Про досвід подання перших в Україні колективних позовів (class actions) для захисту екологічних прав населення, перспективи вдосконалення законодавчого регулювання інституту class actions та розширення сфери його застосування «Юридичній практиці» розповів Павло Куфтирєв, керуючий партнер АО GRECO.

— Екологічне право — досить неочевидний вибір основ­ної спеціалізації юридичної фірми. Яким був ваш шлях до цієї галузі?

— Це був досить тривалий процес. Я є адвокатом із 2004 року, в мене було низка вдалих юридичних проєктів, але паралельно я почав займався бізнесом та певною мірою відійшов від юриспруденції. Саме в цей період я досить довго прожив за кордоном, переважно в країнах ЄС, де звернув увагу на тренд зростання важливості екологічних питань. Водночас в Україні майже ніхто навіть не замислювався над питаннями екології, її впливу на життя та взагалі над тим, чи безпечна наша країна для проживання.

Сьогодні я впевнено можу заявити, що я є «зеленим», підтримую проєкти європейських green parties, брав участь у їх з’їздах. Я вважаю, що вони роблять дуже корисні речі. В Європі їх рух на піднесенні, впевнений, що і в Україні ця тема набере обертів (з нашим українським порядком денним). Тож для мене вибір на користь екології був очевидним і певною мірою цивілізаційним.

Наші кейси показують, що вони важливі і для юридичної практики, оскільки галузь екологічного права в Україні тільки починає формуватися. Зокрема, наша практика колективних позовів дає багато відповідей на наболілі питання у сфері екології.

— У якому стані наразі перебуває захист екологічних прав в Україні?

— Тренд екологізації зберігається з точки зору як українського законодавства, так і тих зобов’язань, які передбачено Угодою про асоціацію України з ЄС.

Наша фірма однією з перших звернула увагу юридичної спільноти на тему колективних позовів у сфері екології. Першим був позов в інтересах постраждалих від наслідків Васильківської трагедії, який завершився укладенням мирової угоди та виплатою людям 22 млн гривень; зараз у суді розглядається ще один наш колективний позов до Миколаївського глиноземного заводу, де сума відшкодування за рішенням суду першої інстанції становить понад 9,2 млрд гривень. На наше переконання, саме колективні позови є тим інструментом, який дає можливість великому колу постраждалих осіб ефективно захищати свої екологічні права. Це найбільш актуальний, адекватний та правильний механізм.

Причому ми зіткнулися з фундаментальною проблемою не лише захисту екологічних прав, але й відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю громадян, що у світі знають як environmental health.

Environmental health, на мою думку, — це вища ліга юриспруденції. І якраз досвід нашої юридичної фірми прямо стосується не тільки захисту абстрактних екологічних прав, а й компенсації безпосередньо тієї шкоди, яка заподіюється здоров’ю людини. В Україні це може стосуватися кожного. Щодо кожного регіону може бути надано статистику про рівень онкозахворювань та його кореляцію з забруднювальними речовинами, які виявляють експерти.

Ми є першими в Україні, хто порушив це питання в судовій площині, і ми, безумовно, продовжуватимемо це робити. Зважаючи, що однією з глобальних цілей сталого розвитку є саме здоров’я, наш досвід може бути корисним широкому загалу. Для нас основний клієнт — це звичайна фізична особа,
інтереси якої ми відстоюємо шляхом отримання відшкодування завданої шкоди, оскільки це єдиний спосіб захисту вже порушеного права і мотивація для забруднювачів зменшувати негативний вплив на природнє середовище та здоров’я людей.

— Чи необхідні законодавчі зміни для розповсюдження практики групових позовів в Україні, зокрема поширення їх на інші сфери, крім екології?

