплатно, за винятком окремої технічної підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Оскільки на здійснення такої громадської діяльності витрачається багато часу, експерти вбачають доцільним розглянути питання щодо надання технічної допомоги ГРД. З іншого боку, є сумніви щодо того, чи вдасться належним чином обґрунтувати виплату будь-якої винагороди, оскільки ГРД не є частиною і не підпорядковується ВККС. Сплата винагороди представникам громадськості, надана будь-якою приватною організацією або донорським фондом, може зменшити впевненість громадськості в об’єктивності такого органу. Утім, серед середньострокових перспектив у звіті все ж заплановане обговорення питання про надання експертної та технічної підтримки і винагороди членам ГРД для забезпечення ефективності та якості перевірок.

Разом із тим експерти прогнозують, що буде обговорено можливість включення більшої кількості членів громадянського суспільства до складу ВККС, і, таким чином, припинення діяльності ГРД взагалі, але цей процес має відбуватися паралельно з підвищенням довіри до ВККС. Проте з огляду на нинішній стан справ існування ГРД не ставиться під сумнів, підкреслюється у звіті.

Наразі ж експерти рекомендують залучати більше представників «неюридичних» професій у процеси судового відбору та оцінювання. Потенційними членами Комісії, на думку експертів, можуть бути керівники, фахівці з кадрового управління, психологи, представники бізнесу та навіть представники арт-спільноти. Очевидно, що останніх доречно було б залучати при відборі кандидатів до Вищого суду з питань інтелектуальної власності.

Підсумовуючи, варто зазначити, що європейські експерти наголошують на відсутності такого поняття, як «ідеальний суддя». Судді — це юристи з різноманітним досвідом, які мають одну спільну рису: здатність справедливо і розумно відправляти правосуддя. Так, під час презентації звіту експерт з Австрії Георг Става підкреслив, що поняття «ідеальний суддя» доволі абстрактне, і питання, яке порушує ГРД щодо опису «золотого стандарту» особистих якостей ідеального судді, не має відповіді, оскільки це неможливо. Судова влада виправляє власні помилки через систему апеляції та належне управління, не розраховуючи на те, що кожну справу розглядатиме ідеальний суддя, резюмується у звіті.