—Для подання class action є всі можливості в наявному правовому полі, але щоб вивести їх на якісно новий рівень, безумовно, необхідні законодавчі зміни. Наразі лише двома Законами України — «Про охорону навколишнього природного середовища» і «Про захист прав споживачів» — передбачено можливість подання колективних позовів. Але наявна судова практика в Україні з розгляду таких позовів, що подаються громадськими організаціями в інтересах своїх членів стосовно порушення їх екологічних прав, є вже попереду, та я вважаю, що назріла необхідність її врахування законодавцем й прийняття окремого акта про колективні позови. Я називаю це «малою процесуальною реформою». Упевнений, що це усвідомлюють і високоповажні судді Верховного Суду, і адвокатська спільнота, і політики. Ми ініціювали подання відповідного законопроєкту ще в попередньому складі парламенту (щоб синхронізувати норми згаданих законів із Цивільним процесуальним кодексом України), а зараз, враховуючи отриманий досвід, працюємо над комплексним законопроєктом про колективні позови.

Сподіваюся, що найближчим часом силами адвокатської спільноти, широкої громадськості та парламенту роботу буде завершено, а законопроєкт — прийнято.

— Досвід якої країни ви найбільше берете до уваги під час розробки змін до українського законодавства?

— Я не буду особливо оригінальним: ми вивчили і зробили переклади законів США, Австралії та Швеції. У цих держав є великий досвід використання class actions. Але також дуже цікавим є досвід Нідерландів, і наш Верховний Суд, по суті, вже підтвердив так звану нідерландську модель подання колективного позову від громадської організації.

— У яких ще сферах можливе використання інституту колективних позовів?

— Сфер може бути багато, але я розглядаю їх як похідні від прав споживачів та екології. Це, зокрема, акціонерне, антимонопольне право, захист прав споживачів фінансових послуг (включно з мікрокредитуванням та притягненням до відповідальності колишніх акціонерів банків, які довели до неплатоспроможності свої фінансові установи) та багато інших. Ще один напрям — діяльність органів державної влади з питань забезпечення конституційних прав людини на чисте довкілля та безпеку для здоров’я. Наприклад, ситуацію щодо неналежної протидії пандемії COVID­19 ми розглядаємо з позиції як лікарів, стосовно невиплати їм передбачених виплат, так і пересічних громадян, які не отримують належного рівня захисту в умовах пандемії. Я не є прихильником надмірної критики держави, але в цьому випадку є всі ознаки бездіяльності окремих органів влади, що створює передумови для консолідації позивачів і отримання ними матеріальної та моральної компенсації.

— З огляду на ваш досвід, що насамперед потрібно змінювати в процесуальному праві для підвищення ефективності колективних позовів?

— Передусім це процесуальні строки. У всьому світі встановлено особливі строки для розгляду class actions. Такі позови є досить складними з погляду застосування як матеріального, так і процесуального права. Справа щодо Васильківської трагедії, наприклад, ще на етапі обрання запобіжного заходу ходила судами всіх інстанцій, хоч це й суперечить нашому процесуальному законодавству. Такі ситуації, на мою думку, є неприпустимими — зволікання в цих справах і в певних випадках може призвести до незворотних наслідків. Відповідно, це нівелює ідею швидкого і якісного розгляду позову по суті.

Інше важливе питання — ставлення до class actions у принципі. Колективні позови — абсолютно цивілізований та коректний правовий інструмент вирішення спорів, який сьогодні є світовим трендом, яскравим прикладом останніх років можна назвати ситуацію з «дизель­гейтом» у світі. В Україні існує певне лобі, представники якого стверджують, що це є екорейдерством чи екошантажем, що абсолютно не відповідає дійсності. Ба більше, у своїй роботі ми зіштовхнулись із шаленим тиском із боку відповідачів­забруднювачів: замовні матеріали у ЗМІ, тиск на людей та експертів, напади тітушок тощо. І всі ці брудні методи здійснюються за мовчазної згоди органів влади, які б, навпаки, мали сприяти у відстоюванні інтересів людей. Тому ми маємо змінювати не лише законодавство, а й ставлення до проблем звичайної людини в цілому, нагадуючи державі, що життя і здоров’я людини є найвищою цінністю згідно з Конституцією України.

Бесіду вів Олексій НАСАДЮК, «Юридична практика»